Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №914/3090/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3090/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Галушко Н.А.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, б/н від 28.05.2026

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026, суддя Бургарт Т.І., м.Львів, повний текст рішення складено 25.05.2026

у справі № 914/3090/25

за позовом керівника Івано-Франківської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Рогатинської міської ради

до відповідача акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”

про стягнення коштів у розмірі 53 474,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Івано-Франківської окружної прокуратури (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, поданою в інтересах держави в особі Рогатинської міської ради (далі позивач) до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі відповідач, АТ «Українська залізниця») про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в розмірі 53 474,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постійний землекористувач земельної ділянки, на якій розташовані захисні лісонасадження, відповідно до вимог законодавства зобов`язаний забезпечувати їх належну охорону та захист від незаконних вирубувань, пошкодження і знищення.

Невиконання або неналежне виконання зазначених обов`язків, що виразилося у незабезпеченні належної охорони лісових насаджень, є протиправною бездіяльністю відповідача та перебуває у причинному зв`язку із завданням шкоди навколишньому природному середовищу.

У зв`язку з тим, що особу, яка безпосередньо заподіяла шкоду незаконним вирубуванням дерев, не встановлено, обов`язок щодо її відшкодування, на думку прокурора, покладається на відповідача як на постійного землекористувача, на якого законом покладено обов`язок забезпечувати охорону та захист відповідних лісових насаджень.

Таким чином, підставою для звернення з позовом є наявність шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, невстановлення особи, яка безпосередньо її заподіяла, а також протиправна бездіяльність відповідача щодо виконання покладених на нього обов`язків з охорони та захисту лісових насаджень, що є підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування завданої шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” на користь Рогатинської міської ради 53474,39 грн заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди та на користь Івано-Франківської окружної прокуратури 3 028,00 грн. у відшкодування судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач є постійним лісокористувачем, на якого відповідно до вимог Лісового кодексу України покладено обов`язок забезпечувати охорону, захист та збереження лісових насаджень, зокрема від незаконного вирубування. Суд встановив, що на відповідача покладено обов`язок організувати і забезпечити охорону і захист лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконного вирубування та інших пошкоджень.

Суд дійшов висновку, що відсутність визначеного переліку конкретних заходів з охорони лісів не звільняє відповідача від виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо охорони лісових насаджень, оскільки зміст обов`язків постійного лісокористувача визначений безпосередньо нормами Лісового кодексу України.

Судом встановлено, що незаконне вирубування було здійснено на території, яка перебуває у постійному господарському віданні відповідача, а факт незаконного вирубування не був своєчасно виявлений відповідачем. За таких обставин суд дійшов висновку про неналежну організацію системи охорони та контролю за станом лісових насаджень. Водночас відповідачем не було надано доказів вжиття належних превентивних заходів, спрямованих на охорону лісових насаджень.

Суд виходив із того, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача утворює склад цивільного правопорушення (незаконна рубка дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, неспростована вина). Отже, підставним є покладення на нього цивільно-правової відповідальності.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави суд обґрунтував тим, що уповноважений орган, який має відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави, був обізнаний про порушення таких інтересів, однак самостійно не вжив належних заходів щодо їх захисту та не звернувся до суду. У зв`язку з цим прокурор, попередньо повідомивши відповідний орган про необхідність захисту інтересів держави, мав законні підстави звернутися до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

28.05.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд” надійшла апеляційна скарга акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, б/н від 28.05.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/3090/25.

Апеляційна скарга обґрунтована відсутністю належних та допустимих доказів того, що спірні захисні насадження, розташовані у смузі відведення залізниці, є лісом та належать до лісового фонду України. Суд першої інстанції безпідставно поширив на спірні правовідносини положення лісового законодавства, не встановивши належним чином правовий статус відповідних насаджень.

Також апеляційна скарга обґрунтована тим, що прокурором не доведено, які саме передбачені законодавством заходи з охорони та захисту лісових насаджень відповідач не здійснив. Сам факт вчинення незаконного вирубування не може автоматично свідчити про неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо охорони лісу та не є достатньою підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди.

Скаржник наголошує на необхідності встановлення конкретної протиправної бездіяльності відповідача, його вини та причинного зв`язку між такою бездіяльністю і заподіяною шкодою. При цьому матеріали справи не містять належних доказів того, що саме невиконання або неналежне виконання відповідачем певних обов`язків сприяло вчиненню незаконного вирубування та перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що АТ «Українська залізниця» є потерпілою стороною у кримінальному провадженні, пов`язаному з незаконним вирубуванням, а відповідні захисні лісонасадження передані до статутного капіталу товариства. У зв`язку з цим скаржник вважає, що незаконним вирубуванням завдано шкоди майну саме АТ «Українська залізниця», а тому покладення на товариство обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, є необґрунтованим.

На думку скаржника, положення статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 105 Лісового кодексу України не передбачають можливості покладення на відповідача відповідальності за шкоду, заподіяну невстановленою особою внаслідок незаконного вирубування дерев на території захисних лісонасаджень залізниці, без встановлення конкретного порушення відповідачем вимог законодавства та причинного зв`язку між таким порушенням і заподіяною шкодою.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, безпідставно поклав на відповідача обов`язок з відшкодування шкоди та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення.

15.06.2026 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 - без змін.

16.06.2026 від позивача надійшло клопотання, за змістом якого останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить залишити його без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 справу №914/3090/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 28.05.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/3090/25 та постановлено здійснювати розгляд справи №914/3090/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/3090/25 оскаржується відповідачем в повному обсязі.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Рогатинської міської ради, суд першої інстанції обґрунтовано встановив дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність правових підстав для такого представництва. Зазначене питання не є предметом апеляційного оскарження, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд його не переглядає.

Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав

Предметом позову є вимога про стягнення з АТ «Українська залізниця» 53 474,39 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу незаконним вирубуванням дерев лісового фонду.

Підставою позову є протиправна бездіяльність АТ «Українська залізниця» як постійного лісокористувача щодо неналежного забезпечення охорони та захисту лісонасаджень, унаслідок чого невстановленою особою здійснено незаконне вирубування трьох дерев та завдано навколишньому природному середовищу шкоду в розмірі 53 474,39 грн.

Як встановлено судами, 15 вересня 2023 року у кварталі №61 виділу №271 захисних лісонасаджень залізниці в напрямку Березовиця-Ходорів (км.96, пк.4) виявлено незаконне вирубування десяти дерев, з яких 9 – сироростучих та одне сухостійне: а саме: чотири дерева породи черешня діаметром 34 см, 36 см, 32 см та 34 см, п`ять дерев породи клен діаметром 36 см, 43 см, 54 см, 35 см і 47 см, а також сухостійне дерево породи в`яз діаметром 45 см, у зв`язку з чим начальник виробничого структурного підрозділу «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення правопорушення лісового законодавства (т. 1 а.с.27-28).

На підставі виявлених обставин слідчим відділенням поліції №4 міста Рогатин розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023091210000162 від 16 вересня 2023 року за частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України, про що свідчить витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1; а.с.34).

Висновком експерта від 12 грудня 2023 року № 1559/23-28, складеним за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у межах кримінального провадження № 12023091210000162, визначено розмір шкоди, заподіяної незаконним вирубуванням дерев, у таких розмірах:

Дерева породи «черешня»:

- діаметром пня біля шийки кореня 34 см — 26 177,16 грн;

- діаметром 36 см — 33 331,16 грн;

- діаметром 32 см — 26 177,16 грн;

- діаметром 34 см — 26 177,16 грн.

Дерево породи «в`яз» (сухостійне) діаметром 45 см — 8 093,42 грн.

Дерева породи «клен»:

- діаметром 54 см — 21 251,25 грн;

- діаметром 47 см — 18 722,06 грн;

- діаметром 43 см — 16 186,84 грн;

- діаметром 35 см — 11 110,39 грн;

- діаметром 64 см — 27 574,24 грн.

Загальний розмір заподіяної шкоди, відповідно до висновку експерта, становить 214 800,84 грн (т. 1, а.с. 91– 97).

Водночас в Акті №49 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, складеному 18 вересня 2023 року заступником начальника виробничого структурного підрозділу «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі – акт), наведено попередній розмір шкоди, завданої незаконним вирубуванням дерев, який обчислено на підставі «Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» (постанова Кабінету міністрів України №665 від 23 липня 2008 року (т. 1, а.с. 36– 38).

При цьому, визначений у акті розмір шкоди щодо дерев породи «клен» відповідає розрахункам, наведеним у висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 12 грудня 2023 року №1559/23-28.

Натомість розмір шкоди, визначений щодо дерев породи «черешня», є іншим:

- по 8 725,77 грн за дерево діаметром 32 та кожне з двох дерев діаметром 34 см;

- 11 110,39 грн – за дерево діаметром 36 см.

Загальний розмір шкоди, визначений в Акті №49, встановлено в розмірі 140 225,87 грн.

За результатами розгляду кримінального провадження № 12023091210000162 вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2024 року у справі № 349/24/24 ОСОБА_1 визнано винуватим у незаконній порубці шести дерев у захисному лісовому насадженні, що заподіяло істотну шкоду (т.2 а.с. 96-98).

Згідно з указаним вироком, ОСОБА_1 визнав свою вину в незаконній порубці трьох дерев породи «черешня» діаметром біля шийки кореня 32, 34 та 36 см, а також трьох дерев породи «клен» діаметром біля шийки кореня 35, 54 та 64 см.

Рішенням Рогатинського районного суду від 02 липня 2024 року у справі №349/511/24 з Лисого О.С. стягнуто шкоду, завдану навколишньому природному середовищу незаконним вирубуванням шести дерев в сумі 145 621,36 грн (т.2; а.с.100-105).

Матеріали досудового розслідування щодо незаконної рубки однієї черешні з діаметром кореня 34 см та двох кленів з діаметром кореня 43 та 47 см постановою слідчого від 04 січня 2024 року виділено в окреме кримінальне провадження №12024091210000008, у якому особу порушника не встановлено (т.1; а.с.35).

Судами встановлено, що незаконна рубка дерев здійснена на земельній ділянці, яка розташована на території Рогатинської територіальної громади, до якої увійшли території Дегівської територіальної громади згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України №714-р від 12.06.2020.

Вказана земельна ділянка входить до лісозахисних насаджень залізниці (квартал № 61, виділ № 271) та перебуває у користуванні АТ «Українська залізниця», що підтверджується Планом полоси відведення лінії Березовиця Острів – Ходорів Львівської залізної дороги (т.1; а.с.39-40), протоколом огляду місця події у кримінальному провадженні №12023091210000162 (41-53), заявою по вчинення правопорушення лісового законодавства (т.1 а.с.27-28) та визнається сторонами.

Виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» є структурним підрозділом регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується Положенням цього підрозділу (т.1; а.с.54-61).

Одними з основних завдань Львівської дистанції захисних лісонасаджень є організація та виконання робіт щодо утримання захисних лісонасаджень у межах землекористування товариства, здійснення заходів для забезпечення охорони і захисту лісу, зокрема виявлення самовільних рубок (пункти 2.1, 2.6 Положення про виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця»).

Відповідно до пункту 3.2 Положення, однією з функцій виробничого структурного підрозділу «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» є забезпечення охорони захисних лісонасаджень від незаконних рубок.

Прокурор стверджує, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустив протиправну бездіяльність, внаслідок чого зрубано одну черешню з діаметром 34 см та два клени діаметром 47 см та 43 см, чим заподіяно державі шкоду у розмірі 53 474,39 грн, яку просив стягнути на користь позивача.

Згідно з ч.1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною другою статті 68 цього Закону встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.

Відповідно до ч.ч.3,4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відшкодування збитків завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). 3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Водночас частиною 2 ст.19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями ст.63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

В силу ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України).

Статтею 107 Лісового кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

До лісового фонду України належать у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (частина 1 статті 4 ЛК України).

Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються, зокрема, на захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції) (пункт 1 статті 39 ЛК України).

Відповідно до положень пункту 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №733 від 16.05.2007, до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг.

Пунктом 9.29 ДБН В.2.3-19:2018 «Залізниці колії 1520 мм» передбачено, що у зонах степу та лісостепу на ділянках, що заносяться снігом, створюються захисні лісові насадження. Їх висаджують на відстані не менше 20 м від осі крайньої колії, але не ближче 5 м від брівки виїмки в місці найбільшої її глибини. За наявності нагірних канав 5 м вимірюються від їх зовнішньої брівки. Головними породами для лісосмуг залізниць України можуть слугувати: дуб, сосна, модрина, ясен, ялина, горіх чорний, айлант, акація біла, тополя, вільха тощо. Захисні лісонасадження вздовж залізниць прирівнюються за своїм значенням до лісів І групи.

Водночас, судом встановлено, що відповідно до п.2.11.3 Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України Державної адміністрації залізничного транспорту України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 № 072-Ц, до поточного утримання захисних лісонасаджень, зокрема, відносяться також роботи з охорони від самовільних рубок і пожеж. Охороною, веденням захисного господарства в лісонасадженнях залізниць займаються спеціалізовані лісогосподарські підрозділи дистанції захисних лісонасаджень, які підпорядковані службам колії залізниць.

Зазначені вище обов`язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача Виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», що визначено у Положенні про виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», затвердженому наказом регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 20.03.2023 № 143/од. Згідно з вказаним Положенням підрозділ відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції,зокрема забезпечення охорони захисних лісонасаджень від незаконних рубок.

Із матеріалів справи вбачається, що рубка дерев вчинена у межах кварталу №61, виділу №271 захисних лісонасаджень залізниці, тобто на території, яка має цільове функціональне призначення саме як захисні насадження лінійного типу.

Факт їх включення до відповідного виділу лісових насаджень підтверджується як планово-картографічними матеріалами смуги відведення залізниці, так і актом огляду місця події, складеним уповноваженою посадовою особою залізниці. Оскільки ці насадження виконували захисну функцію вздовж об`єкта транспортної інфраструктури - залізничної колії, що підтверджує їх цільове призначення як елемента системи інженерного та екологічного захисту. Ця функціональна спрямованість є характерною ознакою захисних лісів.

Окрім того, при складанні акта про огляд місця вчинення правопорушення лісового законодавства №49 від 18.09.2023 відповідач визначив розмір шкоди із застосуванням такс для обчислення шкоди, завданої лісу, тобто виходив із правового режиму спірних насаджень як лісових.

Зважаючи на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що захисні насадження, які розміщені в межах залізничної смуги відведення та які були незаконно зрубаними, є частиною лісового фонду України, а отже належать до категорії захисних лісів. Та обставина, що цільовим призначенням відповідної земельної ділянки є забезпечення функціонування залізничного транспорту, жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції, адже захисні ліси належать до лісового фонду незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, про що уже було зазначено вище.

Крім цього, статтею 47 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, а відтак до фондів органів місцевого самоврядування, в адміністративних межах яких розташовані земельні ділянки, де здійснювались незаконні поруби лісових ресурсів.

Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №43 від 29.01.2013, завдані природним ресурсам збитки відшкодовуються шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок на тій адміністративній території, на якій скоєно правопорушення (для подальшого розподілу коштів між державним, обласним та місцевим бюджетами).

Також судом першої інстанції правомірно зазначено, що дії відповідача щодо фіксування рубки невстановленими особами жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу, а кримінальне провадження за цим фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.

Зміст обов`язків постійного лісокористувача визначений безпосередньо нормами Лісового кодексу України у імперативний спосіб і не ставиться в залежність від прийняття підзаконних актів, які деталізують окремі процедурні аспекти його реалізації. Тому посилання апелянта(відповідача) на відсутність затвердженого переліку заходів не може розцінюватися як обставина, що звільняє його від виконання обов`язку із забезпечення охорони та збереження лісових насаджень.

Фактичні обставини справи свідчать, що спірні насадження розташовані у межах смуги відведення залізниці, перебувають у сфері фактичного контролю та управління відповідача, який здійснює їх експлуатаційне обслуговування та організаційні заходи щодо утримання. За таких умов саме на відповідача покладений обов`язок щодо недопущення стороннього втручання у стан захисних насаджень, оскільки він є єдиним суб`єктом, який має реальну можливість організувати їх охорону на відповідній території.

Отже, аргументи відповідача про відсутність визначеного переліку заходів не спростовують факту наявності у нього законодавчо встановленого обов`язку забезпечувати охорону лісів та не виключають оцінки його поведінки як такої, що не відповідала вимогам належної та розумної організації захисту лісових насаджень у межах закріпленої за ним території.

Разом з цим, як уже зазначалося вище, у цій категорії справ саме на відповідача покладається обов`язок довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду: від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі №906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та підтримано Верховним Судом у справі №914/669/22 від 18.05.2023.

У пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог частини 2 статті 19, статей 63 і 86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 та 19.09.2018 у справах №№909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконного вирубування лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці рубки нарівні з лісокористувачами.

З огляду на вказану позицію необгрунтованими є доводи апелянта про безпідставність позовних вимог у зв`язку з визнанням АТ «Укрзалізниця» потерпілою стороною у межах кримінального провадження.

Зважаючи на викладене вище, бездіяльність відповідача утворює склад цивільного правопорушення (незаконне вирубування дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, неспростована вина). Отже, підставним є покладення на нього цивільно-правової відповідальності.

Апеляційний суд відхиляє посилання АТ «Укрзалізниця» на те, що стаття 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та стаття 105 ЛК України не передбачають відповідальності за порушення вимог з охорони лісів, розташованих у смугах відведення залізниць (захисних лісів).

Отже, встановлення винної особи є тим юридичним механізмом, який забезпечує подальше відшкодування шкоди та відновлення майнової сфери потерпілого. Водночас закон покладає на відповідача обов`язок щодо належної охорони та збереження захисних насаджень, належне виконання якого створює передумови для своєчасного виявлення осіб, причетних до незаконної рубки, ще на стадії її вчинення або готування, та унеможливлює або істотно ускладнює заподіяння такої шкоди.

Зокрема, відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи №1559/23-28 від 12 грудня 2023 року, загальний розмір шкоди, завданої незаконною рубкою десяти дерев, становить 214 800,84 грн, що узгоджується з матеріалами кримінального провадження та первинними актами фіксації правопорушення.

Судами також враховано, що вироком Рогатинського районного суду від 02 липня 2024 року у справі №349/511/24 з безпосереднього винуватця незаконного вирубування шести дерев — ОСОБА_1 — стягнуто шкоду у розмірі 145 621,36 грн, що охоплює частину встановлених експертизою збитків.

Окрім того, предметом позову у цій справі охоплюється шкода, заподіяна незаконним вирубуванням трьох дерев, що зазначено вище.

Згідно з висновком судової інженерно-екологічної експертизи №1559/23-28 від 12 грудня 2023 року, розмір шкоди за вказані три дерева становить 61 086,06 грн.

Водночас, відповідно до Акта №49 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18 вересня 2023 року, розмір шкоди за ті самі три дерева визначено у сумі 43 634,67 грн.

Таким чином, між актом фіксації та висновком експерта наявна розбіжність виключно щодо оцінки шкоди за дерево породи черешня діаметром 34 см, тоді як щодо двох дерев породи клен їх вартість є ідентичною.

Дослідивши дане розходження апеляційним судом встановлено, що відповідно примітки 1 до додатку 1 Постанови КМУ № 665 від 23.07.2008 за незаконне вирубування або пошкодження до ступеня припинення росту плодових дерев: розмір шкоди обчислюється за цією таксою, збільшеною у 3 рази, а отже здійснений експертом розрахунок заподіяної шкоди за порубку дерева "Черешня" також відповідає вимогам чинного законодавства.

Оцінюючи наведені розбіжності між актом огляду місця події та висновком судової інженерно-екологічної експертизи, а також спосіб формування позовних вимог, суд виходить із того, що висновок експертного дослідження, проведеного у межах кримінального провадження, є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір завданої шкоди.

Верховним судом у постанові від 25.03.2021 у справі № 752/21411/17 вказано, що суд враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18), а можливість використання при розгляді іншої справи в якості одного з доказів виконаних у кримінальному провадженні висновків експерта підтверджено Верховним Судом (постанови від 17 жовтня 2019 року у справі № 678/364/15-ц; від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 та від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18).

В той же час, Акт №49 огляду місця вчинення правопорушення має характер лише первинної фіксації обставин події та попереднього розрахунку шкоди.

За таких обставин суд встановлює, що прокурором при визначенні розміру позовних вимог у сумі 53 474,39 грн допущено арифметичну невідповідність даним експертного розрахунку, оскільки правильний розмір шкоди за три дерева, визначений на підставі висновку експерта, становить 61 086,06 грн.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, встановивши, що належний розмір шкоди за три дерева, визначений судовою експертизою, є більшим за суму, заявлену прокурором до стягнення, суд позбавлений процесуальної можливості присудити суму, яка перевищує межі позовних вимог.

За таких обставин суд вирішує спір виходячи виключно з меж заявленого позову.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/3090/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Натомість заперечення прокурора та позивача-2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/3090/25 підлягає залишенню без змін.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, б/н від 28.05.2026 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/3090/25 – залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Галушко Н.А.