Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №346/6691/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/6691/25

Провадження № 22-ц/4808/1441/26

Головуючий у 1 інстанції Коваленко Д. С.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Максюти І.О.,

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду у складі судді Коваленка Д.С. ухвалене 18 травня 2026 року в м. Коломиї Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 25 травня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав строком на 4 місяці, яким заборонити ОСОБА_1 перебувати у місці проживання (перебування) ОСОБА_2 , а саме перебувати в приміщенні літньої кухні, що є складовою квартири АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_1 наближатись на відстань до 200 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб.

Заяву обґрунтовувала тим, що вона з ОСОБА_1 з 23.12.1991 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29 червня 2011 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 продовжує проживати у літній кухні, яка є складовою частиною квартири АДРЕСА_1 , належить заявниці та її повнолітнім дітям в рівних частинах. Починаючи з кінця січня 2025 року ОСОБА_1 дізнавшись, що він знятий з реєстрації у цій квартирі став агресивно ставитись до неї, систематично погрожував їй фізичною розправою, ображав нецензурною лексикою. Окрім цього, ОСОБА_1 систематично вживає алкогольні напої та веде антисоціальний спосіб життя, запрошує своїх товаришів до літньої кухні, де розпиває на кухні з ними спиртні напої у великій кількості, не пускає її до кухні та ванної кімнати. ОСОБА_1 спалив емальований посуд, влаштував безлад та антисанітарію у ванній кімнаті та на кухні, чим перешкоджає їй у користуванні її майном та житловим приміщенням.

Вказувала, що через постійний психологічний тиск колишнього чоловіка вона була змушена декілька днів проживати в своєї знайомої. Пізніше проводила час за місцем проживання іншої знайомої, де також зберігала цінні речі. Побоюючись за своє життя вона 30 січня 2025 року виїхала за кордон і перебувала за межами України до 29 квітня 2025 року.

Усвідомлюючи, що в квартирі проживає тільки вона, як його колишня дружина, а їх діти проживають окремо, ОСОБА_1 постійно та систематично протягом 2025 року в періоди часу з 29 квітня по 12 серпня 2025 року та з 09 листопада 2025 року по даний час чинить щодо неї психологічне насильство. Дане насильство проявляється у погрозах її життю та здоров`ю, застосуванню нецензурної лексики образливого характеру, погроз її отруїти.

Внаслідок таких дій, вона 28.07.2025 року зверталась до поліції, за результатом чого відносно ОСОБА_1 винесено тимчасовий заборонний припис та складено адміністративний протокол за ст. 173-2 ч.1 КУпАП. Проте, ОСОБА_1 і надалі продовжував вчиняти незаконні дії щодо заявниці. Після цього, вона знову була змушена проживати в знайомої в м. Коломиї та в дочки в м. Чернівці.

Зазначила, що відчуває загальне виснаження нервової системи внаслідок тривалого фізичного та психологічного стресу, проявляється дратівливість, вона швидко втомлюється, знизилась працездатність, погіршився сон.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 18 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Вирішено видати, на строк 3 місяці, обмежувальний припис у вигляді таких заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладання на нього таких обов`язків:

заборонити йому перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (як у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , так і у приміщенні літньої кухні);

заборонити йому наближатись на відстань ближче ніж 200 метрів до місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 ;

заборонити йому вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Також вирішено направити ОСОБА_1 на проходження програми для кривдників до Департаменту надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради на строк 3 місяці.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, рішення суду незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує, що суд не звернув увагу, що за заявою ОСОБА_2 від 28.07.2025 щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Однак, постановою Коломийського міськрайонного суду від 04.09.2025, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.12.2025, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_2 до поліції щодо погроз ОСОБА_1 фізичною розправою.

Вважає, що надані ОСОБА_2 фотоматеріали (із зображенням ОСОБА_1 , брудного посуду та неприбраної кімнати) не підтверджують вчинення ним домашнього насильства. Також долучені нею документи щодо нібито економічного насильства у зв`язку з обмеженням користування газовим котлом не підтверджують заподіяння шкоди її здоров`ю. За цим фактом поліцією було складено адміністративний протокол, однак до суду його не направлено. В судовому засіданні ОСОБА_1 під присягою заявив, що газовий котел знаходиться в літній кухні, а в квартирі в якій проживає ОСОБА_2 , є індивідуальне газове опалення – газовий конвертор. Про наявність в квартирі індивідуального опалення підтвердили заявниця та свідок.

Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчиняв щодо ОСОБА_2 системні дії психологічного насильства, які спричинили шкоду її психічному здоров`ю. Наявні у справі докази підтверджують лише існування тривалого побутового, сімейного та житлового конфлікту між колишнім подружжям, однак не доводять наявності саме домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Факт конфлікту між колишнім подружжям, наявність майнового спору, проживання в одному домоволодінні, неприязні відносини та взаємні претензії самі по собі не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.

Крім того, суд послався на показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак із самого рішення суду вбачається, що жодна із цих свідків не була очевидцем домашнього насильства.

Звертає увагу, що наявність у заявниці емоційного або невротичного стану не є автоматичним доказом того, що цей стан спричинений саме протиправними діями ОСОБА_1 .

Між сторонами існує тривалий житловий спір щодо користування домоволодінням за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 тривалий час фактично проживає у літній кухні, де облаштував кімнату для проживання, тоді як ОСОБА_2 проживає у квартирі. Суд мав перевірити, чи не використовується обмежувальний припис як спосіб фактичного виселення з місця проживання без належної оцінки житлових прав апелянта. ОСОБА_1 вважає, що своїми діями ОСОБА_2 хоче позбавити його житла, яке вони спільно придбали під час проживання у шлюбі – квартира АДРЕСА_1 .

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а тому у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Зазначає, що за зверненням його довірительки щодо ОСОБА_1 було винесено тимчасовий заборонний припис від 17.12.2025 строком на три доби шляхом заборони будь-яким способом контактувати з постраждалою особою. Вказує, що після вимкнення ОСОБА_1 газового котла у ОСОБА_2 відбулося переохолодження, а тому такі дії, на її думку, сприяли настанню негативних наслідків для стану її здоров`я. При цьому зазначений припис ОСОБА_1 не оскаржувався та не виконувався.

Посилання скаржника на безпідставне врахування судом показань свідків є необґрунтованими, оскільки такі показання були належним чином оцінені судом у сукупності з іншими доказами та підтверджують наявність підстав для видачі обмежувального припису.

Крім того, зазначає, що навіть під час судового розгляду справи ОСОБА_1 продовжував допускати образливі висловлювання. ОСОБА_2 зверталася за консультацією до психологів у зв`язку з пережитими обставинами.

Зазначає, що з приводу невиконання ОСОБА_1 рішення суду про видачу обмежувального припису, а саме продовження спільного проживання з нею у літній кухні, 22.06.2026 вона звернулася до органів поліції, за результатами чого до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження.

В судовому засіданні апеляційного суду скаржник та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з викладених у ній мотивів. Крім того, ОСОБА_1 пояснив, що між ним та колишньою дружиною існує спір щодо користування квартирою. ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 з квартири без надання іншого житла, а останній пред`явив зустрічний позов про визнання договору дарування недійсним. У ході розгляду цієї справи сторони уклали мирову угоду, якою визначили порядок користування квартирою та літньою кухнею. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 21 грудня 2011 року відповідну справу та зустрічний позов залишено без розгляду. Крім того, пояснив, що ОСОБА_2 фактично проживає та працює в Польщі, а до м. Коломиї приїжджає лише на нетривалий час. При цьому він не чинить їй жодних перешкод у користуванні квартирою чи іншими приміщеннями, а газовий котел у літній кухні взагалі відсутній.

ОСОБА_2 та її представникзаперечили проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає не повністю.

Постановляючи рішення, суд виходив з того, що надані йому докази (покази свідків та медичні документи) у їх сукупності, дійсно вказують на те, що ОСОБА_1 , починаючи з липня 2025 року застосовує по відношенню до ОСОБА_2 психологічне домашнє насильство, яке полягає у словесних образах, погрозах, приниженні та залякуванні, що викликало у ОСОБА_2 , як постраждалої особи, побоювання за свою безпеку, спричинило емоційну невпевненість та завдало шкоди її психічному здоров`ю. І дійсно є вірогідність продовження цього насильства щодо неї, оскільки навіть у суді ОСОБА_1 серйозно образив заявницю. А тому щодо ОСОБА_1 слід застосувати обмежувальний припис з метою захисту ОСОБА_2 , як постраждалої особи тими способами, якими вона просить, оскільки вони відповідають статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Однак, зважаючи на характеристику ОСОБА_1 , а також мінімальний строк програм для кривдників, суд вважає, що припис слід застосувати на 3, а не на 4 місяці, як просила заявниця. Тому її заява підлягає частковому задоволенню. Крім того, суд прийшов до висновку, що на підставі ч.6 ст.28 вказаного Закону ОСОБА_1 слід направити на проходження програми для кривдників до Департаменту надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується не повністю з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 23 грудня 1991 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29 червня 2011 року (а.с. 16).

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 28.07.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до Коломийського РВП щодо домашнього насильства стосовно неї (а.с.24). Також з її пояснень встановлено, що ОСОБА_1 ображав її нецензурними словами, кляв її і казав, щоб вона забиралась жити на ОСОБА_5 , що там її житло, погрожував її отруїти, підсипати отруту у їду, оскільки у них спільна кухня (а.с. 25).

Постановою від 04 вересня 2025 року встановлено, що 19.12.2024 року набули чинності зміни до ч.1 ст. 173-2 КУпАП відповідно до яких, правопорушення за цією статтею є вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Таким чином дане правопорушення є умисним з матеріальним складом, тобто обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони є настання шкідливих наслідків. У даній категорії справи такими наслідками є шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Проте у даній справі (яка стосується події 28.07.2025) протокол про адміністративне правопорушення, як обов`язковий документ де викладені обставини правопорушення, не містить вказівки на настання наслідків передбачених ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а отже не містить об`єктивної сторони правопорушення. У зв`язку із чим провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито (а.с.28-30).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.12.2025 вказану постанову залишено без змін у зв`язку із відсутністю доказів настання у ОСОБА_2 шкоди її фізичному та психологічному здоров`ю (а.с.31).

Відповідно до протоколу про кримінальне правопорушення та іншу подію від 17.12.2025 ОСОБА_2 зверталась до поліції з приводу того, що ОСОБА_1 вчиняв відносно неї домашнє насильство, що виразилось в позбавленні можливості користуватись газовим котлом для опалення будинку (а.с. 71).

У відповідь на адвокатський запит Коломийський районний відділ поліції повідомив, що 04.06.2025 до чергової частини Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області надійшла протокол-заява від ОСОБА_1 про те, що протягом останнього часу його дружина ОСОБА_2 без його дозволу хоче продати спільно нажитий будинок, що в АДРЕСА_2 , яка зареєстрована в журналі єдиного обліку Коломийського РВП 04.06.2025 №9660. За вищевказаними матеріалами відомості до ЄРДР не вносились. Сформовано довідку згідно Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).

Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд звертає увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами дійсно існує тривалий конфлікт, пов`язаний, зокрема, із проживанням ОСОБА_1 у літній кухні та порядком користування житловими і господарськими приміщеннями. Водночас зазначений конфлікт не може бути підставою для автоматичного позбавлення ОСОБА_1 можливості перебувати за адресою свого проживаня.

При цьому сторони ще у межах розгляду цивільної справи щодо виселення ОСОБА_1 та визнання договору дарування недійсним домовились щодо порядку користування квартирою та літньою кухнею.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 фактично проживає у літній кухні за вказаною адресою та іншого зареєстрованого місця проживання не має. За таких обставин заборона перебувати за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі у приміщенні літньої кухні, фактично позбавляє його можливості користуватися місцем свого фактичного проживання та не забезпечує балансу між необхідністю захисту заявниці від домашнього насильства і правами заінтересованої особи.

Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_2 фактично більшу частину часу проживає за межами України, у Республіці Польща, де працює, а до м. Коломиї приїжджає лише на нетривалий час. Перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , у періоди відсутності ОСОБА_2 не створює для останньої реальний ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суд вправі заборонити кривднику перебувати у місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою. Водночас застосування такого заходу має бути обумовлене конкретними обставинами справи та відповідати меті обмежувального припису — забезпеченню безпеки постраждалої особи, а не вирішенню спору між сторонами щодо користування житлом.

При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи (Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі 754 /11171/19).

При цьому сам факт наявності підстав для застосування такого припису не означає, що всі передбачені законом заходи мають застосовуватися одночасно або в максимальному обсязі. Суд має визначити саме ті обмеження, які є необхідними та достатніми для запобігання продовженню чи повторному вчиненню домашнього насильства.

З огляду на встановлені у цій справі обставини колегія суддів вважає, що для забезпечення безпеки ОСОБА_2 немає необхідності забороняти ОСОБА_1 перебувати за всією адресою: АДРЕСА_2 , включаючи квартиру АДРЕСА_3 та літню кухню. Крім того, заборона наближатися до місця проживання ОСОБА_2 на відстань ближче ніж 200 метрів у поєднанні із забороною перебувати за відповідною адресою створює надмірне обмеження права ОСОБА_1 на пересування та користування єдиним житлом.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне залишити обмежувальний припис у силі в частині заходів, які є необхідними для запобігання продовженню чи повторному вчиненню домашнього насильства, однак виключити з нього заборону ОСОБА_1 перебувати у місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , як у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , так і у приміщенні літньої кухні, а також заборону наближатися на відстань ближче ніж 200 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , як такі, що за встановлених обставин є непропорційними визначеному ризику та надмірно обмежують права заінтересованої особи.

Відтак, рішення суду необхідно змінити.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383, 390 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 травня 2026 року в частині задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису змінити.

Виключити з обмежувального припису заходи у вигляді заборони ОСОБА_1 перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (як у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , так і у приміщенні літньої кухні), а також заборони йому наближатись на відстань ближче ніж 200 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_4 .

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 14 серпня 2026 року.