Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №905/396/26 — Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_____________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.08.2026 Справа № 905/396/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.,

розглянувши матеріали справи

у справі за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аско ДС», м.Дружківка

про стягнення 62898,14 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

Суть спору: Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», м.Київ звернувся до Господарського суду Донецької області із позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аско ДС», м.Дружківка про стягнення 62898,14 грн, з яких: 47812,57 грн - основний борг, 7512,47грн - пеня, 1835,22 грн - 3% річних, 5737,88 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» на підставі договору страхування наземних транспортних засобів №FO-02170202 від 18.11.2024 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень Закону України «Про страхування» та статей 993, 1188 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля HYUNDAI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який є відповідальною особою за завдану шкоду (що підтверджено постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24.12.2024 у справі №335/13078/24, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Аско ДС» згідно договору (полісу) страхування цивільно-правової відповідальності серії СА №001129237, а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування йому збитків покладається на відповідача.

Ухвалою суду від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/396/26; здійснювати розгляд справи вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

02.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає, що за змістом долученої до позову заяви позивача про виплату страхового відшкодування (вих. № 07644/9224 від 06.12.2024) вона адресована відповідачу із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 , натомість в позовній заяві вказано, що означена заява направлена на електронну адресу - isd.kiev@gmail.com. Відповідно витягу з ЦБД МТСБУ, відомостей з сайту відповідача https://askods.com/ електронною поштою відповідача є office@askods.dn.ua, яка відображається як належна відповідачу як користувачу підсистеми Електронний суд ЄСІТС і зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На думку відповідача позивач не здійснював виплату страхового відшкодування і до нього не перейшло право вимоги в порядку суброгації, позивач фактично намагається стягнути з позивача неотриманий від страхувальника ОСОБА_1 страховий платіж, що суперечить приписам ст. 108 Закону України «Про страхування», ст. 993 Цивільного кодексу України, а у відповідача не існує зобов`язань перед позивачем у зв`язку із заявленою подією - ДТП 20.11.2024. Вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є похідними від основних вимог, які відповідач вважає безпідставними, отже і в цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.

07.07.2026 через систему «Електронний суд» від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Позивач зазначив, що на підставі Страхового акту № 28458/49/924 від 02.12.2024 було законно проведено взаємозалік на суму 47812,57 грн, що підтверджується Довідкою про надходження страхових платежів. Таким чином, позивач у повному обсязі та у законний спосіб виконав свій обов`язок перед страхувальником ОСОБА_1 з виплати страхового відшкодування, за рахунок чого припинився борг страхувальника перед позивачем за договором. Позивач поніс реальні фактичні витрати у розмірі 47812,57 грн, і до нього в силу закону перейшло право вимоги до відповідача. В обґрунтування правомірності взаємозаліку позивач посилається на умови укладеного між сторонами договору про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 19.09.2014. Заперечення відповідача стосовно того, що Заяву про виплату страхового відшкодування вих.№07644/9224 від 06.12.2024 було надіслано на електронну адресу isd.kiev@gmail.com, а не на office@askods.dn.ua, не є підставою для відмови в позові. Вказана адреса використовується представниками відповідача для операційного зв`язку, з неї юристом ПрАТ «СК «АСКО ДС» постійно велось листування з представниками позивача щодо заяв в порядку суброгації, а також на електронну адресу isd.kiev@gmail.com направлялись всі заяви в порядку суброгації, більшість з яких були отримані відповідачем. Крім того, представником позивача було повторно (07.04.2026) направлено Заяву про виплату страхового відшкодування вих. № 07644/9224 від 06.12.2024 вже на офіційну електронну адресу відповідача office@askods.dn, на підтвердження позивач надав скріншоти повідомлень, відправлених на офіційну електронну адресу- office@askods.dn.ua, з розділу «Відправлені» електронної пошти представника позивача. Крім того, позивачем заявлено клопотання долучити до матеріалів справи №905/396/26 договір про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 19.09.2014, скріншоти повідомлень, відправлених на офіційну електронну адресу - office@askods.dn.ua.

10.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи №905/396/26 договору про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 19.09.2014; скріншотів повідомлень, відправлених на офіційну електронну адресу - office@askods.dn.ua, а також відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Відповідач наполягає, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Щодо клопотання позивача долучити до матеріалів справи №905/396/26 договір про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 19.09.2014, скріншоти повідомлень, відправлених на офіційну електронну адресу - office@askods.dn.ua, суд зазначає наступне.

Згідно статті 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Разом з тим, позивач просить суд долучити докази вже після звернення до суду з позовом, що свідчить про пропуск процесуального строку для вчинення цієї дії.

Згідно зі статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Поряд із цим, частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Оскільки позивачем не заявлено клопотання щодо поновлення процесуального строку для подання доказів, суд залишає без розгляду клопотання позивача долучити до матеріалів справи договір про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 19.09.2014, скріншоти повідомлень, відправлених на офіційну електронну адресу - office@askods.dn.ua.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено учасникам справи необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд встановив.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2024, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , належить ОСОБА_1 .

18.11.2024 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено договір страхування наземних транспортних засобів №FO-02170202 (договір), предметом договору є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування; об`єктом страхування є: майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати, а саме транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2024, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 (пункт 1 частини 1 (індивідуальна частина), пункти 8, 9 частини 2 (публічна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024).

Відповідно до пункту 4 частини 1 (індивідуальна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 страхова премія сплачується частинами за графіком: 1 частина - 47891,25 грн строк оплати 19.11.2024; 2 частина - 47891,25 грн строк оплати 18.02.2025.

Договір діє з 19.11.2024 по 18.11.2025 (п. 6 частини 1 (індивідуальна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024).

Пунктом 18.4. частини 2 (публічна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 визначено, що у випадку якщо на дату складання страхового акту є частини страхової премії за цим договором, що не оплачені, не залежно від того, термін сплати настав чи ні, розмір страхового відшкодування за рішенням страховика може направлятися в рахунок оплати несплачених частин страхової премії, частина страхового відшкодування, що залишилась понад суму заборгованості, перераховується в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до пунктів 20.1., 20.2. частини 2 (публічна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. До страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Договір підписаний повноважними представниками сторін без зауважень.

20.11.2024, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем HYUNDAI, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у м.Запоріжжі, здійснила зіткнення з автомобілем VOLKSWAGEN державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Згідно Відповіді від НПУ № 3024326339445468, дорожньо-транспортна пригода 20.11.2024 сталася внаслідок порушення водієм, ОСОБА_2 пункту 13.1 ПДР України.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2024 у справі №335/13078/24 встановлено, що 20.11.2024 о 16-30 год. водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом HYUNDAI ACCENT, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у м. Запоріжжі, вул. Перемоги, 64, не вибрала безпечну швидкість, не дотрималась безпечної дистанції, що призвело до зіткнення з ТЗ VOLKSWAGEN TOUAREG, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накладено на неї стягнення у вигляді адміністративного штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

20.11.2024 ОСОБА_1 (страхувальник) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (страховика) із заявою про настання події.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля VOLKSWAGEN державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , проведено його огляд та складено Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 21.11.2024, яким зафіксовано деталі та опис пошкодження застрахованого транспортного засобу.

Матеріали справи містять рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Соллі-Плюс» на оплату №СПС 0039997 від 25.11.2024, який виставлено ОСОБА_1 суму 30512,57 грн та рахунок-фактура №СФ-0000058 від 26.11.2024 Фізичної особи - підприємця Ткаченка В.В., одержувач ОСОБА_1 на суму 17300,00грн.

Згідно із Страховим актом № 28458/49/924 від 02.12.2024 ПрАТ «Страхова група «ТАС», сума страхового відшкодування за договором страхування наземних транспортних засобів №FO-02170202 від 18.11.2024 становить 47812,57 грн.

Позивач наполягає, що згідно пункту 18.4 частини 2 (публічна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 на підставі Страхового акту № 28458/49/924 від 02.12.2024 було проведено взаємозалік на суму 47812,57 грн, що підтверджується Довідкою про надходження страхових платежів по договору №FO-02170202.

Відповідно до полісу серії СА №001129237 (діючого на 20.11.2024) цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована ПрАТ «СК «Аско ДС» (відповідачем).

Позивач 06.12.2024 на електронну адресу isd.kiev@gmail.com направив заяву про виплату страхового відшкодування за вих.№ 07644/9224 від 06.12.2024, відповідно до якої просив відповідача здійснити перерахування страхового відшкодування в розмірі 47812,57грн.

Позивач наполягає, що 07.04.2026 повторно направив Заяву про виплату страхового відшкодування вих.№ 07644/9224 від 06.12.2024, відповідно до якої просив відповідача здійснити перерахування страхового відшкодування в розмірі 47812,57 грн, на офіційну електронну адресу відповідача office@askods.dn, що визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Невиконання відповідачем зобов`язання з відшкодування страхової виплати стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та іншими нормативно-правовими актами, а також договором страхування.

Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування».

Відповідно до пунктів 20.1., 20.2. частини 2 (публічна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. До страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування», підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Позивач зазначив, що на підставі Страхового акту № 28458/49/924 від 02.12.2024 відшкодував на користь страхувальника 47812,57 грн, водночас відповідач наполягає, що позивачем не доведено факту виплати страхового відшкодування.

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 (індивідуальна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 страхова премія сплачується частинами за графіком: 1 частина - 47891,25 грн строк оплати 19.11.2024; 2 частина - 47891,25 грн строк оплати 18.02.2025.

В пункті 18.4 частини 2 (публічна частина) договору №FO-02170202 від 18.11.2024 визначено, що у випадку якщо на дату складання страхового акту є частина страхової премії за цим договором, що не оплачені, не залежно від того, термін сплати настав чи ні, розмір страхового відшкодування за рішенням страховика може направлятися в рахунок оплати несплачених частин страхової премії, частина страхового відшкодування, що залишилась понад суму заборгованості, перераховується в порядку, передбаченому цим Договором.

Отже, пунктом 18.4 договору №FO-02170202 від 18.11.2024, що укладений між позивачем та ОСОБА_1 , сторони погодили право страховика (позивача) спрямувати суму страхового відшкодування в рахунок оплати несплачених страхувальником частин страхової премії.

Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких невстановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

На момент виникнення у страховика (позивача) перед страхувальником ( ОСОБА_1 ) зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування у розмірі 47812,57 грн, у страхувальника ( ОСОБА_1 ) перед страховиком (позивачем) ще було зобов`язання сплатити страховий платіж у розмірі 47891,25 грн.

Так, позивач на підставі заяви ОСОБА_1 про настання події, страхового акту № 28458/49/924 від 02.12.2024, п.18.4 договору №FO-02170202 від 18.11.2024, проведено взаємозалік на суму 47812,57 грн, що підтверджується Довідкою про надходження страхових платежів по договору №FO-02170202.

Суд зауважує, що взаємозалік жодним чином не зменшує суму завданого збитку, тобто в даному випадку сума вимоги за даним страховим актом дорівнює сумі страхового відшкодування, оскільки замість отримання страхового платежу позивач зарахував його в якості страхового відшкодування.

На підставі вищевикладеного, позивачем як страховиком за договором страхування №FO-02170202 від 18.11.2024, предметом якого є страхування транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2024, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , було у повному обсязі виконано обов`язок з виплати страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 47812,57 грн (шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог).

Отже, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.

У ч. 6 розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 зазначено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Оскільки в Полісі серії СА №001129237 (діючим на 20.11.2024) вказано, що він укладений у 2024 році, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон від 01.07.2004 №1961-IV).

Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон від 01.07.2004 №1961-IV) страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон від 01.07.2004 №1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до полісу серії СА №001129237 (діючим на 20.11.2024) цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована відповідачем.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон від 01.07.2004 №1961-IV) передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон від 01.07.2004 №1961-IV) страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон від 01.07.2004 №1961-IV) підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу, законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17).

Тобто за змістом вказаної норми потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Закон пов`язує вказані активні дії потерпілого, зокрема, з поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку, зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 вказано, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

У іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про те, що зазначений у пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 наведеного Закону річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15).

Водночас наслідком пропуску потерпілою особою річного строку на подання заяви до страховика про страхове відшкодування підпункт 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону визначає право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є присічним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

При цьому суд звертає увагу позивача, що Закон передбачає подання саме заяви про страхове відшкодування, а не будь-яких інших документів, для отримання відшкодування завданої особі шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань. І строк подання такої заяви законодавець обмежує річним терміном з моменту скоєння відповідної дорожньо-транспортної пригоди.

Як вже було встановлено, дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля сталась 20.11.2024.

Позивач 06.12.2024 на електронну адресу isd.kiev@gmail.com направив заяву про виплату страхового відшкодування за вих.№ 07644/9224 від 06.12.2024, відповідно до якої просив відповідача здійснити перерахування страхового відшкодування в розмірі 47812,57грн, водночас доказів того, що електронна адреса isd.kiev@gmail.com належить та використовується відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надіслана позивачем 06.12.2024 заява про виплату страхового відшкодування за вих.№ 07644/9224 від 06.12.2024 на електронну пошту isd.kiev@gmail.com не є належним доказом звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування з огляду на те, що останні надіслані на неналежну адресу відповідача.

Представник позивача наполягає, що 07.04.2026 направив Заяву про виплату страхового відшкодування вих. № 07644/9224 від 06.12.2024 на офіційну електронну адресу відповідача office@askods.dn, зазначену у в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача та Полісі серії СА №001129237, тобто після закінчення річного строку з моменту скоєння відповідної ДТП.

Відтак докази звернення позивачем до відповідача із Заявою про виплату страхового відшкодування в межах річного строку, встановленого у ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що поняття преклюзивні строки здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю позовна давність (строк захисту порушеного права особи).

Так, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина 1 статті 259 Цивільного кодексу України). При цьому, закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим, законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 Цивільного кодексу України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та не передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом із тим, ані Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільного кодексу України при пропуску позовної давності.

Водночас Цивільним кодексом України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності.

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку.

Однак законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, прямо передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 Цивільного кодексу України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 Цивільного кодексу України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 Цивільного кодексу України), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Суд констатує, що позивач ані в позові, ані у відповіді на відзив не надає обґрунтувань щодо причини пропуску річного строку для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 визначила, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку. Так, у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

При цьому, судом враховано, що до суду позивач звернувся 16.06.2026, тобто також поза межами річного строк з моменту дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що позивачем було пропущено річний строк, встановлений ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , керуючись правовими висновками Верховного Суду та зважаючи на ті обставини, що позивачем не надано суду доказів здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика за полісом СА № 001129237 (відповідача), суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову про стягнення основного боргу у розмірі 47812,57 грн.

Оскільки, вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними вимогами від основного боргу, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 42, 46, 74, 76, 80, 86, 118, 119, 129, 236-241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» , м.Київ до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аско ДС» , м.Дружківка про стягнення 62898,14 грн, з яких: 47812,57 грн - основний борг, 7512,47грн - пеня, 1835,22 грн - 3% річних, 5737,88 грн - інфляційні втрати, відмовити.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.08.2026.

Суддя Г.Є. Курило