Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №486/748/24 — Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

Справа № 486/748/24

Провадження № 2/486/156/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,

при секретарі Манзенко В.В., Мельник А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Рихальська Олена Вікторівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації та витребування квартири,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_4 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник відповідача ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Рихальська О.В.,

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Рихальська О.В. (далі - приватний нотаріус Рихальська О.В.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації та витребування квартири.

Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що їй на підставі договору дарування квартири, посвідченого 01 листопада 2011 року за реєстровим номером 3012, Лейбіченко С.В., приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

12 квітня 2024 року позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг з питання отримання довідки про склад сім`ї та місце проживання. Проте довідку не було видано у зв`язку з тим, що 10 квітня 2024 року її було знято з реєстрації місця проживання за заявою власника квартири.

Вона тривалий час проживає та працює в Італії, а на час своєї відсутності у м. Южноукраїнську оформлювала довіреність на ім`я своєї дочки ОСОБА_2 . Дізнавшись про те, що її знято з реєстраційного обліку за місцем проживання, вона звернулася до ОСОБА_2 за роз`ясненнями. Остання повідомила, що вона продала належну позивачу квартиру своєї дочці ОСОБА_6 , яка є онукою позивача.

Копії договору купівлі-продажу та довіреності, на підставі якої було оформлено правочин, позивач отримала від приватного нотаріуса Рихальської О.В., оскільки ОСОБА_6 відмовила їй у наданні копії договору купівлі-продажу.

З наданої копії договору купівлі-продажу квартири вона дізналася, що належна їй на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_1 була без її волі відчужена ОСОБА_7 . 26 березня 2015 року ОСОБА_2 , яка діяла на підставі довіреності.

При огляді довіреності позивач виявила, що підпис в довіреності похожий на її, але є відмінності, які визивають сумнів в її справжності. Більш того, позивач не могла оформити довіреність 23 липня 2013 року, оскільки в цей час її не було в Україні.

Правочин було вчинено внаслідок зловмисної домовленості її представника ОСОБА_2 з покупцем - її дочкою ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 , маючи намір відчужити незаконно придбану квартиру, 10 квітня 2024 року зняла позивача з реєстраційного обліку за місцем проживання, що вказує на те, що вона має реальну можливість відчужити квартиру, яка була єдиним місцем проживання для позивача, особи похилого віку. Іншого житла у позивача немає. Позивач зверталася до відповідача ОСОБА_6 з проханням повернути їй квартиру, але остання відмовилася та повідомила їй, що виставила квартиру на продаж.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 квітня 2024 року з метою забезпечення позову було накладено арешт на вищезазначену квартиру.

ОСОБА_2 діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу квартиру, при цьому довіритель ОСОБА_1 зазначений правочин не схвалювала, грошових коштів від продажу своєї квартири не отримувала. ОСОБА_2 , як представник ОСОБА_1 , продаючи квартиру позивача своїй дочці - відповідачу ОСОБА_6 , усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя.

Крім того, ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу, не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою суб`єкта оціночної діяльності, який попередньо оцінив квартиру у 432900 грн, про що зазначено у договорі-купівлі-продажу.

Наведені обставини свідчать про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_2 , яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1 , з іншою особою -її дочкою ОСОБА_6 при укладенні договору купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири, оскільки про це свідчить те, що договір укладався близьким родичем, а кошти за договором передані не були.

Позивач просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі за № 498, посвідчений приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Рихальською О.В.; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказану квартиру; витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 травня 2024 року було відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

10 червня 2024 року відповідач ОСОБА_6 яка змінила прізвище на прізвище « ОСОБА_8 », подала до суду відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви. Зазначає, що 26 березня 2015 року між нею та ОСОБА_1 , від імені якої, в силу повноважень на підставі довіреності, посвідченої 23 липня 2013 року за реєстровим №2051, Рихальською О.В., приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, діяла ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 498. На підставі вказаного договору внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких вона є власником даної квартири. Під час укладення договору купівлі-продажу між нею та ОСОБА_2 було домовлено щодо усіх істотних умов договору (ціна, умови, порядок розрахунків, тощо). Та нею за вказану квартиру було передано грошові кошти. Звертає увагу суду на те, що твердження позивача, що їй не було відомо про те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений оскаржуваний договір є неправдивим. Дійсно, ОСОБА_1 є її бабусею та вона протягом тривалого часу проживала за кордоном, а саме в Італії. Вони весь час спілкувалися та їй було відомо про продаж квартири. Будь-яких зговорів між нею та ОСОБА_2 , яка дійсно є її матір`ю, на час продажу квартири не було. Зараз її бабуся повернулася в Україну, та її мати вступивши в зговір зі своїм братом почали вимагати у неї повернення квартири. Ними постійно здійснюється її переслідування, вчиняються сварки та бійки. Крім того, вони підговорили її бабусю звернутися з вказаною позовною заявою до суду. Будь-яких доказів того, що підпис на довіреності було вчинено не позивачем надано не було, як і не надано доказів твердження позивача, що на момент оформлення довіреності її не було в Україні. Крім того, вона, придбавши квартиру вклала у неї значні кошти, оскільки, нею було виконано ремонт, вона проживає в спірній квартирі, сплачує за неї разом з членами сім`ї комунальні послуги, тобто в повній мірі користується спірним житлом.

10 червня 2024 року приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Рихальська О.В. надала до суду письмові пояснення на позовну заяву. В яких зазначила, що 26 березня 2015 року за реєстровим №498, нею, приватним нотаріусом Вознесенського районного (раніше Южноукраїнського міського) нотаріального округу Миколаївської області, був посвідчений договір купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_1 . При укладанні та посвідченні згаданого договору були виконані усі вимоги чинного законодавства, тому згаданий договір повністю відповідає: волевиявленню дієздатних повнолітніх сторін, що підтверджується особистим прибуттям до приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса, представника продавця та покупця, наданими для укладання нотаріусові правовстановлювальних документів, довіреності продавця на розпорядження усім майном, яка на час укладання договору не була скасована або припинена, а також власноручним підписанням представником Продавця кожної сторінки згаданого договору купівлі-продажу квартири та власноручного проставлення прізвища, ім`я та по батькові на кожному примірнику договору купівлі-продажу, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; усім нормам чинного законодавства України, які регулюють зазначене питання, у тому числі статті 44 Закону України «Про нотаріат», згідно із якою обов`язком нотаріуса є перевірити, чи усвідомлює особа у момент підписання правочину значення своїх дій та (або) може керувати своїми діями, нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень. Нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей. Нею були виконані усі вимоги ст. 44 та ст. 55 Закону України «Про нотаріат», згідно із якою нотаріус посвідчує договір за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, а також відсутності будь-якої заборони відчуження або арешту майна. Жодних питань або сумнівів у представника позивача, якого наділено усіма повноваженнями, не виникло. Доводи позивача про те, що підпис на довіреності схожий на її, але викликає сумніви, є надуманими та не підтверджені жодними доказами. Проти позовної заяви заперечує в повному обсязі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30 жовтня 2025 року справу розподілено судді Далматовій Г.А.

Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року цивільну справу прийнято до провадження судді та залишено без руху позовну заяву.

На виконання ухвали суду позивачем надано уточнену позовну заяву із зазначенням ціни позову.

Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні, в порядку загального позовного провадження.

05 березня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила, що повернувшись до України, 12 квітня 2024 року вона дізналась, що її виписала з квартири її онука ОСОБА_3 . Зазначила, що довіреність на ОСОБА_2 , яка є її дочкою, вона видавала в 2013 році, ОСОБА_3 у спірній квартирі проживала з її дозволу, але на відчуження своєї квартири нікому дозволу не давала. Про продаж її квартири відповідачу ОСОБА_6 ніхто їй не повідомив. Довіреність нею була надана про всяк випадок для вирішення ситуацій щодо затоплення квартири, тощо, але не для продажу квартири, їй не повідомили відповідачі про продаж квартири, грошей від продажу квартири вона не отримувала.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні позовну заяву підтримала та просила її задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ній. Пояснила, що позивач ОСОБА_1 не давала згоду на продаж своєї квартири. Дану обставину визнала відповідач ОСОБА_2 . Гроші за квартиру ОСОБА_6 . ОСОБА_2 не передавала. Дані обставини свідчать про наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнала, пояснила, що продаж належної ОСОБА_1 квартири ОСОБА_6 , яка є дочкою ОСОБА_2 , був фіктивним. Гроші вона не отримувала за продаж квартири. Її дочка знала, що у будь-який момент має повернути квартиру ОСОБА_1 . Продаж квартири відповідач здійснила на підставі довіреності, виданої їй позивачем у 2013 році. Вказала, що були такі обставини, що необхідно було фіктивно зробити купівлю-продаж квартири.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі. Пояснила, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної квартири. Вона придбала її на підставі нотаріально посвідченого договору, сплатила за неї кошти, протягом понад дев`яти років відкрито та добросовісно володіє квартирою, здійснила ремонт, несе витрати на її утримання та сплачує комунальні платежі. 26 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , від імені якої, в силу повноважень на підставі довіреності, посвідченої 23 липня 2013 року за реєстровим №2051, Рихальською О.В., приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, діяла ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . На момент укладення договору купівлі-продажу існувала нотаріально посвідчена довіреність, яка надавала представнику право відчужувати належне позивачу майно, визначати умови договору та отримувати грошові кошти. Довіреність була чинною, не була скасована, а будь-які повідомлення про припинення її дії відсутні. Саме на підставі цієї довіреності нотаріус посвідчив договір купівлі-продажу, який був належним чином зареєстрований у встановленому законом порядку. Позивач не надала суду жодного належного доказу підроблення довіреності, недійсності свого підпису чи відсутності волевиявлення на її видачу. Натомість усі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях. Крім того, сама позивач у судовому засіданні підтвердила факт того, що видавала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , у якій надала право останній на відчуження належного їй на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна. Позивач також посилалася на існування зловмисної домовленості між представником та покупцем. Проте це твердження не підтверджене жодним доказом. Не подано жодного документа, не допитано жодного свідка, який би підтверджував наявність будь-якої змови, обману чи інших неправомірних дій. Посилаючись на практику Верховного Суду викладену у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, від 24 лютого 2025 року №504/3085/20, від 26 грудня 2025 року у справі №755/303/24, зазначила, що сам факт того, що сторони договору є родичами, не може автоматично свідчити про незаконність укладеного договору. Закон вимагає доведення саме неправомірної поведінки, а не припущень щодо неї.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належала на праві особистої приватної власності квартира АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 01 листопада 2001 року за реєстровим №3012, Лейбіченко С.В., приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, право власності зареєстровано 07 листопада 2011 року державним комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнська Миколаївської області у реєстрову книгу №19 стор.352 за реєстровим №72 (п. 2 Договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2015 року) /а.с. 4/.

23 липня 2013 року ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважила останню бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з ряду питань серед яких: придбання (купівлі, міни, отримання в подарунок) на її ім`я, відчуження (продажу, міни тощо), здачі в найом (оренду), управління, а також вчинення для неї та/чи у її інтересах будь-яких дій щодо належного їй на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови правочинів на власний розсуд, отримувати належне їй майно та грошові суми по укладеним правочинам. Довіреність видана строком на три роки, до 23 липня 2016 року. Довіреність посвідчена Рихальською О.В., приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, зареєстровано в реєстрі за № 2051 /а.с. 6-7/.

26 березня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким остання набула право власності на вказану нерухомість /а.с. 4-5/. Договір посвідчено Рихальською О.В., приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, зареєстровано в реєстрі за №498. Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу квартири продаж вчинено за ціною 150000 грн, які Покупець сплатив представнику Продавця до підписання цього договору, повністю, готівкою; зазначена договірна ціна визначена сторонами з урахуванням їхніх родинних стосунків, а також інтересів сім`ї.

Сторони не заперечували, що ОСОБА_2 є дочкою позивача, а ОСОБА_9 є дочкою ОСОБА_2 та онукою позивача.

Розпорядженням міського голови від 18 січня 2016 року №19-р «Про перейменування вулиць та проспектів у місті Южноукраїнську» просп. Леніна перейменовано в просп. Незалежності.

Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади № 2024/003650974 від 12 квітня 2024 року /а.с. 10/, ОСОБА_1 з 21 січня 2005 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Дата зняття з реєстрації – 10 квітня 2024 року.

Згідно з повідомленням Відділення поліції № 3 Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області № 4378/63-2024 від 17 квітня 2024 року, ОСОБА_1 повідомлено про те, що її заява, яка надійшла до відділення поліції 16 квітня 2024 року про те, що її дочка ОСОБА_2 незаконно та без будь-якого дозволу продала належну ОСОБА_1 квартиру, з метою проведення всебічної перевірки було зареєстровано в ІТС ІПНП (єдиному обліку) за № 1915 від 16 квітня 2024 року. По даному факту вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, тому останній рекомендовано звернутися до суду /а.с. 11/.

Згідно з ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 квітня 2024 року (справа № 486/712/24, провадження № 2-з/486/13/2024) задоволено заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири /а.с. 8-9/.

Постановою Верховної Ради України № 4007-ІХ від 09 жовтня 2024 року перейменовано місто Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ.

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 » /зворот а.с. 26/.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при вчиненні правочинів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як визначено у частині третій статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Як вбачається з доказів, нотаріально посвідчену довіреність Ніколенко Ж.Є. видала на ім`я ОСОБА_2 23 липня 2013 року строком на три роки до 23 липня 2016 року та на день укладення спірного договору купівлі-продажу, тобто 26 березня 2015 року довіреність була діючою, скасована не була, позивачем не оспорювалася у встановленому законом порядку та судом недійсною не визнавалась.

У позовній заяві позивач зазначила, що при огляді довіреності виявила, що підпис у довіреності схожий на її підпис, але є відмінності, які викликають сумнів в її справжності. Вказала, що вона не могла оформити дану довіреність, оскільки в цей час перебувала за межами України.

В судовому засіданні позивач все ж таки повідомила, що нею видавалася на ім`я її дочки - відповідача ОСОБА_2 дана довіреність.

Такі обставини викликають у суду сумнів щодо правдивості свідчень позивача.

Як з`ясовано в судовому засіданні, на підставі вказаної довіреності відповідач ОСОБА_2 , як уповноважений представник ОСОБА_1 , 26 березня 2015 року уклала з відповідачем ОСОБА_3 , прізвище якої на момент укладання договору було « ОСОБА_10 », договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на праві особистої приватної власності і на продаж якої вона її уповноважила. Тобто, ОСОБА_2 діяла в межах довіреності, наданої позивачем, без перевищення повноважень, а тому укладення договору купівлі-продажу не потребувало якоїсь додаткової згоди чи схвалення з боку позивача.

Крім того, позивач не повідомляла про втрату своїх правовстановлюючих документів, оригінали знаходились у її представника ОСОБА_2 , що свідчить про її намір вчинити продаж такого майна.

При цьому, факт придбання цієї квартири дочкою відповідача ОСОБА_2 – відповідачем ОСОБА_3 не свідчить про те, що ОСОБА_2 діяла у власних інтересах та всупереч волі позивача, як довірителя.

Кошти за придбання даної нерухомості ОСОБА_2 були передані ОСОБА_6 до підписання даного договору, що підтверджується п. 3 спірного договору купівлі-продажу і на підставі укладеного договору право власності на квартиру було зареєстроване за ОСОБА_6 , відповідно з моменту такої державної реєстрації вона стала власником майна та набула право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися цим житлом.

Факт продажу нерухомого майна представником ОСОБА_2 своїй дочці ОСОБА_6 за заниженою, як вважає позивач, вартістю, не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами.

Згідно з п. 8 договору купівлі-продажу квартири право власності на квартиру виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього права, відповідно до п. 4 ст. 334 ЦК України.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, то суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири на тій підставі, що нібито не уповноважувала ОСОБА_2 на продаж цієї нерухомості та вважає, що цей договір укладений внаслідок зловмисної домовленості відповідачів, а тому на підставі ст. 232 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, позовна заява та додані до неї докази не містять беззаперечних доказів, які вказують на зловмисну домовленість між відповідачами, зазначений правочин укладено згідно вимог чинного законодавства, а отже суд не вбачає підстав для визнання такого договору недійсним.

Так, згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому, не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог згідно статті 232 ЦК України підлягає встановленню, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 759/25757/21, провадження № 61-4139св24, від 18 липня 2024 року у справі №643/13732/21, провадження №61-9849св23.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18).

Як вбачається з довіреності від імені ОСОБА_1 , посвідченої 23 липня 2013 року, у ній чітко зазначено, що довіритель уповноважив представника ОСОБА_2 , в тому числі, і на відчуження (продажу, міни тощо) щодо належного їй на праві приватної власності нерухомого майна. Відповідно ОСОБА_2 , як представник ОСОБА_1 , 26 березня 2015 року уклала договір купівлі-продажу квартири в межах наданих їй повноважень, визначених довіреністю. Крім того, у довіреності не встановлені обмеження повноважень представника на вчинення певної юридичної дії чи конкретного правочину.

Отже, зважаючи на зміст довіреності, позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 діяла всупереч волі довірителя або не в її інтересах.

Суд критично ставиться до визнання позовної заяви відповідачем ОСОБА_2 , оскільки у судовому засіданні остання не довела фіктивність укладення договору купівлі-продажу квартири, а саме, не пояснила суду у чому ж полягає фіктивність, пославшись лише на те, що були певні обставини.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_9 придбала квартиру за договором купівлі-продажу, який повністю відповідає вимогам законодавства, сплатила кошти за квартиру в повному обсязі, належним чином зареєструвала право власності на дане житло і, відповідно, користується та проживає у даній квартирі понад дев`ять років, не свідчить про наявність умислу в її діях, а навпаки, ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірного майна.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові №504/3085/20 від 24 лютого 2025 року, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2025 року у справі №755/303/24, на які посилалась представник відповідача Семенова С.М., зроблено висновки про те, що: «Укладення договору купівлі-продажу, у ситуації коли від імені продавця діє представник (мати відповідача), саме по собі не свідчить, що наявна зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (син представника)».

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, дослідивши докази та заслухавши доводи сторін, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, оскільки відповідач ОСОБА_3 договору купівлі-продажу мала дійсні наміри щодо його укладання, зокрема квартира АДРЕСА_1 , перейшла у власність ОСОБА_3 , яка користується спірною квартирою до цього часу, а тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 265, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Рихальська Олена Вікторівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації та витребування квартири.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті до пред`явлення позову ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 квітня 2024 року (справа № 486/712/24, провадження № 2-з/486/13/2024), а саме, накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та заборону іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повне найменування третьої особи: приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Рихальська Олена Вікторівна, просп. Незалежності, буд. 12, прим. 111, м. Південноукраїнськ, Вознесенського району, Миколаївської області, 55002.

Суддя Г. А. Далматова