Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №918/373/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Справа № 918/373/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 4 травня 2026 року по справі №918/373/26 ( суддя - Марач В.В.)

час та місце ухвалення рішення: 4 травня 2026 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса; повний текст рішення складено 7 травня 2026 року

за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району

до Відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

до Відповідача 2 Комунального некомерційного підприємства "Здолбунівська центральна міська лікарня" Здолбунівської міської ради Рівненської області

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 102 815 грн 07 коп.

за участю представників сторін:

від органу Прокуратури - Мельничук Л.О.;

від Позивача та Відповідача 2 - не з`явилися;

від Відповідача 1 - Патраков О.І..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (надалі – Прокурор) в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району (надалі – Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (надалі – Відповідач 1), Комунального некомерційного підприємства "Здолбунівська центральна міська лікарня" Здолбунівської міської ради Рівненської області (надалі – Відповідач), у якому просив суд :

· визнати недійсною Додаткову угоду №2 від 18 червня 2024 року до Договору №7117-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 27 грудня 2023 року (надалі – Договір; а.с. 19-21), укладену між Відповідачем 1 та Відповідачем 2;

· визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 1 липня 2024 року до Договору укладену між Відповідачами 1 та 2;

· стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 102 815 грн 07 коп..

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлене обмеження щодо максимального збільшення ціни за одиницю товару після укладення договору на рівні 10%. Вказує, що передбачена Законом України "Про публічні закупівлі" норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Прокурор при цьому констатував, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений Договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. За доводами позовної заяви, всупереч даним вимогам, укладення додаткових угод № 2, № 3 до Договору призвело до збільшення вартості електроенергії на 29,59 %.

Що ж до представництва інтересів Позивача, то Прокурор зазначив, що укладення спірних додаткових угод, відбулось всупереч вимогам чинного законодавства, порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям Прокурора. Вказує, що Відповідач 2 будучи замовником товару (електричної енергії) при здійсненні процедури закупівлі зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель, чого останній не зробив.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 4 травня 2026 року (а.с. 126-136) позов задоволено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оцінка належності визначеного Прокурором позивача у спірних правовідносинах в контексті наявності/відсутності порушення прав держави в його особі у спірних правовідносинах, а також ефективності заявленого позову, може надаватись для з`ясування обґрунтованості позовних вимог при розгляді спору по суті, і не може бути підставою для залишення позову без розгляду через недоведення підстав для представництва інтересів держави в особі саме визначеної Прокурором сторони правовідношення тому, що за висновком суду стороною спірного правовідношення має бути інша юридична особа, тоді коли суд, має лише перевірити дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо належного обґрунтування підстав для представництва та виконання прокурором визначених законодавством дій, що мають передувати його зверненню до суду.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах по відношенню до погодженої у Договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення. З позиції суду, з аналізу додаткових угод 2 та 3 слідує, що динаміка зміни ціни за Договором у відсотковому значенні становила + 29,59 % .

При цьому місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача 1, та наголосив, що на момент підписання основного Договору Відповідач 1 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до Договору.

Також, судом першої інстанції зазначено, що можливість зміни ціни Договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) Договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Місцевий господарський суд виснував, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, тому з позиції суду зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що визначив оспорені додаткові угоди недійсними відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стосовно вимоги Прокурора щодо стягнення з Відповідача 1 на користь Позивача безпідставно надмірно сплачених коштів за Договором в сумі 102815 грн 07 коп., то суд першої інстанції зазначив, що дана позовна вимога є можливою одночасно із заявленою вимогою про визнання недійсними додаткових угод, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених статтями 216, 1212 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений Законом, що містять заявлені позовні вимоги.

Відповідач 1 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 144-150), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 1 вказав, що Позивач не є стороною Договору про постачання електричної енергії, а позовна заява містить вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, укладеної між Відповідачами і та 2. Вважає, що заявлена Прокурором вимога про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення грошових коштів, свідчить про те, що Прокурором визначено порушення прав комунального підприємства, а не територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування. Апелянт ткож вказав, що за таких обставин, позовні вимоги Прокурора фактично спрямовані на захист порушених прав саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а тому з позиції скаржника, у даній справі Позивач не є належним позивачем, у Прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Позивача.

Також скаржник вказав, що Прокурором до позовної заяви не долучено жодного доказу про те, що Держаудитслужбою проводився фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, щодо виявлення порушень законодавства.

Скаржник в апеляційній скарзі зауважив, що Прокурор звертаючись в інтересах держави в особі Позивача в позовній заяві не наводить жодних обставин та не надає до позову належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення прав та/або інтересів Позивача по Договору (спірних додаткових угодах). Наголосив, що даний Договір (спірні додаткові угоди) укладені між Відповідачами, до яких Позивач не має жодного відношення та більш того не є стороною даного Договору. Оскільки, Позивач у даній справі не є належним позивачем, то на переконання апелянта звернення Прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Позивача є безпідставним.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення місцевого господарського суду від 4 травня 2026 року в справі №918/373/26.

19 червня 2026 року через підсистему “Електронний суд” від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що згідно пункту 1.4 Статуту Відповідача 2, затвердженого рішенням Позивача від 20 грудня 2024 року № 2559, підприємство перебуває в комунальній власності Здолбунівської територіальної громади в особі Позивача та що пунктом 1.5 Статуту визначено, що засновником Відповідача 2 є Позивач. Констатував, що згідно пунктів 1.6 – 1.7 Статуту, органом управління майном Відповідача 2 є Позивач і що, Відповідач 2 підконтрольний Позивачу. Крім того, Прокурором зазначено, що згідно з планом закупівлі, джерелом фінансування є місцевий бюджет. Звертає увагу суду, що комунальні підприємства (установи) створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном). Враховуючи наведене, Прокурор вважає, що в даному випадку, Відповідач 2 у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Позивачем (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Ухвалою апеляційного господарського суду від 23 червня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12 серпня 2026 року об 14:00 год..

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді члена-колегії Бучинської Г.Б. на підставі службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 10 серпня 2026 року за №01-05/826 з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено заміну судді-члена колегії в справі №918/373/26.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою апеляційного господарського суду від 11 серпня 2026 року прийнято справу №918/373/26 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

12 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі обґрунтоване тим, що ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2026 року справу №910/11553/25 передано на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для вирішення питання щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, адже на думку заявника, правовідносини у справі №910/11553/25 та у даній справі є подібними, оскільки в обох випадках предметом спору є правомірність зміни ціни за одиницю товару з урахуванням встановленого зазначеною нормою Закону 10-відсоткового обмеження, у зв`язку з чим до формування Об`єднаною Палатою відповідного правового висновку, з позиції Відповідача 1 існує об`єктивна неможливість подальшого розгляду цієї справи. В судовому засіданні представник Відповідача 1 підтримав відповідне клопотання.

Присутній в судовому засіданні Прокурор заперечив проти задоволення такого клопотання.

Судова колегія, розглянувши дане клопотання Відповідача 1 після перерви, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання з огляду на відсутність ухвали Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про прийняття справи №910/11553/25 до свого провадження. При цьому, колегія суду наголошує, що передача справи ухвалою Верховного Суду на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не означає автоматичне її прийняття Об`єднаною Палатою, а підставою для відповідної процесуальної дії як зупинення, може бути виключно розгляд Об`єднаноною Палатою чи Великою Палатою відповідної справи, чого в даній справі на час розгляду клопотання не існує (адже розгляд справи починається шляхом прийняття справи до розгляду.

Також колегією суду враховуються і обставини, які стали підставою для передачі справи №910/11553/25 Верховним Судом на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а саме те, що наразі у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує різна практика щодо правозастосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України у питанні наявності/відсутності правових підстав для зупинення касаційного провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності тих чи інших норм матеріального права, що підлягають застосуванню до подібних правовідносин. Відтак, за відсутності однозначних висновків Верховного Суду щодо того, чи можна вважати невирішене питання конституційності норми права, яка підлягає застосуванню судом при вирішенні справи по суті спору, об`єктивною неможливістю розгляду такої справи у розумінні положень пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, у колегії суддів Верховного Суду і виникла необхідність передати дану справу на розгляд Об`єднаної Палати для вирішення процесуального питання у справі №910/11553/25, а не обставин застосування частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", як вказує апелянт.

В судове засідання від 12 серпня 2026 року представники Позивача та Відповідача 2 не з`явилися.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 23 червня 2026 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відтак, колегія суду вважає за можливе провести розгляд апеляційних скарг за відсутності представників Позивача та Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 12 серпня 2026 року представник Відповідача 1 просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові. Представник Відповідача 1 вказав, що Позивач не є стороною Договору та що позовна заява містить вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, укладеної між Відповідачами 1 та 2. Тобто, з позиції представника апелянта заявлена Прокурором вимога про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення грошових коштів, свідчить про те, що Прокурором визначено порушення прав комунального підприємства, а не територіальної громади в особі Позивача. Представник вказав, що за таких обставин, позовні вимоги Прокурора фактично спрямовані на захист порушених прав саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а тому на його переконання у даній справі Позивач не є належним позивачем, і у Прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Позивача.

В судовому засіданні від 12 серпня 2026 року Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в Договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, кількість підписаних додаткових угод, вказуючи, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання зростання ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Прокурор також зауважив, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений Договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Окрім того, Прокурор зазначив, що відповідно до плану закупівлі, джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету. Прокурор вказав, що використання бюджетних коштів при проведенні закупівлі повністю підтверджується матеріалами справи, тому суд першої інстанції, на його переконання, обґрунтовано дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами стосуються саме використання бюджетних коштів і становлять суспільний інтерес, а незаконність Додаткових угод 2 та 3до Договору, на підставі яких ці кошти надмірно витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Прокурор вказав, що у даному випадку, укладення Додаткових угод 2 та 3 до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому вважає, що захист такого інтересу відповідає функціям Прокурора. В даному випадку, Відповідач 2 у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня отримувач бюджетних коштів та є замовником товару електричної енергії в обсязі та в межах видатків, визначених Позивачем розпорядником бюджетних коштів вищого рівня.

Заслухавши пояснення представника Відповідача 1, Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно–західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом апеляційної інстанції доказів слідує, що Відповідачем 2 проведено відкриті торги UA-2023-12-12-016659-а за предметом Електрична енергія - (електрична енергія) з очікуваною вартістю 3 425 000 гривень.

За результатами торгів переможцем визначено Відповідача 1, з яким в подальшому укладено Договір (а.с. 19-21).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що за цим Договором Відповідач 1 продає електричну енергію Відповідачу 2, для забезпечення потреб електроустановок Відповідача 2, а Відповідач 2 оплачує Відповідачу 1 вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, початком постачання електричної енергії Відповідачу 2 є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору.

Відповідно до Додатку 1 датою початку постачання електричної енергії є 1 січня 2024 року.

Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 6 грн 42 коп. без ПДВ.

За умовами пункту 13.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання Договору і всіх додатків до нього Сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання фінансових зобов`язань (в т.ч. повної фактичної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) Договір діє до повного виконання.

Відповідно до пункту 13.8 Договору, істотні умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;

2) погодження зміни ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення Договору або останнього внесення змін до Договору в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Зміна ціни за одиницю товару допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні “ОКС України”. Таким документальним підтвердженням факту коливання ціни електричної енергії на ринку “на добу наперед” ( далі - РДН) та внутріишьодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному періоді в торговій зоні “ОЕС України” та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП “ОПЕРАТОР РИНКУ” за адресою в мережі Інтернет https : //www,огее. соrn.u а - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України “Про ринок електричної енергії”, або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового породу, у якому відбулись такі зміни;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в Договорі в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни в Договорі у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку з зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або тарифу на послуги з розподілу електричної енергії, які враховуються в враховуються в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни с набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).

У подальшому між сторонами, на підставі експертного висновку Рівненської торгово-промислової палати, а також в зв`язку з прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг постанови №2322 від 9 грудня 2023 року “Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК “Укренерго”, підписано додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, а саме:

· додатковою угодою №1 від 22 березня 2024 року щодо зменшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 6,34441 грн/кВт*год без ПДВ з 1 березня 2024 року;

· додатковою угодою № 2 від 18 червня 2024 року щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 7,53654 грн/кВт*год без ПДВ з 1 травня 2024 року (17,3% від ціни за Договором);

· додатковою угодою №3 від 1 липня 2024 року щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 8,3200 грн/кВт*год без ПДВ з 1 червня 2024 року (29,59% від ціни за Договором)

Відтак, за період дії Договору між сторонами укладено 2 додаткові угоди №2 та №3, за наслідками яких ціну за одиницю товару збільшено до 29,59% від ціни Договору.

Також, додатковою угодою № 4 від 13 серпня 2024 року змінено договірні величини споживання електричної енергії та викладено додаток 3 до Договору у новій редакції. Окрім того, сторонами Договору визначено, що ціна Договору становить 2 257 744 грн 32 коп..

У відповідності до звіту про виконання Договору, що сформований на веб порталі “Prozorro”, правовідносини за вказаним Договором припинені.

Прокурор покликаючись на те, що Додаткові угоди 2 та 3, якими змінено ціну за одиницю товару - електричну енергію, укладені з порушенням чинного законодавства, звернувся до господарського суду з позовом про визнання додаткових угоди 2 і 3 недійсними та стягнення 102815 грн 07 коп..

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

В силу дії частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частиною 1 статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Досліджуючи обставини звернення Прокурора в особі Позивача з даним позовом до суду в розрізі доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави, колегія суду зауважує, що згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

В силу дії абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 13-11 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

При цьому колегією суду апеляційної інстанції враховується, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо; прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У справі, що слухається, Прокурором визначено позивачем - Позивача.

В силу дії частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Водночас згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до пункту 1 Статуту Відповідача 2, затвердженого рішенням Позивача від 11 березня 2021 року №92, лікарня заснована на спільній власності територіальних громад Рівненської області. Власником лікарні є територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області, в особі Позивача. Лікарня є підпорядкована, підзвітна та підконтрольна Позивачу.

Крім того, відповідно до плану вищевказаної закупівлі, її фінансування здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету.

Таким чином, Позивач, як засновник здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю територіальної громади і закріплене за підприємством на праві господарського відання.

Колегією суду приймається до уваги правова позиція, наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі №905/1907/21, відповідно якої, якщо засновником закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України, стаття 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

У статті 143 Конституції України зазначено, що: місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до статті 145 Конституції України.

Як доводить Прокурор, за час дії спірного Договору Відповідачем 1 поставлено значно меншу кількість товару, що могло створити перешкоди в реалізації Позивачем покладених на неї завдань та функцій, що в свою чергу не відповідає державному інтересу.

Окрім того, Пунктом 1.5 Статуту визначено, що засновником Відповідача 2 є Позивач. Згідно пунктів 1.6 – 1.7 Статуту, органом управління майном Відповідача 2 є Позивач, Відповідач 2 підконтрольний Позивачу. Крім того, слід зазначити, що згідно з планом закупівлі, джерелом її фінансування є місцевий бюджет. Комунальні підприємства (установи) створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном). Враховуючи наведене, в даному випадку, Відповідач 2 у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Позивачем (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Прокурор правомірно визначив позивачем в цій справі саме Позивача.

В той же час, підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Позивача, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено Прокурором, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, водночас не вчинив цього.

Прокурором у відповідності до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Позивача відповідний лист №54-364ВИХ-26 від 18 лютого 2026 року, яким повідомлено про наявність порушень при укладанні Відповідачем 1 додаткових угод до Договору.

Згідно відповіді Позивача від 5 березня 2026 року за №633/03-20/26, Позивачем не застосовувалися заходи претензійно-позовного характеру до Відповідача 1 про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

Прокурор листом від 26 березня 2026 року за №54-635ВИХ-26 повідомив Позивача про пред`явлення вказаної позовної заяви.

Враховуючи вище викладені обставини, колегія суду констатує, що Прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” при зверненні з даним позовом.

В той же час колегія суду констатує, що розглядаючи позовну вимогу Прокурора щодо визнання Додаткових угод 2 та 3 до Договору недійсними із посиланням на порушення при укладення такого правочину статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Досліджуючи оспорювані Додаткові угоди 2 і 3 до Договору на предмет їх недійсності, що входить в предмет позовної вимоги Прокурора та зважаючи на заперечення апеляційної скарги Відповідача 2 щодо відсутності порушень частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, колегія суддів досліджує наступні обставини.

У відповідності до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційні збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни зі одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електрично енергії.

При цьому метою регулювання, передбаченого частиною п`ятою статті 41 Закону “Про публічні закупівлі”, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

Колегія суду при цьому враховує, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 висловив правову позицію, що закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Відповідно до частини 1 статі 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частина 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

Тобто, внесення змін до Договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення Договору до моменту укладення додаткової угоди.

При цьому, існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами, та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні такого договору (відповідно до тендерної документації).

Разом з тим, у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації.

Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі №912/1580/18.

При цьому судом враховується, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки .

Між тим, Відповідач 2, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписав оспорені Додаткові угоди, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась, а обсяг поставки, що передбачався за Договором, фактично, зменшився.

Крім того, збільшення ціни електричної енергії у Додаткових угодах 2 та 3 по відношенню до погодженої у Договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Як уже встановлено вище в даній постанові, укладаючи Договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов, зокрема визначивши ціну за 1 кВт*год електричної енергії на рівні 5 грн 30 коп./кВт*год. з ПДВ грн/кВт*год. без ПДВ закріплено у Додатку №2 до Договору Комерційна пропозиція.

Таким чином, на момент підписання Договору, сторонами погоджені всі істотні умови — предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі”

В подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди, якими підвищено ціну за одиницю товару, в тому числі і оспорені додаткові угоди 2 і 3.

Разом з тим, аналізуючи підстави внесення змін до Договору шляхом підписання оспорюваних додаткових угод 2 і 3 встановлено наступне.

Так, між сторонами, на підставі експертного висновку Рівненської торгово-промислової палати, а також в зв`язку з прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг постанови №2322 від 9 грудня 2023 року “Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК “Укренерго”, підписано додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, а саме:

· додатковою угодою №1 від 22 березня 2024 року щодо зменшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 6,34441 грн/кВт*год без ПДВ з 1 березня 2024 року;

· додатковою угодою № 2 від 18 червня 2024 року щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 7,53654 грн/кВт*год без ПДВ з 1 травня 2024 року (17,3% від ціни за Договором);

· додатковою угодою №3 від 1 липня 2024 року щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 8,3200 грн/кВт*год без ПДВ з 1 червня 2024 року (29,59% від ціни за Договором)

Відтак, за період дії Договору між сторонами укладено 2 додаткові угоди № 2 та № 3, за наслідками яких ціну за одиницю товару збільшено 29,59%.

На обґрунтування необхідності внесення змін до Договору Відповідач 1 надав Відповідачу 2 експертний висновок В-166 Рівненської торгово-промислової палати. Зокрема під час підготовки вказаного експертного висновку, експертами ніби-то проведено моніторинг цін на електричну енергію за січень - червень 2024 року.

Відповідно до висновків експертів середньозважена ціна на електроенергію на РДН (ОЕС) у червні 2024 року (5403,38 грн/кВт*год.) збільшилась на 27,98% в порівняні з травнем 2024 року (4221 грн 92 коп./кВт*год.).

Разом з тим, суд вважає, що вказані відомості не могли братись до уваги та бути підставою для внесення змін до Договору щодо ціни електричної енергії, шляхом укладення Додаткових угод №2 від 18 червня 2024 року, №3 від 1 липня 2024 року, оскільки вони не відображають коливання цін, що відбувались з моменту укладення Договору до моменту підписання додаткових угоди.

При цьому колегія суду акцентує увагу на тому, що на підтвердження факту коливання ціни на товар у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.

Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Так, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 57 Закону України “Про ринок електричної енергії” електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Враховуючи викладене вище колегія суду резюмує, що Відповідачем 1 належним чином документально не підтверджено та не обґрунтовано наявність підстав для підвищення ціни за одиницю товару з моменту укладення Договору до моменту виникнення необхідності внесення змін до Договору, що призвело до укладення оспорюваних Додаткових угод 4 та 5 до Договору.

Окрім того, колегія суду зазначає, що зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні “ОЕС України”. Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку “на добу на перед” (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні “ОЕС України” та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП “ОПЕРАТОР РИНКУ” за адресою в мережі Інтернет://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України “Про ринок електричної енергії”. У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП “ОПЕРАТОР РИНКУ”://www.oree.com.ua або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

Крім того, істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).

Сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Умовою такого підвищення обов`язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції. Зазначене є особливо актуальним у тому випадку, якщо коливання цін на товар обумовлюється його сезонним характером або у випадку, коли за умовами тендерної документації товар повинен бути наявним у постачальника.

Окрім цього, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Схожа правова позиція наведена також в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 915/1868/18.

Окрім того при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції)

Подібну правову позицію наведено й у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.

При цьому судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача 1, на момент підписання основного Договору Відповідач 1 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до Договору.

З огляду на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, максимальний ліміт збільшеної вартості ціни електроенергії за Договором про постачання електричної енергії Відповідачу 2 до укладення додаткової угоди № 1 не міг перевищувати 6 грн 42 коп. без ПДВ за 1 кВт*год, а з моменту укладення додаткової угоди № 1 не міг перевищувати 6 грн 34441 коп. без ПДВ за 1 кВт*год..

Відтак збільшення ціни електричної енергії, передбачений додатковими угодами № 2, № 3 по відношенню до погодженої у Договорі ціни, здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Укладення вказаних угод призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год на більше ніж на 10% відносно ціни, що визначена за умовами Договору з урахуванням додаткової угоди № 1 (6 грн 34441 коп./кВт*год. без ПДВ) зокрема:

додатковою угодою № 2 від 18 червня 2024 року щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 7,53654 грн/кВт*год без ПДВ з 1 травня 2024 року (17,3% від ціни за Договором);

додатковою угодою №3 від 1 липня 2024 року щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 8,3200 грн/кВт*год без ПДВ з 1 червня 2024 року (29,59% від ціни за Договором)

Відтак, за період дії Договору між сторонами укладено 2 додаткові угоди (№ 2 та №3), за наслідками яких ціну за одиницю товару збільшено 29,59%.

Отже, сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод 2 та 3 є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог статті 41 Закону.

Окрім того, колегія суду зауважує, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в Договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії Договору. Тобто під час дії Договору сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні Договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі”, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року в справі № 922/2321/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 січня 2025 року в справі № 922/2321/22 висвітлила позицію щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду і в постанові від 25 листопада 2025 року по справі № 920/19/24 виснувала, що про те, що внесені Законом № 1530-IX зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 922/2321/22. З огляду на викладене та з урахуванням наведених у цій постанові висновків, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22.

При цьому постачання електроенергії здійснювалося щоденно, тобто електроенергія не тільки переходила у власність Відповідача 2, а й споживалася ним, однак Додаткові угоди 2 і 3 укладалися з урахуванням вимог частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, а саме ціна договору не може змінюватися після передачі продавцем товару у власність покупця, протилежне суперечить вимогам частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України

При цьому, обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Аналогічна правова позиція, наведена і в постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року в справі №927/1058/21.

Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судому складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.

При цьому, будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі №927/550/20.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі №927/491/19 зазначено, що: “Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.”

Враховуючи наведене, перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення Договору щодо закупівлі електричної енергії (з урахуванням додаткової угоди № 1) з ціною за 1 кВт*год електричної енергії 6,34441 грн./кВт*год (без ПДВ) та її подальше підвищення (тобто на 29,59 %) шляхом укладення оспорюваних Додаткових угод 2 та 3 (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни на понад 10 %, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку Відповідача 1.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Доходячи відповідних висновків суд апеляційної інстанції враховує правовий висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду, в постанові від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суду резюмує, що підписанням оспорюваних Додаткових угод 2 та 3 вартість електричної енергії зросла на 29, 59 %, водночас, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні Договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії Договору.

Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Враховуючи встановлені обставини, Відповідачем 1 не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, стосовно змін, що закріплено в Додаткових угодах 2 та 3 (котрі й оспорені в цій справі Прокурором).

Натомість, колегією суддів встановлено, що сторони послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для Відповідача 2 (зокрема, в сторону збільшення).

Враховуючи те, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання (з урахуванням додаткової угоди № 1) та до виконання сторонами в повному обсязі, то за таких обставин зміна ціни саме згідно з оспорюваними Додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак, Додаткові угоди №2, №3 до Договору суперечать вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі”, а тому підлягають визнанню недійсними.

Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання недійсними Додаткових угод залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача 1 на користь Позивача в дохід Державного бюджету України коштів у сумі 102815 грн 07 коп., то колегія суду зазначає наступне.

Згідно з приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

З урахуванням усього вищеописане вбачається надмірне витрачання коштів внаслідок укладення Додаткових угод 2 та 3, якими і здійснено безпідставне збільшення ціни товару за Договором.

Таким чином, грошові кошти в сумі 102815 грн 07 коп. є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем 1 (підстава їх набуття відпала), а тому Відповідач 1 зобов`язаний їх повернути в дохід місцевого бюджету, що відповідає приписам статтей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Доходячи відповідного висновку апеляційний господарський суд враховує правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22.

Оскільки оспорювані Додаткові угоди 2 та 3 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись основним Договором (з урахуванням додаткової угоди № 1), згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії 6,34441 грн без ПДВ за кВт*год, відтак грошові кошти в сумі 102815 грн 07 коп. є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем 1, підстава їх набуття відпала, а тому Відповідач 1 зобов`язаний їх повернути Позивачу в дохід місцевого бюджету, що відповідає приписам статті 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Все вищеописане є підставою для задоволення позовних вимог Прокурора щодо стягнення з Відповідача 1 на користь Позивача в дохід місцевого бюджету 102815 грн 07 коп..

Дане рішення в цій частині прийнято Господарським судом Рівненської області.

Приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Відповідачів як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження порушення оскаржуваними Додатковими угодами умов Договору та вимог діючого законодавства України.

Доводи наведені Відповідачем 1 в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювань рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно – західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 1, суд апеляційної інстанції, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем 1.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 4 травня 2026 року по справі №918/373/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 4 травня 2026 року по справі №918/373/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/373/26 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 14 серпня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.