Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №210/4760/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6893/26 Справа № 210/4760/24 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 березня 2026 року, яке ухвалене суддею Скотаром Р.Є. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 30 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у фактичних шлюбних відносинах у період з січня 2022р. по серпень 2023р., без реєстрації шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час спільного проживання у позивача та відповідачки народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З серпня 2023 року сторони за ініціативою відповідачки припинили спільне проживання, і позивач покинув на її прохання її місце проживання, в якому вона мешкає разом зі спільною донькою.

Саме з серпня 2023 року відповідачка ОСОБА_2 почала активно чинити перепони у спілкуванні позивача з донькою, не дає бачитись з дитиною, кожного разу, коли позивач намагається відвідати доньку, відповідачка чинить перепони, або навіть втікає з нею.

Позивач в добровільному порядку надає фінансову допомогу на утримання малолітньої доньки.

Рішенням виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради №167 від 17.04.2024р. визначено «спілкування з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступним чином: двічі на тиждень протягом декількох годин за попередньою домовленістю з матір`ю», проте, відповідачка ігнорує дане рішення та спроби позивача домовитися про порядок побачень та участі у вихованні спільної доньки.

На думку позивача, така поведінка відповідача шкодить, перш за все, найкращим інтересам дитини, оскільки при живому батькові дитина не з власної волі не має можливості отримувати піклування та виховання й з боку батька.

Враховуючи малолітній вік доньки та досить тривалу відсутність позивача в її житті не з вини позивача, вважає, що графік побачень позивача із дитиною можна встановити таким чином: двічі на тиждень протягом двох годин, щодо дня та годин побачення – визначатимуться за домовленістю із матір`ю, та кожного 18.05 (день народження доньки) – з 16:00 години до 19:00 години та просить суд визначити даний порядок.

Рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, задоволені частково.

Визначено порядок спілкування батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з малолітньою донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 :

- двічі на тиждень протягом двох годин за домовленістю із матір`ю ОСОБА_2 та враховуючи режим дня малолітньої дитини;

- 18 травня кожного року протягом трьох годин за домовленістю із матір`ю ОСОБА_2 , враховуючи особливості, час та місце святкування, а також режим дня малолітньої дитини.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині кількості зустрічей, їх режиму та часу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким встановити систематичні побачення ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , один раз на тиждень протягом однієї години в присутності матері ОСОБА_2 , враховуючи режим дня малолітньої дитини та за попередньою домовленістю з матір`ю, не стягувати судовий збір з відповідачки ОСОБА_5 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції формально оцінив докази надані відповідачкою та дійшов помилкового висновку, що вони не підтверджують факт вчинення позивачем домашнього насильства щодо дитини або у її присутності. Судом не було враховано, що вказані обставини у своїй сукупності характеризують особу позивача, свідчать про його конфліктність, схильність до емоційнонестабільної поведінки, нездатність до мирного врегулювання конфліктів.

Суд не врахував, що відносно ОСОБА_2 та її малолітньої дитини ОСОБА_6 зі сторони ОСОБА_1 було систематичне психологічне насильство, аб`юзивна поведінка, що проявлялося в систематичному контролі ОСОБА_2 , її приниженні, залякуванні та маніпуляції.

За таких обставин, встановлення частих і тривалих побачень з батьком без урахування вказаних факторів не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зазначає, що відповідач не має досвіду виховання дітей, що у поєднанні з його поведінковими характеристиками підвищує ризики неналежного догляду за малолітньою дитиною, що також не було враховано судом першої інстанції.

Також посилається, що судом не враховано конфліктних відносин між сторонами, що ускладнює узгодження часу та умов зустрічей, а відтак встановлений судом порядок є фактично нереалізованим та таким, що створює передумови для нових конфліктів.

Зазначає, що вона не заперечує право батька на спілкування з дитиною, однак наполягає на необхідності визначення більш обмеженого, поступового та безпечного способу участі у вихованні дитини. Вважає оптимальним у даному випадку встановлення прядку спілкування батька з дитиною один раз на тиждень протягом обмеженого часу з обов`язковим урахуванням режиму дня дитини, її стану здоров`я та за попереднім погодженням з матір`ю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року залишити без змін, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу к розмірі 7 000,00 грн. Зазначає, що доводи, викладені відповідачкою в апеляційній скарзі, фактично зводяться до незгоди останньої із наданою судом оцінкою доказів та встановлених обставин.

У відповіді а відзив на апеляційну скаргу відповідачка наголошує, що твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не є суб`єктивним припущенням чи емоційним судженням, а спрямовані на відображення реальної картини взаємовідносин між відповідачем та позивачем. Відповідач обґрунтовано вважає, що допуск особи з такими поведінковими та психологічними проявами до спілкування з дитиною без належної оцінки цих факторів може становити небезпеку для її нормального розвитку та емоційного благополуччя. Також категорично не погоджується із вимогами про стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн. та вважає їх необґрунтованими та неспіввісними. Крім того зазначає, що стороною позивача не підтверджений факт оплати вказаних послуг.

Представником Органу опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради подано заяву про рогляд справи без учасі прежставника органу опіки та піклування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Шемет І.О., які кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено доказами наявними в матеріалах справи, згідно копії повторно виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_3 , про що 08.06.2023 складено відповідний актовий запис №38.

ОСОБА_1 20.03.2024 року подано до Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради заяву щодо встановлення порядку побачень з дитиною та способу участі у вихованні дитини (а.с.11).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 05.04.2024 року, головними спеціалістами служби у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради Юрік М.С. та ОСОБА_7 проведено обстеження умов проживання за адресою проживання та реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Умови проживання згідно Акту задовільні. В квартирі сучасний ремонт, кімнати світлі та просторі. Житло об лаштоване меблями та побутовою технікою. В квартирі наявне: -газо; -водо; -електропостачання. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для малолітньої ОСОБА_6 відокремлено кімнату, в якій наявне дитяче ліжечко, стільчик для годування, коляска, дитячі іграшки, в достатній кількості дитяче харчування, памперси, пелюшки, тощо. За результатами бесіди ОСОБА_1 створені належні умови для визначення йому днів спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_8 за місцем його мешкання (а.с.13).

Згідно побутової характеристики від 13.05.2024 року, наданої ТОВ «ДИВОБУД» на ОСОБА_1 , ОСОБА_1 1983 р.н., він проживає за реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 . За період проживання за вказаною адресою скарг від мешканців будинку АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 до ТОВ «ДИВОБУД» не надходило (а.с.14).

Рішенням Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради №167 «Про встановлення ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною» від 17.04.2024, вирішено встановити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 наступним чином: двічі на тиждень протягом декількох годин за попередньою домовленістю з матір`ю (а.с.15).

Згідно талону-повідомлення ЄО №6199 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, 02.05.2024 о 17:09 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 02.05.2024 о 17.08 за адресою: АДРЕСА_3 , жінка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 не дає бачитися з дитиною. Зі слів заявника хоче перевезти дитину в інше місто, в авто вже повантажені речі (а.с.16).

Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або іншу подію від 02.05.2024, ОСОБА_1 просить органи поліції провести розбирання за фактом того, що його колишня дружина ОСОБА_2 не дає змоги бачитись з дитиною ОСОБА_3 (а.с.17).

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 02.05.2024, колишня дружина ОСОБА_2 не дає змоги бачитись з дитиною (а.с. 18).

Відповідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 02.05.2024, 18.07.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом відпочивали в м. Одеса, з невідомих ОСОБА_1 причин ОСОБА_2 викликала поліцію з приводу домашнього насильства (а.с.19).

Постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.06.2024 провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.2 ст.173-2 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 КУпАП (а.с.20-21).

Згідно рапорту інспектора Є.В. Руковишкова від 20.05.2024, ОСОБА_2 в телефонному режимі повідомила, що не бажає давати заявнику ОСОБА_1 дитину, так як на останнього складений адміністративний протокол за фактом домашнього насильства (а.с.22).

Повідомленням начальника КРУП ВП №2 ГУНП в Дніпропетровській області Віталія Романова від 29.05.2024, ОСОБА_1 рекомендовано звернутись до Дзержинського районного суду для вирішення ситуації стосовно участі у вихованні та спілкуванні з дитиною (а.с.23).

Згідно термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №423230 від 16.08.2023, ОСОБА_1 з 15.15 год. 16.08.2023 року до 15.15 год. 26.08.2023 року встановлено заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_2 (а.с.82).

До письмових пояснень від 27.03.2025 року відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження вчинення позивачем відносно неї домашнього насильства до суду надано копії постанов Приморського районного суду від 10.03.2023, Приморського районного суду від 10.10.2023 року, Одеського апеляційного суду від 04.04.2024 року (а.с.83-84).

Згідно термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №364057 від 01.05.2024, ОСОБА_1 встановлено строком на 10 діб зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_2 (а.с.88).

Відповідно до Акту, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_4 , у квартирі АДРЕСА_5 мешкає ОСОБА_2 разом зі своїми доньками: ОСОБА_9 2013 р.н. та ОСОБА_8 2023 р.н. з листопада 2019 року по теперішній час без реєстрації (а.с.88 зворот).

Згідно Інформації про окремі операції по картці НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , останнім в період з 23.12.2022 по 02.04.2025 здійснювались перекази коштів на рахунок ОСОБА_2 з коментарями «аліменти для ОСОБА_4 » (а.с.99).

Згідно Талону-повідомлення ЄО №21571 від 31.12.2024, 31.12.2024 о 17:55 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 31.12.2024 о 17:55 год. за адресою: АДРЕСА_5 , заявник ОСОБА_1 скаржиться, що приїхав побачити спільну дитину ОСОБА_3 , а мати дитини ОСОБА_2 зачинила двері та відмовляє заявнику показувати дитину, чому відмовляє не зрозуміло (а.с.100 зворот).

Відповідно до повідомлення заступника начальника ВП №2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Віталія Джугостранського, у зверненні ОСОБА_1 вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з них, який проживає окремо, у вихованні дитини порядок такої участі визначається органами опіки та піклування та в судовому порядку. З ОСОБА_2 проведено бесіду та роз`яснено про порушення ЗУ «Про охорону дитинства» (а.с.101).

Також матеріали справи містять скріншоти листування позивача з відповідачем в соціальних мережах (а.с.102-116).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача спілкуватися з донькою та відповідно встановлення порядку побачення з нею, суд враховує стать дитини, її вік, особливості розвитку дитини в її віці, рішення органу опіки та піклування від 17.04.2024 року, а також Акт обстеження умов проживання позивача, дійшов висновку про доцільність визначення порядку, місця та часу спілкування позивача з донькою: двічі на тиждень протягом двох годин за домовленістю з матір`ю та враховуючи режим дня малолітньої дитини.

Щодо позовної вимоги про визначення порядку, місця та часу спілкування позивача з донькою 18 травня кожного року з 16.00 години до 19.00 години, суд врахував, що спілкування батька у святковий день з дитиною є цілком доречним. Разом з тим, оскільки зазвичай, такі дні є для дітей вкрай емоційно насиченими, а розпорядок дня є інколи непередбачуваним, враховуючи особливості святкування дня народження дитини кожного року, конкретний проміжок часу спілкування дитини з батьком у такий день протягом трьох годин, слід узгоджувати з матір`ю дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині встановлення графіку побачень з дитиною, та визначеним судом першої інстанції графіком таким побачень, у зв`язку із наступним.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

На підставі статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. З ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

На підставі частини 2 статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 569/18837/19 (провадження № 61-1728св22) вказано, що визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини. Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18) зазначено: «відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері».

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ Странд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення ЄСПЛ Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року).

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.

Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, повинно відповідати її якнайкращим інтересам.

Встановивши, що спільна дитина сторін проживає разом з відповідачкою, яка не забезпечує позивачу ОСОБА_1 можливість спілкування з донькою, водночас батько має бажання належним чином виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання дитини, а доказів, які б свідчили про негативний вплив його спілкування з донькою не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заперечуючи проти визначеного судом першої інстанції графіку побачень малолітньої дитини з батьком, відповідачка пропонує власний графік та просить встановити систематичні побачення ОСОБА_1 з донькою один раз на тиждень протягом однієї години в присутності матері ОСОБА_2 , враховуючи режим малолітньої дитини за попередньою домовленістю з матір`ю.

При цьому, як вбачається з рішенням Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради №167 «Про встановлення ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною» від 17.04.2024, вирішено встановити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 наступним чином: двічі на тиждень протягом декількох годин за попередньою домовленістю з матір`ю.

Судом встановлено, що вказане рішення відповідачкою не виконувалося.

Разом з тим судом встановлено, що між сторонами виникли непорозуміння, які носять особистий характер, що не дають можливості мирним шляхом вирішити питання про визначення порядку спілкування з дитиною, який мав би влаштовувати кожну зі сторін по справі, що зумовлює вирішення даного питання в судовому порядку.

Відповідачка, заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилалась на факт вчинення ним домашнього насильства.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини.

Таким чином, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 8 червня 2022 року по справі № 753/23626/17.

За встановленими обставинами справи, на підтвердження своїх доводів щодо вчинення позивачем факту домашнього насильства відповідача надана до суду постанову суду, якою позивача притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, проте, зі вказаної постанови не вбачається факту вчинення позивачем домашнього насильства стосовно дитини, або в її присутності. З огляду на вказане, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв доводи відповідачки в цій частині і з цим погоджується колегія суддів.

Отже, враховуючи найкращі інтереси дитини, право позивача, як батька, брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції обґрунтовано визначив порядок спілкування двічі на тиждень протягом двох годин за домовленістю із матір`ю ОСОБА_2 та враховуючи режим дня малолітньої дитини; 18 травня кожного року протягом трьох годин за домовленістю із матір`ю ОСОБА_2 , враховуючи особливості, час та місце святкування, а також режим дня малолітньої дитини.

При цьому, колегія суддів зауважує, що правосуддя у справах про піклування про дитину зачасту супроводжується гостро емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ може бути тимчасовою і нетривалою.

У ході розгляду справи не встановлено жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили, що проведення дитиною часу з батьком становить ризик для благополуччя чи безпеки дитини.

Обставини, які б свідчили, що спілкування батька з донькою перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало необхідність проведення побачень позивача з дитиною лише у присутності матері судом не встановлені.

Колегія суддів наголошує, що непорозуміння між батьками дитини не можуть бути підставою для відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 або обмеження його права у спілкуванні з малолітньою донькою, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції порядок спілкування позивача з дитиною є достатнім, таким, що відповідає віковим потребам дитини та принципу розумності, справедливості, збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритету інтересів дитини та буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання доньки.

Крім того, визначений графік не є перешкодою для підтримки зв`язків між батьком і дитиною у інших формах та в інший час, за погодженням батьків.

Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, зміни місця проживання батьків та дитини, інших змін у сімейному житті колишнього подружжя, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду про наявність підстав для часткового задоволення позову не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 7 000,00 грн.

Відповідачкою подані заперечення, в яких вона посилається на необґрунтованість, недоведеність та завищенність розміру вказаних витрат.

Вирішуючи вказане питання колегія суддів виходить з наступного.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносяться витрати на професійну правничу допомогу, за правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно частин першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснювалось адвокатом Шеметом І.О., що підтверджено ордером на надання правничої допомоги серії АЕ №1506879 від 22.05.2026 року. На підтвердження надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, позивачем надано копію Договору б/н про надання правової (правничої) допомоги від 15 травня 2026 року, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 20 травня 2026 року, згідно з яким сторони погодили детальний опис робіт (наданих послуг) необхідних для надання правничої допомоги в справі № 210/4760/24 на загальну суму 7 000,00 грн.; Акт приймання-передачі (послуг) від 20 травня 2026 року, згідно з яким позивачу адвокатом надані наступні послуги: юридична консультація 1 000,00 грн., підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу – 5 000,00 грн., участь в судовому засіданні – 1 000,00 грн., загальна сума 7 000,00 грн.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

У постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.».

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати вимогам п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України та критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесені у даній справі в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які містяться у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21), згідно яких у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 березня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді