Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №629/7785/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 серпня 2026 року

м.Харків

справа № 629/7785/25

провадження №22-ц/818/4160/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

Суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

,розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Балли Владислава Володимировича на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 квітня 2026 року, постановлене суддею Мицик С.А.,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ТОВ «Фінфорс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованість за кредитним договором №186847-М від 03.02.2021 року у розмірі 39565,32 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту – 14700,00 грн., відсоткам - 24865,32 грн. , а також судові витрати у виді судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованість за кредитним договором за договором №186847-М від 03.02.2021 року в розмірі 39565 грн 32 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн 40 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Балла В.В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Посилається на незаконність, необґрунтованість, однобічність та безпідставність судового рішення, що порушує права відповідача. Вважає висновки суду передчасними, зробленими за відсутності належного аналізу доказів, наявних у справі. Зазначає, що дійсно отримував кредит в сумі 14700 грн., проте, його повністю погасив, оскільки кредит було надано на умовах, відмінних від тих, які заявляє позивач. Вважає, що всі здійснені ним платежі, незалежно від призначення, у першу чергу мали погашати прострочену суму кредиту та прострочені проценти, натомість, жодна з оплачених відповідачем сум не була зарахована на погашення заборгованості за тілом кредиту. Крім того, вважає, що кредитор не міг застосовувати до відповідача збільшену процентну ставку, навіть за умови, якщо відповідач не повернув кредит у погоджений сторонами строк, оскільки це суперечитиме вимогам ЗУ «Про споживче кредитування і порушуватиме права відповідача як споживача. Зазначає, що в пунктах 2.6.5. та 2.6.6. Договору визначено, що загальна вартість кредиту становить 17875,2 грн., а сума повернення складає аналогічні 17875,2 грн. А тому, розрахунок заборгованості, поданий позивачем, підтверджує оплату відповідачем 18110,13 грн, як заборгованості за договором споживчого кредитування, що, на думку відповідача, свідчить про те, що заборгованість відповідача перед первісним кредитором, є повністю погашеною. Також відповідач вважає, що позивач не довів факту укладення кредитного договору, оскільки не підтверджено отримання та використання відповідачем одноразового ідентифікатора, а електронні докази не містять даних про час, спосіб та особу їх створення. Крім того, зазначає, що позивач, як новий кредитор, не довів належним чином перехід до нього права вимоги за договором, що виключає можливість задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Фінфорс» просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, оскільки вона не містить відомостей, які підтверджують необгрунтованість рішення або неправильність встановлених обставин. Зазначає, що відповідач не заперечував проти факту укладення кредитного договору та факту отримання апелянтом кредитних коштів. Доказів на підтвердження того, що договір був укладений на умовах, відмінних від тих, про які заявляє позивач, апелянтом не надано. Вважає посилання апелянта на порушення положення ст.19 ЗУ «Про споживче кредитування» таким, що не заслуговують на увагу, оскільки договір було укладено відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Щодо тверджень відповідача стосовно черговості зарахування коштів, посилається на норми ст.534 ЦК України та п.7.3. кредитного договору, відповідно до яких, в першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу – сплачуються проценти і неустойка, у третю – основна сума боргу, а в четверту – штрафні санкції і неустойка. Таким чином, наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснений на підставі кредитного договору, положення якого відповідають вимогами цивільного законодавства. Стосовно підвищення процентної ставки зазначає, що п.2.5. договору передбачена фіксована процентна ставка, яка є незмінною протягом усього строку кредитного договору, а договір не передбачає самостійного\. З визначеною у кредитному договорі періодичністю, збільшення або зменшення процентної ставки, на відміну від змінюваного типу процентної ставки. Щодо відсутності даних на підтвердження отримання та використання відповідачем одноразового ідентифікатора зазначає, що апелянтом не заперечувався факт отримання кредитних коштів, що свідчить про те, що без вчинення дій з підписання кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором\. Отримання апелянтом кредитних коштів, є неможливим. А тому, з метою укладення правочину апелянтом було вчинено ряд послідовних дій, які були спрямовані на укладення правочину, факт чого апелянтом не оскаржується. Примірник кредитного договору був надісланий відповідачеві. Крім того, умови договору також були закріплені в Паспорті кредиту, який містить інформацію про умови кредитування, який також був підписаний заявником при оформленні кредитного договору. Таким чином вважає, що апелянт погодив підписання кредитного договору на умовах, які зазначені в ньому, копія якого є в матеріалах справи, іншого договору, при наявності сумнівів в його умовах, апелянтом надано не було

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем на підставі достатніх та достовірних доказів підтверджено укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «f15027».При цьому, сторонами було погоджено істотні умови договору, на виконання якого відповідачем було отримано кредитні кошти, які своєчасно повернуто не було, що призвело до утворення заборгованості.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що 03.02.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Еквіфін Україна» (в подальшому ТОВ «Містер Кеш») за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Еквіфін Україна» було укладено кредитний договір №186847-М, на підставі якого відповідачу надано кредит у розмірі 14700,00 грн., строком на 30 днів, дата погашення кредиту 04.03.2021 року, зі сплатою 0,72 % в день, у межах строку кредиту (а.с. 42-48).

Крім того, між відповідачем та первісним кредитором було укладено 8 додаткових угод про продовження строку користування кредитними коштами. Згідно додаткової угоди №8 від 25.05.2021 року до кредитного договору, позичальник повинен був сплатити проценти та повернути кредитодавцю суму кредиту до 28.05.2021 року. У встановлений строк відповідач належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим, керуючись умовами зазначеного Кредитного договору та умовами додаткової угоди до кредитного договору (автопролонгація) від 25.05.2021 року, кредитний договір було автопролонговано на 20 днів, зі сплатою 4,15 % в період автопролонгації, дата погашення кредиту 17.06.2021 року.

07.07.2021 року між ТОВ «Еквіфін Україна» та ТОВ «Фінфорс» було укладено Договір факторингу № 42987483-69, відповідно до умов якого право вимоги зокрема за Договором №186847-М перейшло до ТОВ «Фінфорс» (а.с. 81-83).

Згідно розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за вказаним Договором становить 39565,32 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту – 14700,00 грн., відсоткам - 24865,32 грн.(а.с.77-80).

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 15.12.2025, наданої на виконання ухвали суду від 05.11.2025, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . З виписки про рух коштів, наданої АТ КБ «Приватбанк», за період з 03.02.2021 по 07.02.2021, вбачається, що на картковий рахунок № НОМЕР_2 відбулось зарахування переказу: 03.02.2021 у розмірі 14700,00 грн. (а.с.117-118).

Зазначаючи про наявність непогашеної заборгованості у відповідача за кредитним договором у розмірі 39565,32 грн., яка складається з заборгованості за сумою кредиту 14700,00 грн., заборгованості за відсотками 24865,32 грн., а також судових витрат у виді судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, позивачем подано до суду позов у даній справі.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12цьогоЗакону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини 1статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до приписів статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Зважаючи, що без здійснення вказаних дій відповідачем, кредитний договір не був би укладений сторонами, то цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Зважаючи, що сторонами було погоджено істотні умови договору, на виконання якого ОСОБА_1 отримано кредитні кошти, які своєчасно повернуто не було, що призвело до утворення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості у судовому порядку.

Заперечення ОСОБА_1 щодо відсутності доказів отримання та використання одноразового ідентифікатора, спростовуються наданими позивачем доказами. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до ТОВ «Мастер Кеш» з метою отримання коштів ОСОБА_1 було заповнено відповідну заяву, яка містить персональні дані серія та номер паспорту, реєстраційний номер облікової картки платника податків, тощо.

Доказів, що вказані дані було внесено сторонньою особою внаслідок шахрайський дій або належать іншій особі, відповідачем не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався. Доказів відсутності волевиявлення на укладання договору відповідачем не надано.

Крім того, факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується, а лише заперечується розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що умови договору є несправедливими та порушують його права як споживача, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За частино 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).

На час укладання кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з його умовами, а тому, у разі якщо він вважав їх для себе неприйнятними та несправедливими, мав можливість відмовитися від вказаної угоди та укласти правочин з іншим контрагентом на інших умовах.

Відповідно до вищевикладеного, судова колегія відхиляє доводи відповідача про неправомірність нарахування відсотків за підвищеною процентною ставкою, оскільки умовами договору передбачено можливість автопролонгації за певних умов.

Відповідно до умов Розділу 5 кредитного договору, позичальник має право продовжити стирок користування кредитом, для продовження якого, йому необхідно сплатити кредитодавцю нараховані проценти за ту кількість днів, на яку бажає продовжити строк. У разі не сплати позичальником заборгованості до закінчення строку дії договору та не продовження строку дії Договору, кредитодавцем застосовується автопролонгація з наступного дня після закінчення запланованої дати повернення кредиту. Продовжити строк кредитування позичальник має право необмежену кількість разів. Факт оплати нарахованих процентів, є підставою для оформлення відповідної додаткової угоди до цього Договору.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, станом на 04.03.2021 (строк дії договору) кредитодавцем було нараховано 3069,36 грн. відсотків та відповідачем було сплачено лише 3000 грн., яка була кредитодавцем зарахована, відповідно до умов Розділу 7 кредитного договору, на погашення заборгованості за процентами. При цьому, тіло кредиту в сумі 14700 грн. відповідачем сплачено не було, а отже, відповідно до умов п.5.1. даного договору, відбулася пролонгація строку дії даного договору. В наступному, відповідачем також сплачувалась частково лише заборгованість за відсотками, а заборгованість за тілом кредиту – сплачена не була, та дія договору була пролонгована. Станом на 03.02.2021 виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами в розмірі 39565,32 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту – 14700,00 грн., заборгованість за відсотками - 24865,32 грн..

Вказані умови були погоджені відповідачем при укладанні договору, а тому відсутні підстави вважати, що відсотки нараховано поза межами умов кредитного договору.

Також, судова колегія вважає, що ТОВ «ФІН ФОРС» у встановленому законом порядку набуло прав вимог до відповідача, оскільки договір факторингу не визнано недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Отже, укладений між фінансовими установами ТОВ « Мастер Кеш» та ТОВ «ФІН ФОРС» договір факторингу, є належними доказами переходу прав вимог до боржника за кредитними договорами.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Балли Владислава Володимировича – залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова