Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №462/5383/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5383/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 серпня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Гедз Б.М. за участю ОСОБА_1 , адвоката Колодій Л.Б.,розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

ОСОБА_1 , який є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виконав належним чином покладених на нього ст. 150 СК України батьківських обов`язків з виховання доньки, що проявилось у тому, що донька часто порушує поведінку в навчальному закладі, а саме виявляла надмірну агресивну поведінку 08.05.2026, псувала майно 15.05.2026, зірвала освітній процес в 3-Б класі на1-му уроці 11.05.2026. Під час порушень поведінки ОСОБА_2 слухавки не піднімав. Своїми діями ОСОБА_1 допустив вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_2 свою винуватість не визнав. Його представник ОСОБА_3 пояснила, що між донькою та класним керівником відбувся конфлікт на шкільному ярмарку, де дитина купила іграшку, після чого вчителька її відібрала. ОСОБА_2 надав суду низку документів, які підтверджують успішність дитини в навчальному закладі, висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 31.07.2026, а також документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для оборони України. Що стосується відсутності зв`язку з батьком, то захисник ОСОБА_2 пояснила, що в той день були присутні технічні проблеми з мобільним зв`язком.

Також ОСОБА_2 заявив усне клопотання про залучення класного керівника НВР ОСОБА_4 . Проте в судове засідання ОСОБА_4 не з`явилась, подала заяву про неможливість прибуття в судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, заслухавши пояснення ОСОБА_2 , суд приходить до такого висновку.

Частиною 1 ст. 184 КУпАП передбачено адміністративну відповільаність у виді штрафу за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 217180 від 11.06.2026;

- листом адміністрації Ліцею “Гроно” від 18.05.2026 №111, до якого додані акти порушення поведінки за період з 08.05.2026 до 15.05.2026 та психолого-педагогічна характеристика дитини, з яких вбачається, щов учениці 3-Б класу ОСОБА_5 систематично спостерігаються труднощі соціальної адаптації та взаємодії з учасниками освітнього процесу, що проявляються в агресивній та неконтрольованій поведінці: викрикуванні, залишенні класу під час уроків, пошкодженні речей однокласників, киданні предметів, штовханні, перевертанні парт і стільців, відмові виконувати вимоги педагогів. Зафіксовані випадки фізичної агресії щодо класного керівника. Під час емоційного напруження учениця може погрожувати, не реагувати на спроби дорослих її заспокоїти та переховуватися в приміщенні закладу. Така поведінка негативно впливає на організацію освітнього процесу, психологічний стан учнів та створює ризик для безпеки учасників освітнього середовища. З метою корекції поведінки практичним психологом і соціальним педагогом проводиться відповідна робота, надаються рекомендації щодо саморегуляції та емоційного реагування, однак стійкої позитивної динаміки не спостерігається. До адміністрації закладу надходять звернення батьків учнів 3-Б класу щодо врегулювання ситуації. У зв`язку із систематичними проявами агресивної поведінки та труднощами соціалізації виникла потреба у проведенні комплексної оцінки розвитку дитини фахівцями інклюзивно-ресурсного центру та визначенні необхідних психолого-педагогічних послуг і підтримки.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП, проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей, а також відсутності контролю за дозвіллям.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Суд критично оцінює пояснення особи, яка притягається до відповідальності, та її представника, оскільки посилання на належну успішність дитини саме по собі не спростовує та не виключає фактів неналежної поведінки в закладі освіти. Показники навчальних досягнень характеризують рівень засвоєння дитиною освітньої програми, однак не свідчать про відсутність труднощів у поведінці, взаємодії з однолітками та педагогічними працівниками. Відтак наведені обставини не спростовують сукупності інших доказів, якими підтверджуються факти порушення правил поведінки та виникнення конфліктних ситуацій в освітньому середовищі.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП.

Із врахуванням даних про особу правопорушника у сукупності із обставинами справи та ступеня тяжкості вчиненого ним правопорушення, для досягнення мети адміністративного стягнення, визначеної ст.23 КУпАП, суд приходить до переконання, що доОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, у разі винесення суддею постанови про накладання адміністративного стягнення, особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір у відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665,60 грн.

Керуючись ст. ст. 40-1, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

постановив:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та обрати йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн судового збору.

Роз`яснити правопорушнику, що штраф має бути сплачений ним не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови, з наданням до суду в цей строк документа, який підтверджує його сплату.

В порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу, в разі несплати правопорушником штрафу у строк, штраф стягується у подвійному розмірі штрафу, визначеного у відповідній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: (підпис) Б.М. Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал постанови у справі № 462/5383/26.

Суддя: Б.М.Гедз