Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №346/1879/25 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1879/25

Провадження № 2/346/155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю секретаря Урбанович І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання рухомого майна (автомобіля) спільною сумісною власністю подружжя та стягнення половини коштів від його вартості,-

в с т а н о в и в:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона з 20.09.2014 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2025 року розірвано. Під час перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти набуте рухоме майно, а саме автомобіль марки “Volkswagen Touаreg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, який зареєстрований за відповідачем. Після припинення їх спільного проживання вказаний транспортний залишився у користуванні відповідача. Згодом вона побачила оголошення на сайті “ Auto.Ria” про продаж даного автомобіля особою жіночої статі на ім`я “ ОСОБА_3 ”, яка ймовірно є співмешканкою відповідача. Оскільки останній уникає будь-якого спілкування, відсутня можливість врегулювання спору в досудовому порядку. Тому сторона позивача просить визнати транспортний засіб марки “Volkswagen Touаreg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію 1/2 частини вартості вказаного автомобіля, а також понесені судові витрати, які складаються із 1 211,20 грн. сплаченого судового збору та 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу .

16.05.2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 20.09.2014 року між сторонами оформлено шлюб, який виявився невдалим, тому з 2022 року вони спільно не проживали та не вели спільного господарства. У травні 2022 року відповідач мобілізований до ЗСУ та з позивачем вони більше не спілкувались. В рішенні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2025 року вказано та позивачем це не спростовано, що вони не проживали останні три роки разом. У жовтні 2023 року та у лютому 2024 року він перебував вдома у відпустці, проте, з позивачем вони не бачились. Під час несення служби відповідач отримав осколкове поранення, внаслідок чого перебував у лікарні, де його провідували та доглядали його родина та жінка, з якою він на даний час проживає. За час перебування в ЗСУ він отримував грошове забезпечення та в травні 2024 року придбав автомобіль за 495 000 грн. Саме його грошове забезпечення стало підставою купівлі даного автомобіля. Водночас, позивач вказує, що його вони придбали за спільні кошти. Враховуючи, що автомобіль придбано під час роздільного проживання, коли вони не вели спільне господарство, припинили існувати як сім`я, а також за кошти, зароблені за час його перебування на службі в ЗСУ, дане майно не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя. Ввважає витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. завищеними та необґрунтованими, адже позивачу відомо, що коштів на придбання автомобіля вона не надавала. На підставі наведеного просить в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 27-30).

04.06.2025 року представник позивача, адвокат Юркевич Х.М. подала до суду відповідь на відзив, в якому вказала, що до звернення позивача до суду із позовом про розірвання шлюбу сторони підтримували шлюбні відносини та спільно планували народження дитини із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій. Так, в період з 01.09.2023 року по 06.09.2023 року, коли ОСОБА_2 перебував у відпустці, вони разом зверталися в медичний заклад ДЗ “ Прикарпатський центр репродукції людини ” МОЗ України м. Івано-Франківськ, де спільно пройшли необхідні медичні обстеження, а ОСОБА_4 здійснено внутрішньо-маткову інсемінацію. Це була перша її спроба завагітніти, яка виявилась невдалою. 04.09.2023 року відповідач, перебуваючи у вказаному медичному закладі, надав свою згоду на використання його кріозамороженого матеріалу на час його відсутності своїй дружині. У листопаді 2024 року позивачу проведена повторна медична процедура, яка також була невдалою. Рішення про екстракорпоральне запліднення сторони як сім`я прийняли разом, як чоловік та дружина у вересні 2023 року та у листопаді 2024 року разом відвідували медичний заклад та консультувались з лікарями. 23.12.2024 року медичними працівниками втретє здійснено перенос кріозаморожених ембріонів, про що було відомо ОСОБА_2 і проти чого він не заперечував. Увесь цей час, з 2023 року по кінця 2024 року, сторони спільно як чоловік та дружина бажали народити дитину. Крім того, після мобілізації відповідача позивач весь час підтримувала з ним зв`язок, передавала та особисто відвозила йому посилки. Факт спільного проживання та підтримання шлюбних відносин з 2022 року по кінець 2024 року підтверджується долученою фототаблицею. Тому його твердження про те, що транспортний засіб придбано ним особисто за час роздільного проживання не відповідає дійсності. З приводу коштів, за які придбано вказаний автомобіль, вказала, що 5 000 доларів США ними позичено у батька позивача ОСОБА_5 ; 3 100 доларів США отримані подружжям від продажу транспортного засобу марки “Volkswagen Pasat ”, номерний знак “ НОМЕР_2 ”, влітку 2023 року; 4 000 доларів США - від продажу автомобіля марки “Mitsubishi Pajero ”, номерний знак “ НОМЕР_3 ”, який вони продали у січні 2024 року. Тому представник позивача просить задовольнити позовні вимоги (а.с. 52-57).

Позивач в судове засідання не з`явилась. Її представник, адвокат Юркевич Х.М. 10.08.2026 року подала до суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити в її та позивача відсутності, позовні вимоги підтримує. Також повідомила, що позивач змінила прізвище, на підтвердження чого долучила копію відповідного свідоцтва ( а.с. 205).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а саме за зареєстрованим місцем проживання. Причин своїх неявок відповідачі суду не повідомив. 01.06.2026 року та 10.08.2026 року електронною поштою надіслав до суду письмові клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання, жодних підтверджуючих документів суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Із наведеної вище норми процесуального права слід дійти висновку, що заява сторони про відкладення розгляду справи не є безумовною підставою для такого відкладення. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Така правова позиція викладена Верховним Судом 04 серпня 2021 року у справі №758/6080/19.

Окрім того, суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд беручи до уваги, що дана справа перебуває в провадженні суду з 15.04.2025 року, а тому подальше відкладення розгляду даної справи буде порушувати принцип своєчасного судового розгляду справи. Зважаючи на вищенаведене, з метою недопущення надмірної тривалості судового провадження, виходячи з принципу розумного строку судового розгляду справи, враховуючи, що явка учасників справи у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою, суд вбачає можливим розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 20.09.2014 року, який рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2025 року розірвано (а.с. 10-11).

Як встановлено з копії військового квитка серії НОМЕР_4 та мобілізаційного розпорядження від 12.05.2022 року, ОСОБА_2 призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_1 по загальній мобілізації ( а.с. 42-43 ).

Відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування стверджується, що із січня по грудень 2012 року сукупний дохід ОСОБА_2 становив 10 098,23 грн., з січня по грудень 2013 року – 9 359,31 грн., з січня по грудень 2014 року – 13 532,98 грн., з січня по грудень 2015 року – 14 491,07 грн., з січня по грудень 2016 року – 19 306,99 грн., з січня по грудень 2017 року – 42 399,87 грн., з січня по грудень 2022 року – 303 410,21 грн., з січня по грудень 2023 року – 609 322,68 грн., з січня по грудень 2024 року – 656 942,77 грн., з січня по грудень 2025 року – 80 354,29 грн. ( а.с. 30-31 ).

Відповідно до копії листа Територіального сервісного центру МВС №2643 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях ( філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС від 07.05.2025 року, згідно з базами даних Єдиного державного реєстру МВС за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , здійснено 01.05.2024 року реєстрацію транспортного засобу марки “Volkswagen Touаreg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, вартістю 495 000 грн. ( а.с. 35).

Згідно з копією виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого центру патології та ендопротезування великих суглобів №Е936 ОСОБА_2 з 17.01.2025 року по 20.01.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в КП “ Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова ” ДОР з діагнозом: МВТ ( 16.01.2025 року ), вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин правого плеча, забій правого гомілко-стопного суглобу ( а.с. 40 ).

Відповідно до копії виписки № 89 ОСОБА_2 з 21.01.2025 року по 29.01.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП “ Тлумацька ЦРЛ ” з діагнозом: відкрита рана плечового поясу, вибухова травма ВОСП м`яких тканин правого плеча із синдромом плечо-лопаткового периартриту справа, забій правого гомілково-ступеневого суглобу, акубаротравма у вигляді гострої лівобічної сенсоневральної приглуховості ( а.с. 39 ).

Згідно з копіями виписок №767 та № 2150 ОСОБА_2 з 29.01.2025 року по 24.02.2025 року та з 26.03.2025 року по 09.04.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в стаціонарному відділі КНП “ Тлумацька центральна міська лікарня ” з діагнозом: стан після вибухової травми; стан після забою правого гомілковостопного суглобу; стан після акубаротравми, після травматичний головний біль, тривожно-депресивний розлад, міопія слабкої ступені з астигматизмом ( а.с. 36-39 ).

Судом також встановлено, що 04.09.2023 року ОСОБА_2 звернувся до ДЗ “ Прикарпатський центр репродукції людини ” МОЗ України із заявою про кріоконсервацію сперми, ооцитів, оваріальної тканини чи біологічного матеріалу, отриманого з яєчка або його придатка, якою він надав свою згоду провести кріоконсарвацію і зберігання сперми. В анкеті-опитування в графі “ Причина ” вказано “ моя відсутність на час проведення циклу ЕКЗ моїй дружині; даю згоду на використання мого кріозамороженого матеріалу на час моєї відсутності своїй дружині ОСОБА_4 ” ( а.с. 60 ).

Відповідно до копії заяви щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій від 22.11.2024 року, завіреної керівником закладу охорони здоров`я, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 просили надати медичну допомогу методами допоміжних репродуктивних технологій з метою лікування безпліддя методом екстракорпорального запліднення ( а.с. 63 ).

В матеріалах справи наявні також копії листків призначень ОСОБА_4 за період з 31.07.2024 року по 05.08.2024 року, з 23.12.2024 року по 06.01.2025 року, повідомлення про результат лікування безпліддя методом ДРТ за період з 01.07.2024 року по 05.08.2025 року та з 22.11.2024 року по 23.12.2024 року, а також результати фолікулометрії, проведеної ОСОБА_6 01.09.2023 року, 06.09.2023 року та 18.09.2023 року ( а.с. 58, 61-62, 64-65 ).

Згідно з копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_6 ОСОБА_4 13.09.2025 року змінила прізвище на « ОСОБА_7 », актовий запис № 42 (а. с. 209).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/126-26/641-АВ від 10.02.2026 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи середня ринкова ціна автомобіля марки “Volkswagen Toureg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, 2011 року випуску, тип палива – дизельне, тип кузова – легковий універсал, об`єм двигуна 2 967 см3 , станом на 25.03.2025 року становила 757 931,72 грн.; середня ринкова ціна вказаного автомобіля станом на момент проведення експертизи ( 10.02.2026 року ) – 724 999,90 грн. ( а.с. 164-168 ).

Стороною позивача на підтвердження заявлених позовних вимог до матеріалів справи також долучено фототаблиці, на яких зображені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , їхні сімейні зустрічі, відпочинок за період з 2022 року по травень 2024 року ( а.с.68-82 ).

Наявні в матеріалах справи скріншоти листування у месенжері ( а.с. 83-96 ) не містять жодних відомостей щодо особи відправника відповідних повідомлень, тому суд не може встановити, чи є відправник та одержувач повідомлень сторонами у цій справі.

Також, суд зауважує, що відповідні паперові відтворення електронної інформації не можуть слугувати належними та допустимими доказами, з огляду на те, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19).

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 наголосила на тому, що слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування), як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку, із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Ураховуючи викладене вище, суд не може прийняти до уваги надані стороною позивача роздруківки скріншотів переписки у месенджері в якості належного та допустимого доказу, у розумінні приписів статей 77,78 ЦПК України.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.

Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При цьому суд враховує правові позиції Верховного Суду України з аналогічних спорів, в яких роз`яснено, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.01.2020 року в справі №711/2302/18, від 12.01.2022 року в справі № 646/7463/16-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, досліджені судом докази підтверджують, що вищевказаний транспортний засіб набутий сторонами в період шлюбу. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження доводів про те, що майно, яке є предметом спору, придбано за його особисті кошти. Долучені ним до відзиву виписки з медичних карт та відомості про доходи самі по собі не є достатніми для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя за відсутності належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за його особисті кошти. Крім того, сам по собі факт реєстрації права власності на автомобіль за відповідачем не спростовує встановленої законом презумпції спільної сумісної власності майна подружжя.

Суд зазначає, що статус особистої приватної власності на майно, придбаного в шлюбі, виникає лише тоді, коли воно придбане виключно за особисті кошти. У даній справі відповідачем не доведено, що майно придбане виключно за його особисті кошти та не в інтересах сім`ї. Відтак, ним не спростовано презумпцію спільності майна подружжя. Отже, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а відтак, позивач в порядку поділу майна має право на грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки “Volkswagen Touаreg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, а саме 362 499,95 грн.

Судом також встановлено, що позивачем за звернення до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн., що стверджується квитанцією від 14.04.2025 року (а.с. 6), а також понесено судові витрати на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи в сумі 2 139,36 грн., що стверджується відповідним рахунком-фактурою від 19.01.2026 року та платіжною інструкцією від 06.02.2026 року (а.с. 153, 157 ). Дані судові витрати підлягають присудженню з відповідача на користь позивача в зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Як встановлено судом, 16.01.2025 року між адвокатом Юркевич Х.М. та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № 10-01/25, в пунктах 1.1, 5.1 якого вказано, що предметом договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту, у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар ( винагороду ) та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього. Детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, пов`язаних з виконанням даного договору, окремо обумовлюється та може визначатися додатковими угодами до цього договору (а.с. 185 ).

Згідно з додатковою угодою від 16.01.2025 року до договору про надання правничої допомоги №10-01/25 від 16.01.2025 року, адвокат зобов`язується надавати консультації, послуги із складання та подачу процесуальних документів до суду, здійснювати представництво інтересів клієнта в суді. У п. 4.1 додаткової угоди вказано, що правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання передачі наданих послуг (а.с. 186 ).

Відповідно до акту прийому-передачі від 24.04.2026 року адвокатом надані послуги на правничу допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги №10-01/25 від 16.01.2025 року на загальну суму 20 000 грн. (а.с. 187 ).

Вартість робіт в сумі 20 000 грн. вказана у фіскальному чеку № bCUDLu7fxUM від 24.04.2026 року (оплата згідно з договором №10-01/25 від 16.01.2025 року (а.с. 188)).

Разом з тим, суд вважає, що заявлений стороною позивача розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 20 000 грн. не є співмірним, зважаючи на складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Враховуючи вищевикладене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов`язаність витрат з розглядом справи, беручи до уваги, що вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених представником позивача до стягнення витрат до 5 000 грн.

На підставі наведеного, ст.ст.60, 61, 63, 69-71 СК України та, керуючись ст.ст. 12, 76-78, 81, 137, 141, ч. 2 ст.247, ст.ст. 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов задовольнити.

Визнати автомобіль марки “Volkswagen Touаreg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, 2011 року випуску, спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 , жителя та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_7 , уродженки та жительки АДРЕСА_2 (одну другу) частину вартості автомобіля марки “Volkswagen Touаreg ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, 2011 року випуску, в сумі 362 499 (триста шістдесят дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 95 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 , жителя та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_7 , уродженки та жительки АДРЕСА_3 , 2 139 (дві тисячі тридцять дев`ять ) гривень 36 копійок витрат за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, 1 211 ( дві тисячі двісті одинадцять ) гривень 20 копійки сплаченого судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_7 , уродженка та жителька АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 , жителя та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 14 серпня 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.