Вирок від 13 серпня 2026 р. у справі №638/12460/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Воєнні злочини

Дата: 13 серпня 2026 р.

Справа: №638/12460/25

Суддя: Зінченко О. В.

Справа №638/12460/25

Провадження № 1-кп/638/1036/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м.Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження в залі суду в місті Харків кримінальне провадження № 12022221240000587 від 11.08.2022 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, військовослужбовця НОМЕР_1 (військової частини № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 армійського корпусу балтійського флоту військово морських сил збройних сил Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України,

в с т а н о в и в:

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем 9 мотострілецького полку (військової частини № НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 армійського корпусу балтійського флоту військово морських сил збройних сил Російської Федерації, усвідомлюючи існування міжнародного збройного конфлікту, у період часу з 02 по 03 червня 2022 року, більш точний час в ході судового розгляду не встановлено, разом з двома невстановленими в ході судового розгляду військовослужбовцями ЗС РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, приїхали на транспортному засобі марки «Hyundai Tucson», чорного кольору до будинку АДРЕСА_2 , в якому разом з родиною мешкав ОСОБА_4 .

Незаконно проникнувши на подвір`я будинку, ОСОБА_6 пересвідчився в особі ОСОБА_4 , та, усвідомлюючи, що перед ним цивільна особа в розумінні ст. 50 Додаткового протоколу від 08 червня 1977 року до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, разом з двома невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, будучи озброєними автоматичною вогнепальною зброєю, без складання будь-яких процесуальних документів почали проводити обшук в приміщенні будинку потерпілого.

В ході проведення обшуку у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння автомобілем марки «Ford Kuga», зеленого кольору, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер (VIN) – НОМЕР_5 , який перебував в дворі вказаного домоволодіння та належав ОСОБА_4 .

З метою здійснення значного психологічного тиску, залякування та демонстрації сили, відкрито демонструючи при цьому наявну у нього вогнепальну зброю, почав погрожувати її застосуванням у випадку невиконання його злочинних вимог. Сприймаючи погрози ОСОБА_6 як реальні, розуміючи, що ним або іншими невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ може бути застосована вогнепальна зброя, що напряму ставить під загрозу його життя та здоров`я, ОСОБА_4 не чинив опору та віддав ключі та пульт керування автомобілем.

З метою доведення свого спільного злочинного умислу до кінця, ОСОБА_6 разом з двома невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, сіли до автомобіля та спробували привести його в дію, проте не змогли цього зробити з причин, що від них не залежали.

ОСОБА_6 повідомив потерпілому ОСОБА_4 , що він повернеться за автомобілем пізніше, після чого сів за кермо автомобіля «Hyundai Tucson», чорного кольору, та разом з двома іншими військовослужбовцями ЗС РФ залишили місце вчинення кримінального правопорушення.

У подальшому, продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, ОСОБА_6 , за попередньою змовою з невстановленими в ході судового розгляду військовослужбовцями ЗС РФ, у період часу з 09 по 13 червня 2022 року, більш точний час в ході судового розгляду не встановлено, достовірно знаючи про відсутність ОСОБА_4 та членів його родини за місцем мешкання, проникли на територію його домоволодіння та незаконно заволоділи належними потерпілому легковим автомобілем марки «Ford Kuga», вартістю 455 210 грн., та автопричепом марки «ПГА 1», вартістю 12 653 грн., тим самим довівши свій спільний, злочинний корисливий умисел, направлений на пограбування цивільного населення, до кінця.

Після незаконного заволодіння вищевказаним майном, ОСОБА_6 разом з невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ покинули територію домоволодіння.

Своїми протиправними діями ОСОБА_6 разом з невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ спричинили потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 467 863 гривень 04 копійок.

В подальшому, ОСОБА_6 , розуміючи, що викрадене ним майно не є воєнною необхідністю, розпорядився ним на власний розсуд, використавши для власних цілей.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 11.03.2026 постановлено кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1. ст. 438 КК України, здійснювати за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, у відкритому судовому засіданні.

ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленим про розгляд кримінального провадження відповідно до вимог ст. 323 КПК України, шляхом опублікування повісток про виклик на офіційному сайті Шевченківського районного суду м. Харкова та в газеті «Урядовий кур`єр», у судові засідання не з`являвся, про причини неявки не повідомляв, будь-яких заяв чи клопотань не подав, що не перешкоджає розгляду кримінального провадження при здійсненні спеціального судового провадження.

При цьому, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 під час судового розгляду був представлений захисником адвокатом ОСОБА_5 .

Стороні захисту було надано достатньо часу для належного забезпечення права на захист обвинуваченого та забезпечення його явки до суду.

Враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку про те, що ним вжито всіх передбачених КПК України заходів щодо повідомлення обвинуваченого про здійснюване відносно нього судове провадження, а тому з урахуванням положень ст. 323 КПК України, згідно яких з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом, суд вважає можливим розглянути справу в порядку спеціального судового провадження (in absentia) за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши показання потерпілого та свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину знайшла своє підтвердження під час судового розгляду, з огляду на наступне.

З лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення ЗС РФ, інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.

Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)», рішенням Великої Палати Європейського суду з прав людини від 09.07.2025 у справі Україна та Нідерланди проти Росії.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, селище Новий Бурлук Печенізької територіальної громади Чугуївського району Харківської області було тимчасово окуповане Російською Федерацією у період з 24.02.2022 по 11.09.2022.

Крім того, відповідно до інформації ГУР МО України від 17.01.2025 з 24.02.2022 по 10.09.2022 підрозділ зі складу 9 мотострілецького полку (військової частини № НОМЕР_2 ) 11 армійського корпусу балтійського флоту військово морських сил збройних сил Російської Федерації брали участь у наступальних діях на території Харківської області, зокрема дислокувалися у районі населених пунктів Чугуївського району Харківської області.

Таким чином, суд вважає встановленим факт, що події, які є предметом даного судового розгляду відбулись в умовах збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією та під час окупації селища Новий Бурлук Печенізької територіальної громади Чугуївського району Харківської області військами РФ.

Згідно ст. 2 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Аналізуючи викладену норму, суд приходить до висновку про те, що положення Конвенції були та є обов`язковими для виконання військами РФ під час окупації частини території України в зв`язку зі збройним конфліктом, незалежно від того, чи є РФ учасницею цієї Конвенції.

При цьому, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4 Конвенції).

Поняття цивільної особи розкрито у ст. 50 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, згідно якої цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до жодної з категорій осіб, зазначених у статті 4 А, 1, 2, 3 та 6 Третьої конвенції та у статті 43 цього Протоколу. У разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою.

До виключень, перелічених у даній нормі, відносяться:

- члени особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також члени ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил;

- члени інших ополчень та добровольчих загонів тощо;

- члени особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує;

- жителі неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни;

- збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів.

З урахуванням викладених норм, суд приходить до висновку, що потерпілий ОСОБА_4 був цивільною особою у розумінні Женевських конвенцій та Додаткового Протоколу до них, а тому перебував під їх захистом.

Норми ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, крім іншого, вказують на те, що особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу. Cторони конфлікту повинні застосовувати до осіб, що перебувають під захистом, таких заходів контролю чи безпеки, які будуть визнані за необхідні під час ведення війни.

Статтею 31 Конвенції забороняється застосування жодного примусу фізичного чи морального порядку до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.

Також, статтею 32 Конвенції встановлено, що Високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Стаття 33 Конвенції забороняє пограбування населення.

Частиною 2 ст. 75 Додаткового Протоколу до Женевських Конвенцій 12.08.1949 встановлено, що заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів:

a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема:

a.1) вбивство;

a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні;

a.3) тілесні покарання;

a.4) каліцтво;

b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі;

c) взяття заручників;

d) колективне покарання; і

e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

Згідно із вимогами ст. 147 Конвенції серйозні порушення, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.

Порушення обвинуваченим ОСОБА_6 викладених норм міжнародного права підтверджується наступними доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він проживав у с. Новий Бурлук Печенізької територіальної громади Чугуївського району Харківської області разом із дружино та донькою. На початку війни у лютому 2022 року село майже одразу було окуповане російськими військами. Під час окупації діяв наказ, щоб усі ворота та хвіртки були відкриті, в іншому випадку військові розстрілювали замки та вільно заходили, куди вважали за потрібне. В перших числах червня 2022 року, 2-го або 3-го числа, до нього приїхали троє військовослужбовців армії РФ на автомобілі Хюндай Туксон чорного кольору, який належав односільчанину потерпілого ОСОБА_7 . Дані особи були вдягнені у військову форму без пізнавальних знаків, каски та бронежилети, один із них був у балаклаві, всі троє були озброєні автоматами АК-47, на бронежилетах у них містились так звані «Георгієвські стрічки». Розмовляли вони російською мовою із азійським акцентом. Потерпілий пояснив, що розрізняє цей акцент, оскільки із азіатами проходив строкову службу. За вказаними ознаками даних військових потерпілий ідентифікував як військовослужбовців армії РФ. Коли вони зайшли на територію домоволодіння, один із них назвався «Монголом» та всі розосередились по ділянці та ніколи не знаходились поруч один одного, із чого потерпілий зрозумів, що це є безпековими заходами та наслідком військової підготовки. Діяли вони організовано та завжди тримали зброю напоготові. Один із військовослужбовців почав питати, чи є у потерпілого автомобіль, наказував його показати та принести ключі. Потерпілий пояснив суду, що напередодні зняв з автомобіля акумулятор, щоб його не забрали, оскільки від мешканців села потерпілий чув, що дані особи їздили по різних домоволодіннях, грабували людей, когось били, погрожували. З приводу автомобіля із потерпілим спілкувався саме той військовослужбовець, якого в подальшому було ідентифіковано як ОСОБА_6 , який спочатку прикривав обличчя балаклавою, однак у подальшому її здвинув донизу, відкривши обличчя, оскільки вона, на переконання потерпілого, йому заважала розмовляти, або ж було спекотно. ОСОБА_6 питав потерпілого про клеми на автомобілі, про те, які він заводиться. Під час спілкування потерпілий постійно намагався кудись втекти від військових, адже знав, що автомобіль не заведеться, а в такому випадку військові часто могли розлютитись, завдати шкоди йому або ж розстріляти чи спалити автомобіль. В якийсь момент ОСОБА_6 зупинив потерпілого ОСОБА_4 та сказав «Довго ти будеш від нас бігати. Я тебе зараз приб`ю.», направивши на нього автомат. ОСОБА_4 пояснив, що під час цих подій, які в цілому тривали близько пів години, він намагався якомога більше ховатись від військових, щоб було менше контакту, адже він боявся за своє життя та здоров`я, один із військових висловлював бажання «поговорити із потерпілим один на один» та вони неодноразово говорили дружині потерпілого зайти до будинку, однак вона, також знаючи про можливі наслідки, цього не робила, та, на думку потерпілого, це у тому числі врятувало його від фізичного впливу. Потерпілий навмисно довго шукав ключі від автомобіля, але в кінці кінців їх віддав ОСОБА_6 . Дізнавшись, що наразі можливості завести автомобіль немає, вони поїхали, але ОСОБА_6 сказав, що вони повернуться. Через кілька днів потерпілий разом із дружиною поїхали з села до міста Харкова, а приблизно через три тижні потерпілому зателефонував односільчанин ОСОБА_8 та повідомив, що його автомобіль забрали військові РФ та їздять на ньому по селу. Потерпілий також дізнався, що автомобіль Хюндай Туксон повернули односільчанину ОСОБА_7 , але автомобіль самого потерпілого – ні.

Суд зазначає, що при наданні показань суду потерпілий ОСОБА_4 плутався у показаннях щодо того, хто саме йому погрожував та вимагав ключі від машини, спочатку вказуючи, що це була особа, яка представилась як « ОСОБА_9 », а потім вказавши на ОСОБА_6 .

Усуваючи вказані протиріччя потерпілий пояснив, що все спілкування стосовно автомобіля, у тому числі і щодо ключів, у потерпілого відбувалось саме із ОСОБА_6 , якому потерпілий в подальшому передав ключі, та саме який погрожував останньому автоматом та словами «Довго ти будеш від нас бігати. Я тебе зараз приб`ю.», а особа, яка представилась як « ОСОБА_9 » потерпілому автоматом не погрожував, однак намагався за словами останнього «поспілкуватись наодинці» та «таскав за комір».

Потерпілий пояснив, що ОСОБА_6 , спілкуючись із ним здвинув балаклаву донизу, відкривши обличчя, та форма його верхньої губи дуже добре запам`яталась потерпілому, яку він називав «заяча губа».

Крім того, потерпілий, оглянувши протокол пред`явлення особи за фотознімками, вказав саме на ОСОБА_6 , як на особу, яка йому погрожувала та вимагала надати ключі від автомобіля.

Аналізуючи викладені обставини, з урахування наявних у справі фотографій обвинуваченого ОСОБА_6 (протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та інформація ГУР МО України), з яких дійсно вбачається помітна форма верхньої губи та щелепи, суд приходить до висновку про узгодженість показань потерпілого та приймає їх.

Свідок ОСОБА_10 , яка є дружиною потерпілого, пояснила, що на початку червня 2022 року до неї додому в с. Новий Бурлук, Чугуївського району, Харківської області, прийшли троє незнайомих військовослужбовців, яких вона ідентифікувала як військових РФ, оскільки вони мали відповідні шеврони на рукавах у виді прапора РФ. Ці особи приїхали на автомобілі, який належить іншому мешканцю села ОСОБА_7 , були вдягнуті у військову форму, балаклави та каски, а також бронежилети, мали зброю. Свідок та потерпілий перелякались. Військові шукали автомобілі та, коли знайшли їх автомобіль на подвір`ї, який виявився закритим, відправили чоловіка свідка за ключами. Його довго не було. Після того, як потерпілий приніс ключі, вони не змогли звести машину, адже напередодні потерпілий зняв з машини акумулятор, щоб її не забрали. Двоє військових зняли балаклави та один направив автомат на чоловіка, питаючи, чому машина не заводиться. Вони намагались примусити свідка зайти в будинок, хотіли залишитись з її чоловіком наодинці, на що вона почала кричати та плакати, оскільки раніше чула як ці особи одному з жителів села зламали ребра, ходили по дворах та знущались з людей, били їх. Забравши ключі вони пішли, однак сказали, що повернуться. Найактивнішим серед них був військовий, якого свідок в подальшому впізнала як ОСОБА_6 , саме він погрожував чоловіку автоматом та вимагав ключі від автомобіля. Свідок впізнала його за великими зубами. Через декілька днів, побоюючись за життя потерпілого, вони поїхали з села. Приблизно через 2-3 тижні односельчанин ОСОБА_7 казав, що вони все таки знайшли акумулятор та забрали автомобіль потерпілого із причепом та їздять на ньому по селу. В подальшому цей автомобіль бачили в колоні разом із іншим транспортом та технікою, коли вони покидали село.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що в кінці травня 2022 року, коли селище Новий Бурлук, Чугуївського району, Харківської області, перебувало під окупацією військ Російської Федерації до нього додому прийшли двоє, як сказала його мати, російських військових, обшукали дім та сказали, що забирають машину свідка ОСОБА_11 . Свідок раніше пошкодив автомобіль, щоб його не забрали, однак військові змогли його полагодити та все таки забрали. Приблизно через місяць ті ж військові автомобіль свідка повернули, сказавши, що він зламаний, а також що вони знайшли кращий автомобіль Форд, який, як зрозумів свідок, належить його односільчанину ОСОБА_4 . Пізніше свідок бачив, як цей автомобіль їздив по селу, хоча потерпілий із дружиною вже покинули село. Свідок зазначив, що сам він не бачив, як військові, які до нього приходили, забирали автомобіль потерпілого, однак коли вони повертали автомобіль свідка то не приховували, що знайшли кращій автомобіль Форд, а таких машин в селі, крім автомобіля ОСОБА_4 , не було. Крім того, вони називали ім`я потерпілого та сказали, що забрали його автомобіль.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає одна та під час окупації більшість часу ховалась у підвалі. Одного дня до неї прийшла сусідка ОСОБА_10 , попросила ліки для чоловіка та розповіла, що до них приходили російські військові, хотіли забрати машину, яка не заводилась, забрали тільки ключі від неї. Перед цим свідок чула, як на ділянці сусідів щось відбувається, ОСОБА_4 щось голосно розповідав про машину. Через декілька днів сусіди поїхали з села, а через деякий час свідок поїхала сама.

Потерпілий ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_10 в особі, яка в період з 2 по 3 червня 2022 року приходила до їх домоволодіння з метою заволодіння автомобілем потерпілого, поєднаного із погрозами застосування насильства та вогнепальної зброї, впізнали саме ОСОБА_6 , що підтверджується відповідними протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.02.2026.

Також ОСОБА_6 відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.02.2026 впізнав свідок ОСОБА_7 як особу, яка в 20х числах травня 2022 року в групі з іншими військовими незаконного заволоділа належним йому автомобілем Хюндай Туксон, а потім повернула.

Крім того, відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.02.2026 свідок ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_6 як особу, яка в 20х числах травня 2022 року незаконно заволоділа автомобілем Хюндай Туксон, який належить ОСОБА_7 , а також який у період часу з червня по вересень 2022 року їздили по сел. Новий Бурлук, Чугуївського району, Харківської області в нетверезому стані та використовували у власних цілях автомобіль Форд Куга, зеленого кольору, який належить потерпілому ОСОБА_4 .

Аналізуючи викладені вище докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вони є послідовними, інформативними та узгоджуються між собою, всі докази є об`єктивними та достатніми, належність та допустимість наведених вище доказів у суду сумнівів не викликає, оскільки фактів їх отримання із порушенням закону не встановлено, в зв`язку з чим суд їх приймає.

Згідно висновку експерта № СЕ-19/121-23/19757-АВ від 12.09.2023 ринкова вартість автомобіля Ford Kuga, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , VIN номер НОМЕР_5 , з урахуванням умов та обмежень, зазначених в дослідницькій частині, станом на 13.06.2022, становить 455210 грн.

Згідно висновку експерта № СЕ-19/121-25/45-АВ від 30.01.2025 ринкова вартість причепа ПГА 1, 2001 року випуску, р.н. НОМЕР_6 , номер кузова (шасі) – НОМЕР_7 , з урахуванням умов та обмежень, зазначених в дослідницькій частині, станом на період часу з 09.06.2022 по 13.06.2022, становить 12653,04 грн

Таким чином, протиправними діями ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_4 завдано матеріальну шкоду на загальну суму 467863,04 гривень.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 мав статус військовослужбовця збройних сил Російської Федерації, достовірно знав про існування збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією, в якому приймав участь, достовірно знав, що частина території України, а саме селище Новий Бурлук Чугуївського району Харківської області було окуповане військовими силами Російської Федерації, в зв`язку з чим все цивільне населення перебувало під захистом положень Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, розуміючи, що потерпілий ОСОБА_4 є цивільною особою у розумінні Конвенції, нехтуючи встановленими Конвенцією обмеженнями здійснив жорстоке поводження із потерпілим, що виразилось у залякуванні застосуванням фізичної сили або навіть вбивством з метою заволодіння майном потерпілого та в решті решт цим майном протиправно заволодів, суд приходить до висновку, що військовослужбовцем ОСОБА_6 порушено вимоги ст. 27, 31, 32, 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та ч. 2 ст. 75 Додаткового Протоколу до Женевських Конвенцій 12.08.1949.

Отже, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину знайшла своє підтвердження в результаті судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 438 КК України (в редакції станом на червень 2022 року), а саме як жорстоке поводження з цивільним населенням, а також інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, суд виключає з кваліфікації дій ОСОБА_6 посилання на ст. 28 КК України, як це зазначено в обвинувальному акті, оскільки у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка на інші статті Загальної частини кримінального закону у формулі кримінально-правової кваліфікації є зайвою.

Висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у Постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 163/2670/21.

Суд також виключає зазначену в обвинувальному акті кваліфікуючу ознаку як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки ст. 438 КК України такої кваліфікуючої ознаки не містить, в зв`язку з чим ця обставина може бути врахована як така, що обтяжує покарання обвинуваченого, однак не кваліфікуюча.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , суд визнає вчинення злочинів з використанням умов воєнного стану, вчинення кримінальних правопорушень групою осіб за попередньою змовою.

При призначенні покарання суд виходить із положень ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливу суспільну небезпечність вчиненого діяння, обтяжуючі та пом`якшуючі покарання обставини, дані про особу обвинуваченого, у тому числі і в частині показань потерпілого та свідків про те, що подібні дії ОСОБА_6 мали не поодинокий, а системний характер, та вважає, що покаранням, яке забезпечить виконання завдань, встановлених КК України, є тільки позбавлення волі у максимальних межах санкції ч. 1 ст. 438 КК України.

Процесуальні витрати згідно ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Речові докази відсутні.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 , обраний на стадії досудового розслідування відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, у вигляді тримання під вартою суд вважає за необхідне залишити без змін до набрання даним вироком законної сили.

Потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов, в якому він просить стягнути з ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 467863,04 грн.

Позов обґрунтованим тим, що злочинними діями ОСОБА_6 потерпілому завдано матеріальної шкоди, розмір якої визначено вартістю автомобіля та причепа, яка підтверджена відповідними висновками експертиз.

Захисник проти задоволення позову заперечував, мотивуючи це тим, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 не доведена, а тому підстави для стягнення шкоди з нього відсутні.

Згідно ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З підстав, викладених вище, суд дійшов висновку про те, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вартість викраденого майна підтверджена відповідними висновками експертів, а тому суд дійшов висновку, що цивільний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 368, 370, 374, 376, 377, 394, 469, 471, 474, 475 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на 12 (дванадцять) років.

Строк відбування ОСОБА_6 покарання рахувати з дня його фактичного затримання на виконання даного вироку.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 , обраний на стадії досудового розслідування відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, у вигляді тримання під вартою до набрання даним вироком законної сили залишити без змін.

Процесуальні витрати за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-23/19757-АВ від 12.09.2023 у розмірі 956 грн, а також судової експертизи № СЕ-19/121-25/45-АВ від 30.01.2025 у розмірі 1193,85 грн стягнути з ОСОБА_6 на користь держави.

Цивільний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 467 863 гривень (чотириста шістдесят сім тисяч вісімсот шістдесят три гривні) 04 копійки.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обвинуваченим у той же термін з моменту вручення йому копії вироку.

Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Інформацію про ухвалений вирок опублікувати в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Харкова.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua