Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №490/2032/24 — Миколаївський апеляційний суд

11.08.26

22-ц/812/1281/26

Провадження №22-ц/812/1281/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шевчука В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №490/2032/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана її представником адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, на рішення, яке ухвалив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Саламатіна Олександра Вікторовича у приміщенні цього суду 16 квітня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки,

у с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Позов мотивовано тим, що 27 листопада 2021 року на 87 км автодороги М-14 сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ», в Миколаївській області відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки «DAF FT 95 XF 480», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення із транспортними засобами марки «MAN LE 12.220» реєстраційний номер НОМЕР_2 , «Renault Premium», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та «VOLVO FH 13.440», реєстраційний номер НОМЕР_4 . Внаслідок даної ДТП пасажир транспортного засобу марки «MAN LE 12.220», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син позивачка, від отриманих тілесних ушкоджень помер. 27 листопада 2020 року за фактом цієї ДТП було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021150000000424 з кваліфікацією події за статтею 286 КК України та розпочато досудове розслідування. 28 листопада 2021 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України. Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2023 року зупинено судове провадження до звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з військової служби. Досудовим розслідуванням встановлено, що останній на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди працював водієм у ФОП « ОСОБА_6 », а власником автомобіля «DAF FT 95 XF 480», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .

Внаслідок загибелі сина у ДТП мати загиблого – ОСОБА_2 зазнала моральних страждань та переживань, які продовжуються до сьогодні. Позивачка була вимушена змінити звичний спосіб життя, так як втратила близьку людину, яка була їй опорою та підтримкою. Крім того, мати позбавлена підтримки і допомоги від загиблого, смерть якого повністю змінила її життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки. Розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди позивачка оцінює у розмірі 300000 грн., зазначаючи, що такий розмір є розумним, справедливим і необхідним для часткового відновлення попереднього стану та зможе допомогти в організації життя після тяжкої втрати.

Також зазначає, що позивачкою отримано страхове відшкодування за заявленим страховим випадком в розмірі 72000 грн заподіяної моральної шкоди.

Оскільки, моральна шкода була завдана водієм під час виконання своїх трудових обов`язків в інтересах ФОП ОСОБА_1 , то така шкода, на думку позивачки, має бути відшкодована саме фізичною особою–підприємцем ОСОБА_1 як володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Посилаючись на викладене, враховуючи вимоги статті 1194 ЦК України позивачка просила стягнути з відповідача 228000 грн моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що твердження представника позивача щодо обов`язку ФОП ОСОБА_1 відшкодувати моральну шкоду позивачці, непокриту лімітом страхової виплати, вважає недоведеними, оскільки такий обов`язок роботодавця згідно положень статті 1172 ЦК України виникає у тому випадку, коли шкода спричинена працівником під час виконання трудових обов`язків. При цьому, доведення одного лише факту перебування працівника в трудових відносинах (дії трудового договору) з відповідачем є недостатнім. Відповідач стверджує, що на час ДТП ОСОБА_4 використовував транспортний засіб на власний розсуд з дозволу його власника ФОП ОСОБА_1 . Доказом цьому є відсутність в кримінальному провадженні товарно-транспортної накладної та шляхового листа, які працівник поліції в силу своїх повноважень повинен був перевірити та долучити до матеріалів кримінального провадження у випадку наявності таких документів у водія ОСОБА_4 , якщо б останній здійснював рейс у зв`язку з виконанням трудових обов`язків. Тому відповідач не вбачає підстав для стягнення з нього на користь позивачки моральну шкоду. Також представник відповідача звертає увагу, що в матеріалах, долучених до позовної заяви, також відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази наявності вини відповідача у спричинені позивачу моральної шкоди в розмірі 228000 грн та в чому саме вона полягає.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2026 року позовні вимоги залишені без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за статтею 1192 ЦК України необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну) та дійшов висновку, що хоча водій ОСОБА_4 і перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , позивач не довів, що останній під час ДТП виконував трудові обов`язки, а не використовував транспортний засіб для власних потреб з дозволу ОСОБА_1 . Тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Лабик Р.Р. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позові вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_1 на посаді водія підтверджений наказом №5 від 26 червня 2018 року та не заперечувався сторонами. Отже, ОСОБА_4 не є сторонньою особою, а є професійним водієм, найнятим відповідачем саме для експлуатації вантажівок. Проте, суд першої інстанції припустився помилки, переклавши на матір загиблого тягар доказування наявності товарно-транспортних накладних (ТТН) чи подорожніх листів. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду (зокрема, у постановах від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13 та від 10 серпня 2022 року у справі №904/6092/21) саме власник джерела підвищеної небезпеки має довести, що транспортний засіб вибув з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб або був переданий іншій особі на законних підставах (оренда, підряд тощо), які виключають контроль роботодавця. Твердження відповідача про те, що водій використовував вантажний тягач DAF з напівпричепом «у власних інтересах», є юридично неспроможним. Проте, комерційне призначення великогабаритного транспортного засобу, відсутність належних доказів перебування водія у відпустці чи на вихідному та спільний рух в одній колоні безпосередньо разом із роботодавцем, беззаперечно доводять, що ОСОБА_4 керував автомобілем DAF саме як працівник ФОП ОСОБА_1 . Відсутність у матеріалах справи оформленого виробничого завдання чи ТТН на цей день є лише наслідком недоліків документообігу ФОП і жодним чином не спростовує статусу водія як особи, що діє від імені, за дорученням та в інтересах свого роботодавця. Представник позивача зауважує, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції проігнорував положення статей 1172 та 1187 ЦК України, згідно з якими володільцем джерела підвищеної небезпеки залишається та особа, яка здійснює над ним юридичний та фактичний контроль. Оскільки водій ОСОБА_4 не викрадав цей автомобіль і не орендував його у ФОП як незалежний суб`єкт господарювання, він перебував за кермом виключно у статусі підконтрольного працівника. Відповідно, обов`язок відшкодувати моральну шкоду, завдану під час цього рейсу, за законом покладається саме на відповідача як законного володільця транспортного засобу. Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, то ОСОБА_7 зазначає, що неправомірність дій водія ОСОБА_4 , який керував належним відповідачу автомобілем DAF, є доведеною та підтверджується обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12021150000000424. У ньому чітко зафіксовано, що водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги пунктів 2.3 «б», 10.1 та 12.3 Правил дорожнього руху, що стало безпосередньою причиною виїзду на зустрічну смугу та зіткнення з автомобілем MAN. Оскільки ОСОБА_5 перебував у салоні автомобіля MAN як пасажир, він мав статус «третьої особи» по відношенню до взаємодії автомобілів DAF та VOLVO. Відповідно, для виникнення у відповідача (як володільця винного транспортного засобу) обов`язку відшкодувати моральну шкоду матері загиблого пасажира згідно з частиною 2 статті 1188 ЦК України, не потрібно чекати на встановлення вини ОСОБА_4 вироком суду, достатньо факту, що його дії були об`єктивно неправомірними (порушення ПДР), що вже зафіксовано компетентними органами та не спростовано відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишену без задоволення як безпідставну, а рішення суду – без мін як законне та обґрунтоване.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2026 року третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_4 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, 27 листопада 2021 року близько 13 год. 22 хв. водій ОСОБА_4 , керуючи вантажним автомобілем DAFFT 95 XF 480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у з`єднанні з напівпричепом рухався по автодорозі М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, з боку міста Миколаєва у напрямку міста Одеса.

При наближенні до 88 км водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, а саме: проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, не дотримався безпечної дистанції, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки та допустив зіткнення передньою частиною свого автомобіля із задньою частиною напівпричепа вантажного автомобіля «VOLVO FH 13.440», реєстраційний номер НОМЕР_4 , у з`єднанні з напівпричепом, що рухався попереду під керування ОСОБА_1 в попутному напрямку.

Від зіткнення вантажний автомобіль «VOLVO FH 13.440», реєстраційний номер НОМЕР_4 , в некерованому стані допустив зіткнення із задньою частиною вантажного автомобіля «Renault Premium», реєстраційний номер НОМЕР_3 , а вантажний автомобіль «DAF FT 95 ХF 480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_8 , після контактування виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення із вантажним автомобілем марки «MAN LE 12.220, реєстраційний номер НОМЕР_5 , яким керував ОСОБА_9 і в салоні якого перебував пасажир ОСОБА_5 . Внаслідок зіткнення водій автомобіля марки «MAN LE 12.220», реєстраційний номер НОМЕР_5 , отримав тілесні ушкодження, а пасажир вказаного автомобіля - ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер.

Такі обставини підтверджуються довідкою № 3021333593093584 про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 27 листопада 2021 року, та змістом обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12021150000000424 (том 1, а.с. 18-26, 27-29).

За фактом вище вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) Слідче управління ГУНП в Миколаївській області внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021150000000424.

Кримінальне провадження №12021150000000424 перебуває на розгляді Березанського районного суду Миколаївської області (справа №469/136/22, н/п 1-кп/469/115/23). Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Ухвалою цього суду від 16 серпня 2023 року провадження зупинено до звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з військової служби.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого Інгульським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис №1119) (том 1, а.с. 31). На момент смерті він не був одружений, дітей не мав.

Як вбачається з довідки про причину смерті №4146 від 01 грудня 2021 року, причина смерті ОСОБА_5 - численні переломи кісток скелету, тупа поєднана травма тіла (том 1, а.с. 32).

Позивачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_5 , що підтверджується долученими до позовної заяви копіями свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , довідкою № 1166/3.17 від 26 липня 2007 року, свідоцтва про одруження серії НОМЕР_8 (том 1, а.с. 37, 40, 41, 42).

Згідно довідки Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області розмір пенсії ОСОБА_2 за період з 01 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року становив 13200 грн. (том 1, а.с. 44).

Відповідно до довідки про доходи, виданої ТОВ «Аларіс-Буд», дохід ОСОБА_5 становив 38337,16 грн за період з 01 червня 2021 року по 27 листопада 2021 року (том 1, а.с. 45).

Зі страхового акту №08680/24/723 від 15 листопада 2023 року вбачається, що на час ДТП автомобіль «DAF FT 95 XF 480», державний номерний знак НОМЕР_1 , був застрахований Акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (приватне) полісом №АТ 1156632 від 01 вересня 2021 року (том 1, а.с. 130).

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 вересня 2023 року у справі №490/1936/22 позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи, задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) на користь ОСОБА_2 72000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, та 188000 грн страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника (том 1, а.с. 117-123).

16 листопада 2023 року АТ «Страхова група «ТАС» виплатило ОСОБА_2 260000 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №376336 від 16 листопада 2023 року (том 1, а.с. 129).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів ОСОБА_1 є власником автомобіля «DAF FT 95 XF 480», державний номерний знак НОМЕР_1 (том 1, а.с. 158).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт» (том 1, а.с. 159-160).

Як вбачається з копії наказу ФОП ОСОБА_1 №5 від 26 червня 2018 року ОСОБА_4 прийнятий на роботу на посаду водія з 02 липня 2018 року з посадовим окладом згідно штатного розпису та табелю робочого часу (том 1, а.с. 161).

Звернувшись із позовом, що розглядається у цій справі, ОСОБА_2 просить стягнути із ОСОБА_1 як роботодавця водія, який спричинив ДТП, у якій загинув її син, компенсацію моральної шкоди, спричиненою смертю останнього, в частині, що не покрита за рахунок страхового відшкодування.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 як мати померлого у ДТП ОСОБА_5 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина, але відмовив у позові, посилаючись на недоведеність підстав покладення обов`язку з відшкодування такої шкоди на ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання правильності такого висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За такого позивачка ОСОБА_2 як мати ОСОБА_5 , який помер від травм, отриманих внаслідок ДТП, спричиненої водієм ОСОБА_4 , який керував транспортним засобом автомобілем марки «DAF FT 95 XF 480», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

У статті 1167 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за моральну шкоду.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правилами статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

У справі, яка переглядається, смерть сина позивачки настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, судом не встановлені обставини, які відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України виключають відповідальність особи, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та спричинила смерть потерпілого,а тому ОСОБА_2 .

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).

Зміст частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Тобто якщо заподіювач заподіяв шкоду у зв`язку та під час виконання своїх трудових обов`язків відповідальним за цю шкоду є роботодавець, якщо не буде встановлено, що заподіювач шкоди неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом.

Цих вимог закону при розгляді даного провадження місцевим судом не було дотримано.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України докази у справі, якими сторони підтверджують свої вимоги та заперечення, мають бути належними, допустимими, лдрстоврін6ими та достатніми.

Згідно наявних у справі, яка переглядається, доказів основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт» (том 1, а.с. 159-160).

Власником транспортного засобу - вантажного автомобілю «DAF FT 95 XF 480», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок зіткнення з яким настала смерть ОСОБА_5 , на день вчинення ДТП був ОСОБА_1 (том 1, а.с. 158).

Водій цього транспортного засобу ОСОБА_4 з 02 липня 2018 року був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_1 на посаду водія, на підтвердження чого до справи долучена посвідчена представником відповідача копія наказу №5 від 26 червня 2018 року (том 1, а.с. 161), що спростовує посилання у відзиві на апеляційну скаргу на відсутність укладеного трудового договору між відповідачем та ОСОБА_4 .

Крім того згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12021150000000424 (том 1, а.с. 18-26) ОСОБА_1 також був учасником ДТП, яка сталася 27 листопада 2021 року, керував як і ОСОБА_4 транспортним засобом – вантажним автомобілем «VOLVO FH 13.440», реєстраційний номер НОМЕР_4 , у з`єднанні з напівпричепом.

Наведені докази у їх сукупності та взаємозв`язку підтверджують, що водій ОСОБА_4 27 листопада 2021 року керував транспортним засобом, на якому вчинив ДТП, саме у зв`язку із виконанням трудових обов`язків з ФОП ОСОБА_1 , оскільки: керував вантажним автомобілем, власником якого є відповідач, який також як водій вантажного автомобілю став учасником тієї ж ДТП. Докази того, що ОСОБА_4 неправомірно заволодів транспортним засобом, у справі відсутні. До того ж відсутні докази, що під час вчинення ДТП водій ОСОБА_4 не виконував трудових обов`язків, перебуваючи, зокрема у відпустці тощо.

За такого належними, допустимими та достовірними доказами, які є достатніми, підтверджена наявність правових підстав для покладання саме на ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування позивачці ОСОБА_2 моральної шкоди, завданої смертю її сина, а висновок суду першої інстанції про недоведеність таких підстав є хибним.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано в пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Колегія суддів погоджується із визначеним ОСОБА_2 розміром відшкодування моральної шкоди (300000 грн.), завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки такий розмір відповідає: характеру правопорушення, наслідком якого стала смерть сина позивачки, ступеню душевних, психічних та фізичних страждань, пов`язаних із незворотністю втрати сина, позбавлення матері назавжди його підтримки та можливості спілкування, глибини, характеру та обсягу заподіяних цим позивачці моральних страждань, викликаних душевним болем, істотності вимушених змін у житті, психологічним наслідкам – переживанням, викликаними втратою найближчої людини, і наслідкам, що настали та негативно позначилися на її моральному стані, а також вимогам розумності та справедливості.

Визначений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди - 300000 грн є достатнім, співмірним та справедливим, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, викликаного смертю сина.

Оскільки ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок страхової виплати отримала від страхової компанії 72000 грн., з відповідача слід стягнути на її користь 228000 грн., задовольнивши позовні вимоги.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють спірні відносини відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для скасування рішення та задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 228000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити та відхилити доводи відзиву на неї.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду скасовано, позовні вимоги задоволені, є підстави для розподілу судових витрат (судового збору) за розгляд справи судом першої інстанції та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.

Так, позивачка на підстави вимог пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, тому судовий збір в дохід держави в силу положень частини 6 статті 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_1 в загальному розмірі 5700 грн.: за першу інстанцію – 2280 грн. та за апеляційну інстанцію – 3420 грн.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана її представником адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, задовольнити.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , 228000 грн. відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 , в дохід держави 5700 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 14 серпня 2026 року