Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №916/488/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/488/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/488/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткова адреса: АДРЕСА_3 )

про стягнення 443562,77 грн., -

Суть спору: Фізична особи-підприємець Стеценко Валентина Іванівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Маляренко (Фучіджи) Юлії Іванівни про стягнення 467665,72 грн., з яких: 375144,27 грн. безпідставно набутих коштів, 20150,62 грн. 3% річних та 72370,83 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення позивачкою своєї фінансово-господарської діяльності в рамках підготовки річної податкової звітності було з`ясовано, що з рахунку Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни на рахунок НОМЕР_3 , який був відкритий Фізичній особі-підприємцю Маляренко Юлії Іванівни (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), перераховано кошти на загальну суму 352944,27 грн., проте договірних відносин між позивачкою та відповідачкою не існує, відтак вказані кошти, на думку позивачки, підлягають поверненню як безпідставно отримані.

Ухвалою суду від 16.02.2026 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з виявленими недоліками позовної заяви та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали; встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви наступним чином: визначити статус та вірне прізвище відповідача; надати обґрунтований розрахунок суми основного боргу (безпідставно набутих коштів), що стягуються, а також оновлений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат; надати докази направлення копій позовної заяви і доданих до неї документів на зареєстровану адресу відповідачки ( АДРЕСА_4 ).

27.02.2025 за вх.№7091/26 до суду від позивачки надійшла заява про усунення недоліків та додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи. До поданої заяви позивачкою долучено, зокрема, уточнену позовну заяву, в якій позивачка просить суд: стягнути з Фучіджи Юлії Іванівни на користь Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни 352944,27 грн. безпідставно набутих коштів, 19619,57 грн. 3% річних та 70998,93 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/488/26; розглядати справу вирішено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз`яснено учасникам справи, що відповідно до ч.4 ст. 250, ч.7 ст. 252 ГПК України заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має право подати в строк для подання відзиву; клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін позивач має право подати в строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу.

Відповідачка про розгляд даної справи належним чином повідомлена, повідомлялася шляхом направлення ухвал суду на адреси: 1) АДРЕСА_2 (адреса, яка зазначена у запитаному судом витягу з Єдиного державного демографічного реєстру); 2) АДРЕСА_3 (адреса, яка визначена у запитаному судом витягу з Єдиної інформаційної системи соціального страхування), а також шляхом публікації на сайті Судової влади України. Так, відповідачка отримала ухвалу суду від 02.03.2026 про відкриття провадження у справі, яка була направлена на першу адресу, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою про вручення особисто - 12.03.2026, натомість поштове відправлення на другу адресу повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній». Відповідно до п.п. 3, 5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак господарський суд констатує, що відповідачка належним чином повідомлена про розгляд даної справи господарським судом. За таких обставин судом забезпечено відповідачці можливість на вчинення дій, подання позицій по суті справи під час розгляду справи судом, оскільки судом належним чином повідомлено відповідачку про розгляд справи і в такий спосіб забезпечено відповідачці належні процесуальні гарантії для можливості вчинення процесуальних дій. Натомість відповідачка відзив на позов і жодних доказів суду не надала, про розгляд справи повідомлена належним чином.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 13.07.2026 №596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/488/26 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Відзив на позовну заяву від відповідачки до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.

У відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Позивачкою у справі є Фізична особа-підприємець Стеценко Валентина Іванівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Відповідачкою у справі є Фучіджи Юлія Іванівна ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), яка відповідно до даних з ЄДР мала статус фізичної особи-підприємця (дата запису про реєстрацію - 17.05.2023 під прізвищем ОСОБА_2 ), проте 22.11.2023 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця на підставі власного рішення. Судом здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру по ідентифікаційному коду відповідачки - НОМЕР_2 за прізвищем ОСОБА_2 , проте станом на дату відповіді (16.02.2026) за вказаним параметром особу не знайдено, натомість при здійсненні запиту по ідентифікаційному коду відповідачки - НОМЕР_2 за прізвищем ОСОБА_3 наявний відповідний запис. Окрім того, в матеріалах справи наявний наданий позивачкою лист Головного сервісного центру МВС України про розгляд адвокатського запиту щодо надання інформації про реєстрацію транспортних засобів за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідно до якого надано наявну запитувану інформацію станом на 04.04.2025, яка міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів: 31.01.2019 власник транспортного засобу - ОСОБА_4 , 15.08.2024 власник транспортного засобу - ОСОБА_1 (перереєстрація у зв`язку зі зміною анкетних даних власника).

Предметом спору є стягнення 352944,27 грн. безпідставно набутих коштів, 19619,57 грн. 3% річних та 70998,93 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Кілійського районного суд Одеської області від 22.01.2026 у справі №946/3567/25 провадження по справі за позовом ФОП Стеценко В.І. до Фучіджи (Маляренко) Ю.І. про стягнення безпідставно набутих коштів закрито на підставі ч.1 ст. 255 ЦПК України; роз`яснено ФОП Стеценко В.І., що у даному випадку розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Постановляючи вказану ухвалу, районний суд дійшов наступних висновків:

- під час розгляду судом вказаної цивільної справи на виконання ухвали суду від 19.09.2025 про витребування доказів АТ «Перший Український Міжнародний Банк» надало докази, а саме інформацію про наявність відкритого рахунку та виписку по картковому рахунку НОМЕР_3 , відкритому у АТ «ПУМБ» за період з 17.03.2024 по 21.05.2024, відповідно до яких встановлено, що вказаний рахунок відкрито на ім`я ФОП Маляренко Ю.І. ( НОМЕР_2 );

- враховуючи, що сторони у цій справі є фізичними особами-підприємцями та між ними виник спір щодо безпідставності набутих коштів, які перераховані на рахунок ФОП Маляренко Ю.І. ( НОМЕР_2 ), спір між ними підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В матеріалах справи наявний лист АТ «ПУМБ» від 09.10.2025, в якому повідомлено, що: в банку на ім?я ФОП Маляренко Юлія Іванівна (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) було відкрито рахунок № НОМЕР_3 у гривні; виписка по рахунку № НОМЕР_3 у гривні, відкритому на ім`я ФОП Маляренко Юлія Іванівна (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 17.03.2024 по 21.05.2024 надається.

Так, з наявної в матеріалах справи виписки з рахунку № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ФОП Маляренко Юлії Іванівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 17.03.2024 по 21.05.2024 вбачаються наступні транзакції кореспондента ФОП Стеценко В.І. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з рахунку № НОМЕР_4 :

- 17.03.2024 - 2840 грн. (призначення: сплата за лютий, березень 2024 року);

- 17.03.2024 - 9000 грн. (призначення: сплата за співробітників за розрахунками за 1 квартал 2024 року);

- 05.04.2024 - 2500 грн. (призначення: сплата по акту виконаних робіт 31.03.2024);

- 05.04.2024 - 35000 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від лютого 2024 року);

- 08.04.2024 - 35500 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від березня 2024 року);

- 10.04.2024 - 35500 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 15.04.2024 - 35500 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 19.04.2024 - 17850 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 22.04.2024 - 14500 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 22.04.2024 - 24500 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 24.04.2024 - 15565 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 28.04.2024 - 15565 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 01.05.2024 - 13565 грн. (призначення: сплата по розрахунку декларації за ФОП ОСОБА_5 від квітня 2024 року);

- 01.05.2024 - 15067 грн. (призначення: сплата по розрахунку за співробітників за 1 квартал 2024 року);

- 06.05.2024 - 10100 грн. (призначення: сплата по розрахунку за співробітників ПДФО за 1 квартал 2024 року);

- 06.05.2024 - 12050 грн. (призначення: сплата по розрахунку за співробітників ЕСВ за 1 квартал 2024 року);

- 09.05.2024 - 18664,27 грн. (призначення: сплата по розрахунку ПДФ 18% за період заходу коштів з 1 по 09.05.2024);

- 10.05.2024 - 10785 грн. (призначення: сплата по розрахунку ПДФ 18% за період заходу коштів з 1 по 09.05.2024);

- 12.05.2024 - 9085 грн. (призначення: сплата по розрахунку ЕСВ, ПДФО, ВН за співробітників березень, квітень 2024 року);

- 18.05.2024 - 10500 грн. (призначення: сплата по розрахунку ПДФ 18% за період заходу коштів з 13 по 18.05.2024, часткова сплата);

- 21.05.2024 - 9308 грн. (призначення: сплата по розрахунку ПДФ 18% за період заходу коштів з 13 по 19.05.2024, часткова сплата/загальна сума 25808, попередньо сплачено 10500, зараз 9308 буде сплачено). Всього на суму 352944,27 грн.

В матеріалах справи наявний розрахунок загальної суми платежів у розмірі 352944,27 грн., а також загальної суми 3% річних - 19619,57 грн. та інфляційних втрат - 70998,93 грн., які нараховані позивачкою окремо по кожному платежу (21 платіж, а тому 21 період нарахувань), починаючи з дати платежу та з кінцевою датою - 26.02.2026.

Вважаючи, що отримані кошти за відсутності між сторонами договірних відносин набуті відповідачкою безпідставно, позивачка звернулась до господарського суду з відповідним позовом про стягнення 352944,27 грн. безпідставно набутих коштів, 19619,57 грн. 3% річних та 70998,93 грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.15 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №916/1261/18.

У постанові Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №523/22268/23 зазначено, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивачка обґрунтовує свої вимоги безпідставним набуттям відповідачкою коштів позивача. При цьому з наданих доказів, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги, зокрема з листа АТ «ПУМБ» від 09.10.2025 та виписки по рахунку вбачається, що кошти перераховувались з рахунку ФОП Стеценко В.І. на рахунок ФОП Маляренко (Фучіджи) Ю.І.

Судом встановлено, що відповідачка - ФОП Маляренко (Фучіджи) Ю.І. припинила господарську діяльність 22.11.2023 (підстава: власне рішення), про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, як було вказано судом, рахунок, на який перераховувались кошти, був відкритий на ім?я ФОП Маляренко Ю.І. (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) як суб`єкта господарювання, що зазначено і у виписці по рахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) наведено правову позицію, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Так, у рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява №52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); у рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява №55339/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24).

З огляду на встановлені обставини, приймаючи до уваги також те, що ухвалою Кілійського районного суд Одеської області від 22.01.2026 у справі №946/3567/25 позивачці було роз`яснено про те, що розгляд наявного спору віднесено до юрисдикції господарського суду, враховуючи, що рахунок, за яким проводились спірні транзакції, належить ФОП, господарський суд дійшов висновку, що спірні правовідносини в даному випадку виникли між двома суб`єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями), один з яких (відповідачка) припинила господарську діяльність, проте з усталеної практики Верховного Суду зобов`язання залишаються за нею як фізичною особою, а тому з метою недопущення створення перешкод у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію господарський суд дійшов висновку, що даний спір належить до юрисдикції господарських судів.

Положеннями ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що виходячи з наявних матеріалів справи вбачається, що з рахунку позивачки - ФОП Стеценко В.І. були здійснені транзакції на рахунок ФОП Маляренко Ю.І. (нині - ОСОБА_1 ) на загальну суму 352944,27 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку відповідачки. При цьому в призначеннях платежів зазначені наступні підстави: «сплата за лютий, березень 2024 року; сплата по розрахунку декларації за ФОП Стеценко від березня 2024 року; сплата по розрахунку декларації за ФОП Стеценко від квітня 2024 року; сплата по розрахунку за співробітників за 1 квартал 2024 року; сплата по розрахунку ПДФ 18% за період заходу коштів; сплата по розрахунку за співробітників». Окрім того, рахунки відправника та отримувача обліковуються як рахунки фізичних осіб-підприємців. Факт отримання грошових коштів у розмірі 352944,27 грн. відповідачкою не спростований.

Так, в матеріалах справи відсутні докази укладення між позивачкою та відповідачкою будь-яких договорів, відсутні докази наявності будь-яких зобов`язань, які мали стати підставою для сплати коштів, в тому числі і на підставах, які вказувалися в призначеннях платежів.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання, передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Дана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що за наявними матеріалами справи позивачка довела, а відповідачка не спростувала наявності у спірних правовідносинах усіх необхідних елементів виникнення кондикційних правовідносин: факт набуття відповідачкою майна (грошових коштів в розмірі 352944,27 грн), факт набуття відповідачкою цього майна саме за рахунок позивачки (в результаті переказу з рахунку позивачки на рахунок відповідачки) та факт відсутності доказів, які б свідчили про наявність договірних зобов`язань між сторонами чи інших підстав, які б слугували необхідністю переказів коштів.

Господарський суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, зі змісту яких суд міг би дійти висновку про наявність між сторонами договірних зобов`язань чи інших зобов`язань, які мали стати підставою сплати коштів, які судом могли бути оцінені, зокрема за концепцією вірогідності доказів, та які б дозволили суду дійти до висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були, тобто щодо наявності у відповідачки правових підстав набуття відповідних коштів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевстановлені судом обставини, господарський суд дійшов висновку про доведеність, підставність та необхідність задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни про стягнення з відповідачки 352944,27 грн. безпідставно набутих коштів.

Іншого відповідачкою не доведено.

Щодо позовних вимог про стягнення 19619,57 грн. 3% річних та 70998,93 грн. інфляційних втрат господарський суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 наведені наступні висновки:

- згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;

- норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги; ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання; у такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника;

- проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно); з моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним; тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна; норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Таким чином, господарський суд наголошує, що передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Позивачкою надано до суду розрахунок 3% річних на загальну суму 19619,57 грн. та інфляційних втрат - 70998,93 грн., які обраховані позивачкою окремо за кожен платіж (21 платіж, відповідно 21 період нарахувань), починаючи з дати платежу та з кінцевою датою - 26.02.2026. При цьому контррозрахунку розмірів інфляційних втрат та 3% річних відповідачкою надано не було

Здійснивши перевірку вказаних розрахунків, господарський суд дійшов до висновку про їх часткову обґрунтованість та здійснивши власний перерахунок в межах заявлених позивачкою періодів, господарський суд зазначає, що вірною загальною сумою 3% річних є сума у розмірі 19590,65 грн., а вірною сумою інфляційних втрат - 75238,35 грн. Разом з тим, враховуючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню сума 3% річних у розмірі 19590,65 грн. (за перерахунком суду) та інфляційних втрат - 70998,93 грн. (які заявлені позивачкою). В решті позову в частині нарахованих 3% річних судом відмовляється з огляду на їх недоведеність.

Іншого сторонами не доведено. Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Господарський суд наголошує, що відповідачка, яка отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі, а отже обізана про наявність даного спору, його учасників та предмет розгляду, не скористалася правом на надання відзиву на позовну заяву, матеріали справи не містять наданих відповідачкою у встановлений строк обґрунтованих заперечень, належних та допустимих доказів на спростування обставин, які доводить суду позивачка, не надано відповідачкою і жодних заперечень щодо заявлених до стягнення сум, а також жодних доказів, які б поставили під сумнів безпідставність отриманих коштів.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни та стягнення з Фучіджи Юлії Іванівни 352944,27 грн. безпідставно набутих коштів, 19590,65 грн. 3% річних та 70998,93 грн. інфляційних втрат, в решті позовних вимог судом відмовляється.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни - задовольнити частково.

2.Стягнути з Фучіджи Юлії Іванівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткова адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Стеценко Валентини Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 352944 /триста п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сорок чотири/ грн. 27 коп. безпідставно набутих коштів, 19590 /дев`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто/ грн. 65 коп. 3% річних, 70998 /сімдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім/ грн. 93 коп. інфляційних втрат та 6653 /шість тисяч шістсот п`ятдесят три/ грн. судового збору за подання позову.

3.В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Рішення складено 14 серпня 2026 р., з урахуванням обставин введеного воєнного стану, обстрілів об`єктів критичної інфраструктури, масованих атак м. Одеси країною-агресором.

Суддя Ю.С. Бездоля