Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №903/171/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Справа № 903/171/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Хабарова М.В. , суддя Мамченко Ю.А.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Крисюк Ю.П. (в режимі відеконференції);

відповідача - Собковський С.С. (в режимі відеконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на рішення Господарського суду Волинської області від 12 червня 2026 року (повний текст складено 19.06.2026) у справі №903/171/26 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт-Луцьк"

до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України"

про стягнення 1 473 786,01 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт-Луцьк" (далі - ОСББ "Моноліт-Луцьк", позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (далі - ЦСТРІ "Енергія-І", відповідач) 1473786,01 грн, з них: 1417286 грн невикористаного авансу, 23647,32 грн процентів річних за період з 06.08.2025 по 24.02.2026 та 32852,69 грн інфляційних нарахувань за період з 06.08.2025 по 31.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами був укладений договір підряду, на виконання якого позивач перерахував відповідачу аванс у загальному розмірі 4040620,32 грн. На думку позивача, відповідач у встановлений договором строк роботи в повному обсязі не виконав, невикористану частину авансу не повернув, а після одностороннього розірвання договору надав акти виконаних робіт із завищеними, як стверджує позивач, обсягами та вартістю робіт. На підтвердження цього позивач послався на висновок будівельно-технічної експертизи, відповідно до якого фактична вартість виконаних робіт є меншою від вартості, зазначеної у складених відповідачем актах, у зв`язку з чим сума 1 417 286,00 грн є невикористаним авансом. Оскільки після розірвання договору правова підстава для утримання цих коштів, на думку позивача, відпала, він просив стягнути їх як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 ЦК України, а також 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12 червня 2026 року у справі №903/171/26 позов задоволено. Стягнуто з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт-Луцьк" 1 417 286 грн безпідставно збережених коштів; 23647 грн 32 коп. процентів річних; 32852 грн 69 коп. збитків, завданих інфляцією; 22106 грн 79 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору; 30109 грн 68 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судової будівельно-технічної експертизи.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що після розірвання договору підряду відповідач утратив правову підставу для утримання частини отриманого авансу. Поклавши в основу рішення висновок будівельно-технічної експертизи № 1-12/25 від 30.12.2025, який визнав належним і допустимим доказом, суд установив, що фактична вартість виконаних робіт становить 2 616 234,00 грн, а тому відповідач безпідставно зберіг кошти у сумі 1417286,00 грн. Застосувавши положення статей 1212 та 625 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення без застосування спеціальних знань, просить суд призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу з питань, наведених у розділі XVII цієї апеляційної скарги.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, безпідставно поклавши в основу рішення приватний висновок експерта та застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України. На думку скаржника, спір має договірний характер, а питання щодо використання авансу, вартості виконаних робіт і остаточних взаєморозрахунків повинні вирішуватися відповідно до умов договору будівельного підряду.

Крім того, апелянт стверджує, що суд безпідставно визнав належним та допустимим приватний висновок експерта, відмовив у призначенні судової будівельно-технічної експертизи, неправильно розподілив тягар доказування між сторонами та не дослідив належним чином обставини передачі проєктно-кошторисної документації, актів КБ-2в і довідок КБ-3, а також дотримання сторонами порядку приймання виконаних робіт.

Також скаржник посилається на те, що суд не дослідив поведінку позивача під час виконання договору, безпідставно відмовив у залученні до участі у справі осіб, які здійснювали технічний та авторський нагляд, а також ДУ "Фонд енергоефективності", неправомірно залишив без розгляду додаткові письмові пояснення відповідача та безпідставно поклав на нього витрати на проведення приватної будівельно-технічної експертизи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. також просить суд долучити до матеріалів справи в якості доказу лист від ДУ "Фонд енергоефективності" № 19/2477/26 від 22.06.2026.

26.07.2026 від скаржника до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення, у яких він заперечує проти доводів відзиву на апеляційну скаргу та додатково обґрунтовує свою правову позицію.

11.08.2026 від позивача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про залишення без розгляду додаткових пояснень скаржника від 29.07.2026, яке обґрунтоване тим, що за своїм змістом зазначені пояснення фактично є відповіддю на відзив на апеляційну скаргу, подання якої Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, та спрямовані на доповнення і уточнення доводів апеляційної скарги після її подання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 для розгляду справи №903/171/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Хабарова М.В., Мамченко Ю.А.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на рішення Господарського суду Волинської області від 12 червня 2026 року у справі №903/171/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11 серпня 2026 року о 14:30 год.

Безпосередньо у судовому засіданні сторони підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві.

Заяви та клопотання

Щодо клопотання відповідача про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи, то колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, представник відповідача, серед іншого, просить суд апеляційної інстанції призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України або іншій експертній установі на розсуд суду та на вирішення експерта поставити такі питання:

1. Які будівельні роботи фактично виконані ЦСТРІ "Енергія-І" на об`єкті за договором підряду № 1-МЛ від 19.04.2024?

2. Чи підтверджується факт виконання будівельних робіт на об`єкті та у яких обсягах?

3. Чи відповідають фактично виконані роботи проектно-кошторисній документації?

4. Чи мали місце відступи від проектної документації, і якщо так - чи є такі відступи істотними?

5. Чи впливають виявлені відступи, за їх наявності, на можливість використання результату робіт за призначенням?

6. Чи відповідають обсяги робіт, зазначені в актах КБ-2в та довідках КБ-3, фактично виконаним роботам?

7. Яка фактична вартість виконаних робіт з урахуванням діючих нормативів у будівництві?

8. Чи має місце завищення вартості виконаних робіт, і якщо так - у якому розмірі?

9. Чи можливо достовірно визначити обсяг і вартість виконаних робіт без дослідження первинної виконавчої документації, а також без урахування даних технічного та авторського нагляду?

10. Чи відповідають виконані роботи вимогам ДБН, ДСТУ та іншим нормативно правовим актам у сфері будівництва?

11. Чи можливо достовірно встановити обсяг та вартість виконаних робіт за відсутності належного авторського погодження та повного комплекту вихідної документації?

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що без спеціальних знань неможливо достовірно встановити фактичний обсяг виконаних робіт, їх вартість, відповідність проектно-кошторисній документації, наявність або відсутність відступів від проекту, наявність або відсутність завищення вартості, а також відповідність актів КБ-2в/КБ-3 фактично виконаним роботам.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення судової експертизи, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд призначає експертизу лише за сукупності визначених законом умов, зокрема якщо для встановлення обставин справи необхідні спеціальні знання та відсутній належний висновок експерта з цих самих питань або наданий висновок викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності.

Як убачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем було додано висновок експерта №1-12/25 від 30.12.2025, який містить дослідження обсягу, вартості та якості виконаних відповідачем робіт і відповідає вимогам статей 98, 101 ГПК України. Самі лише заперечення відповідача щодо правильності цього висновку, без наведення конкретних обставин, які б свідчили про його неповноту, суперечливість чи неможливість оцінки судом разом з іншими доказами, не є підставою для призначення судової експертизи.

Крім того, відповідач не подав жодного альтернативного експертного висновку, не навів конкретних недоліків проведеного дослідження, які неможливо оцінити судом під час оцінки доказів, а доводи клопотання фактично зводяться до незгоди з висновками експерта та спрямовані на отримання нового доказу на підтвердження власної правової позиції.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише за наявності дійсної потреби у спеціальних знаннях, коли відповідні обставини неможливо встановити на підставі інших наявних у справі доказів.

За таких обставин колегія суддів не вбачає передбачених статтею 99 ГПК України підстав для призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, а тому заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи в якості доказу листа від ДУ "Фонд енергоефективності" № 19/2477/26 від 22.06.2026, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається у відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив клопотання про долучення до матеріалів справи листа Державної установи "Фонд енергоефективності" № 19/2477/26 від 22.06.2026, як нового доказу. Клопотання мотивоване тим, що зазначений документ отримано після ухвалення рішення судом першої інстанції, у зв`язку з чим його подання під час розгляду справи було об`єктивно неможливим. На думку заявника, лист підтверджує, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору грантовий договір було розірвано, ОСББ "Моноліт-Луцьк" втратило право на грантове фінансування, а також виник обов`язок повернути ДУ "Фонд енергоефективності" раніше отримані кошти, у тому числі аванс гранту та компенсацію витрат на енергоаудит і проєктну документацію.

Розглянувши клопотання позивача про долучення до матеріалів справи листа ДУ "Фонд енергоефективності" №19/2477/26 від 22.06.2026, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статей 80, 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16 та від 16.06.2021 у справі №915/2222/19.

Водночас зі змісту клопотання вбачається, що лист ДУ "Фонд енергоефективності" датований 22.06.2026, тобто був складений вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що наведений документ не існував на момент розгляду спору судом першої інстанції, не був предметом його дослідження та стосується обставин, які виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення. Відтак він не може підтверджувати або спростовувати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яка перевіряється апеляційним судом виходячи з тих фактичних обставин і доказів, що існували на час його ухвалення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття зазначеного документа як додаткового доказу в порядку статті 269 ГПК України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі №922/393/18 дійшов висновку, що відсутність існування доказу на момент прийняття рішення судом першої інстанції взагалі виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції в порядку статті 269 ГПК України, незалежно від причин його неподання, оскільки допущення протилежного призводило б до порушення норм процесуального права та принципу правової визначеності.

Щодо клопотання позивача про залишення без розгляду додаткових пояснень скаржника від 29.07.2026 без розгляду, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви і клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Разом з тим частинами 1, 2 статті 161 ГПК України передбачено, що учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. На стадії апеляційного перегляду такими заявами є апеляційна скарга та відзив на неї, а порядок, строки та процесуальний механізм подання таких заяв по суті справи чітко регламентовані ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити або змінити її лише протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка її подала, повинна надати докази надсилання відповідних доповнень або змін іншим учасникам справи. В іншому випадку такі доповнення чи зміни судом не враховуються.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові письмові пояснення лише щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це необхідним.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження від 10.07.2026 учасникам справи було встановлено строк для подання відзивів, заяв, клопотань та інших процесуальних документів. Однак спірні додаткові пояснення подані скаржником після закінчення як установленого судом процесуального строку, так і строку, визначеного статтею 266 ГПК України для доповнення чи зміни апеляційної скарги.

При цьому зі змісту поданих пояснень убачається, що вони не стосуються окремого питання, яке виникло під час апеляційного розгляду, та не зумовлені необхідністю виконання вимоги суду. Натомість у них скаржник наводить додаткові аргументи на обґрунтування вимог апеляційної скарги та на спростування доводів позивача, тобто фактично доповнює свою первісну правову позицію.

Колегія суддів також враховує, що суд не визнавав необхідним отримання від учасників справи додаткових письмових пояснень у порядку частини п`ятої статті 161 ГПК України. Водночас скаржник не був позбавлений можливості викласти всі свої доводи безпосередньо в апеляційній скарзі, а також надати усні пояснення під час судового засідання.

Крім того, відповідно до статей 42, 43 ГПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та подавати процесуальні документи у строки, встановлені законом або судом. Подання після спливу таких строків документів, які фактично змінюють чи доповнюють правову позицію, суперечить принципу процесуальної визначеності та не відповідає вимогам процесуального закону.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що подані скаржником 29.07.2026 додаткові письмові пояснення за своїм змістом фактично є доповненням до апеляційної скарги, поданим поза межами встановленого законом строку на апеляційне оскарження, при цьому підстав для їх подання у порядку частини п`ятої статті 161 ГПК України не встановлено. Відтак, клопотання позивача про залишення без розгляду додаткових пояснень скаржника від 29.07.2026 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а зазначені додаткові пояснення - залишенню без розгляду.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статей 161, 266 та 269 ГПК України викладений Верховним Судом у постанові від 12.06.2024 у справі №922/2060/23, який зазначив, що додаткові письмові пояснення, які фактично є доповненням до апеляційної скарги та подані після спливу строку на апеляційне оскарження, підлягають залишенню без розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСББ "Моноліт-Луцьк" є учасником програми "Енергодім" від ДУ "Фонд енергоефективності".

19 квітня 2024 року між ОСББ "Моноліт-Луцьк", як замовником, і ЦСТРІ "Енергія-І", як підрядником, було укладено договір підряду №1-МЛ (далі - договір), предметом якого є капітальний ремонт з проведенням термомодернізації багатоквартирного житлового будинку ОСББ "Моноліт-Луцьк" на вул. Олеся Гончара, 3 в м. Луцьку, Волинської області.

Згідно з п.п.1.1., 1.3. договору підрядник зобов`язується на свій ризик виконати відповідно до умов договору роботу за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Якість роботи, виконаної підрядником, має відповідати умовам договору, вимогам проектної документації, розробленої і затвердженої замовником та вимогам Фонду енергоефективності.

Договором встановлені наступні строки виконання робіт:

- початок виконання робіт: 23 квітня 2024 року (п.5.1. договору);

- закінчення робіт: 31 грудня 2024 року (п.5.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору вартість виконання робіт (ціна роботи) визначаються у сумі 15 018 448,00 грн. (п`ятнадцять мільйонів вісімнадцять тисяч чотириста сорок вісім гривень, 00 коп.), без ПДВ. Ціна роботи визначається у договірній ціні, яка є невід`ємним елементом цього договору. Ціна роботи включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що замовник може перерахувати підряднику аванс для придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів і обладнання в розмірі до 40 % вартості обсягу робіт. Підрядник зобов`язується виконати роботи по отриманому авансу протягом одного місяця з дня його отримання. По закінченні вказаного терміну підрядник повертає невикористані суми авансу на розрахунковий рахунок замовника.

У пунктах 11.1., 15.1. договору узгоджено, що підрядник зобов`язаний з-поміж іншого своїми силами і засобами виконувати усі роботи в обсязі і в строк, передбачений цим договором у відповідності з будівельними нормами і правилами, а також здати роботи замовнику в стані, що відповідає проектно-кошторисній документації.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

На виконання пункту 4.1 договору позивач 22.04.2024 перерахував відповідачу аванс у розмірі 500 000,00 грн, а 07.08.2024 після отримання фінансування від Державної установи "Фонд енергоефективності" за програмою "Енергодім" - ще 3 540 620,32 грн. Таким чином, загальна сума авансових коштів, сплачених відповідачу, становила 4 040 620,32 грн.

Позивач зазначає, що після отримання авансу відповідач розпочав виконання робіт, однак уже на початку червня 2024 року їх припинив. Станом на 31.12.2024 роботи завершені не були, акти виконаних робіт замовнику не надавалися. У березні-квітні 2025 року відповідач частково відновив виконання робіт, однак згодом знову їх припинив.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору, зокрема невиконання робіт у межах отриманого авансу та неповернення невикористаних авансових коштів у строки, визначені пунктом 4.1 договору, а також на втрату можливості реалізації проєкту в межах програми "Енергодім", позивач 05.08.2025 на підставі пункту 17.1 договору в односторонньому порядку відмовився від договору підряду, про що повідомив відповідача листом, отриманим останнім 11.08.2025.

Після припинення договору, 15.08.2025, відповідач передав позивачу акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки форми КБ-3, відповідно до яких загальна вартість виконаних робіт становила 4 033 520,00 грн. Позивач зазначені акти не підписав, вважаючи, що обсяги та вартість робіт є завищеними.

У зв`язку із виникненням сумнівів щодо фактичного обсягу та вартості виконаних робіт позивач замовив проведення будівельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок № 1-12/25 від 30.12.2025.

Згідно з цим висновком вартість фактично виконаних відповідачем робіт становить 2908366,00 грн з ПДВ, або 2 616 234,00 грн без ПДВ.

Посилаючись на зазначений висновок, позивач звернувся до відповідача з претензією про приведення виконавчої документації у відповідність до результатів експертного дослідження та повернення, на його думку, невикористаної частини авансових коштів у сумі 1 417 286,00 грн.

Оскільки відповідач вимоги претензії не виконав, позивач, вважаючи, що після припинення договору правова підстава для утримання відповідачем зазначених коштів відпала, звернувся до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідача 1417286,00 грн безпідставно збережених коштів, 23 647,32 грн трьох процентів річних, 32852,69 грн інфляційних втрат, а також 22 106,79 грн судового збору та 30 109,68 грн витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Предметом спору у цій справі є вимога ОСББ "Моноліт-Луцьк" про стягнення з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" 1 417 286,00 грн невикористаної частини авансового платежу, а також трьох процентів річних, інфляційних втрат та судових витрат.

Вирішуючи питання щодо правової природи спірних правовідносин та наявності підстав для стягнення з відповідача зазначеної суми, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 849 ЦК України передбачено право замовника відмовитися від договору підряду у трьох самостійних випадках: якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у встановлений строк стає явно неможливим (частина друга); якщо підрядник після встановлення замовником додаткового строку не усунув недоліків, що свідчать про очевидність неналежного виконання робіт (частина третя); а також у будь-який час до закінчення роботи з оплатою виконаної частини робіт та відшкодуванням збитків підряднику (частина четверта).

Таким чином, стаття 849 ЦК України передбачає три самостійні підстави для односторонньої відмови замовника від договору підряду, кожна з яких має власний предмет доказування. Аналогічний правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу авансові платежі на загальну суму 4 040 620,32 грн, а саме: 22.04.2024 - 500 000,00 грн та 07.08.2024 - 3 540 620,32 грн.

Разом із тим колегією суддів встановлено, що відповідач не завершив виконання робіт у строк, визначений договором, а після 31.12.2024 сторони фактично продовжували виконання своїх договірних зобов`язань. Зокрема, відповідач виконував окремі будівельні роботи у березні-квітні 2025 року, тоді як позивач не заявляв про припинення договірних відносин та продовжував очікувати виконання підрядником взятих на себе зобов`язань.

Водночас пунктом 13.1 договору сторони погодили, що договір діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Колегія суддів зазначає, що саме по собі погодження сторонами умови про дію договору до повного виконання ними своїх зобов`язань не означає продовження строку чинності договору як правочину після спливу визначеної сторонами календарної дати. Така умова спрямована виключно на збереження обов`язку сторін виконати невиконані договірні зобов`язання, що виникли під час дії договору, однак не надає сторонам права після закінчення строку дії договору реалізовувати передбачені законом механізми його дострокового припинення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 зазначила, що право замовника на односторонню відмову від договору підряду, передбачене статтею 849 ЦК України, може бути реалізоване лише щодо договору, який є чинним на момент такої відмови. Якщо строк дії договору закінчився, підстави для його розірвання у порядку статті 849 ЦК України відсутні, оскільки неможливо припинити договір, дія якого вже закінчилася.

Такий самий правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 16.06.2026 у справі №904/5093/25, у якій зазначено, що після закінчення строку дії договору положення статті 849 ЦК України не можуть бути підставою для його розірвання, а спір підлягає вирішенню виходячи із взаємних прав та обов`язків сторін, що виникли під час виконання договору.

Отже, оскільки строк дії договору закінчився 31.12.2024, тоді як повідомлення позивача про односторонню відмову від договору датоване 05.08.2025, колегія суддів дійшла висновку, що на момент направлення такого повідомлення договір уже не був чинним у розумінні статті 849 ЦК України. Відтак лист позивача від 05.08.2025 не міг спричинити правового наслідку у вигляді припинення договору, а висновок суду першої інстанції про розірвання договору саме внаслідок реалізації позивачем права, передбаченого статтею 849 ЦК України, є помилковим.

Разом із тим, незважаючи на закінчення строку дії договору, зобов`язання сторін, що виникли під час його виконання, не припинилися.

Відповідно до статей 598, 599, 631 ЦК України закінчення строку дії договору саме по собі не є підставою припинення невиконаних зобов`язань сторін. Такі зобов`язання припиняються лише належним виконанням або з інших підстав, встановлених законом чи договором.

Саме такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, у якій зазначено, що закінчення строку дії договору не припиняє невиконаних договірних зобов`язань сторін, а тому після спливу строку дії договору сторони зберігають взаємні права та обов`язки, що виникли під час його виконання.

Позивач, звертаючись до суду, визначив правовою підставою позову положення статті 1212 ЦК України, посилаючись на те, що після направлення повідомлення про односторонню відмову від договору правова підстава для утримання відповідачем спірних коштів відпала.

Разом із тим відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи спір, не пов`язаний правовою кваліфікацією правовідносин, яку навели сторони. Обов`язок надати належну правову кваліфікацію встановленим обставинам справи покладається саме на суд відповідно до принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"). Помилкове посилання позивача на певну норму матеріального права саме по собі не є підставою для відмови у позові або задоволення позову, якщо зі встановлених судом обставин випливає застосування інших норм права.

Водночас наведений принцип не означає, що суд може застосувати норму матеріального права всупереч характеру спірних правовідносин. Визначальним є не правова кваліфікація, запропонована сторонами, а фактичний зміст спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України обов`язок повернути майно виникає лише у разі його набуття або збереження без достатньої правової підстави або коли така правова підстава згодом відпала.

У цій справі спірні кошти були отримані відповідачем саме на виконання договору підряду № 1-МЛ від 19.04.2024 як авансовий платіж, тобто за наявності належної правової підстави. При цьому, як встановлено судом, договір не був припинений у порядку статті 849 ЦК України, а невиконані договірні зобов`язання сторін після закінчення строку його дії продовжували існувати.

Отже, правова підстава, на якій відповідач набув спірні кошти, не відпала, а тому відсутня одна з обов`язкових умов застосування статті 1212 ЦК України.

Крім того, як вже зазначалося вище, на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу авансові платежі на загальну суму 4 040 620,32 грн. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що отримані кошти були використані за цільовим призначенням, а виконання робіт підтверджується актами форми КБ-2в та довідками форми КБ-3 на загальну суму 4 033 520,00 грн, а залишок невикористаного авансу у сумі 7100,32 грн був повернутий позивачу.

Натомість позивач стверджував, що фактична вартість виконаних відповідачем робіт є меншою та на підтвердження своїх доводів надав висновок будівельно-технічної експертизи № 1-12/25 від 30.12.2025, відповідно до якого вартість фактично виконаних робіт становить 2616 234,00 грн без ПДВ, у зв`язку із чим різниця між сумою отриманого авансу та фактично виконаними роботами складає 1 417 286,00 грн.

Отже, предметом доказування у цій справі є не факт безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, а встановлення фактичного обсягу та вартості виконаних робіт, а також наявності чи відсутності у відповідача обов`язку повернути частину авансового платежу відповідно до умов договору підряду. Тобто між сторонами існує спір щодо належного виконання договору підряду, який повинен вирішуватися з урахуванням спеціальних норм глави 61 ЦК України та умов укладеного сторонами договору, а не шляхом застосування загальних положень глави 83 ЦК України.

Оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення глави 61 ЦК України та умови укладеного сторонами договору підряду, колегія суддів переходить до перевірки належності виконання відповідачем договірного обов`язку щодо освоєння отриманого авансу та встановлення фактичної вартості виконаних робіт.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу авансові платежі на загальну суму 4 040 620,32 грн.

Відповідно до умов договору зазначені кошти були надані виключно для виконання передбачених договором будівельних робіт та підлягали використанню за їх цільовим призначенням. Водночас у разі невикористання частини авансу або невиконання робіт на відповідну суму у підрядника виникає договірний обов`язок повернути невикористані кошти замовнику.

З метою встановлення фактичного обсягу та вартості виконаних відповідачем робіт позивачем було подано висновок будівельно-технічної експертизи № 1-12/25 від 30.12.2025, згідно з яким фактична вартість виконаних підрядником робіт становить 2 908 366 грн з ПДВ, 2 616 234 грн без ПДВ.

Наданий позивачем висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №1-12/25 від 30.12.2025 відповідає вимогам частини 7 статті 98 ГПК України, частини 5 статті 101 ГПК України. У ньому зазначено про те, що його підготовлено до суду та зазначено про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

За таких обставин висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №1-12/25 від 30.12.2025, наданий позивачем, є належним та допустимим доказом на підтвердження вартості фактично виконаних відповідачем робіт з термомодернізації багатоквартирного житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 3 в м. Луцьку, Волинської області.

Проведеною експертизою встановлено, що:

- первинна звітна документація (форми КБ-2в, КБ-3 тощо) з капітального ремонту з проведенням термомодернізації багатоквартирного житлового будинку ОСББ "Моноліт-Луцьк" на вул. Олеся Гончара, 3 в м. Луцьку, Волинської області, який виконував Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на підставі договору підряду №1-МЛ від 19 квітня 2024 року за порядком складання і наведеними розрахунками не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва;

- виконані Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" ремонтно-будівельні роботи з капітального ремонту з проведенням термомодернізації багатоквартирного житлового будинку ОСББ "Моноліт-Луцьк" на вул. Олеся Гончара, 3 в м. Луцьку, Волинської області (або окремі елементи огороджувальних конструкцій, конструкції, вироби, матеріали тощо), їх якість, не відповідають умовам договору в частині додаткових робіт, які не передбачено договором, проектно-технічній документації в частині додаткових робіт, конструктивної товщини матеріалу утеплювача тощо, та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва;

- обсяги та вартість фактично виконаних Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України» ремонтно-будівельних робіт з капітального ремонту з проведенням термомодернізації багатоквартирного житлового будинку ОСББ "Моноліт-Луцьк" на вул. Олеся Гончара, 3 в м. Луцьку, Волинської області не відповідають обсягам та вартості, визначеним проектно-кошторисною та/або первинною звітною документацією;

- вартість фактично виконаних підрядником робіт становить 2 616 234 грн за умови формування акту з "0" ПДВ;

- вартість фактично виконаних підрядником робіт з урахуванням ПДВ становить 2 908 366 грн.

Відповідно до статей 73, 86, 98, 104 ГПК України висновок експерта є одним із доказів у справі та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Жоден доказ, у тому числі й висновок експерта, не має для суду наперед встановленої сили.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт складення експертного висновку на замовлення позивача не свідчить про його недопустимість або недостовірність та не є підставою для визнання його неналежним чи недопустимим доказом. Господарський процесуальний кодекс України прямо допускає подання учасником справи висновку експерта, складеного на його замовлення, який за своїм процесуальним статусом є належним доказом та підлягає оцінці судом нарівні з іншими доказами. Такий висновок підлягає перевірці на предмет його повноти, обґрунтованості, відповідності іншим доказам у справі та доводам сторін.

Дослідивши висновок експерта у сукупності з наявними у справі доказами, колегія суддів встановила, що він містить детальний опис проведених досліджень, перелік використаних документів, мотивовані відповіді на поставлені питання та узгоджується з іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Доводи апелянта про те, що експертне дослідження проведене без його участі, саме по собі не спростовують правильності наведених у експертизі висновків. Апелянтом не подано належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені у висновку експерта результати дослідження, не доведено неправильність застосованої експертом методики, недостовірність вихідних даних чи арифметичних розрахунків. Наведені у скарзі заперечення фактично зводяться до незгоди з висновками експерта та містять власне тлумачення обставин справи, однак не підтверджені жодними доказами, які б давали підстави вважати висновок експерта необґрунтованим або таким, що не може бути покладений в основу судового рішення.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що експерт вирішив питання права. Зі змісту висновку вбачається, що експертом досліджувалися виключно питання, які належать до сфери спеціальних будівельно-технічних знань, а саме: обсяг, якість, вартість та відповідність виконаних робіт проектно-кошторисній документації. Висновків щодо наявності чи відсутності безпідставного збагачення, виникнення позадоговірного зобов`язання або застосування статті 1212 ЦК України експерт не робив. Правову оцінку встановленим експертом фактичним обставинам надав саме суд.

Отже, колегія суддів приймає висновок будівельно-технічної експертизи як належний, допустимий та достовірний доказ фактичного обсягу і вартості виконаних відповідачем робіт та оцінює його у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Як установлено судом, позивач перерахував відповідачу авансові платежі у загальному розмірі 4 040 620,32 грн. Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи фактична вартість виконаних відповідачем робіт становить 2 616 234,00 грн без ПДВ. Крім того, відповідач повернув позивачу невикористаний залишок авансового платежу у сумі 7100,32 грн.

Таким чином, отриманий відповідачем аванс підтверджений виконаними роботами лише частково, а різниця між сумою перерахованого авансу та вартістю фактично виконаних робіт, з урахуванням повернутих відповідачем коштів, становить 1 417 286,00 грн.

Доказів виконання робіт на зазначену суму, належного використання отриманих авансових коштів або повернення цієї частини авансу відповідач суду не надав.

Посилання апелянта на акти форми КБ-2в, довідки форми КБ-3, загальний журнал виконання робіт та акти на закриття прихованих робіт не спростовують установлених судом обставин. При цьому колегія суддів враховує, що акти на закриття прихованих робіт не містять підпису представника замовника, а відтак самі по собі не можуть підтверджувати прийняття останнім відображених у них робіт та їх обсяг. Загальний журнал виконання робіт також лише фіксує перебіг виконання окремих будівельних процесів і не посвідчує фактичну вартість виконаних робіт чи належне освоєння отриманого авансу. Аналогічно акти форми КБ-2в та довідки форми КБ-3 підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 73, 86 ГПК України і не мають наперед встановленої доказової сили. Натомість висновок будівельно-технічної експертизи, який суд визнав належним, допустимим та достовірним доказом, підтверджує фактичний обсяг і вартість виконаних відповідачем робіт. Будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені у висновку експерта результати або підтверджували виконання відповідачем робіт на суму отриманого авансу, матеріали справи не містять. Відповідач належними та допустимими доказами не спростував правильності висновків експерта.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача виник договірний обов`язок повернути позивачу невикористану частину авансового платежу у розмірі 1417286,00 грн. При цьому підставою для такого стягнення є умови укладеного сторонами договору підряду та положення глави 61 ЦК України, які регулюють права та обов`язки сторін договору підряду, а не положення статті 1212 ЦК України про повернення безпідставно набутого майна. Це також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у справі №904/5093/25, де зазначено, що у подібних правовідносинах підставою повернення невикористаного авансу є договір та спеціальні норми про підряд, а не положення статті 1212 ЦК України.

Саме тому, хоча колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо застосування статті 1212 ЦК України, це не впливає на правильність висновку суду про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу невикористану частину авансового платежу в зазначеному розмірі.

На відміну від доводів апеляційної скарги, зазначена сума визначена не довільно і не виключно на підставі односторонніх розрахунків позивача, а встановлена судом після оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі висновку судового експерта, який відповідач належними доказами не спростував.

Щодо вимог про стягнення 3% річних в розмірі 23 647,32 грн та 32 852,69 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Оскільки обов`язок відповідача щодо повернення невикористаної частини авансового платежу виник із укладеного сторонами договору підряду та не був виконаний, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України.

При цьому зміна колегією суддів правової кваліфікації спірних правовідносин та висновок про незастосування статті 1212 ЦК України не впливають на правильність висновку суду першої інстанції щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки такі вимоги є похідними від встановленого судом факту прострочення виконання відповідачем договірного грошового зобов`язання.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що він проведений відповідно до вимог статті 625 ЦК України, відповідає встановленим судом обставинам справи, а доводи апеляційної скарги не містять належних та допустимих доказів його неправильності.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне тлумачення пункту 4.1 договору підряду, то колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, умови договору повинні тлумачитися не ізольовано, а у взаємозв`язку з усіма його положеннями. Разом із тим системний аналіз пунктів 4.1, 5.4, 9.1, 9.2, 11.2.1-11.2.4 та 15.1 договору свідчить, що авансовий платіж був наданий відповідачу для виконання визначених договором робіт, а його використання мало бути підтверджене належним виконанням цих робіт відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору.

Той факт, що після перерахування авансу сторони продовжували виконання договору, сам по собі не свідчить про належне освоєння всієї суми отриманих коштів. Так само відсутність негайної вимоги позивача про повернення авансу або непред`явлення письмових претензій одразу після спливу одного місяця не змінює характеру договірного обов`язку відповідача підтвердити використання авансових коштів фактично виконаними роботами.

Посилання апелянта на складені ним акти форми КБ-2в та довідки форми КБ-3 також не спростовують встановлених судом обставин, оскільки саме достовірність відображених у цих документах обсягів і вартості робіт є предметом спору між сторонами.

Як встановлено судом та підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи №1-12/25 від 30.12.2025, фактичний обсяг та вартість виконаних відповідачем робіт є меншими, ніж зазначено у первинній виконавчій документації. Доводи апелянта не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені експертом висновки або підтверджували виконання робіт на всю суму отриманого авансу.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на пункт 5.4 договору щодо можливості зупинення строків виконання робіт у разі виникнення обставин, за які відповідає замовник. Апелянт не надав належних доказів існування саме таких обставин, їх тривалості, а також того, що вони об`єктивно унеможливили використання отриманого авансу чи виконання робіт у відповідному обсязі. В матеріалах справи відсутні належні докази звернення відповідача до позивача із повідомленнями про настання таких обставин, вимогами про продовження строків виконання робіт чи внесення відповідних змін до договору.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з установленим судом фактичним обсягом виконаних робіт та оцінкою доказів, однак не спростовують висновку про те, що відповідач не підтвердив належними доказами використання всієї суми отриманого авансового платежу відповідно до умов договору.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач не довів належної передачі відповідачу повного комплекту затвердженої проектно-кошторисної документації.

Дійсно, пунктами 2.3 та 11.2.1 договору передбачено обов`язок замовника передати підряднику проектно-кошторисну документацію. Разом із тим сам договір не визначає ані конкретної форми такої передачі, ані обов`язкового оформлення її окремим актом приймання-передачі чи іншим письмовим документом. Отже, відсутність у матеріалах справи окремого акта приймання-передачі проектної документації сама по собі не свідчить про невиконання замовником відповідного договірного обов`язку.

Матеріали справи у своїй сукупності підтверджують, що на момент початку виконання робіт відповідач мав у своєму розпорядженні проектно-кошторисну документацію. Це підтверджується поданими сторонами електронним листуванням, листуванням у застосунку Viber, документами щодо погодження договірної ціни, а також самим характером виконуваних відповідачем робіт.

Крім того, разом із відзивом на позов відповідач подав акти на закриття прихованих робіт від 26.06.2024 та загальний журнал виконання робіт, розпочатий 26.04.2024.

При цьому в актах на закриття прихованих робіт безпосередньо зазначено, що роботи виконувалися за проектною документацією ФОП Яцишин І.І. № 23/2022, а також зазначено про відсутність відхилень від проектної документації. У загальному журналі виконання робіт також містяться відомості про генерального проектувальника, головного інженера проєкту, інженера технічного нагляду із зазначенням їх сертифікатів, що свідчить про здійснення будівництва саме відповідно до конкретної проектної документації.

Таким чином, саме відповідач власними документами підтвердив наявність у нього проектної документації під час виконання робіт та використання її при здійсненні будівництва.

Більше того, відповідно до пункту 50 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, підрядник до початку виконання робіт зобов`язаний перевірити комплектність та відповідність проектної документації установленим вимогам, а у разі виявлення її недоліків або неповноти - повідомити про це замовника у визначений договором строк.

Відповідно до пункту 74 зазначених Загальних умов підрядник зобов`язаний зберігати на будівельному майданчику комплект проектної документації та надавати його замовнику на його вимогу.

Матеріали справи не містять жодного доказу того, що під час виконання договору відповідач звертався до позивача із вимогами про передачу проектної документації, повідомляв про її відсутність чи неповноту, заявляв про неможливість виконання робіт у зв`язку з її ненаданням або зупиняв роботи з таких підстав.

Навпаки, після отримання авансових платежів відповідач розпочав виконання будівельних робіт, оформлював акти прихованих робіт, вів загальний журнал виконання робіт, складав акти форми КБ-2в та довідки форми КБ-3, що об`єктивно свідчить про використання ним відповідної проектно-кошторисної документації.

Посилання апелянта на пункт 18.4 договору також не спростовує наведених висновків, оскільки суд не покладає свої висновки виключно на попередні домовленості сторін чи листування до укладення договору. Передача проектної документації підтверджується сукупністю досліджених доказів, у тому числі документами, створеними самим відповідачем уже під час виконання договору.

За таких обставин доводи апелянта про недоведеність передачі проектно-кошторисної документації є припущеннями, не підтверджуються належними та допустимими доказами, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав для висновку про неправильне вирішення спору судом першої інстанції.

Зазначені доводи не спростовують установленої судами обох інстанції обставини отримання відповідачем авансових коштів та не звільняють його від обов`язку підтвердити їх належне використання відповідно до умов договору.

За змістом пункту 4.1 договору отриманий відповідачем аванс мав цільове призначення - придбання та постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів і обладнання, а також виконання відповідних будівельних робіт. Відповідно саме на відповідача покладався обов`язок підтвердити належне використання отриманих коштів виконанням робіт у відповідному обсязі або повернути їх невикористану частину.

При цьому сам факт складання відповідачем актів форми КБ-2в та довідок форми КБ-3 не є безумовним підтвердженням виконання робіт саме в обсягах та на суму, зазначених у цих документах, оскільки відповідно до статті 86 ГПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про безпідставність відмови суду першої інстанції у залученні до участі у справі ФОП Ліщука О.С., ФОП Яцишина І.І. та Державної установи "Фонд енергоефективності" як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучаються до участі у справі лише у разі, якщо судове рішення може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї із сторін.

Предметом цього спору є встановлення наявності чи відсутності у відповідача обов`язку повернути позивачу невикористану частину авансового платежу за договором підряду. Вирішення зазначеного спору не пов`язане з оцінкою правомірності діяльності осіб, які здійснювали технічний чи авторський нагляд за будівництвом, а також не стосується прав та обов`язків Державної установи «Фонд енергоефективності», яка не є стороною укладеного між позивачем та відповідачем договору підряду. Обставини, пов`язані зі здійсненням технічного та авторського нагляду, а також участю Державної установи "Фонд енергоефективності" у фінансуванні проєкту, були предметом дослідження суду лише як докази у справі та не породжують для зазначених осіб будь-яких матеріально-правових наслідків у результаті ухвалення судового рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 50 ГПК України підстав для залучення ФОП Ліщука О.С., ФОП Яцишина І.І. та Державної установи "Фонд енергоефективності" до участі у справі як третіх осіб, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними та відхиляються.

Щодо доводів апелянта про недослідження судом першої інстанції обставин передачі актів форми КБ-2в та довідок форми КБ-3, а також поведінки позивача під час виконання договору, то колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення цього спору було не встановлення календарної дати отримання позивачем актів виконаних робіт, а перевірка фактичного обсягу та вартості виконаних відповідачем робіт, що й було здійснено судом на підставі всебічної оцінки поданих сторонами доказів, у тому числі висновку будівельно-технічної експертизи. Саме цей доказ підтвердив, що роботи виконані не на всю суму отриманого авансу, а тому частина попередньої оплати залишилася невикористаною.

При цьому посилання апелянта на статті 853 та 882 ЦК України є безпідставними, оскільки спір у цій справі виник не щодо належності оформлення процедури приймання виконаних робіт чи правових наслідків непідписання актів приймання-передачі, а щодо визначення фактичного обсягу виконаних робіт та наявності у відповідача обов`язку повернути невикористану частину авансового платежу.

За встановлених судом обставин саме фактичний обсяг виконаних робіт, підтверджений належними доказами, а не лише зміст складених відповідачем актів КБ-2в та довідок КБ-3, має вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Аналогічно не впливають на правильність рішення суду першої інстанції й доводи апелянта про те, що позивач не зупиняв виконання робіт, не складав окремих актів про виявлені недоліки, не усував відповідача від виконання робіт або не звертався до технічного чи авторського нагляду із вимогою зафіксувати відповідні порушення. Такі обставини самі по собі не підтверджують належного виконання відповідачем робіт на суму отриманого авансу та не спростовують встановленого експертизою фактичного обсягу виконаних робіт.

Також судом апеляційної інстанції не беруться до уваги доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час залишення без розгляду додаткових письмових пояснень відповідача від 26.05.2026.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач протягом підготовчого провадження повною мірою реалізував надані йому процесуальні права, подавши відзив на позовну заяву, а також заперечення на відповідь позивача на відзив, у яких виклав свою правову позицію, навів заперечення проти позовних вимог та подав відповідні докази. При цьому після повторного повернення справи до стадії підготовчого провадження ухвалою суду від 29.04.2026 відповідач також мав достатній процесуальний строк для подання всіх заяв по суті спору до моменту закриття підготовчого провадження ухвалою від 06.05.2026. Водночас подані 26.05.2026 додаткові письмові пояснення фактично містили нові заперечення проти позову та додаткові аргументи, які не були викладені ані у відзиві, ані у запереченнях на відповідь на відзив. Будь-яких об`єктивних причин, які б унеможливлювали подання таких доводів під час підготовчого провадження, відповідач не навів.

Посилання апелянта на те, що необхідність подання зазначених пояснень була зумовлена долученням до матеріалів справи повного тексту висновку експерта, колегія суддів оцінює критично. Як убачається зі змісту додаткових пояснень, вони не обмежувалися виключно аналізом експертного висновку, а містили нові правові доводи щодо правової природи спірних правовідносин, застосування статті 1212 ЦК України, тлумачення умов договору, використання авансових коштів та інших обставин спору, які могли бути викладені відповідачем під час підготовчого провадження.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 161 ГПК України учасники справи викладають свої вимоги, заперечення та аргументи у визначених Кодексом заявах по суті справи, а подання додаткових пояснень можливе лише у разі, якщо суд визнає це необхідним щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи. У даній справі суд першої інстанції такого дозволу відповідачу не надавав. Крім того, згідно з частиною 2 статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність поважних причин неподання зазначених доводів у межах підготовчого провадження та правомірно застосував наслідки, передбачені частиною другою статті 207 ГПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про залишення без розгляду додаткових письмових пояснень відповідача, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильності такого висновку не спростовують.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про безпідставність покладення на нього витрат, пов`язаних із підготовкою висновку будівельно-технічної експертизи № 1-12/25 від 30.12.2025.

Відповідно до статей 123, 127 ГПК України до судових витрат належать, зокрема, витрати, пов`язані з проведенням експертизи, а розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Сам по собі факт того, що експертний висновок був виготовлений на замовлення позивача до звернення до суду та без призначення судової експертизи, не виключає можливості відшкодування понесених витрат.

Правомірність покладення на відповідача витрат на проведення будівельно-технічної експертизи узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.11.2023 у справі №712/4126/22, відповідно до якого стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, підлягають відшкодуванню витрати на експертний висновок, складений до звернення до суду, якщо такий висновок безпосередньо пов`язаний з розглядом справи та врахований судом як доказ.

Як уже зазначалося вище, висновок будівельно-технічної експертизи №1-12/25 відповідає вимогам статей 98, 101 ГПК України, є належним, допустимим та достовірним доказом, був покладений судом в основу встановлення фактичного обсягу та вартості виконаних відповідачем робіт і разом з іншими доказами став підставою для правильного вирішення спору.

Посилання апелянта на те, що він не погоджував кандидатуру експерта, питання експертизи чи заперечував проти висновку, не спростовують правомірності відшкодування відповідних судових витрат. ГПК України не ставить можливість компенсації витрат на експертний висновок, підготовлений на замовлення сторони, у залежність від згоди іншого учасника справи або від призначення експертизи ухвалою суду.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат на провдення будівельно-технічної експертизи як витрат, безпосередньо пов`язаних із розглядом справи та необхідних для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, зводяться переважно до переоцінки доказів та іншого тлумачення умов укладеного сторонами договору, однак не підтверджують порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення спору.

Водночас колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті та дійшовши обґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу невикористану частину авансового платежу, помилково визначив правову підставу задоволення позову, застосувавши положення статті 1212 ЦК України замість норм, що регулюють договір підряду. Колегія суддів виходить із того, що спірні правовідносини виникли з укладеного між сторонами договору підряду, який є чинним правовим титулом набуття відповідачем авансових коштів. Відтак правовою підставою для їх часткового повернення є невиконання відповідачем договірного обов`язку щодо належного освоєння авансу та повернення його невикористаної частини відповідно до умов договору, а не положення статті 1212 ЦК України.

Таким чином, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права полягало виключно у помилковій правовій кваліфікації спірних правовідносин, що не вплинуло на правильність висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.

Згідно з пунктами 1, 3 та 4 частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою цієї статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати, зокрема, у зміні його мотивувальної частини, а неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення лише тоді, коли воно призвело до неправильного вирішення спору.

Оскільки у цій справі суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, однак помилково визначив правову підставу стягнення спірної суми, зазначена помилка не призвела до неправильного вирішення спору. За таких обставин рішення підлягає зміні лише в частині його мотивів із викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови, тоді як висновок про задоволення позовних вимог залишається правильним.

З огляду на це, апеляційну скаргу ЦСТРІ "Енергія-1" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 у справі №903/171/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови, в решті рішення залишити без змін.

Розподіл судових витрат

При цьому, судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за скаржником згідно статті 129 ГПК України, оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення та викладення її в редакції даної постанови, ніяким чином не відновлює будь-які права відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 12 червня 2026 року у справі №903/171/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.08.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Хабарова М.В.

Суддя Мамченко Ю.А.