Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №229/6749/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7313/26 Справа № 229/6749/24 Суддя у 1-й інстанції - Гонтар А. Л. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/2898/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Гонтар А. Л.у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» (ОКП «Донецьктеплокомуненерго») звернулось до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії.

Позовна заява мотивована тим, що позивач регулярно надавав теплову енергію відповідачу в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а боржник використовувала надану послугу для задоволення власних потреб та не відмовлялась від цих послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасної оплати за спожиту теплову енергію та наявності боргу перед позивачем, відповідач своїми діями завдала шкоди інтересам позивача, що призвело до неможливості позивача сплачувати свої розрахунки перед постачальниками газу та електроенергії.

Оскільки боржник ухиляється від задоволення заснованих на законих вимогах, позивач просив стягнути з відповідачки борг за теплову енергію за період з 01 листопада 2020 року по 31 серпня 2024 року в сумі 6 394,88 грн, заборгованість по опалті за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2020 року по 24 лютого 2022 року у сумі 219,83 грн, 3% річних за період з 01 листопада 2020 року по 24 лютого 2022 року в сумі 55,61 грн, суму судового збору - 2 422,40 грн, витрати пов`язані з відправленням листа в сумі 45 грн та витрати пов`язані з отриманням витягу в розмірі 35 грн.

В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з зустрісним позовом до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про визнання недійсним публічного договору.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивачка зазначила, що з 2012 року в належній їй на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено автономну систему опалення, тому вона не користується послугами централізованого теплопостачання. Крім того, у період з 2014 року до липня 2021 року вона перебувала за межами України, тому на момент укладення публічних умов у 2019 році вона не могла бути проінформована чи надати свою згоду на такі умови.

Також позивач зазначала, що в нарахування ОКП «Донецьктеплокомуненерго» включено оплату за опалення місць загального користування (сходові клітини, горище, підвал), які фактично не опалюються, оскільки на сходових клітинах відсутні радіатори, горище технічно не обладнано опалювальними приладами, а підвал також не має опалювальної системи.

На підставі наведеного вище ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним публічний договір між ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та нею, як укладений без її участі та волевиявлення; визнати вимоги позивача про стягнення заборгованності за теплову енергію та абонентське обслуговування необґрунтованими та незаконними; скасувати нарахування за теплову енергію та абонентське обслуговування за період з 01 лютого 2021 року до 01 грудня 2024 року; зобов`язати позивача виключити з нарахувань опалення місць загального користування, які фактично не опалюються; покласти судові витрати на позивача.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року позовні вимоги ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення заборгованості за теплову енергію задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість з постачання теплової енергії, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2020 року до 31 серпня 2024 року у сумі 6 394 грн 88 коп, плату за абонентське обслуговування за період 01 листопада 2020 року до 31 серпня 2024 року у сумі 1 210 грн 61 коп, та за період з 01 листопада 2020 року до 24 лютого 2022 року інфляційні втрати в сумі 219 грн 83 коп і 3% річних в сумі 55 грн 61 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422 грн 40 коп, судові витрати, пов`язані з поштовим відправленням кореспонденції у розмірі 45 грн, судові витрати, пов`язані з формуванням Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у розмірі 35 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про визнання недійсним публічного договору - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права та неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про стгянення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії та задоволення її зустрічних позовних вимог про визнання недійсним публічного договору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував фактичну безпекову ситуацію та правовий режим території. Згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 1700 від 19 грудня 2025 року (який замінив та оновив положення Наказу № 309), місто Дружківка офіційно віднесено до територій активних бойових дій. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року (з наступними змінами), на територіях активних бойових дій діє безумовна заборона на нарахування пені, штрафів, інфляційних втрат та 3% річних, а також на стягнення будь-якої заборгованості за житлово-комунальні послуги, що виникла після 24 лютого 2022 року. Оскільки Дружківка має статус зони активних бойових дій, будь-які вимоги позивача щодо стягнення боргу та штрафних санкцій за вказаний період є прямим порушенням державного мораторію. Суд першої інстанції помилково застосував загальні норми ст. 625 ЦК України, не врахувавши, що норми Постанови Кабінету міністрів України № 206 є спеціальними та пріоритетними в період воєнного стану. Оскільки об`єкт нерухомості знаходиться в зоні бойових дій, нарахування будь-яких санкцій зверху основного боргу (навіть якщо він виник до 2022 року) є прямим порушенням закону.

Апелянт зазначає, що в нарахування ОКП «Донецьктеплокомуненерго» включено оплату за опалення місць загального користування (сходові клітини, горище, підвал), які фактично не опалюються, оскільки на сходових клітинах відсутні радіатори, горище технічно не обладнано опалювальними приладами, а підвал також не має опалювальної системи.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що договір є публічним приєднанням, оскільки не врахував відсутність її волевиявлення та об`єкта договору, оскільки помешкання апелянта офіційно відключено від мереж теплопостачання з 2012 року, що підтверджується Актом про відключення. З 2012 року апелянт не користуюсь послугами позивача і не має технічної можливості їх отримувати. Автоматичне приєднання до публічного договору у 2021 році суперечить її внутрішній волі, оскільки вона не є і не може бути споживачем послуг теплопостачання квартири. Оскільки ОКП «Донецьктеплокомуненерго» фізично не може постачати тепло в квартиру, що належить апелянту (мережі відрізані), такий договір щодо мене є удаваною/фіктивною угодою, яка не спрямована на реальне настання наслідків у вигляді обміну послуги на оплату.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанцїі залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 з 09 жовтня 2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно є споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надаються Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (том 1 а.с.61).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на підставі договору купівлі-продажу ВРА/695620, 10 вересня 2010 року № 5090 ОСОБА_1 з 10 вересня 2010 року (том 1 а.с.36).

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем ОКП «Донецьктеплокомуненерго», площа квартири відповідача становить 42.2 кв.м., у будинку встановлено вузол комерційного обліку теплової енергії, загальна площа будинку складає 2794,60 кв.м. Заборгованість з постачання теплової енергії по АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2020 року до 31 серпня 2024 року становить 6 394,88 грн, плата за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2020 року до 31 серпня 2024 року становить 1 210,61 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

01 травня 2019 року вступив в діюЗакон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.Відповідно до п.2 ч.1ст.5 цього Закону, до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.З часу набрання чинності цим Законом, споживачам встановлено плату за абонентське обслуговування, згідно з п.11 ч.1 ст.1 якого - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем про надання комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону №2189-VIII).

Пунктами 1, 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини першоїстатті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно із п.1 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Згідно п.13 Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону УкраїниПро житлово-комунальні послуги. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Пунктом 24 Правил визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Згідно з п.32 Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.

Відповідно п.3 ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання`загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії / вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання`для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об`єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженаНаказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315, встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках – розрахунково.

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Пунктом 5 Розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13,14.

Відповідно розділу III Методики № 315 визначається та розподіляється обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування (далі МЗК) та допоміжних приміщень, а саме: у разі відсутності вузлів розподільного обліку у МЗК та допоміжних приміщеннях будівлі обсяг теплової енергії, витрачений на опалення МЗК та допоміжних приміщень будівлі, визначається як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі: одноповерхова будівля - 20 %; двоповерхова - 18 %;триповерхова - 16 %; чотириповерхова - 14 %; п`ятиповерхова - 12 %; шестиповерхова та вище - 10 %.

Також, відповідно Розділу V Методики № 315 визначається обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, зокрема: обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі при подачі теплоносія в опалювані приміщення від: індивідуального теплового пункту без регулювання за погодними умовами - 15 %; індивідуального теплового пункту при регулюванні за погодними умовами - 5 %; автономної теплогенеруючої/когенераційної установки - 7 %; центрального теплового пункту або теплогенеруючої/когенераційної установки, яка не є автономною - 8 %.

Відповідно визначень, передбачених Методикою: окремі приміщення з транзитними мережами опалення - окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/будинку, та які перебувають у власності або користуванні різних споживачів послуги з постачання теплової енергії; - опалюване приміщення - приміщення у будівлі/ будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря; - приміщення з індивідуальним опаленням - приміщення, що забезпечується тепловою енергією від індивідуального джерела, встановленого у ньому, та що на законних підставах від`єднано від внутрішньобудинкової системи опалення, у якому забезпечується нормативна температура повітря; - приміщення з комбінованою системою опалення - опалюване приміщення, в якому забезпечення тепловою енергією здійснюється внутрішньобудинковою системою опалення для часткового обігрівання та періодично працюючою догріваючою системою, встановленою на законних підставах.

Згідно зі ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст.322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Згідно з частиною другою ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою встатті 129 Конституції України.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В цій справі позивач не заперечує факту відключення житлового приміщення, належного відповідачу, від мереж централізованого опалення будинку.

Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року в справі №703/58/16-ц та від 03 жовтня 2019 року в справі №539/2966/15-ц виснував, що оскільки житло відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, вона зобов`язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування згідно з встановленими тарифами.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі №703/4963/15-ц висловлено правову позицію про те, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів. Відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №311/3489/18 міститься висновок про те, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною. Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку.Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

При цьому, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18.

Отже, встановивши, що відключення належного відповідачу житлового приміщення вбудовано-прибудованого, від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення ОСОБА_2 від обов`язку оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування та внески за обслуговування вузлів комерційного обліку теплової енергії, як співвласника житлового приміщення, розташованого у вказаному багатоквартирному будинку, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОКП «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність приладів опалення в будинку колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, визначено поняття «допоміжні приміщення житлового будинку», а саме, це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року допоміжні приміщення багатоквартирного будинку це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Матеріали справи не містять відомостей, які саме окремі системи опалення відсутні в будинку по АДРЕСА_2 , як і не містить зазначених відомостей повідомлення виконкому Дружківської міської ради (акт щодо переліку відсутності вказаних систем опалення, тощо).

При цьому об`єктом теплопостачання у цій справі є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку: і житлових, і нежитлових. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно віднаявності абовідсутності вконкретному приміщенніокремих елементівсистеми опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпеченнянормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.

Обсяг теплової енергії, який витрачається на загально будинкові потреби, зокрема, щодо транзиту теплової енергії по будинку, розподіляється між усіма власниками приміщень будинку пропорційно до їх площ.

Отже, відсутність приладів опалення місць загального користування у відповідному під`їзді будинку ще не свідчить про відсутність витрат теплової енергії, пов`язаних з транзитними (транспортними) витратами при постачанні позивачем теплової енергії по всьому обладнанню, призначеному для опалення будинку.

Крім того, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 , як установив суд, прострочила виконання грошового зобов`язання, вона, на вимогу позивача, повина сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» збитків за ст. 625 ЦК України за період з 01 листопада 2020 року до 24 лютого 2022 року зважаючи на розрахунок позивача, не спростований відповідачем.

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково застосував загальні норми ст. 625 ЦК України, не врахувавши, що норми Постанови Кабінету міністрів України № 206 є спеціальними та пріоритетними в період воєнного стану. Оскільки об`єкт нерухомості знаходиться в зоні бойових дій, нарахування будь-яких санкцій зверху основного боргу (навіть якщо він виник до 2022 року) є прямим порушенням закону.

Так, відповідно до положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285); стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285); нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.

У пункті 2 постанови зазначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Отже, зазначеною постановою було заборонено нарахування та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної саме після 24 лютого 2022 року, а також нарахування інфляційних та трьох відсотків річних після 24 лютого 2022 року, за наведених в постанові умов.

Відповідно до наведених вище положень п.1 постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року вбачається, що останньою до припинення або скасування воєнного стану було заборонено стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги.

Згідно з наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року, № 309 від 22 грудня 2022 року, Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28 лютого 2025 року Дружківська міська територіальна громада включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії з 24 лютого 2022 року та станом на теперішній часю

Разом з тим, апелянт не надала суду довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та не повідомила про це позивача, тобто не підтвердила, що з квітня 2022 року залишила місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , як внутрішньо переміщена особа.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним публічного договору, суд першої інстанції виходив з їх необгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, які виникають у процесі надання споживачам послуги з постачання теплової енергії, регулюються Законом України від 09 жовтня 2017 року № 2189 «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типовими договорами про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року та іншими чинними нормативно правовими актами України.

Надання послуги з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних засадах (ч.1 ст.12 Закону № 2189). Самі ж договори укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 статті 1 Закону України № 2189 (із змінами від 03 грудня 2020 року № 1060 IX) визначено, що індивідуальний споживач комунальної послуги - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

В редакції Закону № 2189, що діяла до внесення в нього змін Законом України від 03 грудня 2020 року № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (далі Закон №1060), передбачалось, що Виконавець комунальної послуги зобов`язаний готувати та укладати зі споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором, а Індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку та випадках, визначених Законом.

Типові форми договорів про надання послуги з постачання теплової енергії затверджено Постановою КМУ № № 830. Нова редакція Закону № 2189 передбачає, що відповідно до частини 1 статті 14 Закону № 2189 за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем комунальної послуги укладається договір про надання комунальних послуг Якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, в такому випадку з ним укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. розмір До дати набрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, та/або досягнення згоди з виконавцем про плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 цього Закону.

Отже, фізичні та юридичні особи, в разі розташування їх нерухомого майна у багатоквартирному житловому будинку, повинні укладати з виконавцем послуг типовий договір про надання комунальної послуги відповідно до рішення зборів співвласників або публічний договір приєднання.

Наразі, законодавство не передбачає особистого підписання сторонами публічного договору приєднання.

Статті 633,634 Цивільного кодексу України прямо встановлюють, що такий договір не потребує а ні попереднього надіслання оферти іншій стороні, а ні його фактичного підписання.

Частина 5 статті 13 Закону № 2189 встановлює, що текст типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, підлягає опублікуванню на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги .

Відповідно до вимог ч.5 статті 13 Закону № 2189 , ОКП «ДТКЕ» 04 жовтня 2021 року опублікувало на своєму веб-сайті: www.kpdtke.com.ua в розділі «Публічний договір», текст публічного договору приєднання на послугу і з постачання теплової енергії, і на послугу з постачання гарячої води.

В цьому ж розділі ОКП «ДТКЕ» (позивач у справі) розмістило інформацію про вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку, розмір тарифу, розмір плати за абонентське обслуговування, заяви приєднання, тощо.

У зв`язку з тим, що співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб сайті виконавця послуги не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, зокрема колективний договір, тому типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання вважається укладеним та набрав чинності з 03 листопада 2021 року.

При цьому, відключення належного позивачу житлового приміщення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення ОСОБА_2 від обов`язку оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування та внески за обслуговування вузлів комерційного обліку теплової енергії, як співвласника житлового приміщення, розташованого у вказаному багатоквартирному будинку.

Колегією суддів вважається недоцільним заявлене позивачкою клопотання про витребування у Комунального підприємства «Комсервіс» Дружківської міської ради - належним чином засвідченої копії Технічного паспорта (зокрема розподілу щодо інженерного обладнання та опалення будинку) багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 для встановлення факту наявності чи відсутності в проєкті будинку системи опалення місць загального користування, оскільки матеріали справи не містять доказів відсутності опалення місць загального користування, та відповідачка не заявляла в суді першої інстанції відповідного клопотання.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.

Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: