Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №712/15817/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 712/15817/25

провадження № 22-ц/4809/1260/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Таскомбанк»

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року у складі судді Забуранного Р. А. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В листопаді 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі – АТ «Таскомбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь кредитну заборгованість за кредитним договором № 002/10329950-CK_SB від 28.05.2021, що в частині тіла кредиту та процентів станом на 12.05.2025 складає 49 260,59 грн, та понесені судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 28 травня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу встановлено кредитний ліміт та надано кредитні кошти в розмірі 28 884,73 грн із процентною ставкою 37 % річних.

Банк свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів виконав, однак відповідач належним чином умови договору не виконував, припинив погашати кредит та сплачувати проценти, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої станом на 12 травня 2025 року становив 49 260,59 грн, з яких 28 884,73 грн – заборгованість за тілом кредиту та 20 375,86 грн – заборгованість за процентами.

Оскільки незважаючи на проведені банком заходи досудового врегулювання спору та направлення відповідачу вимоги про дострокове повернення кредиту і погашення заборгованості, борг не погашено, АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року позов АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Заявою-договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» кредитну заборгованість за кредитним договором № 002/10329950-CK_SB вiд 28.05.2021 в розмірі заборгованості по тілу кредиту – 28 884 грн 73 коп та сплачену суму судового збору у розмірі 1 420 грн 50 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами укладено кредитний договір, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 28 884,73 грн, однак він належним чином не виконував зобов`язання щодо його повернення, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 28 884,73 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих процентів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з 16.08.2024 проходить військову службу за мобілізацією, а тому на нього поширюються передбачені законом пільги щодо ненарахування процентів за користування кредитом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ «Таскомбанк» просить скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити вказані вимоги у повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за процентами, неправильно застосував положення законодавства щодо пільг військовослужбовців та неповно з`ясував обставини справи.

ОСОБА_1 не повідомляв банк про проходження військової служби з 16.08.2024 та не подавав документів для підтвердження права на відповідну пільгу, у зв`язку з чим є правомірним нарахування процентів відповідно до умов кредитного договору.

Крім того, позивач посилається на обов`язковість договору для сторін та право банку на отримання процентів за користування кредитними коштами, вважаючи, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам і доказам.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 49 260 грн 59 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що28 травня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про комплексне банківське обслуговування, яка є кредитним договором № 002/10329950-CK_SB.

На виконання умов договору відповідачу встановлено кредитний ліміт та надано кредитні кошти у розмірі 28 884,73 грн зі ставкою 37 % річних, строком користування 12 місяців з автоматичною пролонгацією.

Станом на 12 травня 2025 року заборгованість за кредитним договором становила 49 260,59 грн, з яких 28 884,73 грн – заборгованість за тілом кредиту та 20 375,86 грн – заборгованість за процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками за рахунком.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Оскільки зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсотках, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Матеріалами справи, наявними в підсистемі «Електронний Суд», підтверджується, що 28 травня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про комплексне банківське обслуговування, яка є кредитним договором № 002/10329950-CK_SB.

На виконання умов договору відповідачу встановлено кредитний ліміт та надано кредитні кошти у розмірі 28 884,73 грн зі ставкою 37 % річних, строком користування 12 місяців з автоматичною пролонгацією.

Станом на 12 травня 2025 року заборгованість за кредитним договором становила 49 260,59 грн, з яких 28 884,73 грн – заборгованість за тілом кредиту та 20 375,86 грн – заборгованість за процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками за рахунком.

Відмовляючи в задоволенні вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з 16.08.2024 проходить військову службу за мобілізацією, а тому на нього поширюються передбачені законом пільги щодо ненарахування процентів за користування кредитом.

Проте, в повній мірі за такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19 (провадження № 61-7310св24).

Під час розгляду справи судом першої інстанції, у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що він є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, а тому відповідно до п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позовна вимога про стягнення процентів за кредитом є незаконною та такою, що не підлягає задоволенню.

На підтвердження зазначених доводів, ОСОБА_1 до суду першої інстанції було надано копію військового квитка серії НОМЕР_1 та копію довідки Військової частини НОМЕР_2 від 05.10.2025 № 4882, з яких слідує, що ОСОБА_1 за мобілізацією перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_2 з 16.08.2024 (а. с. 39-40).

Оскільки відповідач є військовослужбовцем, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на нього поширюються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у тому числі, положення п. 15 ст. 14 вказаного Закону.

За таких обставин, у кредитора були відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитом за період з 01.08.2024 по 12.05.2025 згідно договором в розмірі 11 797 грн 51 коп, а тому суд вважає, що в задоволенні вказаних вимог необхідно було відмовити.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 002/10329950-CK_SB від 28.05.2021 в сукупному розмірі 37 463 грн 08 коп, з яких 28 884 грн 73 коп – заборгованість по тілу кредиту, 8 578 грн 35 коп - заборгованість по процентам.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не повідомляв банк про проходження військової служби та не подавав документів на підтвердження права на пільгу, не заслуговують на увагу суду, оскільки право військовослужбовця на передбачене законом звільнення від сплати процентів не ставиться в залежність від попереднього повідомлення кредитора чи подання йому відповідних документів. Визначальним у цій справі є встановлений факт проходження відповідачем військової служби з 16.08.2024 року, а тому з цієї дати нарахування процентів за користування кредитом не допускається.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 розпочав проходження військової служби лише з 16.08.2024, помилково відмовив у стягненні всієї суми нарахованих процентів, не розмежувавши період користування кредитом до та після набуття відповідачем статусу військовослужбовця, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення процентів за користування кредитом у повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року підлягає зміні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що фактично позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 37 463,08 грн, що становить 76,05 % від ціни позову (37 463,08*100/49 260,59), в порядку розподілу судових витрат із ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» підлягає стягненню 1 842,24 грн (2 422,4*76,05%) судового збору, сплаченого позивачем за подання позову.

В порядку розподілу судових витрат із ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, що становить 17,41 % (8 578,35*100/49 260,59) підлягає стягненню 632,61 грн (3 633,6*17,41%) судового збору, сплаченого позивачем при поданні апеляційної скарги.

Остаточно з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» підлягає стягненню 2 474 грн 85 коп судового збору.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року змінити.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (код ЄДРПОУ 09806443) за кредитним договором № 002/10329950-CK_SB від 28.05.2021 в розмірі 37 463 (тридцять сім тисяч чотириста шістдесят три) грн 08 коп, з яких 28 884 грн 73 коп – заборгованість по тілу кредиту, 8 578 грн 35 коп - заборгованість по процентам.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (код ЄДРПОУ 09806443) 2 474 (дві тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 85 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник