Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №367/13594/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/13594/25

Провадження №2/367/2871/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

за участі секретаря судових засідань Пронченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав,-

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання майнових прав.

Позов обґрунтований тим, що 30.10.2015 між відповідачем та позивачем укладено цивільно-правовий договір (далі – Договір 1).

Відповідно до п. 1.2. Договору 1 відповідач в майбутньому зобов`язується передати у власність позивача будь яким, передбаченим діючим законодавством способом (отримати свідоцтво про право власності, укласти договір купівлі-продажу тощо) нерухоме майно, а позивач зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно – квартиру (далі – “Квартира”) що знаходиться в АДРЕСА_1 , 2-К(два “К”) 2-З(два “З”) та оплатити гарантійний внесок, що не перевищує загальну вартість вказаної квартири в порядку та на умовах, визначених цим договором

Відповідно до п. 2.3. Договору 1 орієнтований строк прийняття об`єкта в експлуатацію – 4 квартал 2017 Відповідно до п. 3.1 Договору 1 вартість квартири –562 500,00 грн, які позивач повністю сплатив, що підтверджується листом від відповідача ОСОБА_2 від 28.12.2017.

Також 30.10.2015 між відповідачем та позивачем укладено цивільно-правовий договір (далі – Договір 2).

Відповідно до п. 1.2. Договору 2 відповідач в майбутньому зобов`язується передати у власність позивача будь яким, передбаченим діючим законодавство способом ( отримати свідоцтво про право власності, укласти договір купівлі-продажу тощо) нерухоме майно, а позивач зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно – кладове приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 2-З(два “З”) та оплатити гарантійний внесок, що не перевищує загальну вартість майна в порядку та на умовах, визначених цим договором

Відповідно до п. 2.3. Договору 2 орієнтований строк прийняття обєкта в експлуатацію – 4 квартал 2017 Відповідно до п. 3.1 Договору 2 вартість кладового приміщення – 55 000,00 грн, які позивач повністю сплатив, що підтверджується актом приймання передачі коштів від 30.10.2015 та квитанцією від 06.11.2015.

Позивачем виконано своє зобов`язання в повному обсязі, проте у власність відповідачем позивачу Квартиру та кладове приміщення не передано, жодних дій спрямованих на передачу у власність, будь-яким передбаченим діючим законодавством способом позивачу майна, відповідачем не вжито.

Будинок до цього часу не збудований, будь-які будівельні роботи не ведуться, що свідчить про відсутність зі сторони відповідача будь-яких дій, спрямованих на належне виконання ним умов договорів.

У зв`язку з укладенням договорів у відповідача виникло майнове право на отримання коштів від позивача, а у позивача виникло майнове право на нерухоме майно, яке в подальшому призведе до оформлення права власності на вже збудований об`єкт нерухомості – Квартиру та кладове приміщення, які зараз фізично відсутні з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами.

Оскільки позивачем виконано умови Договору 1 та Договору 2 в повному обсязі, у свою чергу відповідачем не виконано зобов`язання щодо закінчення будівництва багатоквартирного будинку та введення його в експлуатацію, у якому наявна Квартира та кладове приміщення, які після цього мають стати власністю позивача, наявні правові підстави визнати за позивачем майнове право на Квартиру та кладове приміщення.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкти будівництва – квартиру АДРЕСА_2 Лєрмонтова, 2-К (два “К”), 2-З (два “З”), а також стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6125,00 (шість тисяч сто двадцять п`ять) гривень

Ухвалою суду від 11.12.2025 року відкрито провадження у справі та призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24.02.2026 року по справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач та представник позивача до суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. В матеріалах справи міститься заява від представника позивача про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позов підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити, не заперечують проти винесення заочного рішення суду.

Відповідач, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, будучи неодноразово повідомленим належним чином про час та дати підготовчих та судових засідань, в судові засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву чи будь-яких заяв від відповідача не надійшло.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 30.10.2015 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М., 16.06.2015 року та зареєстрованої в Реєстрі нотаріальних дій за №301, діяв ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий Договір, що був посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В., зареєстровано в реєстрі за номером № 841.

Відповідно до пункту 1.2. та 2.1 договору ОСОБА_4 в майбутньому зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 нерухоме майно – квартиру, та що знаходиться в АДРЕСА_3 , проектна загальна площа: 62,5, кількість кімнат - 2).

Відповідно до пункту 2.3. цього договору орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію IV квартал 2017 року.

Умовами договору передбачено, загальна сума (вартість)квартири на день укладання цього договору становить – 562 500,00грн. (п`ятсот шістдесят дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок). (п.3.1. Договору).

На виконання умов зазначеного договору Позивачем станом на 28.12.2017 року оплачена сума гарантійного внеску в рахунок придбання в майбутньому квартири АДРЕСА_4 у розмірі 562500, 00грн. (п`ятсот шістдесят дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок), що підтверджується повідомленням ОСОБА_2 від 28.12.2017 року, яке адресоване ОСОБА_1 .

Позивачем в повному обсязі виконано своє зобов`язання стосовно оплати вартості Квартири, що підтверджується повідомленням ОСОБА_2 від 28.12.2017 року та пунктом 3.1. Договору.

30.10.2015 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М., 16.06.2015 року та зареєстрованої в Реєстрі нотаріальних дій за №301, діяв ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий Договір, що був посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В., зареєстровано в реєстрі за номером № 842.

Відповідно до пункту 1.2. та 2.1 договору ОСОБА_4 в майбутньому зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 нерухоме майно – кладове приміщення, що знаходиться в місті Ірпінь по вулиці Лєрмонтова, 2-К(два “К”) 2-З(два “З”) (технічні характеристики – кладове приміщення, будівельний номер – НОМЕР_1 , поверх – 7, будинок - 2-К, 2-З, проектна загальна площа: 5,5).

Відповідно до пункту 2.3. цього договору орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію IV квартал 2017 року.

Умовами договору передбачено, загальна сума (вартість) приміщення на день укладення цього договору становить – 55000,00грн. (п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок). (п.3.1. Договору).

На виконання умов зазначеного договору Позивачем згідно акту приймання-передачі коштів від 30.10.2015 року було передано кошти ОСОБА_4 від імені якого на підставі довіреності за №301 діяв ОСОБА_3 , за придбання в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , 2-К кладове приміщення (комірка) №27 (5,5 м2). кошти в сумі 18000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Згідно квитанції від 06.11.2015 року № 0.0.457621037.1 позивачем було перераховано 37000,00грн. (тридцять сім тисяч гривень 00 копійок) ОСОБА_3 , призначення платежу: гарантійний внесок за договором.

Позивачем в повному обсязі виконано своє зобов`язання стосовно оплати вартості Квартири, що підтверджується вищезазначеним актом прийому-передачі коштів та квитанцією від 06.11.2015 року № 0.0.457621037.1 та пунктом 3.1. Договору.

29.10.2025року від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області надійшла відповідь № 2910/1 на запит адвоката Шевченко Ю. У відповіді на запит зазначено те, що відповідно до реєстру, інформація про прийняття вищевказаного об`єкту будівництва, а саме багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 , до експлуатації відсутня. Замовник будівництва/його представники не зверталися до Інспекції стосовно введення даного будівництва до експлуатації.

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно, житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту закінчення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.

Таким чином, виходячи з положень цієї статті, інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також визначено необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі №6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15,від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі№ 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

З огляду на вказане, громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність на Україні» вказує, що майнові права - це будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі й ті, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження та користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями може бути рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності - можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами інвестицій відповідно до законодавчих актів України.

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально - побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17, провадження № 61-21546св19.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8 цс 21 зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 93 - 95).

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов`язання за договором, повністю оплативши вартість об`єкта (як вкладу за договором), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів необхідних для набуття майнових прав – квартири та кладового приміщення.

Із змісту договору випливає, що його предмет становить надання послуг щодо вкладання залучених коштів в будівництво житла та оформлення права власності на це майно в інтересах замовника.

Невиконання відповідачем зобов`язань за договором призвело до порушення прав позивача, саме: через порушення відповідачем строку прийняття об`єкта фінансування (будівництва) в експлуатацію та порушення строку його передачі позивачу, у останнього відсутня можливість реєструвати право власності на цей об`єкт у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов`язанні встановлений строк термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ч. 1 ст. 190 ЦК України вказується, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Одним зі способів захисту порушених прав, ст. 16 ЦК України - передбачено визнання права.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.ст.79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, станом на час розгляду справи, відповідачем не виконано умови попереднього договору, будь-яких заперечень з приводу виконання умов договору зі сторони позивача не надано, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним за подання позовної заяви до суду судовий збір у розмірі 6125 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 206, 247, 258-259, 263-265, ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 майнові права на об`єкти будівництва – квартиру АДРЕСА_2 Лєрмонтова, 2-К (два “К”), 2-З (два “З”).

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у сумі 6125,00 (шість тисяч сто двадцять п`ять) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова