Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №630/1526/25 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/1526/25

Провадження № 2/630/84/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участі секретаря Нерубацької А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківській області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 630/1526/25 (провадження № 2/630/84/26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, з вимогами наступного змісту:

• Визнати договір дарування житлового будинку № 2244, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталією Петрівною 03 жовтня 2023 року – недійсним;

• Повернути сторони договору ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в первісний стан;

• Анулювати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_6 на підставі договору дарування житлового будинку № 2244, посвідченого 03 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталією Петрівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2800063763120, номер відомостей про речове право 51966506;

• визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», сіньми літ. «а», ганком літ. «а1», погребом літ. «ап», загальною площею 67,30 кв.м, житловою площею 39,60 кв.м, допоміжною площею 27,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 вказала, що на праві приватної власності вона володіла житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору довічного утримання (догляду) № 2913 від 24 липня 2004 року. В 2010 році вона склала заповіт, за яким усе своє майно вона, без будь-яких винятків, в тому числі вказаний житловий будинок, заповідала своєму сину ОСОБА_7 . У її сина є донька ОСОБА_6 , яка в період здобуття вищої освіти проживала разом з нею в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та допомагала їй господарству. Але після завершення навчання онука, ОСОБА_6 , повернулась до свого постійного місця проживання. З початком повномасштабної війни на території України ОСОБА_6 разом зі своєї сім`єю забажала оселитися в її, ОСОБА_1 , житловому будинку, обіцяючи надати допомогу їй як людині похилого віку. Проживаючи в її будинку, відповідач розпочала будівництво гаражу на земельній ділянці, на якій розташований житловий будинок. Це викликало необхідність оформлення землевпорядної документації для подальшого оформлення дозвільних документів на будівництво гаражу. Вона, ОСОБА_1 , за власний рахунок виготовила технічну доментацію з присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок. Але в подальшому ОСОБА_6 почала наполягати на укладенні договору щодо відчуження житлового будинку на її користь. Та оскільки вона, ОСОБА_1 , в минулому набула право власності на житловий будинок саме на підставі договору довічного утримання, то вона погодилась на укладення такого самого договору довічного утримання між нею і ОСОБА_6 , сподіваючись, що онука не залишить її в скруті та буде її підтримувати. Далі вона, ОСОБА_1 , замовила та отримала у вересні 2023 року новий технічний паспорт на свій житловий будинок, та у запланований день 03 жовтня 2023 року вона разом з онукою поїхали до приватного нотаріуса для укладення відповідного договору. Але фактично між нею, ОСОБА_1 , і ОСОБА_6 був укладений договір дарування житлового будинку, хоча вона вважала, що укладає саме договір довічного утримання, бо не мала бажання, аби відповідачу будинок дістався безкоштовно. Цей правочин був укладаний нею внаслідок помилки щодо обставин, які мають суттєве значення. Те, що в момент укладення договору нею була допущена помилка, обумовлено її похилим віком та станом здоров`я, які зумовлюють потребу в отриманні постійного стороннього догляду, адже вона є людиною похилого віку та має проблеми із зором та слухом, що заважало їй правильно сприймати умови договору під час його укладання. Також на той час у неї не було іншого житла, окрім будинку, в якому вона проживала, і вона могла опинитися у скрутному для себе становищі уразі відчуження відповідачем житлового будинку, набутого на підставі договору дарування. До того ж, за два роки, які минули від укладення договору, в житловому будинку проживає лише вона, ОСОБА_1 , а відповідач не проявляє жодного інтересу до будинку – не доглядає за будинком, не обробляє прилеглу земельну ділянку та не сплачує комунальні послуги. Більше того, відповідач ОСОБА_6 навіть не прийняла у своє володіння житловий будинок, оскільки за умовами п. 3 укладеного договору дарування прийняття подарунку обдароруваним здійснюється у спосіб одержання примірника вказаного договору. Але ОСОБА_6 після укладення договору не виявила бажання забрати свій примірник договору дарування. Отже договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки в момент його укладання вона, ОСОБА_1 , перебувала в хворобливому стані та розраховувала на отримання від своєї онуки ОСОБА_6 догляду та забезпечення в обмін на передачу права власності на житловий будинок. Тому вона вимушена була звернутися до суду з даним позовом, бо її онука не надає їй постійного догляду.

Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року було відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Відповідачу був визначений строк у 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження в справі для подання відзиву уразі виникнення заперечень проти позову, а третій особі був визначений строк у 5 днів для подання письмових пояснень на підтримку або заперечення проти позову протягом п`яти днів з дня отримання позову або відзиву.

Ухвалою від 17 листопада 2025 року було задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, та накладено арешт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування № 2244, посвідченого 03 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н.П., до вирішення справи по суті та набрання рішенням законної сили.

Копії ухвали про відкриття провадження в справі та позовної заяви з доданими до неї матеріалами відповідач ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ) отримала в приміщенні суду 27 листопада 2025 року під розпис (т. 1 а.с. 93).

Копії ухвали про відкриття провадження в справі та позовної заяви з доданими до неї матеріалами третя особа Приватний нотаріус ХРНО Харківської області Гаража Н.П. отримала поштою 01 грудня 2025 року що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа (т. 1 а.с. 97, 98). У встановлений судом строк третьою особою письмових пояснень щодо заперечень проти позову не подано.

Ухвалою від 15 грудня 2025 року судом було задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_4 та продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою Люботинського міського суду Харківської області ухвали від 21 листопада 2025 року для подання відповідачем ОСОБА_6 відзиву, на п`ятнадцять днів, тобто по 29 грудня 2025 року включно (т. 1 а.с. 115).

Представником відповідача ОСОБА_4 поданий відзив, сформований 29 грудня 2025 року в системі «Електронний суд» (т. 1 а.с. 132-138), в якому вона просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на такі доводи. Наведені позивачем доводи необґрунтовані та не підтверджені жодними належними доказами, та немає жодних правових підстав для задоволення позову. Позивач на обґрунтування своїх вимог вказує, що спірний житловий будинку вона отримала у власність на підставі договору довічного утримання від 24 липня 2004 року. Отже вона мала досвід укладення відповідного договору та розумілась на його правовій природі. А тому 03 жовтня 2023 року вона свідомо уклала з відповідачем саме договір дарування житлового будинку, розуміючи юридичні наслідки. І про це вона була попереджена, що і підтвердила в п. 6 договору дарування від 03 жовтня 2023 року. У вільному виборі позивачем ОСОБА_1 форми та змісту правочину переконалась приватний нотаріус до укладання та посвідчення договору дарування. Також у позові ОСОБА_1 посилається на свій похилий вік та наявні у неї діагностовані захворювання, через що не могла зрозуміти 03 жовтня 2023 року того, що укладає договір дарування, а не договір довічного утримання. Але наведені позивачем діагнози хвороб не мають жодного відношення до її мозкової діяльності та не впливають на здатність адекватно сприймати та оцінювати дійсні обставини тих подій, які відбувають довкола неї. Позивачем не надано доказів перебування в момент укладення оспорюваного договору в хворобливому стані, що мало наслідком невірне сприйняття нею змісту правочину.

Крім того, представник ОСОБА_4 у відзиві вказала на те, що у позивача ОСОБА_1 окрім сина ОСОБА_7 була ще й донька ОСОБА_9 . Останні кілька років ОСОБА_9 , донька позивача, тяжко хворіла та потребувала сторонньої допомоги, а наприкінці 2023 року її стан здоров`я значно погіршився. Однак ОСОБА_1 , мати, та ОСОБА_7 , брат, відмовились піклуватися про ОСОБА_9 . І лише відповідач ОСОБА_10 не залишилась байдужою до ОСОБА_9 та взяла на себе всі клопоти та витрати про утриманню та догляду за хворою жінкою. Натомість ОСОБА_1 навіть не поцікавилась станом здоров`я своєї рідної доньки. 31 березня 2024 року ОСОБА_9 , і саме ОСОБА_10 взяла на себе усі витрати, пов`язані з її похованням, в той час як ОСОБА_1 навіть не запропонувала своєї допомоги. Що ж до утримання житлового будинку то саме ОСОБА_10 в лютому 2024 року провела до будинку Інтернет, за який й досі сплачує; в квітні 2024 року придбала два опалювальні котли для встановлення в будинку, та в серпні 2024 року оплатила вартість робіт по встановленню цих котлів в будинку; а в червні 2024 року придбала металопластикові вікна для встановлення в будинку. Це підтверджує те, що відповідач піклувалась про утримання житлового будинку та поліпшення його стану, а позивач викладає в позові неправдиві відомості. Також представник відповідача просила взяти до уваги ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 народила дитину, що об`єктивно підтверджує, чому вона менше часу приділяла своїй бабусі ОСОБА_1 . Натомість позивач зробила хибний висновок, що онука не бажає піклуватися про неї та не бажає утримувати житловий будинок. До того ж, ОСОБА_1 має складний конфліктний характер та доволі часто ставала ініціатором конфліктних ситуацій в період проживання ОСОБА_10 в будинку. Це врешті призвело до того, що відповідач з родиною вимушена була виїхати з житлового будинку та оселитися за іншою адресою. І саме через агресивну поведінку та сварки з боку позивача відповідач не змогла забрати з собою примірник договору дарування житлового будинку. Але не зважаючи на поведінку бабусі, ОСОБА_10 не перервала зв`язок з нею та продовжувала піклуватися про ОСОБА_1 .

Окремо у своєму відзиві представник відповідача ОСОБА_4 звернула увагу на те, що саме ОСОБА_1 була ініціатором укладання договору з ОСОБА_10 , бо розуміла, що онука добре до неї ставиться, буде піклуватися про будинок та доглядати за нею, і що вона, ОСОБА_1 , зможе й надалі після відчуження проживати в будинку. Саме позивач організувала процес підготовки та отримання документів, необхідних для укладання договору дарування, що вказує на вчинення позивачем свідомих дій, спрямованих на укладання договору дарування житлового будинку. Тому існування помилки щодо правової природи договору виключено. Також позивач вводить суд в оману щодо свого скрутного становища, бо вона продовжує проживати в житловому будинку, технічний стан якого був покращений за кошти відповідача, яка провела заміну усіх вікон та опалювальних приладів. Сама ж відповідач з родиною вимушена проживати в орендованому житлі, та не ставить питання про виселення бабусі з житлового будинку, яким володіє на праві власності. Та оскільки в житловому будинку проживає лише ОСОБА_1 , відповідач не вбачає підстав для оплати комунальних послуг, який вона не споживає в цьому будинку.

19 січня 2026 року на адресу суду позивачем ОСОБА_1 подана відповідь на відзив (т. 1 а.с.173-175), в якому вказала, що доводи, висловлені представником відповідача не підтверджені доказами, та просила задовольнити її позовні вимоги. ОСОБА_1 наполягла на тому, що вона не мала наміру відчужувати свій будинок на користь ОСОБА_10 безкоштовно, а розраховувала на те, що онука буде підтримувати її та стане для не опорою, як свого часу вона, ОСОБА_1 , була опорою для свого чоловіка. Саме вона, ОСОБА_1 , замовляла виготовлення технічного паспорту на житловий будинок та технічної документації на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Але підготовкою до укладення договору у приватного нотаріуса займалась саме ОСОБА_10 . Вона, ОСОБА_1 , лише приїхала до приватного нотаріуса 03 жовтня 2023 року, в день укладення договору, та підписала запропонований проект договору, будучи впевненою, що підписує саме договір довічного утримання. Але проект договору готувала саме приватний нотаріус, і можливо у змові з її онукою. Лише через деякий час вона зрозуміла, що 03 жовтня 2023 року уклала безоплатний договір дарування. Ще з 2006 року вона, ОСОБА_1 , страждає на хвороби, які заважають їй сприймати інформацію одночасно на слух та на зір. А тому через наявні хвороби вона невірно сприймала зміст укладеного договору, будучи впевненою, що підписує договір довічного утримання, за яким її онука буде здійснювати за нею догляд за нею, як хворою людиною похилого віку, адже до укладання договору у неї з онукою була досягнута усна домовленість саме про таке. І про свій стан здоров`я вона, ОСОБА_1 , надала до позову відповідні докази. Натомість онука покинула її та не піклувалася ані про неї, ані про господарство. Від тоді вона проживає сама, без сторонньої допомоги, та ще й житловому будинку, який належить відповідачу, яка може в будь-який момент продати цей будинок, як і той житловий будинок, який ОСОБА_10 отримала у спадок після смерті ОСОБА_9 . Також у відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 не погодилась з доводами представника відповідача про те, що ОСОБА_10 придбала два опалювальні котли та вікна для будинку, оскільки неї не надані докази, які б підтверджували монтаж та встановлення опалювальних котлів та вікон саме в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В той же час, позивач ОСОБА_1 погодилась з тим, що відповідач ОСОБА_10 під час проживання в житловому будинку дійсно провела мережу Інтернет для своїх потреб. Але вона, ОСОБА_1 , в силу свого віку мережею Інтернет ніколи не користувалась та не користується взагалі. Однак особові рахунку на оплату комунальних послуг в житловому будинку й досі оформлені на неї, ОСОБА_1 , що вказує відсутність у відповідача бажання володіти житловим будинком. До того ж примірник договору дарування житлового будинку від моменту укладання договору перебуває у неї, і відповідач ОСОБА_10 навіть не скористалася своїм правом на отримання у приватного нотаріуса дублікату договору дарування, що свідчить про те, що ОСОБА_10 не вважає себе власником житлового будинку.

Представником відповідача ОСОБА_4 подані заперечення на відповідь на відзив, сформовані 28 січня 2026 року в системі «Електронний суд» (т. 1 а.с. 197-201), в яких вона висловила незгоду з доводами позивача, та пояснила, що виходячи з пояснень позивача ОСОБА_1 про досвід укладення договору довічного утримання, вона добре була обізнана про правову природу такого договору та не могла його переплутати з договором дарування. Отже 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , укладаючи оспорюваний договір, чудово розуміла його зміст та юридичні наслідки. Також представник ОСОБА_4 наголосила на тому, що ОСОБА_1 вводить суд в оману, заявляючи, що узгодженням з приватним нотаріусом проекту договору дарування займалась саме відповідач, оскільки позивач досить давно знайома з приватним нотаріусом ХРНО Гаражею Н.П., яка посвідчувала у 2004 році договір довічного утримання на користь ОСОБА_1 , на підставі якого позивач набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому ОСОБА_1 неодноразово зверталась до вказаного приватного нотаріуса для вчинення й інших нотаріальних дій. І тому саме позивач, як ініціатор укладення договору дарування, підтвердила нотаріусу своє бажання укласти договір дарування та узгодила з нотаріусом проект договору. На те, що позивач підтвердила нотаріусу, що розуміє зміст та правову природу договір дарування, вказує власноручний підпис позивача на оскаржуваному договорі, що не відбулось би у випадку, якби нотаріус не переконалась у тому, що сторони дійсно розуміють зміст договору та юридичні наслідки його укладення. Також представник відповідача заперечила проти доводів позивача щодо того, що помилка при укладанні договору сталася через низку хвороб, наявних у позивача, адже позивач за останні роки посвідчила кілька своїх заповітів, що вимагало від неї вчинення дій по оформленню чисельних документів. Це вказує на здатність позивача орієнтуватися в діючому законодавстві та розумінні змісту дій, які нею вчиняються. Крім цього представник відповідача заперечила проти доводів ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_10 оформила право власності на житловий будинок, який успадкувала після смерті ОСОБА_9 , яка була донькою позивача. На даний час відповідач навіть ще не набула права власності на житловий будинок, який належав на праві власності ОСОБА_9 . Наразі відповідач володіє лише житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спору. І те, що в спірному будинку були встановлені два опалювальних котла та нові вікна, які були придбані відповідачем ОСОБА_10 , можуть підтвердити свідки. В свою чергу, це підтверджує намір відповідача повноцінно володіти та користуватися будинком, який їй подарувала ОСОБА_1 з власної волі. І те, що договір дарування був укладений внаслідок помилки, позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами.

Третя особа приватний нотаріус ХРНО Харківської області Гаража Н.П. скористалась своїм процесуальним правом та направила в межах підготовчого провадження пояснення від 28 січня 2026 року щодо відповіді позивача на відзив (т. 1 а.с. 209-210). Приватний нотаріус зазначила, що висловити свої заперечення вона вирішила після ознайомлення з відповіддю ОСОБА_1 на відзив. Вона пояснила, що після телефонної розмови з ОСОБА_1 стосовно посвідчення договору дарування вона, ОСОБА_11 , запропонувала їй особисто з`явитися та подати документи щодо володіння житловим будинком та інші документи за переліком. Усі необхідні документи були надані їй, як нотаріусу, 03 жовтня 2023 року, тобто в угоджену між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 дату. Перед посвідченням договору вона, ОСОБА_11 , провела бесіду з ОСОБА_1 стосовно змісту договору дарування та його правових наслідків, а також роз`яснені відмінності від інших договорів, в тому числі договору довічного утримання. Вона, ОСОБА_11 , переконалася в тому, що волевиявлення з боку ОСОБА_1 було усвідомленим та відповідала її намірам, а тому вона виготовила проект договору дарування, з яким ознайомились обидві сторони, а потім посвідчила договір дарування та провела державну реєстрації права власності на ім`я ОСОБА_6 . Також у свої поясненнях приватний нотаріус Гаража Н.П. підтвердила, що була знайома з ОСОБА_1 ще з 2004 року, коли посвідчувала договір довічного утримання (догляду), укладеного між ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_12 . Також вона, ОСОБА_11 , знімала заборону на відчуження предмету договору довічного утримання після смерті ОСОБА_12 , а в період з 03 жовтня 2023 року по 16 квітня 2024 року оформлювала свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_7 після смерті першого чоловіка ОСОБА_13 . Викладене вище в сукупності, на думку приватного нотаріуса, вказує на те, що ОСОБА_1 вводить суд в оману, повідомляючи неправдиві обставини та викривляючи дійсні обставини справи, які передували усвідомленому укладенню нею 03 жовтня 2023 року договору дарування. Тому в задоволення позову вона просила відмовити.

Інших процесуальних заяв по суті справи учасниками справи не подано.

Ухвалою від 10 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримала та просила його задовольнити. Виступаючи з промовою, ОСОБА_1 пояснила, що був період, коли вона хворіла та потребувала догляду, та у неї виникав страх померти на одинці. Вона також погано чує та погано бачить. Тому вона вирішили переоформити житловий будинок на користь своєї онуки, розраховуючи, що онука буде за нею доглядати, та що допомагатиме в догляді за будинком та городом. Вона мала намір переоформити будинок так само, як це свого часу зробив її дідусь, за яким вона доглядала та від якого вона отримала будинок у свою власність. Онука погодилась на її пропозицію, і тоді вона зателефонувала приватному нотаріусу, саме тій, у якої оформляла договір зі своїм дідусем, та дізналась про перелік документів, які необхідно підготувати. Коли усі необхідні документи були готові, вона з онукою приїхали до приватного нотаріуса в с. Пісочин та уклали договір. Після укладення договору онука зі своїм чоловіком проживали в її будинку, та навіть встановити самотужки газові котли, а її старі котли з будинку викинули, навіть її не спитавши. Також вона, ОСОБА_1 , давала онучці власні грошові кошти на встановлення нових вікон в будинку, бо була впевнена, що онука зі своєю сім`єю будуть постійно проживати з нею. Але невдовзі онука зі своєю сім`єю виїхала з її будинку та припинила з нею спілкуватися, залишивши її без догляду та утримання. Після себе онука залишила борги за електроенергію, які їй, ОСОБА_1 , довелось погашати зі своєї пенсії. Також виявилось, що рахунки за комунальні послуги онука на себе не оформляла, і ці рахунки залишись відкритими на її ім`я. Залишившись знову одна, вона, ОСОБА_1 , вимушена була звертатись по допомогу до сусідів, які покупали їй продукти, бо вона нікуди не ходить. Хоча у неї є рідний син, але він проживає в Краснокутському районі Харківської області та виховує маленьку дитину, і може приїжджати до неї лише 1-2 рази на місяць. Тоді вона пішла до сусідів за порадою, як їй вчинити, аби примусити онуку до надання допомоги та утримання, або розірвати з нею договір утримання. На прохання сусідів вона показала їм договір, який був укладений у приватного нотаріусам між нею та онукою. І лише тоді вона дізналася від сусідів, що нею був укладений договір дарування житлового будинку, а не договір довічного утримання, як вона від початку хотіла оформити. Це сталося приблизно через один рік після укладення договору у приватного нотаріуса.

Представник позивача ОСОБА_2 заявлений позов підтримала та просила його задовольнити. Виступаючи з промовою, представник позивача посилалась на обставини, викладені в позові, та наголосила на тому, що ОСОБА_1 мала бажання укласти зі своєю онукою ОСОБА_10 саме договір довічного утримання, бо вона розраховувала на отримання допомоги від своєї онуки. Але укладення позивачем договору дарування відбулось саме через помилку у сприйнятті правової природи такого договору.

Відповідач ОСОБА_10 в судовому засіданні заявила про невизнання позову та просила відмовити в його задоволенні. Вона пояснила наступне, що їй зателефонувала бабуся ОСОБА_1 та запропонувала переоформити житловий будинок, в якому вона проживає, на неї, і що її син не буде заперечувати. Вона з бабусею пішла до нотаріальної контори і дізналися про перелік документів, необхідних для укладення договору. В подальшому вона замовила виготовлення нового технічного паспорту та технічної документації про присвоєння кадастрового номеру на земельну ділянку. Коли усі документи були підготовлені, вона на прохання своєї бабусі зателефонувала до приватного нотаріуса, у якого бабуся оформляла попередній договір довічного утримання та домовились про дату, коли вони приїдуть для укладання договору. Але про те, який саме договір буде укладений, вона з ОСОБА_1 взагалі не обговорювала, про це розмови не була навіть тоді, коли вони їхали до приватного нотаріуса в день, призначений для укладання договору. В кабінеті у приватного нотаріуса відбулась бесіда з ОСОБА_1 , та вона її попередила, що після оформлення договору власницею житлового будинку буде саме онука. Також нотаріус телефонувала сину ОСОБА_1 , її батьку, та намагалась з`ясувати чи розуміє він, що бабуся бажає подарувати будинок його дочці, і що він може не отримати цей будинок як спадщину. Потім приватний нотаріус оформила договір, виходячи з наміру бабусі зробити так, що б онука після її смерті не мала проблем з будинком. Після укладення договору вона, ОСОБА_10 , планувала переїхати проживати в будинок до бабусі, та з часом замінила в будинку опалювальний котел та вікна. Але в будинок зі своєю сім`єю вона так і не переїхала, бо не хотіла створювати труднощів для бабусі. Але вона намагалась допомагати бабусі продуктами харчування і купляла ліки, доглядала за нею під час хвороби, та виконувала роботи по господарству. Також відповідач пояснила, що влітку 2024 або 2025 року до неї зверталась ОСОБА_1 та пропонувала разом піти до приватного нотаріуса та переоформити документи на житловий будинок, аби повернути все як було раніше, бо ОСОБА_1 була невдоволена тим, що вона, ОСОБА_10 , припинила ходити до неї та допомагати по господарству. Вона дійсно почала рідко ходити до бабусі, але це сталося через народження дитини. Але їжу для бабусі вона продовжувала готувати та передавати через свого старшого сина. Щодо свого примірника договору дарування, то вона дійсно одразу після укладення залишила його у бабусі, бо планувала переїхати до неї жити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні, виступаючи з промовою, просила в задоволенні позову відмовити з підстав його необґрунтованості, та посилалась на обставини, викладені у відзиві на позов. Представник наголосила на тому, що позивач ОСОБА_1 мала досвід укладення договору довічного утримання, а тому не могла припустися помилки, укладаючи з відповідачем договір дарування. Саме ОСОБА_1 була ініціатором укладення договору дарування та вибрала приватного нотаріуса, а відповідач, в свою чергу, як новий власник вступила в управління та володіння житловим будинком.

Третя особа приватний нотаріус ХРНО Харківської області Гаража Н.П. в судове засідання не з`явилась, але 18 грудня 2025 року направила до суду заяву про проведення розгляду справи за її відсутності, в якій просила вирішити справи у відповідності до чинного законодавства України (т. 1 а.с. 130).

В судовому засіданні, вислухавши промови учасників справи та їх представників, дослідивши наявні в справі докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з даних технічного паспорту, виготовленого Люботинським БТІ станом на 11 жовтня 2025 року, спірним є житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», сіньми літ. «а», ганком літ. «а1», погребом літ. «ап», загальною площею 67,30 кв.м, житловою площею 39,60 кв.м, допоміжною площею 27,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 30-34).

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4307370, виданим Люботинським БТІ 30 липня 2004 року, спірний житловий будинок належав на праві власності в цілому ОСОБА_1 , яка є позивачем в даній справі, на підставі договору довічного утримання від 24 липня 2004 року № 2913 (т. 1 а.с. 15).

Зі змісту договору довічного утримання (догляду), посвідченого 24 липня 2004 року приватним нотаріусом ХРНО Харківської області Гаражою Н.П. за реєстр. № 2913 (т. 1 а.с. 14), вбачається, що за цим договором ОСОБА_12 передав у власність ОСОБА_1 належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_1 , як набувач за вказаним договором, зобов`язувалась довічно утримувати ОСОБА_12 , надаючи йому необхідне харчування, одяг, і забезпечувати за ним належний огляд та необхідну допомогу.

На копії договору довічного утримання (догляду), посвідченого нотаріально 24 липня 2004 року, яка надана позивачем до позову, наявна запис, вчинений 17 квітня 2010 року приватним нотаріусом ХРНО Харківської області Гаражою Н.П., про зняття заборони відчуження спірного житлового будинку.

03 жовтня 2023 року приватним нотаріусом ХРНО Харківської області Гаражою Н.П. був посвідчений договір дарування житлового будинку (т. 1 а.с. 13), зареєстрований в реєстрі за № 2244, згідно з яким ОСОБА_1 , як Дарувальник, безоплатно передала онуці ОСОБА_6 , як Обдарованій, та ОСОБА_6 прийняла у дар житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0717 га, кадастровий номер 6311200000:26:033:0042. В договорі також вказано, що житловий будинок, який відчужується, належав ОСОБА_14 на підставі довічного утримання (догляду), посвідченого 24 липня 2004 року за реєстр. № 2913, і що прийняття дарунку вважається одержання ОСОБА_15 примірника цього договору.

В тексті договору дарування житлового будинку також зазначено, що сторони договору пітверджують, що їм зрозуміла правова природа договору дарування як договору безоплатного, а тому Дарувальник не має права вимагати від Обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового характеру.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Тлумачення вказаної норми дає підстави для висновку, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Згідно ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які приймають участь у справі. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з витягом з реєстру Люботинської територіальної громади від 16 червня 2025 року позивача ОСОБА_1 з 22 липня 2006 року постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12). Відсутність інших зареєстрованих за вказаною адресою осіб підтверджено довідкою виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області № 03-10/663 від 16 червня 2025 року (т. 1 а.с. 38).

З записів у паспорті громадянина України НОМЕР_1 , виданого 15 травня 2003 року на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був наданий відповідачем суду на підтвердження своєї особи, наявний видбиток штапму про реєстрацію постійного місця проживання, починаючи з 18 листопада 2020 року, за адресою: АДРЕСА_2 .

В стадії підтоговчого провадження відповідач ОСОБА_10 повідомила суду, що постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, відповідачем було подано суду інформаційний лист від 04 лютого 2026 року, складений приватним нотаріусом Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В.О., в якому приватним нотаріусом підтверджено, що ОСОБА_10 являється єдиним спадкоємцем, який прийняв після померлої ОСОБА_9 спадщину у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, зо знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Зі слів відповідача вказаний житловий будинок вона передала в безоплатне користування стороннім особам.

Отже, на час укладання оспорюваного договору саме позивач ОСОБА_1 мала єдине місце проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та використовує спірний житловий будинок після укладення договору дарування як єдине житло.

Позивач ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою похилого віку та отримує державну пенсію за віком з жовтня 2003 року, а також з жовтня 2006 року визнанна особою з інвалідністю 3-ї групи пожиттєво, якій протипоказана тяжка фізична праця, що підтверджено відповідними посвіченнями (т. 1 а.с. 36, 37).

З наданої позивачем довідки від 13 жовтня 2025 року, складеної сімейним лікарем КПН «Центр первинної медико-сантіраної допомоги» Люботинської міської ради Харківської області, встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у сімейного лікаря з 2004 року, після дагностування онкологічного захворювання, та з жовтня 2006 року у неї діагностовані захворювання, які мали наслідком погіршення слуху та впливають на зір обох очей, а також з травня 2011 року їй діагностовано гостре порушення мозкового кровообігу (т. 1 а.с. 35).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 06 січня 2026 року, складеного комісією Органу самоорганізації населення «Шкільний» м. Люботин, ОСОБА_1 проживає в житловому будикну за адресою: АДРЕСА_1 , одна, являється пенсіонеркой та потребує матеріальної допомоги на лікування (т. 1 а.с. 177).

Вказані обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 за станом здоров`я у зв`язку із віковими захворюваннями потребує стороннього догляду й піклування.

Згідно зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Сторонами договору довічного утримання виступають відчужувач та набувач. Відчужувачем, зазвичай, виступає фізична особа - літня людина, яка через певні обставини потребує довічного утримання. Однією з ключових особливостей договору довічного утримання є те, що він укладається на невизначений термін – до моменту смерті відчужувача. Це створює певні ризики для обох сторін, особливо для набувача, який не може передбачити, скільки часу триватимуть його зобов`язання. Головна мета цього договору – умова отримання матеріального забезпечення, піклування, догляду, отримання послуг, яких потребує відчужувач взамін на майно.

Навідміну від договору довічного утримання, моментом укладення договору дарування є передача майна, за виключенням випадку, коли майно за договором має бути передане в майбутньому. В цьому разі право власності виникає з моменту прийняття дарунка.

Дарування з умовою суперечить вимогам Цивільного кодексу України, який визначає договір дарування як безоплатну передачу майна у власність іншій особі. Мета договору дарування полягає у передачі майна у власність іншій особі виключно безоплатно та без взаємної винагороди. І якщо договір зобов`язує обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового або немайнового характеру, то така угода не є договором дарування за своєю суттю.

Після укладення договору дарування дарувальник повністю втрачає право власності на своє майно та будь-які права на нього. Після того, як особа подарувала майно, обдарована особа має право виселити дарувальника з житла, вимагати, щоб він передав їй це майно, обдарований має право проживати в подарованому будинку чи квартирі та заборонити користуватись нею.

Натомість юридично необізнані люди можуть помиляються щодо правової природи договору дарування, взаємних прав та обов`язків, і укладаючи його, вважають такий правочин договором довічного утримання.

За ініціативою позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_7 .

Так, свідок ОСОБА_16 пояснила суду, що проживає на АДРЕСА_5 з 1995 року, і з тих часів знайома зі своєю сусідкою по вулиці ОСОБА_1 , яка проживала зі своїм чоловіком та здійснювала за ним догляд. Свідок бачила, що до ОСОБА_1 почали приїжджати в гості молоді жінка та чоловік, якими, зі слів ОСОБА_1 , були її онука зі своїм чоловіком, та які піклуються про неї та доглядають за нею. Також свідок підтвердила, що до неї зверталась ОСОБА_1 за порадою, як краще розпорядитися своїм житловим будинком – подарувати його онучці чи залишити у спадок за заповітом. Вона, ОСОБА_16 , порадила ОСОБА_1 не оформлювати договір дарування, бо вона може залишитися без житла, а оформити договір пожиттєвого утримання, щоб отримувати допомогу від онуки, бо такий договір можна розірвати уразі не виконання онукою. Але влітку 2024 року до неї прийшла ОСОБА_1 та почала жалітися, що онука припинила спільне проживання з нею та не допомагає їй по господарству. Тоді вона дізналася від ОСОБА_1 , що вона оформила договір дарування житлового будинку, та здивувалася, бо радила оформити саме договір пожиттєвого утримання, та нагадала ОСОБА_1 про свою пораду. З того часу вона бачила, що ОСОБА_1 на своєму городі перебуває постійно одна.

Свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що проживає на АДРЕСА_6 з 1985 року, та багато років знайома зі своєю сусідкою по вулиці ОСОБА_1 , з якою проживала її онучка ОСОБА_18 в період свого навчання. Потім ОСОБА_18 виїхала з будинку своєї бабусі та переїхала жити до чоловіка, від якого народила сина. Але невдовзі ОСОБА_18 повернулась до будинку ОСОБА_1 та почала знову з нею проживати. Коли ОСОБА_18 зустріла іншого чоловіка, то знову виїхала з будинку бабусі та почала проживати на орендованій квартирі зі своїм новим чоловіком. І від тоді онука приходила до ОСОБА_1 дуже рідко та взагалі не допомагала по господарству, через що ОСОБА_1 вимушена звертатися за допомогою до свого сусіда ОСОБА_19 . Також свідок ОСОБА_17 пояснила, що в житті ОСОБА_1 був період, коли вона дуже погано себе почувала через наявні хвороби, та навіть думала, що помирає. Після цього ОСОБА_1 поїхала разом з ОСОБА_20 до приватного нотаріуса в с. Пісочин та оформила договір стосовно свого будинку, виходячи зі своєї обізнаності лише про один вид договору – це договір довічного утримання. Але після оформлення договору щодо житлового будинку ОСОБА_18 припинила приходити до ОСОБА_1 та надавати їй допомогу і доглядати за нею. Згодом ОСОБА_1 зверталась до своїх сусідів за порадою, як їй повернути свій будинок, бо онука їй не допомагає, і лише тоді ОСОБА_1 прочитала договір та дізналася, що підписала договір дарування житлового будинку. Тому сусіди порадили їй звернутися до суду для оскарження цього договору.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_10 являється його рідною донькою, але вона з ним не спілкувалась увесь останній рік, а до своєї матері ОСОБА_1 він приїжджає та привозить їй продукти харчування після того, як ОСОБА_18 припинила допомагати його матері. Також свідок ОСОБА_7 пояснив, що кілька років тому йому телефонувала приватний нотаріус та щось розповідала про оформлення його матір`ю якихось документів, але яких саме він не зрозумів, бо не розбирається в цьому. Він лише відповів приватному нотаріусу, що не заперечує проти того як саме вчинить його матір зі своїм будинком, бо в той час ОСОБА_18 проживала саме з його матір`ю.

Оцінюючи показання, надані свідками сторони позивача, суд відмічає, що вони об`єктивні і послідовні щодо обставин співжиття та взаємних відносин між ОСОБА_1 та її онукою ОСОБА_10 , а також підтверджують намір ОСОБА_1 укласти з онукою саме договір довічного утримання, виходячи з життєвого досвіду позивача щодо особливостей виконання договору довічного утримання – надання утримання та забезпечення доглядом тієї особи, яка віддає свій житловий будинок іншій особі.

За ініціативою відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_21 і ОСОБА_22 .

Зокрема, свідок ОСОБА_21 пояснив суду, що він одружений із ОСОБА_10 , яка є онукою ОСОБА_1 , і що зі слів дружини він дізнався про те, що ОСОБА_1 їй телефонувала та повідомила про намір оформити документи на свій житловий будинку саме на її ім`я. Але про які саме документи йшла мова між його дружиною та її бабусею, йому достеменно не відомо, він лише чув від дружини про те, що для оформлення документів у нотаріуса необхідно оформити новий технічний паспорт на житловий будинок. Свідок також підтвердив, що на своєму автомобілі возив ОСОБА_1 і ОСОБА_10 до приватного нотаріуса, де вони пробули приблизно 2-3 години, і де, зі слів, дружини, вони оформили документи. Але які саме документи, та як саме відбувалось їх оформлення, він не цікавився. ОСОБА_21 також повідомив суду, що проживав зі своєю дружиною в будинку ОСОБА_1 в період з 2016 чи 2017 року і до 2021 року, і що дружина допомагала своїй бабусі, доглядала за нею під час хвороби, а після припинення спільного проживання вони вдвох продовжувати приходити до ОСОБА_1 один раз на тиждень та допомагали їй по господарству.

Свідок ОСОБА_22 пояснила суду, що вона працює вихователем у дитячому садочку № 4 м. Люботин, і знайома з ОСОБА_10 з 2020 року, коли та прийшла працювати у дитячий садочок. Свідок дізналася від ОСОБА_10 , що вона допомагає своїй бабусі, для якої купує продукти харчування та ліки, часто навідується до неї, і що з бабусею у неї добрі відносини. Також від ОСОБА_10 вона дізналася, що бабуся покликала її до себе для оформлення документів на будинок. Але про які саме документи йшла між ними мова, вона не знає, ОСОБА_10 лише говорила, що для оформлення договору необхідно зробити новий технічний паспорт на житловий будинок та отримати кадастровий номер на земельну ділянку. З часом від ОСОБА_10 вона дізналася, що бабуся приходила до неї та говорила, аби вона повернула їй у власність житловий будинок.

Оцінюючи показання, надані свідками сторони відповідача, суд констатує, що вони підтверджують існування між ОСОБА_1 і ОСОБА_10 взаємовідносин, за яких відповідач надавала позивачу допомогу та утримання, а також здійснювала догляд за позивачем, а також підтверджують те, що відповідач не надавала значення сутності правочину, який ОСОБА_1 пропонувала укласти у приватного нотаріуса, покладаючись саме на волевиявлення ОСОБА_1 . На це вказують пояснення як свідків, так й відповідача про те, що ОСОБА_1 «пропонувала оформити документи на житловий будинок».

Докази, надані відповідачем, не спростовують тверджень позивача про намір укласти договір, за змістом аналогічний тому, на підставі якого позивач тривалий час володіла спірним житловим будинком, тобто договір довічного утримання, та того, що між сторонами виникли та існували тривалий час відносини, притаманні для зобов`язань з утримання та догляду за іншому особою, які виникають з договору довічного утримання.

Також суд бере до уваги ті обставини, що спірний житловий будинок на час укладення оспорюваного договору був єдиним житлом позивача ОСОБА_1 , та після укладення договору дарування позивач продовжує проживати в спірному будинку, та сплачує комунальні послуги, рахунки за якими залишились оформленими на її ім`я (т. 1 а.с. 73-83), що вказує на те, що фактичної передачі нерухомого майна за договором між сторонами не відбулось. На те, що передання житлового будинку фактично не відбулось, додатково вказує й та обставина, що ОСОБА_10 одразу після підписання договору дарування та отримання його у приватного нотаріуса з власної волі передала свій примірник в розпорядження ОСОБА_1 . З іншого боку, це ще й підтверджує пояснення позивача про те, що вона зверталась з договором дарування за порадою до сусудів, і що за їх допомогою вона дізналася, що нею був укладений помилково не той договір, який вона бажала укласти зі своєю онукою.

Доводи відповідача та третьої особи про те, що позивач ОСОБА_1 власноручно підписала оспорюваний нею договір, а нотаріусом були роз`яснені наслідки укладеного договору дарування є безпідставними, оскільки сам по собі факт прочитання сторонами тексту договору дарування, роз`яснення їм нотаріусом суті укладеного договору не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20.

Інші доводи учасників справи щодо встановлення в спірному житловому будинку вікон та опалювальних приладів суд не бере до уваги, оскільки вони не мають значення для вирішення даної справи саме з огляду на відсутність в них інформації щодо обставин, які вказують на помилку у сприйнятті позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, або на відсутність такої помилки.

Досліджені в даній справі докази в їх сукупності, дають змогу суду дійти висновку, що неправильне сприйняття позивачем ОСОБА_1 фактичних обставин правочину мало місце саме в стадії підготовки приватним нотаріусом проекту договору дарування, до його посвідчення, що сталося внаслідок впевненості позивача про те, що приватним нотаріусом буде посвідчений такий саме договір довічного утримання, як і 20 років тому.

З огляду на викладене вище, суд задовольняє позов в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, матеріалами справи підтверджено те, що при зверненні до суду позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 4058,39 грн (2422,40 + 1635,99 = 4058,39) за подання позовної заяви з вимогами майнового та немайнового характеру, а також сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн за подання заяви про забезпечення позову, яку було задоволено. Вказані витрати в повному обсязі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 203, 229, 717, 744 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76, 81, 83, 141, 158, 263, 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати договір дарування житлового будинку № 2244, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталією Петрівною 03 жовтня 2023 року – недійсним.

Анулювати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_6 на підставі договору дарування житлового будинку № 2244, посвідченого 03 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталією Петрівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2800063763120, номер відомостей про речове право 51966506.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», сіньми літ. «а», ганком літ. «а1», погребом літ. «ап», загальною площею 67,30 кв.м, житловою площею 39,60 кв.м, допоміжною площею 27,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 4663,99 грн.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Третя особа - Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, адреса місця здійснення дільяності: Харківська область, Харківський район, с. Пісочин, вул. Надії, 15.

Суддя О. О. Малихін

Повне рішення складено

07 серпня 2026 року.