Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №587/1938/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/1938/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гончаренко Л. М.

Номер провадження 33/816/1423/26 Суддя-доповідач Джепа Г. В.

Категорія 124 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Джепа Г. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 587/1938/26 за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Скородєда Сергія Івановича на постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 08 липня 2026 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

- особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

- захисника – адвоката Скородєда С. І.

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції

Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 08 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Також з нього стягнуто судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 травня 2026 року о 09 год 43 хв у смт Степанівка Сумського району по вул. Центральній ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом SSANGYONG ACTION SE без державного номерного знака та рухаючись по головній дорозі, під час виконання маневру з`їзду на узбіччя з перетинанням смуги зустрічного руху не переконався у безпечності маневру та не надав перевагу в русі автомобілю Renault Duster, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив зіткнення транспортних засобів.

Такі дії ОСОБА_1 суд кваліфікував як порушення вимог п. 2.3 «б» та п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.

Обґрунтовуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 663027 від 11 травня 2026 року, схему місця ДТП, письмові пояснення водіїв та фотоматеріали.

Судом також було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення судової автотехнічної експертизи з тих підстав, що встановлення обставин ДТП, на думку суду, не потребувало спеціальних знань та могло бути здійснено на підставі наявних у справі доказів.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем. На момент дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом військового призначення при виконанні службових обов`язків у місцевості, віднесеній до зони можливих бойових дій.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із постановою суду, захисник ОСОБА_1 – адвокат Скородєд С. І. подав апеляційну скаргу, в якій просить повторно дослідити докази, призначити судову автотехнічну експертизу, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив механізм дорожньо-транспортної пригоди та без достатніх підстав дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.1 ПДР України.

Зазначає, що зі схеми ДТП вбачається розташування транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 на лівому щодо напрямку його руху узбіччі, тоді як зафіксовані сліди руху чи гальмування автомобіля Renault Duster довжиною 25,6 м свідчать про зміну останнім напрямку руху вправо в напрямку узбіччя з подальшим поверненням на проїзну частину.

На думку захисника, розташування уламків транспортних засобів також може свідчити про те, що зіткнення сталося вже за межами проїзної частини після того, як ОСОБА_1 завершив перетин смуги зустрічного руху.

За таких обставин сторона захисту вважає, що саме зміна напрямку руху автомобілем Renault Duster могла перебувати у причинному зв`язку з виникненням ДТП, тоді як причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та зіткненням належними доказами не встановлено.

Захисник також вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції у призначенні судової автотехнічної експертизи, оскільки, на його думку, її проведення дозволило б встановити, порушення якого саме водія перебували у причинному зв`язку з ДТП.

Посилаючись на ст. 62 Конституції України та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Кобець проти України», захисник зазначає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом, а неусунуті сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позиції учасників апеляційного розгляду

У судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисник апеляційну скаргу підтримали.

Під час апеляційного розгляду у судовому засіданні було оголошено перерву до 11 години 30 хвилин 14 серпня 2026 року, після чого розгляд справи продовжено.

Мотиви суду

Заслухавши учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали справи та повторно дослідивши наявні докази, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції – скасуванню, а провадження у справі – закриттю.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому закон прямо покладає обов`язок щодо збирання доказів на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази підлягають оцінці за внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 124 КУпАП установлена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, яке спричинило пошкодження транспортних засобів чи інші передбачені цією статтею наслідки.

Отже, для притягнення особи до відповідальності за ст. 124 КУпАП підлягає встановленню не лише факт дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортних засобів, а й конкретне порушення Правил дорожнього руху саме особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, та причинний зв`язок між цим порушенням і наслідками ДТП.

За змістом п. 10.1 ПДР України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Безспірним у справі є те, що перед дорожньо-транспортною пригодою ОСОБА_1 змінював напрямок руху, перетинаючи зустрічну смугу в напрямку лівого узбіччя.

Разом із тим сам по собі факт виконання такого маневру не є достатнім для висновку про порушення ним п. 10.1 ПДР України та перебування цього порушення у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Для такого висновку необхідно достовірно встановити дорожню обстановку безпосередньо перед ДТП, взаємне розташування транспортних засобів, напрямок та характер їх руху, місце зіткнення, а також причинний зв`язок між конкретними діями водія та настанням наслідків.

При оцінці конкретної дорожньої обстановки апеляційний суд ураховує також стан дорожнього покриття на місці події. З наявних у матеріалах справи фотоматеріалів вбачається, що дорожнє покриття на відповідній ділянці має значні пошкодження, місцями фактично відсутнє, а дорожня розмітка, яка б чітко визначала межі смуг руху, відсутня.

Такі обставини мають істотне значення для оцінки поведінки обох водіїв, визначення фактичної траєкторії руху транспортних засобів та можливості однозначного встановлення меж смуг руху в конкретній дорожній ситуації. У сукупності з відомостями, зафіксованими на схемі ДТП, вони додатково не дозволяють зробити безсумнівний висновок про те, що саме маневр ОСОБА_1 створив перешкоду чи небезпеку для зустрічного транспортного засобу та перебував у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Досліджена апеляційним судом схема ДТП фіксує кінцеве розташування транспортних засобів, уламків та слідів руху чи гальмування, проте не містить однозначних даних, які б дозволяли достовірно відтворити механізм дорожньо-транспортної пригоди та безсумнівно встановити, що зіткнення настало саме внаслідок невиконання ОСОБА_1 вимог п. 10.1 ПДР України.

Зокрема, матеріали справи не дозволяють однозначно встановити місце безпосереднього контакту транспортних засобів.

Зі схеми ДТП вбачається кінцеве розташування транспортного засобу ОСОБА_1 на лівому щодо напрямку його руху узбіччі, а також зафіксовані сліди руху чи гальмування автомобіля Renault Duster із відхиленням його траєкторії вправо.

При цьому ОСОБА_3 у суді першої інстанції пояснив, що, побачивши автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , подав звуковий сигнал, змістив свій автомобіль вправо та застосував екстрене гальмування.

У сукупності наведені обставини не дозволяють виключити версію сторони захисту про те, що на момент безпосереднього зіткнення транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 вже залишив межі смуги зустрічного руху, тоді як автомобіль Renault Duster змінив траєкторію свого руху у напрямку узбіччя.

Разом із тим апеляційний суд не встановлює наявності чи відсутності порушень Правил дорожнього руху в діях ОСОБА_3 , оскільки питання про його адміністративну відповідальність не є предметом цього провадження.

Для правильного вирішення цієї справи визначальним є інше: чи доведено належними та достатніми доказами, що саме ОСОБА_1 допустив порушення Правил дорожнього руху, яке перебувало у причинному зв`язку з ДТП.

Наявні матеріали такого однозначного висновку зробити не дозволяють.

Сам протокол про адміністративне правопорушення не може усунути зазначені сумніви, оскільки викладена в ньому фабула містить формулювання адміністративного обвинувачення, яке повинно бути підтверджене іншими належними та достатніми доказами.

Посилання у протоколі та постанові суду першої інстанції на порушення ОСОБА_1 п. 2.3 «б» ПДР України також не є самостійно достатнім для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення.

Наведений пункт установлює загальний обов`язок водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміну, тоді як для відповідальності за ст. 124 КУпАП необхідно встановити конкретне порушення ПДР та причинний зв`язок між ним і наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Щодо обов`язку доказування та стандарту доведення поза розумним сумнівом

Апеляційний суд виходить із того, що обов`язок сформувати належну доказову основу для притягнення особи до адміністративної відповідальності лежить на уповноваженому державному органі, а не на особі, стосовно якої складено протокол.

Такий висновок безпосередньо випливає зі ст. 251 КУпАП, якою обов`язок щодо збирання доказів покладено на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Водночас принцип презумпції невинуватості не допускає перекладення на особу обов`язку доводити власну невинуватість. Конституційний Суд України у своїх правових позиціях виходить із того, що складовою презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, відповідно до якого неусунуті сумніви щодо вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Європейський суд з прав людини у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), рішення від 14 лютого 2008 року, наголосив на застосуванні при оцінці доказів стандарту доведення «поза розумним сумнівом»; такий висновок може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак або неспростованих презумпцій.

Отже, особа не повинна доводити інший механізм дорожньо-транспортної пригоди для того, щоб спростувати свою винуватість. Достатність доказів адміністративного обвинувачення має оцінюватися виходячи з того, чи усуває їх сукупність обґрунтовані сумніви щодо наявності всіх ознак складу правопорушення.

Тому на ОСОБА_1 не може бути покладено обов`язок доводити, що дорожньо-транспортна пригода сталася саме внаслідок дій ОСОБА_3 , або встановлювати конкретне порушення Правил дорожнього руху останнім.

Натомість уповноваженим органом мало бути доведено, що саме ОСОБА_1 допустив конкретне порушення ПДР і що це порушення перебувало у причинному зв`язку з пошкодженням транспортних засобів.

У цьому провадженні схема ДТП, кінцеве розташування транспортних засобів, сліди руху чи гальмування автомобіля Renault Duster, розташування уламків та пояснення учасників пригоди не утворюють такої однозначної та взаємоузгодженої сукупності, яка б виключала інший розумно можливий механізм зіткнення.

За таких обставин надання переваги версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення, лише через те, що ОСОБА_1 не довів протилежного, фактично означало б неприпустиме перенесення на нього тягаря доказування власної невинуватості.

Щодо обставин виконання військової служби

Апеляційний суд також ураховує конкретні умови, за яких мала місце дорожньо-транспортна пригода.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем та під час події керував транспортним засобом військового призначення при виконанні службових обов`язків у місцевості, віднесеній до зони можливих бойових дій.

Ці обставини самі по собі не звільняють водія від обов`язку дотримуватися Правил дорожнього руху та не виключають адміністративної відповідальності у разі доведеності всіх ознак складу адміністративного правопорушення.

Водночас вони є складовою фактичного контексту події та підлягають урахуванню при оцінці конкретної дорожньої обстановки, характеру й мети виконуваного маневру та всієї сукупності доказів.

При цьому факт виконання ОСОБА_1 службових обов`язків на транспортному засобі військового призначення не підміняє собою питання про доведеність або недоведеність складу адміністративного правопорушення.

Визначальним залишається те, що органом, який склав протокол, не надано сукупності доказів, яка б з урахуванням усіх обставин події виключала розумні сумніви щодо причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та дорожньо-транспортною пригодою.

Щодо клопотання про призначення автотехнічної експертизи

Разом із тим апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення клопотання сторони захисту про призначення судової автотехнічної експертизи.

За змістом ст. 273 КУпАП експерт призначається у разі виникнення потреби у спеціальних знаннях для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У цьому провадженні завданням апеляційного суду є не встановлення того, хто з двох водіїв фактично повинен бути притягнутий до адміністративної відповідальності, а перевірка того, чи доведено наявними у справі доказами склад адміністративного правопорушення саме в діях ОСОБА_1 .

Недостатність доказової бази, зібраної уповноваженим органом на підтвердження адміністративного обвинувачення, не може бути усунута шляхом покладення на суд функції зі збирання нових доказів на підтвердження такого обвинувачення.

Крім того, вирішення питання про наявність чи відсутність у діях водія порушення конкретної норми Правил дорожнього руху та юридичного причинного зв`язку між таким порушенням і наслідками належить до компетенції суду, тоді як висновок експерта може стосуватися лише питань, вирішення яких потребує спеціальних технічних знань.

Отже, підстав для призначення судової автотехнічної експертизи під час апеляційного перегляду не встановлено.

Висновки суду

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вони не утворюють такої послідовної, достатньої та взаємоузгодженої сукупності, яка б поза розумним сумнівом підтверджувала порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.1 ПДР України та наявність причинного зв`язку між його діями і дорожньо-транспортною пригодою.

Наявні матеріали допускають інший розумно можливий механізм розвитку дорожньої ситуації, за якого зіткнення могло відбутися після того, як транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 залишив межі зустрічної смуги руху, тоді як автомобіль Renault Duster змінив траєкторію свого руху у напрямку узбіччя.

Такий висновок не означає встановлення вини іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, а свідчить виключно про недоведеність усіх елементів складу адміністративного правопорушення саме в діях ОСОБА_1 .

Обов`язок надати достатню сукупність доказів на підтвердження адміністративного обвинувачення покладається на уповноважений державний орган. ОСОБА_1 не зобов`язаний доводити власну невинуватість, інший механізм ДТП чи порушення Правил дорожнього руху іншим водієм.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним, фактично надав перевагу одній із можливих версій механізму дорожньо-транспортної пригоди, не усунувши сумнівів щодо місця зіткнення, траєкторії руху транспортних засобів та причинного зв`язку між маневром ОСОБА_1 і настанням наслідків.

При цьому апеляційний суд ураховує незадовільний стан дорожнього покриття, його значне руйнування на місці події та відсутність дорожньої розмітки, що підтверджується фотоматеріалами справи та об`єктивно ускладнює однозначне визначення траєкторії руху транспортних засобів і меж відповідних смуг руху.

Відповідно до стандарту доведення поза розумним сумнівом такі неусунуті сумніви не можуть тлумачитися проти особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Додатково апеляційний суд ураховує, що на момент події ОСОБА_1 виконував службові обов`язки військовослужбовця, керував транспортним засобом військового призначення та перебував у зоні можливих бойових дій. Ці обставини не є самостійною підставою для звільнення від адміністративної відповідальності, однак становлять частину фактичного контексту, який має оцінюватися у сукупності з іншими матеріалами справи.

За таких обставин достатніх та беззаперечних доказів наявності в діях ОСОБА_1 усіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події або складу адміністративного правопорушення.

Тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження щодо ОСОБА_1 – закриттю у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, суддя

постановив:

Клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Скородєда Сергія Івановича про призначення судової автотехнічної експертизи – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Скородєда Сергія Івановича – задовольнити.

Постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 08 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП – скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Г. В. Джепа