Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №128/2924/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

Справа № 128/2924/22

Провадження № 61-9260св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тиховського Миколи Олеговича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року, додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року в складі судді Фанди О. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року в складі колегії суддів Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.

у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Вінницької районної державної адміністрації, третя особа - Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, про визнання незаконними та скасування розпорядження, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акта на право власності та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 23 лютого 2022 року вона зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 з цільовим призначенням - (01.03) - для ведення особистого селянського господарства, площею 1,85 га, розташовану на території Бохоницької сільської ради (Агрономічної об`єднаної територіальної громади (далі - Агрономічної ОТГ)) Вінницького району Вінницької області.

Рішенням кадастрового реєстратора від 02 листопада 2022 року їй відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо поділу цієї земельної ділянки, тому що поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 спричинить перенесення інформації про цю земельну ділянку (зокрема і кадастрового номеру) до архівного шару Державного земельного кадастру та формування двох земельних ділянок з іншими, ніж зазначено у постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18, кадастровими номерами. Така ситуація унеможливить виконання цієї постанови в частині витребування земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність фізичній особі-підприємцю (далі - ФОП) ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №399609 від 23 листопада 2007 року із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 .

Після отримання такої відмови вона зрозуміла, що існує накладка її земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 та земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001.

ОСОБА_1 не була стороною в цивільній справі № 128/1438/18 та не була обізнана про наявність накладок чи обмежень у використанні її земельної ділянки, а тому вважала, що її право на вільне володіння та розпорядження земельною ділянко порушене наявністю зазначеної накладки з земельною ділянкою ФОП ОСОБА_2 .

Вважає, що під час розгляду справи № 128/1438/18 не було досліджено законність набуття у приватну власність ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001, оскільки набуття ним права власності здійснено з грубим порушенням вимог земельного законодавства, зокрема без аукціону чи торгів та за відсутності будь-яких об`єктів нерухомого майна, право власності на які було б зареєстроване за ФОП ОСОБА_2 . Крім того, ФОП ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку без її попереднього вилучення із земель сільськогосподарського призначення Державного підприємства (далі - ДП) «Бохоницьке».

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 незаконно вибула із земель державної власності у приватну, неодноразово з порушенням земельного законодавства змінювала своє цільове призначення, а потім взагалі змінила свою конфігурацію та площу, що й призвело до накладення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 на її земельну ділянку.

Просила:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб - вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради»;

- визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року, укладений між Вінницькою районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_2 на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб - вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради»;

- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 23 листопада 2007 року серія ЯД № 399609, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, розташовану та території Бохоницької сільської ради, на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - іншого призначення;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 64943053 від 27 вересня 2022 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, розташовану та території Бохоницької сільської ради, на АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 та перенести відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26 березня 2025 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області в задоволенні позову відмовлено.

14 квітня 2025 року додатковим рішенням Вінницького районного суду Вінницької області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 11 680,00 грн на відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції керувався тим, що наявність накладок земельних ділянок, які мали місце до набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, з якими був обізнаний попередній власник земельної ділянки, від якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у власність, не можуть бути підставою для припинення права власності відповідача, оскільки не обмежують права позивачки, які вона набула станом на 23 лютого 2022 року. Інші доводи позивача зводяться до незгоди з судовими рішеннями в справі № 128/1438/18.

У додатковому рішенні суд виснував про відшкодування понесених та документально підтверджених відповідачем витрат на правову допомогу в розмірі 11 680,00 грн та відсутність підстав для їх зменшення за клопотанням представника позивачки.

19 червня 2025 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року змінено у мотивувальній частині, викладено її в редакції постанови. Додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно виснував, що постановою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18, зокрема, витребувано від ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року.

Очевидно, що метою звернення з цим позовом ОСОБА_1 є недопущення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, про витребування від ОСОБА_4 земельної ділянки на користь ФОП ОСОБА_2 , що суперечить завданню цивільного судочинства, отже, є неприпустимим.

Крім того, оскаржуване розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб - вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради» вичерпало свою дію виконанням, оскільки 15 листопада 2007 року був укладений договір купівлі-продажу цієї ділянки, а 23 листопада 2007 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609. Тому скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації не поновить порушене право або законний інтерес позивачки.

Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте таких вимог позивачкою не заявлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тиховський М. О. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року, додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах:

- Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, продоктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці);

- Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано;

- Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 923/466/17, про те, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування;

- Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 731/264/23, від 06 грудня 2023 року в справах № № 925/1006/22, 906/296/23, Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, про те, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди;

- Верховного Суду від 20 лютого 2024 року в справі № 420/16521/21, від 06 грудня 2023 року в справі № 500/291/20, від 26 жовтня 2023 року в справі № 240/3941/19, про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів;

- Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а, від 09 листопада 2021 року в справі № 542/1403/17, Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 612/449/20, про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів;

- Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 161/3482/21, про те, що додаткове рішення хоч і є окремим процесуальним документом, проте є невід`ємною складовою основного судового рішення та може бути оскаржене в одній апеляційній скарзі разом з основним судовим рішенням.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Саюк Б. О. зазначив, що судами першої і та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення надано оцінку всім у сукупності поданим сторонами доказам, а доводи позивачки зводяться до незгоди з судовими рішеннями в справі № 128/1438/18, які набули законної сили, і були предметом оскарження в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 січня 2005 року розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 72 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб - під вирощування декоративних рослин (туї) із земель запасу Бохоницької сільської ради за межами населеного пункту на АДРЕСА_1 та передано ФОП ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку площею 0,7430 га.

15 листопада 2007 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 придбав у Вінницької районної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001, загальною площею 0,7430 га, для адміністративно-виробничих потреб - вирощування декоративних рослин (туї), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за межами населеного пункту.

У пункті 1.10 цього договору зазначено, що відповідно до інвентаризаційної справи № 724, складеної Комунальним підприємством «Вінницьке об`єднане бюро технічної інвентаризації», розпочатої 08 серпня 2007 року, на земельній ділянці розташований фундамент літ. «Ф».

23 листопада 2007 року Управлінням земельних ресурсів у Вінницькому районі видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,7430 га із цільовим призначенням - інше призначення, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010780500187 23 листопада 2007 року.

22 жовтня 2020 року постановою Вінницького апеляційного суду в справі № 128/1438/18 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду від 31 липня 2020 року скасовано. Позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 серпня 2018 року № 2-10358/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо затвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області площею 1,85 га з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 та передачі її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в частині площі земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року; визнано незаконним і скасовано запис в Реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку площею 1,85 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 01 грудня 2017 року, в частині земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року; витребувано від ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У зазначеній постанові апеляційний суд встановив, що ФОП ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року набув право власності на земельну ділянку на території Бохоницької сільської ради Вінницького району площею 0,7430 га з кадастровим номером 05200680500:01:007:0001 для адміністративно-виробничих потреб у межах згідно з планом, що є складовою частиною державного акта про право власності на земельну ділянку ЯД №399609, зареєстрованого 23 листопада 2007 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

У пункті 1.7 договору купівлі-продажу зазначено, що відповідно до витягу з бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру серії ААА 473854, виданого Вінницькою регіональною філією ДП «Центр ДЗК» 07 листопада 2007 року, загальна площа ділянки складає 0,7430 га.

Межі земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 були визначені на місцевості і закріплені межовими знаками, які передані йому на зберігання. Єдиним суміжним землекористувачем на той час було Товариство з обмеженою відповідальністю «Струм-Агро».

Отже, станом на час набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_3 у 2017 році земельна ділянка ФОП ОСОБА_2 була вже сформована за площею, у межах, мала кадастровий номер і інформація про неї була внесена в Державний земельний кадастр, тобто становила об`єкт цивільних прав.

06 грудня 2021 року постановою Верховного Суду в справі № 128/1438/19 касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року без змін.

23 лютого 2022 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 з цільовим призначенням - (01.03) - для ведення особистого селянського господарства, площею 1,85 га, яка розташована на території Бохоницької сільської ради (Агрономічної ОТГ), Вінницького району Вінницької області.

ОСОБА_1 замовила у ФОП ОСОБА_5 виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у її власності, номер запису про право власності: 46863593 від 23 лютого 2022 року, з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, площею 1,8500 га, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району на дві окремі земельні ділянки площами: ділянка № НОМЕР_1 - 1,3880 га, № НОМЕР_2 - 0,4620 га.

На підставі договору від 07 серпня 2022 року № 36/22 ФОП ОСОБА_5 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

20 вересня 2022 року рішенням № РВ-0500158722022 державний кадастровий реєстратор Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовив у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

02 листопада 2022 року повторним рішенням № РВ-0500190592022 державний кадастровий реєстратор Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовив у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Як на підставу для відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру реєстратор послався на те, що поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 спричинить перенесення інформації про цю земельну ділянку (зокрема і кадастрового номеру) до архівного шару Державного земельного кадастру та формування двох земельних ділянок з іншими ніж зазначено у постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18, кадастровими номерами. Така ситуація унеможливить виконання цієї постанови суду в частині витребування земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо способу захисту права позивачки

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу (далі - ЗК) України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка формується як об`єкт цивільних прав. За змістом частин першої - п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ «Про державний земельний кадастр» (далі - Закон про земельний кадастр) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до статті 15 Закону про земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другійстатті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із статтею 16 Закону про земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.

Отже, порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо.

Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частини перша - третя статті 152 ЗК України).

Згідно із статтею 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За положеннями частин десятої, тринадцятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно із частинами шостою-восьмою статті 16 Закону про земельний кадастр кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 грудня 2023 року в справах № 925/1006/22 та № 906/296/23.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15, від 09 листопада 2021 року в справі № 542/1403/17 зазначила: якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Єдина, стала й уніфікована практика Верховного Суду щодо спірного питання свідчить, що визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, є належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічно з наведених підстав належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів є скасування державної реєстрації земельної ділянки, якщо таку реєстрацію проведено із порушенням прав іншого власника земельної ділянки.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду із позовом про визнання незаконними та скасування: розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892; договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року, укладеного між Вінницькою районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_2 на підставі цього розпорядження; державного акта на право власності на земельну ділянку; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки.

Тому висновки апеляційного суду в частині того, що позивачка має звернутися до суду з віндикаційним позов є помилковими.

Щодо розгляду позовних вимог ОСОБА_1 по суті

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, оспорюючи законність набуття у власність ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки в 2007 році, тобто до набуття нею у власність своєї ділянки за договором дарування від ОСОБА_4 23 лютого 2022 року.

Підставою для відмови ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором у рішенні від 02 листопада 2022 року № РВ-0500190592022 зазначено, що, враховуючи постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18, відповідно до статті 123-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковими до виконання. Відповідно до частини другої статті 16 Закону про земельний кадастр кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 спричинить перенесення інформації про цю земельну ділянку (зокрема і кадастрового номеру) до архівного шару Державного земельного кадастру та формування двох земельних ділянок з іншими ніж зазначено в постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18, кадастровими номерами. Така ситуація унеможливить виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18 у частині витребування земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер - 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 2 ЦПК України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства. Згідно з постановою Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року в справі № 653109616-ц власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа. Враховуючи постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі №128/1438/18, ФОП ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки (т. 1, а. с. 16).

Щодо вищезазначених земельних ділянок з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 (яка до укладення договору дарування на користь позивачки належала ОСОБА_4 , а до цього - ОСОБА_3 ) та з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001, власником якої є ФОП ОСОБА_2 у цивільній справі № 128/1438/18, встановлено такі обставини.

31 липня 2020 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області відмовлено в задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Кадастрового реєстратора відділу Деожгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області, Державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації Вінницької районної державної адміністрації у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою, ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс», про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, витребування земельної ділянки від добросовісного набувача та скасування права власності на земельну ділянку в Реєстрі речових прав на нерухоме майно.

22 жовтня 2020 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду від 31 липня 2020 року скасовано. Позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 серпня 2018 року № 2-10358/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області площею 1,85 га з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 та передачі її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в частині площі земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року.

Визнано незаконним і скасовано запис в Реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку площею 1,85 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 01 грудня 2017 року, в частині земельної ділянки площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року.

Витребувано від ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у межах і конфігурації згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

06 грудня 2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення; постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишено без змін.

У судових рішеннях у справі № 128/1438/18 встановлено, що станом на час набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_3 у 2017 році земельна ділянка ФОП ОСОБА_2 була вже сформована за площею, межами, мала кадастровий номер і інформація про неї була внесена в Державний земельний кадастр, тобто становила об`єкт цивільних прав.

Під час виготовлення на замовлення ОСОБА_3 землевпорядної документації щодо відведення йому у власність земельної документації площею 1,8500 га (кадастровий номер 0520680500:01:007:0339) межі земельної ділянки не було погоджено із суміжним землевласником ФОП ОСОБА_2 , оскільки у матеріалах документації відповідний акт про погодження меж відсутній, а наявний акт прийомки-передачі межових знаків ОСОБА_3 на зберігання від 14 червня 2017 року містить підпис, який згідно з висновком експертів судово-технічного та почеркознавчого дослідження від 01 жовтня 2018 року № 5000/5001/18-21 виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою.

Відтак ФОП ОСОБА_2 як законний власник земельної ділянки з кадастровим номером 05200680500:01:007:0001 має право на захист своїх прав власника від будь-яких порушень у спосіб , передбачений ЦК України та ЗК України.

Надавши наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності належну оцінку, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й Верховний Суд, у справі № 128/1438/18 виснував, що порушене право власності ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,7430 га підлягає поновленню у тій частині, у якій він фактично був позбавлений права власності на землю (0,3974 га), шляхом часткового скасування оспорюваного позивачем наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження проєкту землеустрою ОСОБА_3 , та витребування у наведеній частині земельної ділянки у ОСОБА_4 .

Отже, під час розгляду цивільної справи № 128/1438/18, рішення в якій набрали законної сили, перевірено законність набуття права власності на земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

За висновками Верховного Суду в постановах від 29 серпня 2018 року в справі № 910/23428/17, від 27 серпня 2024 року в справі № 758/4213/21 під час оцінки достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд під час вирішення справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Суд першої інстанції, з яким в цій частині також погодився й апеляційний суд, правильно виснував, що постановою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 128/1438/18, зокрема, витребувано від ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року.

Судові рішення в справі № 128/1438/18 є обов`язковими для ОСОБА_1 як для набувача земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 на підставі договору дарування.

Очевидно, що метою звернення з цим позовом ОСОБА_1 є недопущення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, про витребування від ОСОБА_4 земельної ділянки на користь ФОП ОСОБА_2 , що суперечить завданню цивільного судочинства, отже є неприпустимим.

Колегія суддів погоджується, що наявність накладок земельних ділянок, які мали місце до набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, з якими був обізнаний попередній власник земельної ділянки, від якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у власність не можуть бути підставою для припинення права власності відповідача, оскільки не обмежують права позивачки, які вона набула станом на 23 лютого 2022 року.

Інші доводи позивачки зводяться до незгоди з судовими рішеннями в справі № 128/1438/18.

Саме з цих підстав позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, про що правильно виснував суд першої інстанції, і в цій частині погодився апеляційний суд.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, яке залишено апеляційним судом без змін

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представником ФОП ОСОБА_2 - адвокатом Саюком Б. О. було надано договір про надання правничої допомоги, розрахунок витрат на правничу допомогу від 28 квітня 2025 року, акт надання послуг від 28 березня 2025 року № 20, платіжну інструкцію № 345 від 28 березня 2025 року на суму 11 680,00 грн.

З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката Саюка Б. О. визначався погодинно і становив 2336,00 грн (80 % процентів прожиткового мінімуму для працездатної особи) за годину роботи. Всього адвокатом витрачено 5 год роботи (3 год - на складання відзиву на позовну заяву і 2 год - на участь в судових засіданнях), всього - 11 680,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц вказала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року в справі «East / West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268).

Оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником ФОП ОСОБА_2 - адвокатом Саюком Ю. О. надані відповідні письмові докази, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення з позивачки цієї суми витрат.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом першої інстанції клопотання представника позивачки - адвоката Тиховського М. О. про зменшення витрат на правничу допомогу апеляційний суд відхиляє, оскільки із тексту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що суд врахував подане представником позивачки клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн, водночас не знайшов підстав для його задоволення, що є дискреційним повноваженням суду, про що правильно зазначив й апеляційний суд.

Інші доводи касаційної скарги на правильність вирішення справи не впливають та не спростовують висновки, наведені в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд виснував про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, виключивши з неї посилання на неналежно обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права. В іншій частині судові рішення залишаються без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі за наслідками касаційного перегляду справи результат вирішення спору не змінився, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тиховського Миколи Олеговича задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року змінити, виключити з мотивувальної частини посилання на неналежно обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року, а також рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року, додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська