Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №367/6330/21 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/6330/21

Провадження №2/367/2458/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Карабаза Н.Ф.,

при секретарі Зайцевої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення витрат,

встановив:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення витрат. В позовній заяві позивач вказує, що починаючи з 2014 року вона та ОСОБА_2 стали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство, мали спільний бюджет та побут. 26 квітня 2017 року між ними було зареєстровано шлюб. Від спільного проживання та подружнього життя у сторін спільних дітей не має. З червня 2021 року відповідач за своїм власним рішенням при цьому перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, почав жити окремо від неї, вже будуючи стосунки з іншою жінкою. В подальшому, вона дізналась що відповідач 01.07.2021 року звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу. Таким чином, дії відповідача свідчать про те, що він не бажає в подальшому зберегти шлюб та проживати разом з нею однією сім`єю. За час перебування у шлюбі, ним було придбане (07.09.2017 року та 03.10.2019 року) спільне майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальної площею 51.8 км.м, житлова площа 30.8 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109) право власності на яку зареєстровано 07.09.2017 року за відповідачем на підставі договору про пайову участь у кооперативі № 2016/51 від 07.09.2017 року та автомобіль марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , дата реєстрації 29.10.2019 року, право власності на який зареєстровано за відповідачем. Квартира була придбана нею та відповідачем 07.09.2017 року, за їхнім спільним рішенням договір на пайову участь у кооперативі № 2016/51 від 07.09.2017 року був оформлений на відповідача та подальшу реєстрацію права власності квартири було здійснено за відповідачем. Вона зареєстрована та постійно проживає у вказаній квартирі, а також за свій рахунок утримує житло та сплачує усі комунальні платежі. Вартість спірної квартири станом на 19.07.2021 року становить 1 418 008 (один мільйон чотириста вісімнадцять тисяч вісім) гривень 00 копійок. Автомобіль марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 було придбано в 2019 році. Згідно даних договору купівлі-продажу № 177 від 03.10.2019 року вартість автомобіля складає 622 700 (шістсот двадцять дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок разом із ПДВ. За період спільного проживання та подружнього життя у них були довірливі стосунки, що базувались на почуттях поваги та кохання, що у свою чергу і слугувало за їхнім спільним рішенням щодо реєстрації їхнього спільного сумісного майна за відповідачем. Угоди про поділ спільного майна, набутого у період шлюбу, сторони не дійшли, відповідач категорично відмовляється йти на перемовини з приводу поділу майна, а навпаки словесно маніпулює, що вона залишиться ні з чим. Просить суд здійснити поділ вказаного спільного сумісного майна подружжя в наступному порядку: визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальної площею 51.8 км.м, житлова площа 30.8 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109) та автомобіль марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя її та відповідача. У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя: визнати за нею право власності на 1/2 частини зазначеної квартири та визнати за відповідачем право власності на 1/2 частини зазначеної квартири. Визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля марки, моделі HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 . Визнати за відповідачем право власності на 1/2 частини на вказаний автомобіль. Стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , у розмірі 311 350 (триста одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 копійок. Після отримання грошової компенсації від відповідача, припинити її право власності на 1/2 частини автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , та визнати право власності на вказаний автомобіль за відповідачем. Стягнути судові витрати по справі з відповідача.

Представник позивача адвокат Негребецька Ю.Е. в судовому засіданні підтримала позовну заяву з підстав зазначених у ній, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Козій Д.О. в судовому засіданні зазначила, що у подружжя є кредит. Спірний автомобіль був взятий в кредит тому, кредитний борг також повинен ділитися між сторонами. На момент розгляду справи вартість автомобіля є значно меншою як зазначає позивач. Як що все-таки позивач має намір поділити спірне авто, то потрібно враховувати і факт сплати кредитного боргу, в час проживання сторін окремо особисто відповідачем, так і ділити суму кредитної заборгованості. Що стосується поділу квартири. Є розписка від батьків відповідача. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо підтвердження факту придбання спірного майна за спільні кошти сторін по справі. Не надано також і належних доказів щодо вартості спірного майна як квартири так і автомобіля. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України, закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб 26 квітня 2017 року у Печерському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 867.

Факт розірвання шлюбу між сторонами та видачу Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) 02.11.2021 року свідоцтва про розірвання шлюбу, відповідачем не заперечувався та не спростовувався.

Згідно даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 270538841 від 14.08.2021 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 51.8км.м., житловою площею 30.8кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109) належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору про пайову участь у кооперативі № 2016/51 від 07.09.2017 року.

Згідно довідки про надання інформаційно-консультативних послуг суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «ЛЕКС СТАТУС» директор Сивочка В.В. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 865/20 від 30.09.2020р.) від 19.07.2021 року вбачається, що вартість двокімнатної квартири загальною площею 51.8км.м., житловою площею 30.8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 складає 1418008,00грн.

Згідно довідки Територіального сервісного центру № 3246 РСЦ ГСЦ MВC в Київській області (філія ГСЦ МВС) від 31.07.2021 року № 371 вбачається, що згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС станом на 31.07.2021 за гр. ОСОБА_3 , 29.10.2019 року зареєстрований транспортний засіб «HONDA HR-V», чорного кольору, 2019 року випуску. Вище вказаний транспортний засіб гр. ОСОБА_2 не відчужував.

Також до матеріалів позову додано копій акту огляду реалізованого транспортного засобу №215/19/000485 від 28.10.2019 року на підставі договору купівлі-продажу №177 від 03.10.2019 року, договору купівлі-продажу № 177 від 03.10.2019 року, акту прийому передачі № 177 від 28.10.2019 року, з яких вбачається, що вартість автомобіля «HONDA HR-V», чорного кольору, 2019 року випуску складає 622700,00грн. Ціна включає митні платежі ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). До спільного майна подружжя входять і їх заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Суд зауважує, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Таким чином, заявлений позивачем спосіб захисту прав пов`язаний зі стягненням в порядку поділу спільного майна подружжя грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля, який був відчужений одним із подружжя після розірвання шлюбу та без відома та згоди іншого з подружжя, є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку.

Визначальним для наявності підстав судового захисту відповідно до заявлених вимог є: набуття спірного майна (автомобіля) в період шлюбу; відсутність належних, допустимих та достатніх доказів спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.

Конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Судом встановлено, що спірне майно, як квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 51.8 км.м., житловою площею 30.8 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109) так і автомобіль марки, моделі «HONDA HR-V», чорного кольору, 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 були придбані відповідно 07.09.2017 року та 29.10.2019 року під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі.

Факт того, що зазначене спірне майно було спільним майном подружжя відповідачем не спростовано жодним належним доказом.

Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 293/535/20-ц вказував, що визначальним для з`ясування юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце під час шлюбу, а факт набуття (створення) майна.

Твердження представника відповідача про те, що кошти на придбання спірної квартири, не були коштами подружжя, а були надані особисто відповідачу його батьком по розписці, не знайшли підтвердження належними доказами, поданими суду при розгляді справи.

Відповідачем жодним чином не спростовано твердження позивача, що спірна квартира була придбана для спільного проживання подружжя в ній за спільні кошти подружжя.

Згідно із правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду від 22.01.2020 у справі № 771/2302/18 «статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені вище норми закону, а також встановлені судом факти, насамперед, участі обох сторін по справі в здійсненні ремонту квартири, проживання сторін по справі у зареєстрованому шлюбі та введені спільного сімейного бюджету в період купівлі спірної квартири, свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження №14-325цс18).

З огляду на викладені обставини, враховуючи, що квартиру було придбано під час перебування у шлюбі сторін по справі в інтересах сім`ї та за спільні кошти, (протилежного судом не встановлено) суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності на спірне майно, тим самим є усі підстави вважати, що спірне нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 51.8 км.м., житловою площею 30.8 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109) є спільною сумісною власністю подружжя

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Таким чином, враховуючи, що спірна квартира була набута сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв`язку з чим суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за кожним право власності на 1/2 частину квартири.

Вирішуючи спір у межах позовних вимог та врахуванням встановлених обставин, особливостей та обсягу майна, відсутності доказів можливості його поділу в натурі відповідно до часток його співвласників, неможливості вирішення питання щодо отримання одним з подружжя грошової компенсації замість його частки (перевищення частки), зокрема невнесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а тому суд вважає необхідним визнати за сторонами право власності по 1/2 ідеальній частці спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 без її поділу в натурі.

Що стосується рухомого майна, а саме: автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», чорного кольору, 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 .

Так, спірний автомобіль придбано сторонами під час перебування ними в шлюбі, а тому в силу викладених вимог Закону вважається спільним сумісним майном подружжя.

Відповідачем жодним чином не спростовано твердження позивача, що спірний автомобіль був придбаний в інтересах сім`ї, за спільні кошти подружжя.

Жодних належних доказів, про те що спірний автомобіль придбаний за кошти, що належали особисто ОСОБА_2 суду не надані. Враховуючи вимоги ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Під час розгляду справи судом встановлено, що спірний автомобіль використовувався у сім`ї та в інтересах сім`ї. Даний факт сторонами не оспорювався.

Враховуючи, що спірний транспортний засіб був набутий сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв`язку з чим суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за кожним право власності на 1/2 частину автомобіля.

Норма частини третьої статті 61СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, з норм цивільного та сімейного законодавства, беручи до уваги правову позицію, висловлену, зокрема, у постанові ВС/КЦС від 30.01.2020 року по справі № 686/15607/15-ц, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов`язань.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Твердження представника відповідача про те, що спірний автомобіль був придбаний на кредитні кошти, не знайшло підтвердження належними доказами, поданими суду в порядку визначеним чинним цивільно-процесуальним кодексом.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Тому при наявності кредитних зобов`язань та кредитної заборгованості, виконання цивільного обов`язку одним подружжя, позичальник не позбавлений права захисту своїх порушених прав шляхом звернення з регресними вимогами до іншого подружжя в розмірі 1/2 частки від суми зобов`язання.

Також в позовній заяві порушується питання про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації за 1/2 частину вартості автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», чорного кольору, 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , НОМЕР_3 грн.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі №235/5146/16-ц (провадження №61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі №487/6195/16-ц (провадження №61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі №552/1514/19 (провадження № 1-21084 св 19).

У пунктах 22 та 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічна позиція підтримана у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності», у якому зазначено, що вартість спільного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано. Для її визначення у разі необхідності призначається експертиза.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала договір купівлі-продажу № 177 від 03.10.2019 року в якому визначена ціна авто в розмірі 622700грн.

Представник відповідача в запереченнях зазначає, що вартість автомобіля на даний час є нижчою, проте, жодних належних доказів, в підтвердження даного факту не надає суду.

Зокрема, не надано, жодних належних доказів, щодо пошкоджень автомобіля, яких авто зазнало під час його експлуатації, що спричинили його технічні та механічні несправності, які б вплинули на вартість авто під час його використання.

Враховуючи той факт, що зазначений вище автомобіль на час розгляду справи знаходиться у користуванні відповідача, про те відповідачем самостійно не здійснено належної оцінки вартості спірного автомобіля.

Клопотань та заяв про призначення судової експертизи чи допиту експерта, для вирішення питання вартості автомобіля на час розгляду справи, у передбаченому порядку чинним процесуальним законодавством стороною відповідача не заявлено. Ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2025 року в тому числі і в частині залишення без розгляду клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Козій Д.О. про призначення експертизи постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2025 року залишена без змін.

Суд приходить до висновку, що відповідач на спростував розміру ринкової вартості автомобіля зазначеної позивачем, а тому враховуючи висновки Верховного Суду: у випадках неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, - такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні (справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), враховуючи саме ці обставини, з`ясовані судом та інформацію з загального доступу щодо ринкової вартості автомобілів марки, моделі «HONDA HR-V», чорного кольору, 2019 року випуску на час розгляду справи суд бере до уваги, зазначену позивачем вартість спірного автомобіля, а саме: 622700грн. та приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1/2 частини у спільному майна подружжя у сумі 311350,00 гривень.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 та п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 7718,00грн. та 454,00грн. за заяву про забезпечення позову. Пред`явлений нею позов задоволений в повному обсязі, з огляду на це, з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору за подачу до суду позовної заяви в розмірі 7718,00грн та за заяву про забезпечення позову в розмірі 454,00грн.

Щодо вимоги стягнення витрат на правничу допомогу.

В своїх роз`ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.

Встановлено, що представництво інтересів позивача здійснювала адвокат Негребецька Ю.Е. на підставі ордера про надання правничої (правової) допомоги серії АС № 1024375. Даний ордер про надання правничої (правової) допомоги складений на підставі договору про надання правової допомоги № 16/07-1 від 16 липня 2021 року, укладеного між адвокатом Негребецькою Юлією Едуардівною та ОСОБА_1 .

Зі змісту додатковї угоди № 1 від 16 липня 2021 року до договору про надання правової допомоги № 16/07-1 від 16 липня 2021 року вбачається, що дана додаткова угода визначає розмір оплати гонорару (винагороди) Адвокату за надання правової допомоги в рамках договору про надання правової допомоги №16/07-1 від 16 липня 2021 року по справі щодо поділу майна, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, щодо представництва інтересів Клієнта з моменту підписання сторонами договору про надання правової допомоги №16/07-1 від 16 липня 2021 року до закінчення розгляду справи у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 додаткової угоди розмір гонорару (винагороди) який Клієнт зобов`язується сплати Адвокату складає 16714грн 90 коп. (шістнадцять тисяч сімсот чотирнадцять гривень 00 копійок) що складає: попередня консультація, вивчення та аналіз матеріалів справи; підготовлення заяв, адвокатських запитів, збирання документів та доказів, тощо; підготовлення позовної заяви, заяви про забезпечення позову, клопотань та інших процесуальних документів які передбаченні Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно п.3 додаткової угоди сторони домовились, що участь Адвоката у судових засіданнях у судді першої інстанції щодо представництва інтересів Клієнта по справі сплачується Клієнтом окремо від визначеної розміру гонорару в п.2 даною Додатковою угодою. Розмір гонорару за кожне судове засідання складає 2000 грн. 00 коп. (дві тисячі гривень 00 копійок). Сторони погодили, у разі якщо адвокат прибуде на визначений день та час на судове засідання, але судове засідання не відбудеться або буде відкладене з причин, що не залежали від Адвоката, Клієнт не звільняться від сплати Адвокату розміру гонорару.

Згідно п. 4 додаткової угоди порядок здійснення Клієнтом оплати гонорару (винагороди) на користь Адвоката, що визначено п.2 даною Додатковою угодою здійснюється в наступному порядку: - не пізніше «17» липня 2021 року Клієнт сплачує Адвокату попередню оплату у розмірі 50 % , що становить 8357 грн. 00 коп. (вісім тисяч триста п`ятдесят сім гривень 00 копійок); - на дату підписання позовної заяви Клієнт сплачує Адвокату другу частину 50 % , що становить 8357 грн. 00 коп. (вісім тисяч триста п`ятдесят сім гривень 00 копійок).

Згідно п. 4.1. додаткової угоди оплату за кожне судове засідання, Клієнт сплачує на користь Адвоката, в той день на коли призначене судове засідання.

Згідно п. 8.1. додаткової угоди правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

З акту приймання-передачі наданої правової допомоги № 1 від 25 серпня 2021 року до договору про надання правової допомоги № 16/07-1 від 16 липня 2021 року вбачається, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв виконанні Адвокатом роботи (послуги) щодо наступного: аналіз наданих копій документів, завірення їх з оригіналами та визначення правової позиції, укладання договору; підготовлення та подання 3 (трьох) адвокатських запитів, щодо отримання інформації та копій документів; отримання з Державних реєстрів інформації по справі; зустріч з Клієнтом щодо обговорення остаточної правової позиції по справі; формування доказів і додатків до них; повне підготовлення та передачі до суду першої інстанції позовної заяви щодо поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; повне підготовлення та передачі до суду першої інстанції заяви про забезпечення позову. Розмір гонорару Адвоката за цим Актом складає 16714 (шістнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн.00 коп. Адвокат підвереджує, що Клієнтом здійснено повний розрахунок в рамках Договору про надання правової допомоги №16/07-1 від 16 серпня 2021 року у розмірі 16714 (шістнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 00 коп. Клієнт ознайомлений із позовною заявою та заявою про забезпечення позову, повністю погоджується із правовою позицією та позовними вимогами, зауважень не має. У Клієнта немає жодних претензій щодо якості наданих Адвокатом послуг.

В підтвердження здійснення ОСОБА_1 оплати наданої адвокатом Негребецькою Ю.Е. правової допомоги подано: квитанцію № 322Т0037PG від 16 липня 2021 р на суму 8357,00грн. та квитанцію № 322Т00392D від 25 серпня 2021 р на суму 8357,00грн.

На думку суду, є підстави для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, клопотань щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від відповідача до суду не надходило.

Згідно ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 16714,00 гривень та витрати по сплаті судового збору.

На підставі ст. 3, 60, 61, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст. 15, 367-368, 372 ЦК України, керуючись ст. 2, 3, 4, 12, 13, 15, 71, 76-81, 89, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення витрат – задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальної площею 51.8 км.м., житлова площа 30.8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109) загальною оціночною вартістю 1418008,00 гривень та автомобіль марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 загальною оціночною вартістю 622700 гривень - спільною сумісною власністю подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальної площею 51.8 км.м., житлова площа 30.8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109).

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальної площею 51.8 км.м., житлова площа 30.8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1348137432109).

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частини автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) право власності на 1/2 частини автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 , у розмірі 311 350 (триста одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень.

Після отримання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) грошової компенсації від ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ), припинити її право власності на 1/2 частини автомобіля марки, моделі «HONDA HR-V», 2019 року випуску, номер, шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 та визнати право власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу розмірі 16 714 грн. 00 коп. (шістнадцять тисяч сімсот чотирнадцять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) понесені витрати на оплату судового збору за подачу до суду позовної заяви в розмірі 7718,00грн та за подану заяву про забезпечення позову в розмірі 454,00грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Н.Ф. Карабаза