Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №607/192/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2026 Справа №607/192/26 Провадження №2/607/67/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

за участю представника відповідача - Беляєвої О. М.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 170049 від 03 лютого 2025 року (далі також - Договір).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» зазначило, що 03 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (далі також - первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов Договору Первісний кредитор зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 6 667,00 грн зі сплатою процентів за його користування. Згідно з умовами Договору первісний кредитор ініціював переказ коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

16 квітня 2025 року між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу № 16042025 (далі - Договір факторингу), відповідно до умов якого на підставі Реєстру прав вимог № 4 від 03 липня 2025 року та Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 03 липня 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Договором.

З урахуванням наведеного представник позивача стверджує, що сторонами Договору погоджено усі істотні умови кредитування, кредитні кошти надані відповідачу, проте останній свого обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів і комісії не виконав, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 11 071,02 грн, яка складається з: 6 667,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням, 3 903,02 грн - заборгованості за процентами, 501,00 грн - заборгованості за комісією.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, пояснень.

2.1. 04 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача - адвокат Беляєва О.М. - подала відзив на позовну заяву, в якому частково заперечила проти задоволення позову та зазначила таке.

Комісія за надання кредиту у розмірі 1 666,75 грн нарахована та утримана кредитодавцем без законних підстав, оскільки умови Договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлено таку комісію; надання кредиту є обов`язком фінансової установи (частина перша статті 1054

ЦК України) і не може обумовлюватися зустрічною оплатою з боку позичальника. Адвокат, з посиланням на частини першу, другу, п`яту, сьому статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» 12 травня 1991 року № 1023-XII (далі - Закон № 1023), частини першу, другу

статті 11, частину п`яту статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» 15 листопада 2016 року № 1734-VIII (далі - № 1734) та висновки Верховного Суду, висловила позицію, що умова Договору про сплату цієї комісії є нікчемною з моменту його укладення.

Крім того, у відзиві сторона відповідача стверджує, що оскільки комісія в сумі 1 666,75 грн неправомірно включена до тіла кредиту, нарахування процентів на цю суму також є незаконним; проценти повинні нараховуватися виключно на фактично отриману позичальником суму, а саме - 5 000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону № 1734 загальна вартість кредиту не може перевищувати подвійного розміру отриманих коштів; оскільки позичальником фактично отримано 5 000,00 грн, максимальна сума, що підлягає поверненню, становить 10 000,00 грн, а вимоги позивача на суму, що перевищує цей ліміт, є незаконними.

Також представник відповідача зауважила, що комісія за обслуговування кредиту в розмірі 501,00 грн є недоведеною, оскільки позивачем не надано доказів надання позичальнику будь-яких послуг, за які вона нарахована.

З урахуванням наведеного сторона відповідача висловила прохання визнати нікчемним положення Договору щодо включення до тіла кредиту комісії в розмірі 1 666,75 грн, застосувати передбачене частиною другою статті 21 Закону № 1734 обмеження загальної вартості кредиту сумою 10 000,00 грн, відмовити у стягненні комісії в розмірі 501,00 грн та провести перерахунок процентів виходячи з фактично отриманої суми кредиту 5 000,00 грн за ставкою, що не перевищує 1 % денних, за фактичний строк користування кредитом 84 дні.

2.2. 05 червня 2026 року представник позивача - Кукса К.О. - подала відповідь на відзив, в якій заперечення відповідача вважала необґрунтованими, зазначивши, що сума кредиту

6 667,00 грн надана позичальнику у повному обсязі у спосіб, погоджений підпунктом 2.2.1 Договору: 5 000,25 грн - шляхом перерахування на картку позичальника, 1 666,75 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 Договору, а тому кошти в цій частині не підлягали окремому перерахуванню та вважаються наданими позичальнику з моменту такого зарахування.

На підтвердження виконання первісним кредитором обов`язку з надання кредиту в повному обсязі сторона позивача послалася на Довідку № 5, підписану ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс», а також зазначила, що відповідно до сталої практики Верховного Суду часткове перерахування коштів відповідно до умов договору є належним виконанням зобов`язань кредитодавця, а тому обраний сторонами спосіб надання кредиту (шляхом заліку частини суми в рахунок комісії) не свідчить про недоведеність видачі кредиту.

Представник позивача також зазначила, що відповідач, підписавши Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, погодився з усіма його умовами, у тому числі щодо розміру та порядку сплати комісії, а наданий розрахунок заборгованості є належним, допустимим та достатнім доказом розміру заборгованості.

2.3. 07 червня 2026 року представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив, в якому наполягала на раніше наведеній юридичній позиції.

Також адвокат зазначила, що заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, оскільки відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір таких витрат має бути підтверджений договором про надання правової допомоги, актом приймання-передачі наданих послуг та платіжним документом, тоді як акта приймання-передачі наданих послуг та доказів фактичної сплати гонорару позивачем не надано. Заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, яка є типовим спором про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2.4. 08 червня 2026 року представник позивача подала додаткові пояснення у справі, в яких повторно навела юридичну аргументацію, на якій уґрунтовано позовні вимоги та висловила прохання позов задовольнити.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 січня

2026 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого

2026 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів, які становлять банківську таємницю щодо ОСОБА_1 .

Представник позивача - ТОВ «Юніт Капітал» - у судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Беляєва О. М. - у судовому засіданні підтримала позицію сторони відповідача, висловлену у відзиві та запереченні на відповідь на відзив.

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

03 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявкою на отримання грошових коштів у кредит у розмірі 6 667,00 грн до ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (а.с. 23).

Як вбачається з матеріалів справи, 03 лютого 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» і ОСОБА_1 в електронному вигляді укладено Договір, зокрема індивідуальна частина, який підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «10fa9f88» (а.с. 32, 33). У матеріалах справи міститься публічна частина Договору (а.с. 26 - 31).

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 6 667,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору сума кредиту підлягала наданню в наступному порядку: у розмірі 5 000,25 грн - на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 1 666,75 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією за надання кредиту, нарахованою згідно з пунктом 2.5 Договору.

Пунктом 2.3 Договору погоджено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00 % річних (тип ставки - фіксована).

Пунктом 2.5 Договору встановлено, що комісія за надання кредиту складає 1 666,75 грн та нараховується і сплачується одноразово в день укладення Договору за ставкою 25,00 % від загальної суми кредиту за рахунок кредиту.

Пунктом 2.4 Договору погоджено комісію за управління та обслуговування кредиту: знижений тариф - 1,00 грн (за умови своєчасної сплати чергового платежу), стандартний (базовий) тариф - 100,00 грн (у разі порушення позичальником строків сплати чергового платежу).

Пунктом 2.6 Договору встановлено строк кредитування - 84 дні з 03.02.2025 по 28.04.2025.

16 квітня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу з додатками, відповідно до умов якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог (а.с. 36 - 38).

Відповідно до Реєстру прав вимог № 4 від 03 липня 2025 року та Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 03 липня 2025 року до Договору факторингу до ТОВ «Юніт Капітал» під № 386 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором у розмірі 12 271,02 грн

(6 667,00 грн - основне зобов`язання, 3 903,02 грн - проценти, 501,00 грн - комісія, 1 200,00 грн - штрафні санкції) (а.с. 45, 46).

Матеріалами справи, зокрема довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» про успішність операцій, отриманою позивачем у результаті факторингового ланцюга, підтверджується, що 03.02.2025 на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти у сумі 5 000,25 грн зі статусом операції «прийнято» (а.с. 42).

На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» листом від 11 березня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260306/78658-БТ повідомив суд, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_3 ; номер телефону НОМЕР_4 був/є фінансовим та перебуває в анкетних даних ОСОБА_1 ; за вказаним рахунком у період з 03.02.2025 по 08.02.2025 відбулося зарахування коштів на суму 5 000,25 грн від 03.02.2025. До листа додано виписку по рахунку № НОМЕР_3 за вказаний період, у якій зазначена операція із зарахування коштів відображена безпосередньо (а.с. 66 - 70).

Позивачем до позову також долучено паспорт споживчого кредиту (а.с. 24, 25), графік платежів (а.с. 33 зворотна сторона), картку обліку виконання Договору (а.с. 34).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі -

ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах

(у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (абзац перший). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (абзац другий).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У статті 639 ЦК України вказано: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина друга).

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне у електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).

Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закону № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено

(частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629)»

(абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року

№ 6-р(II)/2022).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено: якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Судом встановлено, що при укладенні між сторонами Договору було дотримано його письмової форми з погодженням усіх істотних умов, а отже, між ними виникли відповідні зобов`язання.

2.4. Згідно із частиною першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в аспекті цієї справи - ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач надав суду необхідні докази, які підтверджують доведення до відома відповідача основних умов кредитування з урахуванням побажань споживача кредиту ОСОБА_1 , інформації щодо реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту, порядку повернення кредиту, іншу необхідну інформацію, що зазначена у Договорі, паспорті споживчого кредиту, інших документах, які підписані відповідачем відповідно до вимог законів № 851 та № 675.

Тож надані позивачем докази, наявні в матеріалах справи та досліджені судом, свідчать про досягнення сторонами правочину згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення статті 638 ЦК України, та підписання відповідачем Договору. Водночас ОСОБА_1 зазначені обставини не спростовував; будь-яких заперечень щодо факту отримання коштів та користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами правочину договірних відносин позичальника і кредитора, суду не надав.

Таким чином, суд констатує, що в аспекті виникнення між первісним кредитором та відповідачем договірних відносин, пов`язаних з отриманням коштів у кредит та користування ними, позовна заява є обґрунтованою.

2.5. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду

від 04 червня 2020 року (справа № 910/1755/19), у зв`язку зі заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

У постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 905/306/17) Верховний Суд зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року (справа № 753/20537/18), від 21 липня

2021 року (справа № 334/6972/17), від 27 вересня 2021 року (справа № 5026/886/2012).

Оскільки факт укладення Договору факторингу, підписання Реєстру прав вимог № 4 та Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 03.07.2025, підтверджені належними доказами, суд доходить висновку, що право вимоги до відповідача за Договором перейшло від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до ТОВ «Юніт Капітал» у встановленому законом порядку.

2.6. В аспекті розміру заборгованості, що підлягає стягненню за Договором суд зазначає нижченаведене.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, тобто є реальним правочином; обов`язок позичальника повернути кошти виникає лише в межах фактично отриманої ним суми.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що умовами пункту 2.2.1 Договору погоджено, що сума кредиту 6 667,00 грн надається у два способи: 5 000,25 грн - безпосередньо на картковий рахунок позичальника, 1 666,75 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією за надання кредиту, нарахованою згідно з пунктом 2.5 Договору.

Факт зарахування на картковий рахунок відповідача коштів у розмірі 5 000,25 грн підтверджується як довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс», так і листом АТ КБ «ПриватБанк» від 11 березня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260306/78658-БТ, тож обставина зарахування коштів позичальнику підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Суд зазначає, що умовами Договору передбачено можливість надання решти суми кредиту в розмірі 1 666,75 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією. Утім суд зауважує, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 1734 умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, сьомою статті 18 Закону № 1023 умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача; якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним, а визнане недійсним положення вважається таким з моменту укладення договору.

Суд не заперечує можливість встановлення комісії за надання кредиту, проте умови

пункту 2.5 Договору не містять визначення конкретних додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням кредиту, за надання яких установлено одноразову комісію в розмірі 1 666,75 грн, наприклад, надання кредиту за допомогою платіжних систем інших фінансових установ, з якими у первинного кредитора укладені відповідні договори. Саме по собі зазначення у Договорі назви платежу «комісія за надання кредиту» не дає можливості встановити зміст послуги, яка надається позичальнику за відповідну плату, окремо від виконання кредитодавцем основного обов`язку за кредитним договором - надання кредитних коштів.

За таких обставин суд доходить висновку, що умова пункту 2.5 Договору про сплату відповідачем комісії за надання кредиту в розмірі 1 666,75 грн є нікчемною з моменту укладення Договору, а тому позовні вимоги про стягнення цієї суми як складової тіла кредиту є необґрунтованими.

2.7. У частині розв`язання спору щодо стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 3 903,02 грн суд зазначає таке.

Як встановлено судом, нарахування процентів здійснено кредитодавцем у межах погодженого сторонами строку кредитування - 84 дні (з 03.02.2025 по 28.04.2025), тобто в межах, встановлених Договором. З наданої позивачем картки обліку виконання Договору вбачається, що нарахування процентів здійснювалося виходячи із загальної визначеної Договором суми кредиту 6 667,00 грн, водночас судом встановлено, що із зазначеної суми безпосередньо у розпорядження відповідача було передано 5 000,25 грн, тож відсутні правові підстави для стягнення з відповідача процентів, нарахованих на суму 1 666,75 грн, оскільки така сума фактично не була передана позичальнику та не підлягає поверненню ним як складова основного боргу.

З урахуванням того, що фактично надані відповідачу 5 000,25 грн становлять 75 % від суми кредиту 6 667,00 грн, яку кредитодавець поклав в основу розрахунку заборгованості за процентами, належний до стягнення розмір процентів підлягає визначенню пропорційно фактично отриманій відповідачем сумі кредиту та становить 2 927,27 грн (3 903,02 грн ?

5 000,25 грн / 6 667,00 грн).

Відтак, позовні вимоги про стягнення процентів саме у розмірі 3 903,02 грн, на переконання суду, не є обґрунтованими.

2.8. Стосовно стягнення комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі

501,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 1734 загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 8 Закону № 1734 до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит.

Тож наведені приписи Закону № 1734, як було також зазначено у пункті 2.6. мотивувальної частини цього рішення, не позбавляють кредитодавця права встановлювати у кредитних договорах комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону № 1734 умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними; договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року (справа № 204/224/21) сформульовано висновок, відповідно до якого якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734.

Пунктом 2.4 Договору погоджено комісію за управління та обслуговування кредиту, розмір якої залежить від своєчасності сплати позичальником чергових платежів (знижений

тариф - 1,00 грн, базовий тариф - 100,00 грн).

Позивачем не надано доказів того, які саме додаткові чи супутні послуги з управління та обслуговування кредиту надавалися кредитодавцем позичальнику та за які саме послуги Договором установлено відповідну комісію. Власне визначення у пункті 2.4 Договору назви платежу як «комісія за управління та обслуговування кредиту» та її розміру не дає можливості встановити зміст послуг, за надання яких позичальник зобов`язаний сплачувати таку комісію.

З огляду на наведене та враховуючи згаданий правовий висновок Верховного Суду, суд вважає, що умова Договору про сплату комісії за управління та обслуговування кредиту є нікчемною відповідно до частин першої, другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734, а тому заявлена позивачем до стягнення заборгованість за цією комісією у розмірі 501,00 грн є необґрунтованою.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене вище, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача кошти на загальну суму 7 927,52 грн, з яких: 5 000,25 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 927,27 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом. У задоволенні решти позовних вимог на загальну суму 3 143,50 грн, з яких: 1 666,75 грн - частина заявленої заборгованості за основним зобов`язанням; 975,75 грн - частина заявленої заборгованості за процентами; 501,00 грн - комісія за управління та обслуговування кредиту, слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26 грудня 2025 року № 33949 (а.с. 53). З огляду на часткове задоволення позовних вимог, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог

у сумі 1 734,58 грн (2 422,40 грн ? 7 927,52 грн / 11 071,02 грн).

3.3. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

від 5 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2

ЦПК України).

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За частиною четвертою цієї статті ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа

№ 751/3840/15-ц) вказано, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини витрати можуть бути компенсовані лише за умови, що вони були фактично понесені, є необхідними та розумними за обсягом (пункт 79 справи «Ніколова проти Болгарії» від 25 березня 1999 року, заява № 31195/96).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Для стягнення витрат на правничу допомогу ТОВ «Юніт Капітал» долучено договір про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року, укладений з Адвокатським бюро «Соломко та партнери», протокол погодження вартості послуг (Додаток № 1 до цього договору), акт приймання-передачі наданих послуг, додаткову угоду № 25770894103 (а.с. 48 - 51).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Оцінюючи заявлений розмір витрат на правничу допомогу, суд враховує, що справа не є складною, стосується стандартної категорії спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором, а обсяг фактично виконаних адвокатом дій (складання позовної заяви, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів) є типовим для справ такої категорії. З огляду на критерії розумності, співмірності та реальності витрат, передбачені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, суд вважає за необхідне зменшити заявлений розмір витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 148,18 грн (3 000,00 грн ? 7 927,52 грн / 11 071,02 грн).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76 - 78, 81, 133, 134, 137, 141, 211, 258 - 268, 273, 274,

352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 170049 від 03 лютого 2025 року у розмірі 7 927 (сім тисяч дев`ятсот двадцять сім) гривень 52 копійки, з яких: 5 000,25 грн - заборгованість за основним зобов`язанням; 2 927,27 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 1 734 (одна тисяча сімсот тридцять чотири) гривні 58 копійок.

5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 148 (дві тисячі сто сорок вісім) гривень 18 копійок.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 липня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код

ЄДРПОУ: 43541163, адреса місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець