Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №736/858/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 736/858/26

Головуючий у першій інстанції – Кутовий Ю. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1786/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Любчика О.В., Мамонової О.Є.,

секретар судового засідання Герасименко Ю.О.

учасники справи:

боржник ОСОБА_1

суб`єкт оскарження приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Юрій Михайлович

стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп»

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року (суддя – Кутовий Ю.С., місце ухвалення – м. Корюківка, дата складання повної ухвали – 16.06.2026) у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М., у якій просить визнати протиправними дії та бездіяльність приватного виконавця з приводу винесення постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06.04.2026 у ВП №80683294 про стягнення з ОСОБА_1 5500,00 грн витрат на правову допомогу на користь стягувача ТОВ «Дніпрофінансгруп» та скасувати зазначену постанову; стягнути з приватного виконавця витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Скаржник свої вимоги обґрунтовує тим, що приватний виконавець незаконно 06.04.2026 виніс постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження у ВП №80683294 з виконання виконавчого листа №736/1003/24, виданого 16.03.2026 Корюківським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_1 5500,00 грн витрат на правову допомогу стягувачем ТОВ «Дніпрофінансгруп», оскільки згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» заборонено в період дії воєнного стану в Україні відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території Корюківської міської територіальної громади, яка входить до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, де заявник зареєстрована, проживає та працює.

Також посилається на триваючу протиправність бездіяльність приватного виконавця, який з лютого 2025 року незаконно стягнув з неї кошти в справі №736/1003/24 та 06.04.2026 протиправно відкрив виконавче провадження про стягнення з неї 5500,00 грн витрат на правову допомогу на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп», яке ніколи стягувачем не виступало і рішень судом про перехід прав стягувача від ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не приймалось.

Ухвалою Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. 4000,00 грн витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить:

- визнати протиправною та нечинною й скасувати повністю дану ухвалу суду першої інстанції;

- ухвалити нове рішення у справі, яким визнати дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. з приводу винесення ним постанови від 06.04.2026 у ВП №80683294 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №736/1003/24, виданого 16.03.2026 Корюківським районним судом Чернігівської області про стягнення з неї 5500,00 грн витрат на правову допомогу на користь стягувача ТОВ «Дніпрофінансгруп» протиправними;

- скасувати постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №736/1003/24, виданого 16.03.2026 Корюківським районним судом Чернігівської області про стягнення з неї 5500,00 грн витрат на правову допомогу на користь стягувача ТОВ «Дніпрофінансгруп»;

- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. витрати на правову допомогу при поданні нею апеляційної скарги на ухвалу Корюківського районного суду від 16.06.2026 до Чернігівського апеляційного суду в розмірі 5000,00 грн;

- постановити окрему ухвалу щодо незаконного звернення приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. до Корюківського районного суду Чернігівської області із клопотанням від 13.06.2026 про стягнення з неї вигаданих судових витрат, а саме правничої допомоги в розмірі 4000,00 грн;

- постановити окрему ухвалу щодо допущення суддею Корюківського районного суду Чернігівської області ОСОБА_2 багаточисельних грубих зумисних порушень норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали Корюківського районного суду Чернігівської області від 16.06.2026 у справі №736/858/26 (номер провадження 4-с/736/11/26) під час розгляду її скарги Корюківським районним судом на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М.

Доводи апеляційної скарги узагальнено зводяться до того, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, з метою захисту та укриття протиправних дій та бездіяльності приватного виконавця, є повністю вигаданою та сфабрикованою.

Апелянт вказує, що суд у вступній частині ухвали послався на новий вигаданий номер справи без зазначення необхідної обов`язкової інформації про склад учасників справи. При цьому, постанова про примусове виконання виконавчого листа №736/1003/24 повинна виконуватись в межах справи №736/1003/24, а не у справі №736/858/26.

Скаржник стверджує, що стягувач ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» з 27.12.2025 припинив своє існування, а судове рішення про вступ неіснуючого ТОВ «Дніпрофінансгруп» відсутнє, тоді як проведені ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» зміни в найменуванні, організаційно-правовій формі та інших реєстраційних даних не можуть бути підставою для отримання ТОВ «Дніпрофінансгруп» статусу стягувача у виконавчому провадженні. Водночас приватний виконавець протиправно у винесених ним десяти постановах від 22.01.2026 у виконавчих провадженнях самостійно змінив назву сторони виконавчого провадження та зміну (доповнення) реєстраційних даних стягувача з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на ТОВ «Дніпрофінансгруп».

Боржник зазначає, що у справі відсутні докази про належне повідомлення стягувача ТОВ «Дніпрофінансгруп» про дату, час і місце розгляду справи.

За доводами скаржника, у постанові від 06.04.2026 приватного виконавця Приходька Ю.М. про відкриття виконавчого провадження зауважено, що документ вступив у законну силу (набрав чинності) 18.02.2026, але набрання чинності документа повинно було бути 23.02.2026 у день складення повного судового рішення. Тому вважає, що постанова від 06.04.2026 у ВП № 80683294 не має законного обов`язкового реквізиту та є нечинною.

Апелянт також не погоджується з витратами на правничу допомогу, наданими адвокатом Прокоф`євим Б.І., вважаючи їх завищеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Приватний виконавець подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін; стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, виконавець зазначає, що оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою, відповідає фактичним обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Виконавець зазначає, що всі його дії щодо примусового виконання рішення суду були здійсненні у відповідності до чинного законодавства України. Законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», пов`язується саме з територією відкриття виконавчого провадження та територією вчинення заходів примусового виконання рішення, а не з місцем реєстрації, проживання чи місцезнаходження боржника. Сам по собі факт реєстрації чи місцезнаходження боржника на території територіальної громади, включеної до відповідного Переліку, за відсутності здійснення виконавчих дій на такій території не свідчить про поширення встановленої законом заборони на відповідні виконавчі правовідносини.

Наголошує, що відкриття виконавчого провадження №80683294, як і винесення всіх інших постанов у межах цього виконавчого провадження, було здійснено із використанням Автоматизованої системи виконавчого провадження за місцезнаходженням приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420, м. Чернігів), територія якого не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ.

Виконавець також акцентує увагу, що ТОВ «Дніпрофінансгруп», як юридична особа, не припинялося в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації, а лише змінило своє найменування, що не підпадає під жодне визначення вказане у ст. 104 ЦК України. Саме тому, в кожному виконавчому провадженню на підставі заяви стягувача про зміну найменування, виконавцем було винесено постанову про зміну найменування стягувача та постанову про внесення змін до реєстраційних даних стягувача.

Вказує, що єдиний унікальний номер справи за скаргою сторони виконавчого провадження, не може бути ідентичним тому номеру справи в якому брала участь вказана особа, оскільки інші учасники виконавчого провадження, які залучаються до розгляду скарги, є сторонами абсолютно інших можливих судових справ. Тому є правильним присвоєння нового єдиного унікального номеру справи, відкритої за поданою скаргою боржника у виконавчому провадженні, при цьому формується номер провадження з індексом «4-с» (судовий контроль).

Виконавець наголошує, що скаржником не було подано до суду першої інстанції обґрунтованого клопотання про зменшення правничої допомоги із зазначенням причин неспівмірності її розміру.

Стягувачем ТОВ «Дніпрофінансгруп» відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Боржник (апелянт), стягувач та приватний виконавець були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронного документу до їх електронного кабінету (ч. 6-8 ст. 128 ЦПК України), але своїм правом на участь не скористалися, про причини неприбуття не повідомили.

Неявка належним чином сповіщених про дату, час та місце розгляду справи учасників не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

За неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Корюківським районним судом Чернігівської області 16.03.2026 видано виконавчий лист №736/1003/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 5500,00 грн витрат на правову допомогу (а.с.27 зворот-28).

01.04.2026 ТОВ «Дніпрофінансгруп» приватному виконавцю виконавчого округу Чернігівської області Приходьку Ю.М. подана заява про примусове виконання даного виконавчого листа (а.с. 26-27).

06.04.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП №80683294) за виконавчим листом №736/1003/24, виданим 16.03.2026 Корюківським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 5500,00 грн витрат на правову допомогу (а.с. 30)

У даному виконавчому провадженні приватним виконавцем 06.04.2026 винесено ряд постанов, серед яких і оскаржувана постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження (а.с. 4, 35 зворот), якою приєднано виконавче провадження №80683294 з примусового виконання виконавчого листа №736/1003/24, виданого 16.03.2026 Корюківським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 5500,00 грн витрат на правову допомогу, до зведеного виконавчого провадження №77187522.

У подальшому, постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. від 01.07.2026 виконавче провадження №80683294 з примусового виконання виконавчого листа №736/1003/24 від 16.03.2026, виданого Корюківським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 5500,00 грн витрат на правову допомогу виведено із зведеного виконавчого провадження ВП №77187522.

За випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» змінила найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп», а також відбулися зміни щодо місцезнаходження юридичної особи: з 49089, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, будинок 2, офіс 205 на 49001, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січових стрільців, буд. 9, видів економічної діяльності (а.с. 27 зворот - 28).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2 ст. 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 451 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що винесення оскаржуваної постанови про приєднання виконавчого провадження №80683294 до зведеного виконавчого провадження було здійснено із використанням автоматизованої системи виконавчого провадження за місцезнаходженням приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420 м. Чернігів), територія якого не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Заходи примусового виконання рішення не здійснювалися на території, щодо якої законом встановлено відповідні обмеження. Тому суд дійшов до висновку, що у приватного виконавця була відсутня заборона на відкриття виконавчого провадження та вчинення інших передбачених законодавством дій в рамках цього виконавчого провадження, у зв`язку з чим скарга не підлягає задоволенню. Задовольняючи клопотання про стягнення зі скаржника на користь приватного виконавця понесених ним витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, суд врахував підтвердження цих витрат належними й допустимими доказами, а також відсутність заяви скаржника про зменшення вказаної суми судових витрат.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Наведені норми Основного Закону кореспондуються з ч. 1 ст. 18 ЦПК України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 №11-рп/2012)

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

У ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (ст. 10 цього Закону).

У ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався й триває дотепер.

За змістом ст. 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України»:

- воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

- бойові дії – форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

- воєнні дії – організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

- район воєнних (бойових) дій – визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Отже, бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії).

Верховна Рада України прийняла Закон від 28 липня 2022 року №2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» (набрав чинності 19 серпня 2022 року), яким абзац п`ятнадцятий пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про виконавче провадження» виклала у такій редакції: забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.

06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (набрала чинності 25 грудня 2022 року), якою, зокрема, встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, щодо Корюківської міської територіальної громади Корюківського району Чернігівської області зазначено: дата виникнення можливості бойових дій 29.06.2022, 17.11.2023, дата припинення можливості бойових дій 22.09.2022; дата початку тимчасової окупації всієї території Корюківського району Чернігівської області 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації 03.04.2022.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376 (набрав чинності 20 березня 2025 року) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Одночасно затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), відповідно до якого: дата початку тимчасової окупації всієї території Корюківського району Чернігівської області 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації 03.04.2022; дата виникнення можливості бойових дій на території Корюківської міської територіальної громади 29.06.2022, 17.11.2023, дата припинення можливості бойових дій 22.09.2022, 30.11.2024; Корюківська міська територіальна громада Корюківського району Чернігівської області відноситься до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, з 01.12.2024 без зазначення дати завершення бойових дій.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час винесення приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю.М. постанови про приєднання виконавчого провадження №80683294 до зведеного виконавчого провадження №77187522 (06.04.2026) територія, на якій зареєстровано місце проживання боржника ОСОБА_1 , була визначена як територія активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Водночас місцезнаходження приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420 м. Чернігів) не віднесена до вказаного Переліку, а оскаржувана постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження винесена із використанням Автоматизованої системи виконавчого провадження саме за вказаним місцезнаходженням приватного виконавця.

Крім того, постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження не містить у собі інформації, що приватним виконавцем проводились якісь виконавчі дії на території Корюківської міської територіальної громади, де як стверджує ОСОБА_1 , вона зареєстрована, проживає і працює.

Доказів протилежного Іваненко В.Г. усупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України не надала.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №904/3743/22, на яку слушно послався місцевий суд, зазначив, що законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», стосується саме місця (території) відкриття виконавчого провадження і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, а не місця реєстрації (розташування) боржника.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України під час вибору й застосування норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приписами ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Сам по собі факт реєстрації чи місцезнаходження боржника на території територіальної громади, включеної до відповідного Переліку, за відсутності здійснення виконавчих дій на такій території не свідчить про поширення встановленої законом заборони на відповідні виконавчі правовідносини. Відповідна заборона стосується виключно відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на територіях, визначених законом.

Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 23.03.2023 у справі №905/2368/15, від 24.04.2023 у справі №910/5953/17, від 10.05.2023 у справі №904/1708/22, від 27.02.2025 у справі № 904/3743/22.

За таких обставин, оскаржувана постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження винесена приватним виконавцем на території, на яку не розповсюджується відповідна заборона вчинення виконавчих дій, і виконавчі дії по реалізації даної постанови на такій забороненій території приватним виконавцем не вчинялись.

Прийнята приватним виконавцем постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06.04.2026 відповідає вимогам ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження за своєю правовою природою є формою процесуального рішення виконавця, актом одноразового застосування, а не дією чи бездіяльністю виконавця, як то помилково вважає скаржник і на що слушно акцентує увагу приватний виконавець у відзиві на апеляційну скаргу.

Враховуючи викладене та виходячи з заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та наявних матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М., який при винесенні постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06.04.2026 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження», тобто право боржника у виконавчому провадженні не було порушено.

Твердження скаржника щодо наявності заборони у приватного виконавця на проведення виконавчих дій у зв`язку з перебуванням боржника на території зони активних бойових дій, у цій справі є безпідставними й грунтуються на неправильному тлумаченні норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта щодо невірного формування нової справи за її скаргою, оскільки зазначення в оскаржуваній ухвалі суду єдиного унікального номера справи (736/858/26),відмінного від номера справи, в якій було видано виконавчий лист (736/1003/24), жодним чином не впливає на права та інтереси учасників справи, а є внутрішнім технічним та організаційним процесом судочинства. До того ж, за матеріалами справи на примусовому виконанні у приватного виконавця Приходька Ю.М. перебуває зведене виконавче провадження стосовно ОСОБА_1 , одним із яких є виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №736/1003/24.

Необгрунтованими є й аргументи скаржника щодо відсутності судового рішення про заміну стягувача з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на ТОВ «Дніпрофінансгруп», оскільки дане товариство лише змінило найменування, юридичну адресу та види економічної діяльності, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ та однаковим кодом юридичної особи. Ці обставини не обумовлюють вибуття сторони виконавчого провадження та не потребують судового рішення про заміну сторони правонаступником; у даному випадку виконавець своєю постановою самостійно змінює назву сторони виконавчого провадження, що відповідає приписам ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».

У матеріалах справи мається довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету ТОВ «Дніпрофінансугруп» (а.с. 9), що спростовує твердження апелянта про несповіщення стягувача про дату, час і місце судового засідання. Аналогічні довідки наявні й щодо боржника ОСОБА_1 (а.с. 10) та суб`єкта оскарження приватного виконавця Приходька Ю.М. (а.с. 9 зворот).

Апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апелянта щодо нечинності постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06.04.2026 у ВП № 80683294 з посиланням, що документ вступив у законну силу (набрав чинності) 18.02.2026, але набрання чинності документа повинно було бути 23.02.2026 у день складення повного судового рішення. Адже, по-перше, предметом скарги ОСОБА_1 є не ця постанова про відкриття виконавчого провадження, а постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження; по-друге, відомості про набрання законної сили 18.02.2026 виконавчим листом №736/1003/24 від 16.03.2026 зазначені у самому виконавчому документі й виконавець не має права їх змінювати.

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника щодо не підтвердження належними й допустимими доказами та завищення витрат на правничу допомогу, стягнутих з неї місцевим судом на користь приватного виконавця.

Надані представником приватного виконавця адвокатом Прокоф`євим Б.І. договір №01/09/22 про надання правничої допомоги від 01.09.2022, у п. 3.1 якого встановлено розмір гонорару виходячи з тарифу 1000,00 грн за одну годину витраченого часу, детальний опис робіт (наданих послуг) від 13.06.2026, у якому зазначено найменування робіт, кількість затраченого на них часу (4 год) та загальна вартість (4000,00 грн), квитанція до прибуткового касового ордера від 13.06.2026 про отримання адвокатом від приватного виконавця коштів у сумі 4000,00 грн, є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених приватним виконавцем у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Клопотань про зменшення цих судових витрат чи зауважень щодо їх не співмірності скаржник не заявляла.

Отже, розподіл вказаних витрат на правничу допомогу правильно вирішено судом першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, критеріїв, передбачених ст. 137, 141 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вищезазначених висновків місцевого суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону. Порушень норм процесуального закону, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, апеляційним судом не встановлено.

Вищенаведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному в постанові від 27.05.2026 у справі №736/1003/24 за схожою скаргою ОСОБА_1 .

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, просить постановити окремі ухвали щодо незаконного звернення приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. до Корюківського районного суду Чернігівської області із клопотанням від 13.06.2026 про стягнення вигаданих витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн під час розгляду її скарги районним судом та щодо допущення суддею Корюківського районного суду Чернігівської області ОСОБА_2 багаточисельних грубих зумисних порушень норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали від 16.06.2026 під час розгляду цієї скарги.

Проте ці клопотання заявника про постановлення окремих ухвал не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

За приписами ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч. 1). Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч. 2). Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення (ч. 3). Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ч. 10).

Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 у справі №761/32388/13-ц зазначив, що під час вирішення питання про постановлення окремої ухвали суд має встановити наявність порушення закону, при цьому таке повноваження є дискреційним правом суду, а не його обов`язком.

Постановлення окремої ухвали можливе лише за наявності очевидних, належним чином встановлених порушень, які не можуть бути усунуті шляхом скасування або зміни судового рішення у відповідній справі.

Наведені у апеляційній скарзі доводи щодо нібито допущених приватним виконавцем та судом першої інстанції порушень фактично зводяться до незгоди заявника з ухваленими рішеннями та їх правовою оцінкою, що саме собою не є підставою для постановлення окремої ухвали.

Крім того, під час апеляційного перегляду справи не встановлено порушень норм чинного законодавства при зверненні приватного виконавця до суду за вирішенням питання щодо розподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, а також порушень норм матеріального та процесуального права суддею суду першої інстанції, які б могли бути підставою для винесення окремої ухвали.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга Іваненко В.Г. підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року – без змін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути з приватного виконавця на її користь витрати на правову допомогу при поданні скарги в розмірі 5000,00 грн, проте дану апеляційну скаргу залишено без задоволення, у зв`язку з чим вказані витрати за апеляційний перегляд справи покладаються на заявника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. адвокат Прокоф`єв Б.І. просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені ним судові витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З процедурою апеляційного провадження пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ч. 1 ст. 360 ЦПК України).

У ч. 4 ст. 360 ЦПК України вказано на необхідність надання доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Тому надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12 ЦПК України).

Подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Отже, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки у цьому випадку звернулися за правничою допомогою до адвоката (ст. 15 ЦПК України), у зв`язку з чим можуть розраховувати на відшкодування таких витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені приватним виконавцем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник приватного виконавця Приходька Ю.М. надав:

- договір №01/09/22 про надання правничої допомоги від 01 вересня 2022 року, укладений з адвокатом Прокоф`євим Б. І., у п. 3.1 якого встановлено розмір гонорару виходячи з тарифу 1000,00 грн за одну годину витраченого часу;

- детальний опис робіт (наданих послуг) від 28 липня 2026 року, у якому зазначено найменування робіт та затрачений на них час (аналіз апеляційної скарги з додатками, узгодження правової позиції з клієнтом в обсязі 1 год; підготовка та оформлення відзиву на апеляційну скаргу, організація його надіслання сторонам по справі та подання до суду в обсязі 2 год 30 хв; підготовка та участь у судових засіданнях Чернігівського апеляційного суду в обсязі не більше 1 год 30 хв), загальна вартість наданих послуг складає 5000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 28.07.2026 про отримання адвокатом від приватного виконавця коштів у сумі 5000,00 грн.

Зазначені документи є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених приватним виконавцем у суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Відзив представника приватного виконавця на апеляційну скаргу, в якому містилась заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, разом із доказами їх понесення був надісланий ОСОБА_1 до її електронного кабінету у системі ЄСІТС у порядку, передбаченому процесуальним законом, та отриманий скаржником 28.07.2026 15:46, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Однак станом на час розгляду справи апеляційним судом заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від ОСОБА_1 не надходили.

Водночас адвокат Прокоф`єв Б.І. не приймав участі в судовому засіданні Чернігівського апеляційного суду при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим із заявлених до відшкодування зі скаржника витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн підлягає вирахуванню 1500,00 грн (1000 грн х 1,5 год), після чого розмір цих судових витрат становитиме 3500,00 грн.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Враховуючи відсутність клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши подані докази на предмет їх належності та допустимості, оцінивши заявлені витрати з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та співмірності, складності справи, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, а також керуючись принципами розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи у розмірі 3500,00 грн є доведеними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Приходька Ю.М.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича 3500,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.В. Любчик

О.Є. Мамонова