Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №345/4915/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/4915/25

Провадження № 22-ц/4808/1644/26

Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Максюти І.О.,

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю представника Калуського відділу державної виконавчої

служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івасів Я.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Калуського міськрайонного суду, постановлену головуючою суддею Сухарник І.І. 30 червня 2026 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, зобов`язання державного виконавця прийняти виконавчий лист до виконання та відкрити виконавче провадження,

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області ІФ МУ МЮ України Івасіва Я.Я.

Скаргу обґрунтував тим, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.01.2026 у справі № 345/4915/25 зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , визначено спосіб спілкування та графік побачень. Рішення набрало законної сили, на його виконання видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.

Вказав, що 19.06.2026 представник скаржника отримав повідомлення державного виконавця від 15.06.2026 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання у зв`язку з його невідповідністю вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не визначено, в якій частині необхідно виконати рішення.

Скаржник вважає такі дії незаконними, оскільки вони створюють перешкоди для реального виконання судового рішення. Зазначив, що обов`язки боржника, визначені судовим рішенням, є взаємопов`язаними та спрямовані на забезпечення права батька на спілкування з дитиною, а державний виконавець не врахував специфіку цієї категорії справ.

Просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та зобов`язати його прийняти виконавчий лист до виконання і відкрити виконавче провадження.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 30 червня 2026 року скаргу ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, зобов`язання державного виконавця прийняти виконавчий лист до виконання та відкрити виконавче провадження задоволено частково.

Визнано неправомірним дії (рішення) головного державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області ІФ МУ МЮ України Івасів Я.Я. щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Скасовано повідомлення головного державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області ІФ МУ МЮ України Івасів Я.Я. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 15.06.2026.

Зобов`язано головного державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області ІФ МУ МЮ України Івасів Я.Я. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа у справі № 345/4915/25, виданого 20.03.2026 Калуським міськрайонним судом області з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині даної ухвали. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, представник Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу.

Вказує, що відповідно до положень статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, повідомлень та інших процесуальних документів у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 4 цього Закону у виконавчому документі, зокрема, зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання, дата набрання рішенням законної сили та строк пред`явлення його до виконання.

Зазначає, що 15.06.2026 до Відділу на примусове виконання надійшов виконавчий лист № 345/4915/25, виданий Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 20.03.2026, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 та визначено спосіб і графік побачень батька з дитиною, а також інші умови їх спілкування та участі батька у вихованні, навчанні й лікуванні дитини.

Водночас у пред`явленому виконавчому документі не визначено, в якій частині необхідно виконати рішення суду. У зв`язку з цим 15.06.2026 державним виконавцем на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

На думку скаржника, державний виконавець, повертаючи виконавчий документ без прийняття до виконання, діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене просить оскаржену ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги на дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також зобов`язання прийняти виконавчий лист до виконання та відкрити виконавче провадження, відмовити в повному обсязі.

Правом на подання відзиву заінтересовані особи не скористалися.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялась про час і місце розгляду справи. Враховуючи належне повідомлення учасників справи, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в зв`язку із їх неявкою не вбачає.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції погодився і з доводами скаржника щодо незаконності дій державного виконавця.

Суд вказав, що зміст виконавчого листа відповідає вимогами статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відтак дійшов висновку, про відсутність підстав для його повернення стягувачу без прийняття до виконання з мотивів, наведених державним виконавцем, а тому визнав вказані дії державного виконавця неправомірними.

Водночас місцевий суд зазначив, що не вправі зобов`язувати державного виконавця безпосередньо відкрити виконавче провадження, оскільки вирішення цього питання належить до його повноважень. Належним способом захисту суд визначив зобов`язання державного виконавця повторно розглянути заяву про примусове виконання виконавчого листа з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 08.01.2026 по справі № 345/4915/25 позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 . Визначено спосіб спілкування та графік побачень з дитиною. Рішення набрало законної сили, судом було видано виконавчий лист, в якому зазначено, що суд вирішив: «Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 .

Визначити наступний спосіб спілкування та графік побачень з дитиною:

- батько ОСОБА_1 має право на спілкування та побачення з донькою 5 (п`ять) разів на тиждень. Офлайн побачення повинні відбуватися не менше ніж чотири години поспіль на день;

- побачення та спілкування батька ОСОБА_1 з донькою у вищевизначений час повинні відбуватися не менше ніж 20 (двадцять) хвилин безперервного спілкування в день, це стосується онлайн побачень через відеозв`язок;

- побачення батька з донькою повинні відбуватися через відеозв`язок з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або за допомогою програм Zoom, Skype у разі неможливості реальних зустрічей;

- побачення з донькою повинні проходити фізично у заздалегідь визначеному місці мінімум 3 рази в тиждень не більше 8 (восьми) годин в день;

- побачення батька з донькою повинні відбуватися за відсутності матері дитини;

- батько має право на безперервне проведення часу з дитиною за відсутності матері. Безперервним проведенням часу є спільне проживання з дитиною, ночівля, спільні прогулянки, проведення дозвілля, піклування, харчування тощо. Фінансове забезпечення за перебування доньки в цей період з ним несе батько;

- батько ОСОБА_1 має право проводити спільні поїздки на відпочинок (за кордоном або на території України) разом із донькою два рази на рік, присутність матері є не обов`язковою;

- батько має право бути присутнім на святкуванні кожного дня народження своєї доньки, за бажанням доньки святкування днів народжень може відбуватись за місцем проживання батька;

- батько має право за бажанням доньки святкувати з нею свята такі як Різдво, Новий Рік, Пасха;

- батько має право знати всю інформацію про доньку, а матір в свою чергу зобов`язується таку інформацію надавати та не приховувати;

- у разі будь-яких змін у здоров`ї доньки мати ОСОБА_4 зобов`язана про це повідомляти батька ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_1 має право перебувати у закладах охорони здоров`я разом зі своєю донькою, бути присутнім на медичних оглядах, відвідувати оздоровчі комплекси тощо;

- батьки спільно приймають рішення стосовно виховання, навчання, розвитку, лікування дитини, узгоджують між собою усно або у письмовому вигляді навчальні та лікувальні заклади для дитини, спортивні та інші заклади для розвитку здібностей дитини.»

Виконавчий лист було пред`явлено до виконання.

19.06.2026 представник скаржника отримав повідомлення від 15.06.2026 головного державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області ІФ МУ МЮ України Івасів Я.Я. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, виконавцем зазначено:

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Повернувши виконавчий лист без виконання, державний виконавець зазначив, що виконавчий документ не відповідає вимогам п.6 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: не визначено, в якій частині необхідно виконати рішення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визнано вимоги до виконавчого документа. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші відомості (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, реквізити електронних гаманців боржника, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав виконавчий документ, заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону або заяву про поновлення виконавчого провадження відповідно до статті 371 цього Закону.

Відповідно до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»:

1. Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

2. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

3. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

4. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

5. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

6. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

7. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у виконавчому листі не визначено, в якій частині необхідно виконати рішення.

Як убачається зі змісту рішення Калуського міськрайонного суду від 08 січня 2026 року та виданого на його виконання виконавчого листа, встановлено порядок побачень батька з дитиною, на боржника покладено низку обов`язків, зокрема, усунути перешкоди у виховуванні та спілкуванні батька з донькою, надавати всю інформацію про доньку та зміни у стані її здоров`я.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Аналогічна норма закріплена у ч.5 ст. 431 ЦПК України.

Колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що виконавчий документ не відповідає вимогам частини 2 статті 4 Закону «Про виконавче провадження» безпідставними, оскільки за змістом резолютивної частини судового рішення у справі № 345/4915/25, що викладена у виконавчому документів, передбачені заходи примусового виконання рішення, що полягають у визначенні способу спілкування та графіку побачень батька з дитиною, та спрямовані на усунення перешкод у такому спілкуванні дитини з батьком, а тому вказані вимоги пов`язані між собою підставою виникнення спірних правовідносин між батьками дитини. Виконання рішення суду про визначення способу спілкування і графіка побачень з дитиною залежить від виконання боржником за виконавчим документом похідної вимоги про зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною другому із батьків (стягувача за виконавчим документом).

Крім того, рішення суду містить обов`язок боржника вчиняти визначені дії та утримуватися від дій, які перешкоджають реалізації права батька на спілкування з дитиною, а відтак належить до категорії рішень, виконання яких прямо врегульоване статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Саме статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» законодавцем встановлено спеціальний порядок виконання рішень про встановлення побачень з дитиною, а також передбачено комплекс заходів впливу на боржника у разі невиконання рішення, зокрема складання актів про невиконання рішення, накладення штрафів, звернення до органів досудового розслідування, ініціювання тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та застосування інших заходів примусового виконання.

За таких обставин висновок державного виконавця про те, що у виконавчому листі не визначено в якій частині необхідно виконати рішення суду, не ґрунтується на положеннях Закону України «Про виконавче провадження» та суперечить змісту статті 64-1 цього Закону.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції визнав неправомірними дії щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та зобов`язав головного державного виконавця повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа. Такий спосіб захисту відповідає положенням статті 451 ЦПК України.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неправомірність повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та правильно визначив спосіб поновлення порушеного права заявника.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381 – 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Калуського міськрайонного суду від 30 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

І.О. Максюта

Повне судове рішення складено 14 серпня 2026 року.