Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №148/3060/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/3060/25

Провадження № 22-ц/801/1927/2026

Категорія: 22

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокуСправа № 148/3060/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., секретар Кахно О.А., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року, ухвалене суддею Ковганичем С.В. в м. Тульчині, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянку укладеним та визнання права власності,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила:

- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, Торківська сільська рада, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147 площею 1,3700 гектарів, укладеним між нею та ОСОБА_2 ;

- визнати за нею право приватної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, Торківська сільська рада, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147 площею 1,3700 гектарів.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що між нею та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки, яка належала останній на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2014 року.

Відповідач підтвердила отримання грошових коштів в сумі 125 000 грн, що засвідчено письмовою розпискою та підтверджується відеозаписом на флеш-носію. Також відповідач передала їй оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку. У розписці зазначено, що нотаріальне посвідчення договору наразі неможливе через перебування відповідача на території АР Крим.

Таким чином позивач вважає, що фактично відбулося виконання зобов`язань за домовленістю: передача коштів та документів. Відповідач підтвердила взаємне волевиявлення щодо укладення договору купівлі-продажу.

Наразі відповідач перебуває на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою, і її виїзд до підконтрольної Україні території потребує значних фінансових витрат, що для неї є непосильним з огляду на її матеріальне становище. Відсутність нотаріального посвідчення є наслідком об`єктивних форс-мажорних обставин, а не небажання сторін дотриматися вимог закону. Відмова у визнанні договору укладеним порушує право позивача на мирне володіння майном, суперечить принципу добросовісності та справедливості.

Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що висновки суду про те, що належним чином завірена копія розписки є неналежним доказом через ненадання оригіналу для огляду суперечить положенням ст. 95 ЦПК України. Висновок суду про визнання відеозапису недопустимим та недостовірним доказом на підставі ст. 78, 79 ЦПК України відеозапису є необґрунтованим. Судом залишено поза увагою заяву про виклик свідка. Судом не було надано оцінку факту передачі відповідачем позивачу оригіналів всіх правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відзив на позовну заяву, у якому вказано про відсутність заперечень щодо задоволення позовних вимог, проігноровано судом. Судом здійснено помилкове тлумачення поняття «ухилення». Твердження суду про ненадання доказів на підтвердження обставин, які заважали нотаріально посвідчити договір у період з 11 листопада 2025 року по даний час, свідчить про упередженість суду, оскільки позивач вказувала на наявність об`єктивних непереборних перешкод.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання, призначене на 11 серпня 2026 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність її сторін.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка площею 1,3700 гектарів, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147, яка розташована на території Торківськаої сільської ради Тульчинського району Вінницької області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1043 та копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 червня 2014 року №23180997, оригінали яких були оглянуті судом в судовому засіданні (а.с.10,11).

Згідно копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 17 липня 2012 року Кіровським РВ ГУ МВС України в АР Крим вбачається, що ОСОБА_2 з 09 серпня 2012 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Позивач стверджує, що між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки. В обґрунтування даного факту позивачем надано наступні докази:

- копію розписки від 11 листопада 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_2 підтвердила, що отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 125000 грн в рахунок оплати вартості земельної ділянки, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, Торківська сільська рада, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147, яка належить їй на праві приватної власності. Також вказала, що оригінали правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку передані покупцю - ОСОБА_1 .. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу на даний час неможливе у зв`язку з її перебуванням на території АР Крим, що унеможливлює її особисту присутність у нотаріуса. Підтвердила взаємне волевиявлення щодо купівлі-продажу вказаної земельної ділянки та фактичне виконання зобов`язань за домовленістю - передача коштів і документів на ділянку відбулися в повному обсязі (а.с.9);

- флеш-накопичувач, на якому, як стверджує позивач, міститься відеозапис ОСОБА_2 про підтвердження факту продажу ділянки.

ОСОБА_1 , вважаючи, що між сторонами фактично відбулося укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, однак, через перебування відповідача на території АР Крим нотаріальне посвідчення договору неможливе, звернулася до суду із вказаним позовом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи вважав недоведеним факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є підставою для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, а відтак дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З вказаними висновками погоджується і апеляційний суд.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позову, однак вказані доводи відхиляються апеляційним судом.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 надала розписку ОСОБА_2 від 11 листопада 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у суму 125 000 гривень у рахунок оплати вартості земельної ділянки та передала покупцю оригінали правовстановлюючих документів.

Як зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, нею було подано належним чином засвідчену копію вказаної розписки і факт існування розписки та її зміст визнаний відповідачем, в тому числі на відеозаписі.

Суд першої інстанції відхилив вказану розписку з підстав ненадання її оригіналу.

Також суд зазначив, що надана позивачем копія розписки містить підпис виключно відповідача ОСОБА_2 та не підписана самим позивачем. В свою чергу, договір купівлі-продажу, в силу вимог ст. 202, 626 ЦК України, є двостороннім правочином, тобто узгодженою дією двох або більше сторін. Відсутність підпису позивача на документі свідчить про те, що між сторонами у письмовій формі взагалі не було зафіксовано взаємного волевиявлення та погодження всіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог ст. 638, 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що між сторонами відсутній договір купівлі-продажу навіть у простій письмовій формі, а наявна лише розписка про отримання грошових коштів відповідачем, яка сама по собі не є правочином щодо відчуження нерухомого майна і не породжує для сторін прав та обов`язків щодо переходу права власності на земельну ділянку.

Вказані висновки скаржником жодним чином не спростовані.

Крім того, вимоги до оформлення договору щодо переходу права власності на земельну ділянку повинні бути дотримані.

Відповідно до ст. 132 ЗК України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім`я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов`язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

У даному випадку не було дотримано вказаних вимог закону щодо відчуження земельної ділянки. А розписка сама по собі свідчить про взаєморозрахунок між сторонами правочину.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що наданий нею відеозапис підтверджує факт існування розписки та її зміст.

Як вбачається з відео, жінка, яка не підтвердила свою особу, прочитала вголос текст розписки, копія якої є в матеріалах справи, і яку суд першої інстанції не прийняв до уваги через відсутність оригіналу, тобто через сумніви.

У матеріалах справи відсутні докази фактичного перебування відповідача на непідконтрольній території, а факт реєстрації в АР Крим з 2012 року не підтверджує цю обставину.

Відеозапис сам по собі не замінює письмової форми розписки, яка була відхилена судом, як доказ, з наведених вище підстав.

Так само, як і показання свідка, про що зазначає апелянт, не можуть підтвердити наміри власника майна на його відчуження.

Розписка є документом, що підтверджує лише факт передачі грошових коштів (боргове зобов`язання), але не замінює собою письмову форму договору купівлі-продажу, у якому мають бути визначені всі істотні умови (предмет, ціна, порядок переходу права власності), а тому вказані вище доводи не мають правового значення.

Не зрозумілим є, яким чином ОСОБА_2 , місце проживання якої з 09 серпня 2012 року зареєстроване на території АР Крим (як вказано у позовній заяві), отримала в листопаді 2025 року від ОСОБА_1 кошти та передала їй правовстановлюючі документи.

Небажання чи неможливість через певні обставини (скрутне матеріальне становище, наявність на утриманні дітей, проживання на тимчасово окупованій території) відповідача прибути на територію України після запровадження воєнного стану не свідчать про наявність підстав для визнання нотаріально не посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним.

Відхиляються також доводи скаржника з приводу залишення поза увагою відзиву відповідача на позов та заяви, в якій вона не заперечила проти задоволення позовних вимог, оскільки відзив ОСОБА_2 на позов надано не було, а заяву, про яку згадує ОСОБА_1 , було подано через електронний кабінет позивача (як додаток до заяви про розгляд справи без участі). А тому така заява не може братися до уваги судом.

Доданий до апеляційної скарги відеозапис в силу положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України не береться до уваги апеляційним судом, оскільки він не був предметом дослідження суду першої інстанції.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 липня 2026 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк