Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №909/546/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/546/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Степанюк Н.Л., Ржепецький В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 у справі

за позовом Коломийської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Івано-Франківської обласної ради

до відповідача: Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунальне підприємство "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області

про: скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки у власність держави,

за участю представників:

від прокуратури: Машталяр Ю.А.,

від позивача: не прибув,

від відаповідача: не прибув,

від третьої особи на стороні позивача: не прибув,

від третьої особи на стороні відповідача: не прибув,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 закрито провадження у справі №909/546/26 за позовом Коломийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради до Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки у власність держави.

12.06.2026, не погодившись з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області, Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, засобами поштового зв`язку, звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 у справі 909/546/26 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026, сформовано колегію суддів у складі: Міліціанов Р.В. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Ржепецький В.О.

Ухвалою суду від 17.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 та призначено апеляційний розгляд у судовому засіданні на 08.07.2026.

22.06.2026 від Господарського суду Івано-Франківської області надійшли матеріали справи №909/546/26.

Ухвалою суду від 09.07.2026 повідомлено учасників процесу, що розгляд справи відбудеться 12.08.2026.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026, враховуючи перебування члена судової колегії у щорічній відпустці, сформовано колегію суддів у складі: Міліціанов Р.В. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Ржепецький В.О.

У судове засідання 12.08.2026 прибув представник прокуратури, який підтримав вимоги апеляційної скарги.

Інші учасники до суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, шляхом доставляння ухвали суду до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Щодо строку розгляду цієї справи, то розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад господарського судочинства (п. 10 ч. 3 ст. ст. 2 ГПК України.)

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

На підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Дане право кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року), "Зяя проти Польщі" (заява N 45751/10).

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою забезпечення законних прав та інтересів сторін, повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з метою дотримання розумного строку судова колегія розглянула апеляційну скаргу у "розумний строк", тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання основного завдання господарського судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору.

Тому, апеляційну скаргу розглянуто в межах розумних процесуальних строків.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Предметом позову у даній справі є вимоги Коломийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради до Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області) про скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки у власність держави.

Підставою позову є нездійснення, на думку Коломийської окружної прокуратури, захисту інтересів держави органами, які згідно чинного законодавства володіють, розпоряджаються та користуються спірними земельними ділянками, та невжиття Івано-Франківською обласною радою заходів у судовому порядку щодо повернення земельної ділянки, що є підставою для представництва інтересів держави в суді органами прокуратури у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом звернення до суду із позовом.

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення (ухвали) суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 закрито провадження у справі №909/546/26 за позовом Коломийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради до Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки у власність держави.

Ухвала суду мотивована тим, що спір у цій справі виник між державою в особі Івано-Франківської обласної ради (позов подав Прокурор в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради ) та державою, в особі Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки у власність держави.

На думку місцевого господарського суду, наведене не відповідає частині 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Суд першої інстанції мотивував прийняте процесуальне рішення з посиланням на Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №907/801/20, від 18.04.2024 у справі № 914/2503/22, від 10.09.2024 у справі № 922/230/22.

Місцевий суд констатував, що вирішення судом цього спору не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою. А тому, такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

З урахуванням викладеного, провадження у справі місцевим судом закрито відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області, Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 у справі №909/546/26 та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги:

- неправильне застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду в такій категорії справ,

- неповне з`ясування обставин справи,

- предметом правовідносин, що стали підставою для даного позову, є спір про право власності на землю між Івано-Франківською обласною та Снятинською міською радами. Прокурором встановлено факт накладення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні КП «Коломийський САЛГ». Проте, обласною радою не вживалося жодних заходів для вирішення цієї ситуації, що і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач, відповідач, треті особи не подали відзиву на апеляційну скаргу.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Коломийською окружною прокуратурою Івано-Франківської області встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави за фактом незаконного вибуття з постійного користування КП «Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» земель комунальної власності, розпорядником яких є Івано-Франківська обласна рада.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області від 15.12.2020 № 51-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Снятинській міській раді Коломийського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ: 04054240) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею загальною площею 4,3751 га, яка розташовані за межами населеного пункту с. Джурів Коломийського району Івано-Франківської області (за межами населеного пункту Джурівської сільської ради Снятинського району).

Відповідно до Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 15.12.2020 - Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі – Управління), відповідно до наказу Управління від 15.12.2020 № 51-ОТГ, передано із державної власності, а Снятинською міською радою Коломийського району Івано-Франківської області прийнято у комунальну власність земельні ділянки, які розташовані за межами населеного пункту с. Джурів Снятинської ОТГ Коломийського району Івано-Франківської області.

Підставою для державної реєстрації права комунальної власності на зазначені земельні ділянки за Снятинською міською радою стали рішення Снятинської міської ради №24-І/ІІ/-п/2020 від 15.12.2020, наказ Управління від 15.12.2020 № 51-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та підписаний на його виконання вищевказаний Акт приймання-передачі земельних ділянок.

Земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,3751 га із кадастровим номером 2625281800:09:001:0003 Державним реєстратором Снятинської міської ради Коломийського району зареєстровано 12.08.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (тип речового права: право власності).

Державним реєстратором Снятинської міської ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59932192 від 19.08.2021), згідно якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2625281800:09:001:0003 площею 4,3751 га, власник: Територіальна громада, Снятинська міська рада Коломийського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ: 04054240).

Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна – 2437347826252. Номер відомостей про речове право - 43571938.

Спірна земельна ділянка з кадастровими номером 2625281800:09:001:0003 частково сформована в результаті інвентаризації за рахунок земель комунальної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп».

Відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради від 18.10.2001 № 537 22/2001 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду», в постійне користування районним спеціалізованим агролісгоспам та районним підприємствам обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Івано-Франківськоблагроліс» надано із земель запасу обласної ради, які були у тимчасовому користуванні колишніх міжгосподарських лісгоспів, лісництв, колгоспів, земельні ділянки лісового фонду для ведення лісового господарства згідно із додатками 1, 2.

Згідно з додатком 1 до рішення Івано-Франківської обласної ради від 18.10.2001 №537-22/2001 «Експлікація земельних ділянок, які відводять в постійне користування районним підприємствам», Снятинському спеціалізованому агролісництву надано в постійне користування землі лісового фонду площею 1481,0 га.

Відповідно до п. 1.11 Статуту Комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради», затвердженого рішенням обласної ради від 11.04.2025 № 1156-40/2025 Комунальне підприємство «Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 31792419) згідно з рішенням Івано-Франківської обласної ради від 20.09.2024 №972-33/2024 є правонаступником комунального підприємства «Снятинське спеціалізоване агролісництво Івано-Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 22184058) щодо: його майна, всіх прав та обов`язків; права постійного користувача земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради від 18.10.2001 №537-22/2001 із земель запасу обласної ради; затверджених матеріалів лісовпорядкування, таксаційних описів, затверджених розрахункових лісосік та поділів лісів на категорії, виділених особливо захисних лісових ділянко, дозвільних документів на спеціальне використання лісових ресурсів та інших документів дозвільного характеру, тощо.

Відповідно до Передавального акту матеріальних цінностей, активів та зобов`язань комунального підприємства Снятинське спеціалізоване агролісництво Івано-Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 22184058) до правонаступника комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 31792419), затвердженого рішенням Івано Франківської обласної ради від 14.02.2025 №1123-38/2025, усі активи та пасиви комунального підприємства Снятинське спеціалізоване агролісництво Івано Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 22184058) переходять до правонаступника - комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 31792419).

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 30.01.2026 №10-9-0.221-511/0/2-26 відомості про земельну ділянку площею 4,3751 га із кадастровим номером 2625281800:09:001:0003 цільове призначення якої « 16.00» - землі запасу, розташовані за межами населеного пункту с. Джурів, внесені до Державного земельного кадастру 19.07.2019.

У Технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності міститься висновок Відділу у Снятинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 09.07.2019 № 8-9-0.28-120/109-19 про погодження технічної документації з інвентаризації земельних ділянок.

Ні Комунальним підприємством «Снятинське спеціалізоване агролісництво Івано-Франківської обласної ради», ні Комунальним підприємством «Коломийський спеціалізований агролісгосп» погодження на вилучення вищевказаних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення не надавались, що підтверджується інформаціями Комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп» від 20.04.2026 № 42.

Відповідно до вказаної інформації Комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп» земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 4,3751 га. з кадастровим номером 2625281800:09:001:0003, накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення (лісового фонду), яка розміщена у кварталі 15, виділі 17, 16 Снятинського лісництва КП «Коломийський спеціалізований агролісгосп». Згідно відомостей про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон та меж земельної ділянки та відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовна площа перетину фактичної межі земельної ділянки лісогосподарського призначення (лісового фонду) із вищевказаною ділянкою становить 1,1706 га. (в розмір даної площі входять земельна ділянка площею 0,9479 га. та земельна ділянка площею 0,2227 га), що є частиною земельної ділянки із кадастровим номером 2625281800:09:001:0003 площею 4,3751 га.

Прокурор стверджує, що вищевказана земельна ділянка лісогосподарського призначення (лісового фонду), наразі не може бути внесена до Державного земельного кадастру у зв`язку із накладкою на них земельної ділянки площею 4,3751 га із кадастровим номером 2625281800:09:001:0003, а також - що частина земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення із кадастровими номером 2625281800:09:001:0003 накладається на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Комунального підприємства «Коломийський спеціалізований агролісгосп».

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом спірних правовідносин є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм процесуального права, якими врегульовано питання закриття провадження у справі.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. Щодо дотримання прокурором порядку звернення з цим позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Водночас у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підставою для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви до господарського суду у справі № 909/546/26 прокурор зазначає невжиття Івано-Франківською обласною радою заходів у судовому порядку щодо повернення земельної ділянки (у зв`язку зі зміною цільового призначення земельних ділянок та переданням їх у комунальну власність Снятинській міській раді в якості земель сільськогосподарського призначення, що може призвести до знищення лісових насаджень при приведенні земельних ділянок у стан придатний для обробітку).

Листом від 21.04.2026 про факт накладення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення кадастровий номер 2625281800:09:001:0003 на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні Комунальне підприємство «Коломийський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради», Коломийською окружною прокуратурою було проінформовано Івано-Франківську обласну раду.

Як вбачається з додатків до позову, на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (а.с.50-51).

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави, в особі органу місцевого самоврядування, та визначив орган, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист у спірних правовідносинах, а також дотримався порядку подачі позову в інтересах держави, в особі органу місцевого самоврядування.

7.2. Щодо правового статусу відповідача у цій справі.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив відповідачем Снятинську міську раду Коломийського району Івано-Франківської області.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Отже, відповідно до статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Снятинська міська рада входить до системи органів місцевого самоврядування і відповідно не є органом державної влади.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі виник між державою в особі Івано-Франківської обласної ради (позов подав Прокурор в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради) та державою в особі Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, оскільки відповідач не має правового статусу органу державної влади.

Неправильне вирішення правового становища відповідача та невірне застосування положень ст. 45 ГПК України, призвело до винесення протиправного процесуального рішення (ухвали) про закриття провадження у справі.

7.3. Щодо застосованих місцевим господарським судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

У постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Виняток становлять лише "компетенційні" спори.

В оскаржуваній ухвалі місцевий суд встановив, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України справами у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.

Вирішення судом так званого "компетенційного" спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень.

Місцевий суд встановив, що спір у цій справі не є компетенційним, оскільки в цьому випадку не йдеться про спір щодо розмежування компетенції між позивачем та відповідачем.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що у справі №826/3115/17 спір виник між двома суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері ліцензування видів господарської діяльності. Позивач (як орган ліцензування) вважає неправомірним розпорядження відповідача (спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності), яким зобов`язано Міністерство екології та природних ресурсів України усунути порушення вимог законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», при вирішенні питання про анулювання ліцензії Підприємства «Миротворець» Білоцерківської міської громадської організації «Громадська єдність» на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.

Також, у справі № 815/6347/17 Великою Палатою Верховного Суду аналізувалися питання розгляду адміністративним судом спору, який виник між прокурором та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради з питань додержання вимог містобудівного законодавства.

В рамках справи № 922/1830/19 (Постанова ВП ВС від 05.10.2022 року) прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Предметом спору у справі №907/801/20 (Ухвала ВП ВС від 18.01.2025) були матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міндовкілля про визнання неправомірними дій, визнання недійсними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру щодо зміни цільового призначення землі та надання земельних ділянок в оренду, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Справи № 914/2503/22 та № 922/230/22 розглянуто по суті, постанови Верховного Суду не містять подібних до спірних відносин висновків стосовно закриття провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.09.2020 у справі №815/6347/17 зробила такі висновки:

« 26. У контексті зазначених норм можна зробити висновок, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

27. У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З урахуванням предмету спірних відносин у справах, на які посилався суд першої інстанції, місцевий суд помилково виснував, що вирішення судом цього спору не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

Колегія суддів враховує, що правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню з урахуванням подібності предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, фактичних обставин справи та матеріально-правового регулювання, а висновки касаційної інстанції, викладені у справах, наведених вище, відрізняються від обставин даної справи за суб`єктним складом, предметом позову, а тому не підлягають застосуванню в цій справі.

7.4. Предмет спору у даній господарській справі є приватноправовим та стосується протиправного, на думку прокурора, набуття права комунальної власності на спірну земельну ділянку, тому може бути вирішений по суті господарським судом.

Апеляційний суд зауважує, що Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу № 925/642/19 (Постанова від 02.02.2024 року) у спорі між органами місцевого самоврядування стосовно віднесення спірної земельної ділянки комунальної власності до територіальних меж населеного пункту.

Правові висновки відносно неможливості розгляду таких спорів господарськими судами відсутні, лише стосуються встановлення обставин порушеного права та обрання ефективних способів судового захисту, а також визначення належного складу відповідачів.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Додатково колегія суддів зазначає, що Верховний Суд (зокрема, у постановах від 05.10.2021 №925/1214/19,від 16.02.2022 у справі №904/1407/21 від 19.05.2022 у справі №904/5558/20 та від 20.09.2023 у справі №910/1978/22) неодноразово зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором орган не уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного органу, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.

Апеляційний господарський суд констатує, що встановлення відсутності підстав для представництва інтересів держави та не підтвердження підстав такого представництва могло бути оцінено судом першої інстанції на предмет залишення позову без розгляду, а не закриття провадження у справі.

Крім того, не встановлення в ході розгляду по суті обставин порушення інтересів держави, в особі визначеного прокурором органу, може бути оцінено судом першої інстанції на предмет відмови у задоволенні позову по суті пред`явлених вимог.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

На підставі ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство (неплатоспроможність) без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, тому доводи наведені прокурором в апеляційній скарзі отримали підтвердження під час апеляційного провадження, відтак Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

9. Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції не ухвалювалося рішення по суті спору, розподіл судових витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги слід здійснити суду першої інстанції після розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 у справі №909/546/26 задовольнити повністю.

2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 у справі №909/546/26 скасувати.

3. Справу №909/546/26 передати на розгляд суду першої інстанції.

4. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

5. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 12.08.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 14.08.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Степанюк Н.Л.

Суддя Ржепецький В.О.