Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №910/6732/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2026Справа № 910/6732/25

За позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до ІНФОРМАЦІЯ_2

про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3, з яких: яких: ІНФОРМАЦІЯ_4 попередньої оплати, ІНФОРМАЦІЯ_5 пені, ІНФОРМАЦІЯ_6 штрафу, ІНФОРМАЦІЯ_7 процентів за користування коштами та ІНФОРМАЦІЯ_8 3% річних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов державного контракту НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_9 на поставку товарів.

02.06.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.07.2025.

16.06.2025 від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку на подання відзиву.

01.07.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

04.07.2025 позивач подав відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 15.07.2025 представник відповідача заявив клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на питання, поставлені у відзиві, відповідно до ст. 90 ГПК України.

У підготовчому засіданні 15.07.2025 оголошено перерву до 29.07.2025.

Ухвалою від 22.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про визнання підстав для відмови від надання відповідей відсутніми та зобов`язання позивача надати відповіді на питання.

Протокольною ухвалою від 29.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2025.

У судовому засіданні 07.10.2026 оголошувалась перерва до 04.11.2025.

30.10.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судових засіданнях 04.11.2025 та 09.12.2025 оголошувались перерви.

15.12.2025 відповідачем подано додаткові пояснення по справі.

17.12.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судових засіданнях 18.12.2025 та 29.01.2026 оголошувались перерви.

17.03.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

15.04.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судових засіданнях 17.03.2026, 21.04.2026 та 28.05.2026 оголошувались перерви.

13.07.2026 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 14.07.2026 представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи.

Пунктом 2 частини 2 ст. 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з п. 2 ч. 3 цієї ж статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки представник відповідача був відсутнім у судовому засіданні 17.03.2026, суд на підставі п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання від 13.07.2026.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2026 підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, та його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.

14.07.2026 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

14.07.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши надані в судових засіданнях пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_9 між ІНФОРМАЦІЯ_1 (Замовник) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (Виконавець) було укладено Державний контракт № НОМЕР_2 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення, з подальшими змінами і доповненнями, внесеними відповідними додатковими угодами (далі - Контракт), за умовами п. 1.1. якого Виконавець зобов`язується поставити Замовнику товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.

Загальна вартість (ціна) за Контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_10 (п.2.2. Контракту в редакції Додаткової угоди № 7 від 27.03.2024).

Додатковою угодою № 5 до Контракту від 08.02.2025 строк дії Контракту продовжено до 31.01.2025.

У Специфікації (викладеній у новій редакції додатковою угодою № 7 від 27.03.2024 до Контракту) сторони зазначили найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки партій товару:

першої партії Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_11. - Т0 + 1 місяць;

першої партії Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_12 - Т0 + 1 місяць;

другої партії Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_13 - Т0 + 3 місяці;

третьої партії Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_13 - Т0 + 6 місяців;

четвертої партії Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_14 - Т0 + 9 місяців;

де Т0 - дата здійснення Виконавцем попередньої оплати згідно з п. 2.9. Контракту.

Відповідно до п. 2.9. Контракту (в редакціях Додаткових угод № 1 від 02.11.2023 та № 4 від 02.02.2024) розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від вартості (ціни) Товару за Контрактом на строк не більше, як на 9 місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у такому порядку:

30% від вартості Товару за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експертного контролю країни, в якій розміщується постачальник Товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) Товарів та транзитних ліцензій для Товарів від уповноважених органів;

67% кожної готової партії Товару до відвантаження за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику підтвердження про готовність партії до відвантаження;

3% від вартості Товару, оплачується на підставі підписаного Сторонами Акту приймання-передачі Товару, за умови виконання всіх умов Державного Контракту.

Замовник письмово поінформує Виконавця щодо рішення головного розпорядника бюджетних коштів стосовно можливості та порядку здійснення попередньої оплати за цим Контрактом протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання рішення головного розпорядника бюджетних коштів.

У разі проведення попередньої оплати Товар поставляється не пізніше строку поставки Товару, зазначеного у Специфікації.

Попередня оплата здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дня прийняття головним розпорядником бюджетних коштів рішення щодо здійснення попередньої оплати на підставі рахунку на оплату, наданого Виконавцем, шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий на ім`я Виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів Виконавцем виключно на цілі, визначені цим Контрактом, з наданням відповідних підтвердних документів.

Відповідно до п. 3.1. Контракту поставка Виконавцем та приймання Замовником Товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплексу експлуатаційної документації, що поставляється разом з Товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом.

Товар поставляється Виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року.

Датою виконання Виконавцем зобов`язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом (п. 3.3. Контракту).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідно до умов п. 2.9. Контракту, на підставі рахунків Виконавця, 14.02.2024 Замовник оплатив Виконавцю 30 % від вартості Товару за Контрактом, що склало ІНФОРМАЦІЯ_15, платіжними інструкціями: № 43 від 26.12.2023 на суму ІНФОРМАЦІЯ_16, № 62 від 29.12.2023 на суму ІНФОРМАЦІЯ_17 та № 24 від 13.02.2024 на суму ІНФОРМАЦІЯ_18).

Отже, у відповідності до Специфікації, Виконавець мав поставити першу партію Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_19 у строк - То+1 місяць (14.03.2024) та 6 одиниць у строк - То+1 місяць, другу партію Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_20 у строк - То + 3 місяці (14.05.2024), третю партію Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_20 у строк - То + 6 місяців (14.08.2024), четверту партію Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_21 у строк - То + 9 місяців (14.11.2024).

Позивач вказує, що станом на час звернення до суду із загальної кількості ІНФОРМАЦІЯ_22 Товару поставлено лише ІНФОРМАЦІЯ_23 Товару з порушенням строків поставки, ІНФОРМАЦІЯ_24 Товару залишились непоставленими.

У зв`язку із невчасною поставкою першої, другої та третьої партій Товару ІНФОРМАЦІЯ_1 було подано позовні заяви до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення штрафних санкцій та процентів за користування коштами попередньої оплати.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 по справі №910/5576/24, яким задоволено повністю позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення пені в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_25., штрафу - ІНФОРМАЦІЯ_26., процентів за користування коштами - ІНФОРМАЦІЯ_27. (за прострочення поставки першої партії товару).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 у справі № 910/8696/24 та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_28 пені, ІНФОРМАЦІЯ_29 штрафу, ІНФОРМАЦІЯ_30 процентів за користування грошовими коштами (за прострочення поставки другої партії товару).

Постановою Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 910/13057/24 залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025, яким стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 пеню у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_31., штраф у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_32., проценти за користування коштами попередньої оплати у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_33 (за прострочення поставки третьої партії товару).

Позивач зазначає, що станом на день закінчення строку дії Контракту непоставленими залишається ІНФОРМАЦІЯ_24 Товару, у зв`язку з чим позивачем пред`явлено вимогу про повернення попередньої оплати в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

14.05.2025 позивач направив відповідачу вимогу №24-8804 про повернення попередньої оплати в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4.

Щодо повернення суми попередньої оплати судом встановлено, що зібраними в матеріалах справи підтверджується сплата позивачем 14.02.2024 попередньої оплати Товару в розмірі 35,69% від загальної ціни Контракту на суму ІНФОРМАЦІЯ_34.

Відповідно до п. 2.9. Контракту (в редакціях Додаткових угод № 1 від 02.11.2023 та № 4 від 02.02.2024) розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від вартості (ціни) Товару за Контрактом на строк не більше, як на 9 місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у такому порядку:

30% від вартості Товару за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експертного контролю країни, в якій розміщується постачальник Товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) Товарів та транзитних ліцензій для Товарів від уповноважених органів;

67% кожної готової партії Товару до відвантаження за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику підтвердження про готовність партії до відвантаження;

3% від вартості Товару, оплачується на підставі підписаного Сторонами Акту приймання-передачі Товару, за умови виконання всіх умов Державного Контракту.

Судом встановлено, що доказів поставки відповідачем позивачу Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_24, доказів надання підтвердження про готовність до відвантаження партії цього Товару матеріали справи не містять.

Отже, у зв`язку із непоставкою Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_24 на підставі ст. 693 ЦК України підлягає поверненню позивачу сума попередньої оплати в розмірі 35,69% вартості цієї партії Товару.

У Специфікації сторони визначили вартість одиниці Товару в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_35.

Таким чином, розмір 35,69% попередньої оплати за цей Товар складає ІНФОРМАЦІЯ_36.

Платіжною інструкцією №68 від 23.04.2024 підтверджується повернення відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_37 попередньої оплати.

Таким чином, вимога про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_37 попередньої оплати є безпідставною та не може бути задоволена судом, оскільки ця сума сплачена відповідачем ще до звернення позивача до суду з даним позовом.

Далі, 04.08.2025 відповідач перерахував позивачу ІНФОРМАЦІЯ_38 попередньої оплати (платіжна інструкція №179), 06.08.2025 - ІНФОРМАЦІЯ_39 (платіжна інструкція №2506), всього - ІНФОРМАЦІЯ_40.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем після відкриття провадження у справі було сплачено позивачу пред`явлену до стягнення в даній справі суму попередньої оплати в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_40, суд дійшов висновку про закриття провадження в цій частині у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Щодо вимоги про повернення попередньої оплати в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_41, судом встановлено її безпідставність, необґрунтованість та невідповідність умовам Контракту.

Так, позивачем було сплачено попередню оплату за Договором у розмірі 35,69%, жодних доказів того, що за партію Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_24 було сплачено інший розмір попередньої оплати матеріали справи не містять.

У той же час частина 2 ст. 693 ЦК України встановлює право покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, після поставки відповідачем Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_23 та прийняття його позивачем, незалежно від прострочення такої поставки, позивач не може скористатись передбаченим ч. 2 ст. 693 ЦК України правом на повернення попередньої оплати.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні означених вимог про повернення попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було порушено умови Контракту в частині строків постачання товару (третя та четверта партії), а саме:

- товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_42 на суму ІНФОРМАЦІЯ_43 поставлений 15.11.2024 (період прострочення за розрахунком позивача - з 19.10.2024 до 14.11.2024);

- товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_44 на суму ІНФОРМАЦІЯ_45 поставлений 20.11.2024 (період прострочення за розрахунком позивача - з 19.10.2024 до 19.11.2024);

- товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_46 на суму ІНФОРМАЦІЯ_47 поставлений 20.11.2024 (період прострочення за розрахунком позивача - з 15.11.2024 до 19.11.2024);

- товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_48 на суму ІНФОРМАЦІЯ_49 поставлений 22.11.2024 (період прострочення за розрахунком позивача - з 15.11.2024 до 21.11.2024).

Також позивачем за період з 15.11.2025 до 30.01.2025 нараховано пеню за порушення строків поставки Товару в кількості ІНФОРМАЦІЯ_24.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 7.2. Контракту в разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки Товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Виконавець зобов`язаний сплатити на користь Замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого Товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки Товару до дня виконання Виконавцем обов`язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Контрактом позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 пені, ІНФОРМАЦІЯ_6 штрафу, ІНФОРМАЦІЯ_7 процентів за користування коштами та ІНФОРМАЦІЯ_8 3% річних.

Перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача сум пені, штрафу, відсотків за користування коштами та 3% річних, суд встановив їх правильність, арифметичну вірність та відповідність умовам Контракту і вимогам чинного законодавства України.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що відповідач повідомляв позивача про готовність до розвантаження частини Товару, проте позивачем не було здійснено попередню оплату у розмірі 67% від готової до відвантаження партії як це передбачено умовами Контракту (Специфікації), незважаючи на що відповідачем з огляду на критичність забезпечення МОУ товарами оборонного призначення було здійснено таку поставку; відсутня вина відповідача щодо невчасної поставки товару, у зв`язку з тим, що на виконання умов Контракту відповідач здійснював закупівлю товарів у компанії ІНФОРМАЦІЯ_50. Широкомасштабна війна в Україні через агресію росії спричинила сплеск попиту на зброю в Європі та США та використання озброєння перевищило її виробництво. Крім того, збільшення виробництва потребувало певного проміжку часу, як і налагодження ланцюгів поставок озброєння. Зазначені обставини, унеможливлюють належне виконання іноземним контрагентом відповідача власних зобов`язань щодо поставки озброєння, що в свою чергу, унеможливлює належне виконання Контракту відповідачем на користь позивача; саме позивач діяв недобросовісно, зокрема, не здійснивши попередню оплату у розмірі 67 % вартості готового до відвантаження Товару; в разі відсутності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, відповідач просить зменшити розмір заявлених до стягнення грошових коштів (штрафні санкції та проценти) до 1 (однієї) гривні на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що однією із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні положення закріпленні й у статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами, в тому числі щодо причин непоставки товару, врахувавши незначну кількість непоставленого Товару (ІНФОРМАЦІЯ_24 із ІНФОРМАЦІЯ_22), зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, на 99%.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача ІНФОРМАЦІЯ_51 пені та ІНФОРМАЦІЯ_52 штрафу.

Щодо вимог про стягнення з відповідача процентів за користування коштами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного переданім товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені ч. 3 ст. 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Передбачені ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.

Проценти за користування чужими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України неможливе.

До такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 18.11.2021 у справі №921/395/20.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_53 процентів за користування коштами, а також ІНФОРМАЦІЯ_8 3% річних є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, та не можуть бути зменшені на підставі ст. 551 ЦК України.

Згідно із ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, які зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи і твердження сторін судом відхилено та не відображено в даному рішенні як такі, що не змінюють встановлених судом обставин та не впливають на результат вирішення даного спору.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (без урахування зменшених судом штрафних санкцій).

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/6732/25 в частині вимог про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_40 попередньої оплати.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_4) ІНФОРМАЦІЯ_54. процентів за користування коштами, ІНФОРМАЦІЯ_55. штрафу, ІНФОРМАЦІЯ_56 судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 13.08.2026.

Суддя Т.М. Ващенко