Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №728/903/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/903/26

Головуючий у першій інстанції – Лобода Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1736/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» на заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 травня 2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року адвокат Усенко М. І. в інтересах ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» звернувся досуду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилався на те, що 05.02.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» укладено кредитний договір № 44728633, за умовами якого відповідач отримала 4 000,00грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором, який підписаний відповідачем шляхом використання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Вказував, що за умовами договору відповідач зобов`язалася повернути кредит,сплатити проценти за користування кредитом, комісію та виконати інші зобов`язання на умовах та в строки, визначені договором, проте у порушення взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, відповідач не повернула кредитні кошти, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 20 193,60грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 4 000,00грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків – 13 593,60грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту – 600,00грн, прострочена заборгованість за штрафами – 2 000,00грн.

Як зазначав адвокат, позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості та виконання кредитних зобов`язань, зокрема відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення заборгованості від 02.03.2026.

У позові представник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» - адвокат Усенко М. І. просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 44728633 від 05.02.2025 в сумі 20 193,60грн, судовий збір у розмірі 2 662,40грн та 8 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29.05.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведений факт перерахування позичальнику кредитних коштів, оскільки доданий до позовної заяви лист ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 16.02.2026 про підтвердження успішної виплати, не містить жодних даних на підтвердження того, що кошти в сумі 4 000,00грн були перераховані 05.02.2025 від ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» саме на банківську картку відповідачки, а також відсутні відомості, як про отримувача вказаних коштів, так і номер банківської картки чи рахунку, на які грошові кошти були перераховані.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» - адвокат Усенко М.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29.05.2026 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 3 993,60грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн.

За доводами апеляційної скарги рішення судом ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

В обґрунтування заявник посилається на те, що на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав до суду копію листа від ТОВ «ФК «Контрактовий дім» № 143944-1553634259-16022026 від 16.02.2026, проте після отримання оскаржуваного рішення було в становлено, що в даному доказі у розділі «Номер картки» - відсутня комбінація цифр, яка собою складає номер банківської картки, тому позивач невідкладно звернувся з відповідним запитом до ТОВ «ФК «Контрактовий дім» і 26.06.2026 надійшла відповідь від ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», у якій установа повідомила, що внаслідок технічного збою (помилки) програмного забезпечення під час формування попереднього документа, позивачу було видано лист із некоректним відображеннямданих (без зазначення номера картки) і надіслало новий, виправлений та повний лист № 608516-1553634259-26062026 від 26.06.2026 року. Зазначає, що вказаний документ однозначно засвідчує факт успішного виконання платіжної операції з перерахування коштів у розмірі 4 000,00грн, що відбулася 05.02.2025 о 16:27 (транзакція № 1553634259), на користь відповідача з призначенням платежу: «Видача кредитних коштів».

Заявник наголошує, що позивач не мав об`єктивної можливості надати цей доказ (лист у виправленій редакції) суду першої інстанції, оскільки позивач діяв добросовісно та покладався на правильність даних у першому листі, наданому фінансовою установою, а про наявність технічної помилки фінансової установи позивачу стало відомо лише після детального аналізу судового рішення та отримання офіційної відповіді від ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 26.06.2026.

Вказує, що ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Клієнт самостійно вносить до інформаційно- телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит. Заявник звертає увагу, що інформація щодо належності карткового рахунку відповідачу є банківською таємницею установи банку, в якому був відкритий цей картковий рахунок, а кредитні кошти були перераховані ним саме у відповідності з умовами кредитного договору, Правил та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.

Також посилається, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними документами саме з метою доказування в судових спорах можна вважати будь-який документ, що підтверджує реальність здійснення господарської операції, хоча він таким може й не бути в розумінні бухгалтерського обліку. А товариство є небанківською (фінансовою) установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність».

За доводами скарги, товариство позбавлене юридичних підстав для формування чи надання виписки по картковому рахунку позичальника, оскільки такий рахунок не відкривався і не обслуговувався ним, а кредитні кошти були переказані на банківський рахунок (картковий рахунок), зазначений самим позичальником у заяві-анкеті при укладенні кредитного договору. Тому вважає, що позивачем надано належні докази, що підтверджують факт перерахування коштів на банківську платіжну картку відповідача у розмірі 4000,00грн згідно кредитного договору № 44728633 від 05.02.2025.

Як стверджує заявник, позивачу невідомий повний номер картки, а повний номер картки вводиться позичальником та автоматично зашифровується і зберігається у самій платіжній системі, через яку здійснюються платежі. У відповідності до умов укладеного кредитного договору ТОВ «ФК «Тайгер- Фінанс», кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладанні договору, тому лише відповідач має можливість надати виписку за картковим рахунком № НОМЕР_1 на спростування/підтвердження зарахування обставин отримання 02.05.2025 кредиту в сумі 4 000,00грн, що є його прямим процесуальним обов`язком згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, у випадку наявності заперечень щодо отримання кредитних коштів.

В обґрунтування неможливості самостійно отримати інформацію щодо номеру банківської картки заявник посилається на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 13.02.2026 у справі № 719/1025/25.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали, проте відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК Українивідсутністьвідзиву на апеляційнускаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першоїінстанції.

Поштова кореспонденція (копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду), надіслана за зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області від 22.04.2026 (а.с. 34), повернулась до апеляційного суду не врученою із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 74, 75), що відповідно до положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 05.02.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» укладенл Договір про споживчий кредит №44728633, за умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 4 000,00 грн строком на 360 днів, тобто до 31.01.2026, у безготівковій формі, шляхом перерахування за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 , із визначенням пільгової процентної ставки 0.8% в день, яка застосовується протягом пільгового періоду тривалістю 30 календарних днів з 05.02.2025 по 07.03.2025, стандартної (базової) процентної ставки 0.96% в день, яка застосовується протягом стандартного періоду тривалістю 330 календарних днів з 08.03.2025 по 31.01.2026; зі сплатою одноразової комісії за надання кредиту 15.00% від суми кредиту, що становить 600,00грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту становить 18 232,00грн (а.с.5-15, 16, 17-18).

Договір про споживчий кредит та Додаток №1 до нього у виді Графіку платежів підписаний ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора РО2nbjlz, а також Паспорт споживчого кредиту з використанням одноразового ідентифікатора BwU4hQJf (а.с. 15 зворот, 16 зворот, 18 зворот, 19).

Як убачається з матеріалів справи, згідно листа ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 16.02.2026, 05.02.2025 було перераховано кошти від ТОВ «ФК «Тайгер - Фінанс» на суму 4 000,00 грн; № транзакції 1553634259, призначення платежу: Видача кредитних коштів (а.с.19 зворот).

Згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №44728633 від 05.02.2025 заборгованість ОСОБА_1 станом на 30.01.2026 складає 20 193,60грн, з яких: 4 000,00грн – заборгованість за кредитом, 13 593,60грн – заборгованість по процентам, 600,00грн – заборгованість за комісією та 2 000,000грн – заборгованість за штрафом (а.с.20-22).

Також судом встановлено, що 02.03.2026 на адресу ОСОБА_1 надіслана претензія про наявність заборгованості за кредитним договором №44728633 від 05.02.2025 в сумі 20 193,60 грн та запропоновано здійснити погашення заборгованості протягом 3 днів (а.с.23).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт перерахування позичальнику кредитних коштів, оскільки доданий до позовної заяви лист ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 16.02.2026 про підтвердження успішної виплати, не містить жодних даних на підтвердження того, що кошти в сумі 4 000,00грн були перераховані 05.02.2025 від ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» саме на банківську картку відповідачки, а також відсутні відомості, як про отримувача вказаних коштів, так і номер банківської картки чи рахунку, на які грошові кошти були перераховані.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частинпершої, другоїстатті 207 ЦК Україниправочинвважається таким, щовчинений у письмовійформі, якщойогозмістзафіксований в одному абокількох документах (у тому числіелектронних), у листах, телеграмах, якимиобмінялисясторони, абонадсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційноїсистеми, щовикористовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

За матеріалами справи, 05.02.2025 між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 44728633в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, підписаний в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні і позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження надання відповідачу кредиту, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на картковий рахунок відповідача.

Апеляційний суд враховує, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом із тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Отже, банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, та повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 09.11.2018 у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 у справі №910/10254/18.

З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

В обґрунтування заявлених вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором Товариством надано суду копію договору про споживчий кредит № 44728633 від 05.02.2025 з додатками (а.с. 5-16), копію паспорта споживчого кредиту (а.с. 17-18), копію довідки про ідентифікацію від 09.03.2026 (а.с. 19), копію листа ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 16.02.2026 про підтвердження успішної оплати (а.с. 19 зворот), копію розрахунку заборгованості (а.с. 20-22), копію листа-претензії від 02.03.2026 (а.с. 23).

Разом з тим, вказані документи підтверджують лише умови кредитування, проте вони не є належними та допустимим доказами надання ОСОБА_1 кредиту за договором про надання споживчого кредиту.

Надані позивачем докази не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документам, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на яких наполягає позивач.

Сам по собі розрахунок, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед банківською установою.

ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» не надало суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, якими б підтверджувалося перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 зазначений в кредитному договорі та користування ним відповідачем, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність зазначеного рахунку в кредитному договорі саме відповідачу.

В наданому позивачем копії листа ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 16.02.2026 зазначено: № транзакції – 1553634259; сума – 4 000,00грн; дата виконання платіжної операції – 05.02.2025 16:27; номер замовлення – 019d682-8340-7129-b524-3ebabd4a30f2; номер картки не зазначений; статус – виконано (а.с. 19 зворот).

Проте, у листі не зазначається, на який картковий рахунок взагалі були перераховані кошт, за яким договором та найменування отримувача, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» коштів у зазначеному позивачем розмірі на картковий рахунок, який належить саме відповідачу.

З огляду на викладене, зазначений лист не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів відповідачу за кредитним договором, а свідчить лише про проведення Банком платежу в системі на підставі договору з ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс».

Жодних інших письмових доказів щодо зарахування на картку відповідача грошових коштів у матеріали справи не містять та позивачем не надано.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Однак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві щодо вказаних кредитних договорів матеріали справи не містять.

Також, апеляційний суд враховує, що розрахунок заборгованості ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» складений самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Паспорт споживчого кредиту, долучений товариством не доводить обставин видачі кредиту, а є лише способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічний правовий висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Доводи апеляційної скарги, що оскільки ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який бухгалтерські документи по рахунку відповідача, в тому числі і документів про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову та відхиляються апеляційним судом, оскільки це не позбавляє позивача обов`язку надати докази, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що товариство не є банківською установою і не має можливості отримати первинні бухгалтерські документи, які містять банківську таємницю, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Звертаючись до суду з позовом, представник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів чи витребування доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин під час розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, в позовній заяві представник ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Клопотань про витребування додаткових доказів та інших документів у зв`язку з відсутністю можливості отримати їх у суді першої інстанції самостійно не заявляв.

Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій відповідно до положень ст. 12 ЦПК України.

З огляду на викладене та враховуючи позицію Верховного Суду у справі № 499/895/19 від 12.10.2023, за змістом якої інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не надав доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві, зокрема виписки по рахунку, є вільним трактуванням позивачем положень процесуального закону, оскільки за цими приписами обов`язок суду перевірити докази, подані стороною на підтвердження позовних вимог та задовольнити позов лише у випадку доведення позивачем належними доказами свого позову.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором з огляду на відсутність доказів переказу грошових коштів відповідачу за кредитним договором.

Посилання в апеляційній скарзі в обґрунтування її доводів на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 13.02.2026 у справі № 719/1025/25 не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах лише Верховного Суду, що передбачено ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасуваннясудового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін на підставі положень ст. 375 ЦПК України.

Заявлені вимоги про стягнення сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу за апеляційний розгляд справи задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено14.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик