Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №467/941/26 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/941/26

3/467/246/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., з участю секретаря судового засідання Рожкової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; відомості про притягнення до адміністративної відповідальності відсутні,

за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, як визнане судом доведеним

08 червня 2026 року о 12 год. 12 хв. на польовій дорозі між с. Бузьке Вознесенського району та об`їзною дорогою навколо Ташлицької ГЕМ ОСОБА_1 керував транспортним засобом - електровелосипедом «Зоря» в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» ПДР України і тим самим учинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і її процесуальна поведінка щодо справи

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, був належно повідомлений про нього двічі шляхом направлення судової повістки за вказаною у матеріалах справи адресою та публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Причин свого неприбуття не повідомляв, заяв і клопотань, які б свідчили про його наміри брати участь у судовому розгляді, не направляв.

З огляду на що, суд, ураховуючи наявність даних про належне сповіщення ОСОБА_1 про це судове провадження, а також те, що згідно положень ст. 268 КУпАП його участь в цьому судовому засіданні не є обов`язковою, вважав за можливе прийняти рішення по суті справи за його відсутності.

Тож, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, дослідивши матеріали справи у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ураховуючи положення ст.ст. 245, 251, 280 цього ж Кодексу, суд аналізував наступні питання.

Чи було вчинено адміністративне правопорушення

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Оскільки визначення транспортного засобу для цілей застосування ст. 130 КУпАП сам КУпАП не містить, для вказаних цілей слід керуватися нормами спеціального законодавства та Правилами дорожнього руху.

Згідно з пунктом 1.10 ПДР України транспортний засіб – це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» визначає, що електричний колісний транспортний засіб – це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Таким чином, особи, що керують, такими транспортними засобами як електросамокати, електроскутери, електровелосипеди, гіроскутери, є учасниками дорожнього руху і зобов`язані дотримуватися Правил дорожнього руху.

Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.03.2023 року у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сеґвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

При цьому законодавець не обмежує нижньою межею потужність електродвигуна для вирішення питання щодо отримання прав на керування двоколісним транспортним засобом, а відрізняє виключно верхню межу, яка впливає на різні категорії прав (А1 або А).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р. зазначається, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортних засобів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти ними та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Підпунктом «б» частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», пунктом 2.9а Правил дорожнього руху України визначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів, а статтею 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування в стані алкогольного сп`яніння будь-яким транспортним засобом, а не виключно механічним.

Таким чином, учасник дорожнього руху, реалізувавши своє право володіти та/або керувати будь-яким транспортним засобом, автоматично погодився виконувати додатково покладені на нього обов`язки, встановлені нормами законодавства України, в тому числі і Правилами дорожнього руху України.

Тому обсяг адміністративної відповідальності керманича електричного самоката, електричного велосипеда, електричного скутера, гіроскутера за ст. 130 КУпАП жодним чином не відрізняється від обсягу відповідальності за цією ж статтею інших водіїв механічних транспортних засобів.

У цій справі установлено, що ОСОБА_1 не дотримався указаних положень ПДР України, щонайменше, п. 2.9«а», так як керував транспортним засобом із вмістом алкоголю в крові в концентрації 2,16 проміле (згідно тесту № 411 проведеного о 12 год. 54 хв. 06 червня 2026 року) та 2,06 проміле (згідно тесту № 412 проведеного о 13 год. 18 хв. 08 червня 2026 року), що є значно вищим показником за передбачений законодавством допустимий цифровий показник у 0,2 проміле.

Таким чином, у цій справі установлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом із вмістом алкоголю в крові в концентрації, що є значно вищим показником за передбачений законодавством допустимий цифровий показник у 0,2 проміле.

Тим самим, було учинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП і його кваліфікація є правильною.

Чи винна ця особа у вчиненні адміністративного правопорушення

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 987277 від 08 червня 2026 року щодо часу, місця та способу учинення правопорушення.

У цілому протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП щодо свого змісту, зокрема, і суті викладеного у ньому правопорушення, а тому підстав вважати, що поліція висунула ОСОБА_1 звинувачення із порушенням вимог закону у частині формулювання обвинувачення немає.

Звідси, вважати, що протокол належить до недопустимих доказів і через це підлягає виключенню з доказової бази не можна.

Обставини, що відображені у протоколі, до цього ж, підтверджуються й відеозаписом з нагрудної камери поліції, у тому числі, й стосовно проведення огляду на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу – алкотестера Drager 6820.

Зокрема, із відеозапису судом було установлено, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу, не оспорював його результати, погодився із ними, від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі відмовився, при цьому пояснив, що напередодні вживав алкогольні напої.

Аналізом сукупності доказів було установлено, що огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння проведено із дотриманням вимог ст. 266 КУпАП та вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України за №1452/35 від 09.11.2015 року, в медичному закладі та остання не оспорювала його результатів.

Таким чином, порушення порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння судом не встановлено.

Звідси відсутні й підстави сумніватись у результатах тестування ОСОБА_1 за допомогою спеціального технічного засобу, які показали позитивну пробу на наявність алкоголю в крові, що є значно вищим показником за передбачений законодавством допустимий цифровий показник у 0,2 проміле, про що поліція надала суду належні і допустимі докази, а саме: акт огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та роздруківку з результатом тестів на алкоголь «Drager».

Тим самим, ця справа забезпечена доказами у їх розумінні згідно із ст. 251 КУпАП.

Крім цього, суд робить висновок, що правопорушення було учинено умисно, бо порушник є повнолітньою особою, а тому усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав їх шкідливі наслідки і свідомо допускав настання цих наслідків.

Тому у ракурсі установлених фактичних обставин справи, підтверджених доказами, шляхом встановлення юридично значущих ознак, визначення правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненої дії інкримінованому складу правопорушення (кваліфікації правопорушення), суд приходить до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Чи підлягає порушник адміністративній відповідальності

Обставин, що виключають адміністративну відповідальність, передбачених ст.ст. 18-20 КУпАП, суд не встановив.

Підстав для застосування положень ст. 22 КУпАП також немає, бо правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, не може вважатись малозначним, у тому числі й з огляду на його санкцію та дію прямої заборони звільняти від відповідальності за учинення такого роду порушення (ч. 2 ст. 22 КУпАП).

Тому ОСОБА_1 підлягає відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП і застосуванням її санкції.

Мотиви накладення стягнення

З огляду на викладене, суд приймає рішення про накладення на порушника стягнення згідно із санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На підставі ч. 2 ст. 33 КУпАП суд враховує характер вчиненого правопорушення, як то, значно високий ступінь його суспільної небезпеки; особу порушника, ступінь його вини, зокрема, що стан сп`яніння в значній мірі перевищував законодавчо визначений допустимий показник та відноситься до середнього ступеню алкогольного сп`яніння; відсутність обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Проте, суд у цій справі не застосовує передбачене санкціями ч. 1 ст. 130 КУпАП позбавлення права керування транспортними засобами, так як відомості про те, що ОСОБА_1 набув у встановленому законом порядку такого права матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 21 Постанови пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак, призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.

Аналогічну позицію зайняв і Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 145/932/20, де вказав, що згідно зі сталою правозастосовною практикою, позбавлення права керування транспортними засобами суд не вправі призначити як додаткове покарання особі, яка його не має.

Тому стягнення на нього має бути накладене без позбавлення права керування як на іншу особу, а не на водія.

Адміністративне стягнення накладається у межах строку, визначеного ч. 6 ст. 38 КУпАП.

Інші питання, що вирішуються судом при винесенні постанови

На підставі ст. 40-1 КУпАП з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню й судовий збір у розмірі 665,60 грн., розмір якого передбачений ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 245, 246, 251,280, 283,284 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: 1) подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; 2) витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через 15 (п`ятнадцять) днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.(ч. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на неї.

Строк пред`явлення постанови до виконання - три місяці з дня її винесення.

Суддя Ірина Явіца