Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №213/140/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8900/26 Справа № 213/140/26 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/140/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С. М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 18 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Р20.00408.006000937, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 125 000,00 грн строком на 60 місяців зі змінюваною процентною ставкою в розмірі 15 %, а позичальник зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання передбачені договором.

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та позивачем укладено договір факторингу № 07072023, на підставі якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором №Р20.00408.006000937 в сумі 283 578,68 грн. Після набуття позивачем права вимоги за договором №Р20.00408.006000937 відповідач платежів для погашення заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора не здійснив.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 283 578,68 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором №Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року у розмірі 126 048 грн 18 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 120 163,37 грн, заборгованість за відсотками - 5 884,81 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1 890,72 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ним ставиться під сумнів, як доказ, надана позивачем виписка з рахунку, відповідач вважає її неповною та такою, що не відображає всіх операцій за рахунком, тому розраховані на її основі комісії, відсотки та тіло кредиту не можна вважати дійсними. Крім того, в документах та в розрахунках є суперечності щодо зарахування коштів на картковий рахунок відповідача.

Апелянт вважає, що перерахування коштів на рахунки, які він не вказував, є безпідставним списанням у розумінні статті 1073 ЦК України. Банк не мав права змінювати отримувачів за власною ініціативою.

Зазначає, що позивачем по справі надано Ордер-розпорядження №1 зазначений як видача кредитних коштів на внутрішній рахунок в АТ «ІдеяБанк» із зазначенням внутрішнього номера рахунку на суму 125 000 грн з позначкою «Перерахуйте кошти з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_2 в сумі 108 695,65 грн». Ордер-розпорядження №2 зазначений як переказ страхового платежу. Однак даний ордер не містить повних реквізитів отримувача (ні внутрішнього рахунку в банку, ні IBAN-коду). Таким чином, ставиться під сумнів переказ грошових коштів з рахунку відповідача на користь Страхової компанії. Інших документів, що доводять переказ коштів, АТ «ІдеяБанк» та позивач не надали. Окремим записом на тому ж аркуші без зазначення типу документа (ордер, квитанція тощо) зазначено «видача кредиту ОСОБА_1 №Р20.00408.006000937», сума видачі 1 грн. Однак у виписці від 07/07/2023 зазначено, що відповідач 27/11/2019 отримав на руки 10 659 грн 65 копійок. Проте ордера, квитанції, платіжного доручення на зазначену суму АТ «ІдеяБанк» та Позивачем не надано. Що ставить під сумнів факт повної видачі кредитних коштів відповідачу.

Посилається на те, що з суми кредиту було сплачено страховий платіж за договором страхування, який є додатком до кредитного договору. Сам договір страхування йому при укладенні не надали. У кредитному договорі є лише посилання на вебсайт і обов`язок самостійно ознайомитися з ним. Однак за цим посиланням договір страхування відсутній. Такий тип договору на сайті відрізняється від оферти, наданої йому на підпис. Вважає, що з нього вирахувано суму страхування за договором, який у такому вигляді він не підписував, а сума не відповідає підписаній оферті. Нав`язування додаткових послуг суперечить законодавству України.

Зазначає, що суд першої інстанції не розглянув докази та доводи відповідача про збільшення суми після вчинення нотаріального напису №47 від 20 січня 2022 року, за яким було відкрито виконавче провадження № 69602325 та сума на момент відкритого виконавчого провадження була 200 839 грн 83 коп. Однак після цього договір кредитування не був закінчений незважаючи на дострокове витребування кредиту (по внутрішнім розрахункам банку). Судом першої інстанції не враховано, що АТ «ІдеяБанк» у виконавчому написі нотаріуса № 47 від 20 січня 2022 року заявив вимогу про повне дострокове повернення суми кредиту, чим в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання.

Крім того, у договорі кредитування зазначено комісію «за інші послуги банку». Однак жодних пояснень щодо цих послуг банк не надає.

Також зазначає, що позивачем по справі було надано тільки договір факторингу та платіжну інструкцію. Однак акту-прийому передачі прав вимоги, в якому повинні бути вказані саме права вимоги позивач не надав. Також позивач не надав реєстр боржників, в якому саме має бути відповідач. Натомість замість повного реєстру позивач надав витяг від АТ «ІдеяБанк», в якому вказане одне прізвище відповідача. При цьому в документах вказано, що сума покупки реєстру боржників в декілька десятків разів вище ніж сума боргу, яка була продана банком, сума в реєстрі з одним прізвищем Відповідача - 283 578 грн 68 коп. При цьому апелянт зазначає судову практику щодо реєстру боржників, яка сформована судами першої інстанції.

Також зазначає, що при відступленні права вимоги сума боргу необґрунтовано збільшилася.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача відповідача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачаєься із матеріалів справи, 27 листопада 2019 року між АТ «Ідея Банк», ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування №Р20.00408.006000937. За умовами цього договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 125 000 грн на строк 60 місяців. Змінювана процентна ставка - 15 % річних.

Згідно з п. 1.5 договору, під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування, за надання яких встановлюється плата, відповідно до п. 5 додатку № 1 як «інші послуги банку».

Дата повернення кредиту - 27 листопада 2024 року.

Кредит надається шляхом переказу коштів за реквізитами на рахунки, відкриті в АТ «Ідея Банк», в сумах 41 350 грн, 21 231 грн, 30 320 грн, 5 135 грн; зарахування залишку коштів після зарахування вищезазначених сум на рахунок позичальника; оплати страхового внеску за рахунок кредиту в розмірі 16 304,35 грн згідно з умовами добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 договору.

Підписавши договір, відповідач погодився з його умовами.

Також сторонами підписано паспорт споживчого кредиту з графіком платежів, що є додатком № 1 до договору №Р20.00408.006000937. Пункт 4 паспорту споживчого кредиту містить інформацію про платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, зокрема плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту.

Кредитодавець умови договору про надання відповідачу кредитних коштів виконав, що підтверджується ордерами-розпорядженнями та випискою з особового рахунку. Грошові кошти у сумах 41 350 грн, 21 231 грн, 30 320 грн та 5 135 грн були спрямовані на погашення кредитної заборгованості за іншими укладеними відповідачем кредитними договорами. Виписками з особових рахунків підтверджується наявність у відповідача заборгованості за кредитами, при визначенні сум, що підлягали зарахуванню на погашення цих заборгованостей, розмір заборгованостей округлено до цілих в бік збільшення.

Таким чином, на погашення заборгованостей відповідача за іншими кредитними договорами кредитодавцем здійснено перекази у загальній сумі 98 036 грн, кошти в сумі 16 304,35 грн спрямовані на сплату страхового внеску, 10 659,65 грн зараховані на рахунок відповідача.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, заборгованість за кредитом у повному обсязі не здійснив.

20 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. на кредитному договорі №Р20.00408.006000937 вчинено виконавчий напис за реєстровим № 47 про стягнення заборгованості за період з 02 січня 2021 року по 06 грудня 2021 року в розмірі 200 839,83 грн на користь АТ «Ідея Банк».

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним АТ «Ідея Банк», заборгованість за договором станом на 07 липня 2023 року становить 283 578,68 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 120 163,37 грн, заборгованість за відсотками - 49 738,56 грн, комісія - 113 676,75 грн.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржників. Права вимоги відступаються в розмірі заборгованості боржників та визначені в реєстрі боржників, які є невід`ємною частиною договору (п. 2.1, 2.2 договору).

Згідно з п. 5.1. договору факторингу права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора, в день підписання сторонами відповідного реєстру боржників.

07 липня 2023 року клієнтом та фактором за договором факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року підписано реєстр боржників №2, відповідно до якого до ТОВ «ФК«ЄАПБ» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №Р20.00408.006000937 в сумі заборгованості 283 578,68 грн: сума заборгованості за основним боргом - 120 163,37 грн, заборгованість за відсотками - 49 738,56 грн, комісія - 113 676,75 грн.

Платіжною інструкцією №19913 від 11 липня 2023 року підтверджується здійснення оплати за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу № 07072023.

Позивачем, після набуття права вимоги за договором №Р20.00408.006000937, не здійснювалося нарахування відсотків та комісії.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача, наданого на ухвалу суду від 11 травня 2026 року та здійсненого АТ «Ідея Банк» станом на 07 липня 2023 року, видно, що загальна сума заборгованості за кредитним договором складає 283 578,68 грн, з яких: прострочений основний борг - 120 163,37 грн, прострочені відсотки - 49 738,56 грн, прострочена плата за обслуговування кредиту - 113 676,75 грн. Також із розрахунку видно, що позичальником в період з 03 січня 2020 року по 02 жовтня 2020 року вносились платежі на погашення заборгованості по кредиту: 4 836,63 грн - на оплату тіла кредиту, 43 853,75 грн - на оплату за обслуговування кредиту; 15 692,07 грн - оплата відсотків (з яких 11,45 грн сплачено 12 листопада 2020 року).

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 листопада 2023 року виконавчий напис № 47, вчинений 20 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості у розмірі 200 839,83 грн за кредитним договором №Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року у розмірі 126 048,18 грн, з яких: 120 163,37 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 5 884,81 грн - заборгованість за відсотками, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов`язань за укладеним кредитним договором позичальником в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з цим, позивач має право вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

З матеріалів справи слідує, що 27 листопада 2019 року між АТ «Ідея Банк», ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування №Р20.00408.006000937. За умовами цього договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 125 000 грн на строк 60 місяців. Змінювана процентна ставка - 15 % річних.

Згідно з п. 1.5 договору, під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування, за надання яких встановлюється плата, відповідно до п. 5 додатку № 1 як «інші послуги банку».

Дата повернення кредиту - 27 листопада 2024 року.

Кредит надається шляхом переказу коштів за реквізитами на рахунки, відкриті в АТ «Ідея Банк», в сумах 41 350 грн, 21 231 грн, 30 320 грн, 5 135 грн; зарахування залишку коштів після зарахування вищезазначених сум на рахунок позичальника; оплати страхового внеску за рахунок кредиту в розмірі 16 304,35 грн згідно з умовами добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 договору.

Підписавши договір, відповідач погодився з його умовами.

Також сторонами підписано паспорт споживчого кредиту з графіком платежів, що є додатком № 1 до договору №Р20.00408.006000937. Пункт 4 паспорту споживчого кредиту містить інформацію про платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, зокрема плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту.

Відповідачем не спростовано факт укладення ним кредитного договору № Р20.00408.006000937 від 20 серпня 2019 року з АТ «Ідея Банк», а також факт отримання за його умовами кредитних коштів, які, за його волевиявленням, були перераховані на рахунки, зазначені відповідачем в кредитному договорі.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що ним ставиться під сумнів факт повної видачі кредитних коштів колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, визначеному в кредитному договорі, підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача (а.с.14,63-68,162-163).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення кредитного договору № Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року та отримання відповідачем кредитних коштів, які ним не повернуті в повному обсязі; встановивши також відступлення права вимоги за вказаним договором до ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року у розмірі 126 048,18 грн, з яких: 120 163,37 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 5 884,81 грн - заборгованість за відсотками.

Зазначена вище заборгованість підтверджується наданою позивачем довідкою - розрахунком заборгованості, яка є арифметично правильною та не спростована відповідачем, та виписками по особовому рахунку відповідача (а.с. 15, 63-68,162-163).

При цьому колегія суддів вважає, що повторне витребування судом апеляційної інстанції у АТ «Ідея Банк» виписки по рахунку НОМЕР_3 є недоцільним з урахуванням наявності вказаної виписки в матеріалах справи.

Крім того, здійснивши підрахунок сум, зарахованих на погашення заборгованості за основним боргом, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем сплачено у загальному розмірі 4 836,63 грн в рахунок погашення тіла кредиту.

Отже, заборгованість за тілом кредиту становить 120 163,37 грн (125 000 грн - 4 836,63 грн), що відповідає розміру, заявленому позивачем та вказаному в розрахунках.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відсотки за користування кредитом нараховано у межах строку користування кредитом, визначених договором. В розрахунку заборгованості відображені суми сплачені відповідачем на погашення заборгованості за кредитом. Доказів про сплату інших сум на погашення кредиту відповідачем не надано. Розрахунок підписаний працівниками товариства та скріплений печаткою, тому у суда відсутні підстави не приймати наданий розрахунок.

Також судом першої інстанції встановлено, що заявлена позивачем заборгованість за процентами становить 49 738,56 грн.

При цьому судом першої інстанції враховано, що відповідачем на виконання умов кредитного договору сплачено комісії в розмірі 43 853,75 грн, тому суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що ця сума підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за процентами. Таким чином, заборгованість за процентами, що підлягає стягненню з відповідача, становить 5 884,81 грн.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідач про нарахування позивачем відсотків поза межами кредитування та після пред`явлення 20 січня 2022 року до приватного виконавця вимоги про повне дострокове повернення суми кредиту, тобто зміни в односторонньому порядку строку виконання основного зобов`язання, оскільки відсокти за користування кредитними коштами нараховані в межах дії кредитного договору, а скасований судом виконавчий напис № 47, вчинений 20 січня 2022 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості у розмірі 200 839,83 грн за кредитним договором №Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року, не є зміною в односторонньому порядку, в даному випадку АТ «Ідеал Банк» строку виконання основного зобов`язання.

Заперечення відповідача недоведеністю відступлення права вимоги до позивача за кредитним договором № Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року є безпідставними.

Так, ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належними та допустимими доказами доведений факт переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором від первісного кредитора АТ «Ідея Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Так, 07 липня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» уклало з АТ «Ідея Банк» договір факторингу № 07072023, відповідно до якого перехід від клієнта до фактора права вимоги заборгованості до боржників відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру боржників.

Як установлено судом, позивачем надані належні та допустимі докази відступлення йому права вимоги за кредитним договором № Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року, зокрема, копії договору про відступлення права вимоги, витягу з додатку до нього (Реєстр боржників), платіжної інструкції про сплату новим кредитором первісному вартості обумовленої ціни продажу.

Доводи апеляційної скарги відповідача вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія звертає увагу, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Доказів погашення заборгованості за кредитним договором № Р20.00408.006000937 від 27 листопада 2019 року первісному кредитору - АТ «Ідея Банк» суду не представлено.

Щодо вирішення позовних вимог в частині стягнення з відповідача за вказаним вище кредитним договором заборгованості за комісією, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зазначено, що «фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить як змісту пункту 3.2.4. кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»».

Враховуючи те, що договір №Р20.00408.006000937 не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, погодження їх зі споживачем при укладенні договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Виходячи з викладеного, встановивши нікчемність умов договору від 27 листопада 2019 року №Р20.00408.006000937 щодо нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за комісією, та зарахування сплачених відповідачем коштів, які були спрямовані позивачем на погашення комісій, в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, та як наслідок, зменшення розміру заборгованост за процентами за користування кредитом.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 283 578,68 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: