Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №212/9324/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/9324/26

2/212/6331/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого - судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Попик С.Д., в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду, в місті Кривому Розі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Наталія Миколаївна, ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 через свого представника, - адвоката Савченко Вікторію Віталіївну звернулась до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з відповідною позовною заявою, в якій просить: витребувати майно із чужого незаконного володіння, та визнати право власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позову посилається на те, що:

Позивачка ОСОБА_1 (дівоче прізвище – ОСОБА_4 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Кривому Розі Дніпропетровської області у родині ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_7 ). Інших дітей у її батьків не було.

Зазначене підтверджується повторним свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , від 08.04.2026 року.

Батьки Позивачки зареєстрували шлюб 31.12.1964 року в м. Коноша Архангельської області РСФСР, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Коношським райбюро ЗАЦС Архангельської області РСФСР 31.12.1964 року.

Починаючи з 1965 року батьки Позивачки, які були лікарями, проживали в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, куди після навчання були направлені для роботи в медичних закладах міста.

Квартиру АДРЕСА_1 батьки Позивачки придбали у 1986 році, а після початку приватизації житлового фонду приватизували її у встановленому законом порядку.

У 1987-1988 році батьки Позивачки за наказом Міністерства охорони здоров`я СРСР були відряджені до Республіки Ангола, а пізніше - до Республіки Мозамбік для роботи в закладах охорони здоров`я цих країн за лікарською спеціальністю. Після розпаду СРСР батьки Позивачки отримали громадянство України, продовжуючи працювати в Республіці Мозамбік. При цьому, в Україну вони регулярно приїздили у відпустку кожні 2-3 роки.

У 2011 році мати Позивачки, - ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, набула також громадянство Республіки Мозамбік, тому що переважну більшість часу фактично проживала і працювала в цій країні. Позивачка також проживала з батьками в Республіці Мозамбік в період з 1994 по 1999 роки та з 2016 по 2022 роки, отримавши тимчасовий дозвіл на проживання в цій країні. Вказане підтверджується копією тимчасового дозволу на її проживання, виданим компетентними органами Республіки Мозамбік.

03 серпня 1985 року Позивачка уклала шлюб з ОСОБА_8 , взявши собі прізвище чоловіка, з яким згодом розлучилась та згодом одружилася з ОСОБА_9 , взявши собі його прізвище, що підтверджується засвідченою копією запису акту про укладення шлюбу від 31.01.1998 року. Після реєстрації цього шлюбу Позивачка з чоловіком проживали у Великобританії, а з 20.12.2022 року по цей час вони проживають в Республіці Колумбія.

Батько Позивачки - ОСОБА_5 помер у 2014 році, перебуваючи в Республіці Мозамбік, там же він був похований.

До складу спадщини, що відкрилася після смерті батька Позивачки – ОСОБА_5 , увійшла частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала покійному після приватизації квартири, як її співвласнику.

Спадщину, до складу якої входила частка у праві власності батька на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті батька Позивачки прийняла її мати, - ОСОБА_6 , яка за домовленістю з Позивачкою вирішила право власності на вказану квартиру для зручності оформити в повному обсязі лише на своє ім`я. Позивачка ОСОБА_1 від спадщини після смерті батька відмовилася.

На період постійного проживання в Республіці Мозамбік власниця спірної квартири ОСОБА_6 домовилася зі своєю племінницею, - третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , що та буде наглядати за її квартирою АДРЕСА_1 для її підтримання в нормальному стані, а при необхідності, - і продасть вказану квартиру. Для цього вона видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену Хельмано Арно Мануелем Макуапою, - старшим нотаріальним реєстратором другої нотаріальної контори міста Нампула, Республіка Мозамбік, від 08 лютого 2024 року, якою уповноважила повірену продати спірну квартиру, а також оформити на ім`я довірительки право власності на гараж № НОМЕР_2 , блок № НОМЕР_3 в гаражному кооперативі «Батумський», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , збудований довірителькою ОСОБА_6 під час шлюбу зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , і продати цей гараж.

27 листопада 2025 року мати Позивачки ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла у віці 85 років в Центральній лікарні м. Нампула, Республіка Мозамбік.

Зазначене підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану м. Нампула Міністерства юстиції, конституційних та релігійних питань Республіки Мозамбік, переклад якого на українську мову посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Мозамбік 09.02.2026 року.

У свідоцтві про смерть повне ім`я померлої зазначено: ОСОБА_10 , тобто саме так, як зазначено в її паспорті громадянки Республіки Мозамбік (копія додається). Також у свідоцтві про смерть зазначено місце народження померлої – Няндомський район РФ.

В посвідченні особи, виданому матері Позивачки владою міста Нампула, Республіка Мозамбік, її повне ім`я вказано аналогічним чином: ОСОБА_10 , а також вказана дата і місце її народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Дор, Няндомського району. Крім того, в цьому документі вказані повні імена її батьків: ОСОБА_11 і ОСОБА_12 ОСОБА_7 .

Натомість в паспорті громадянина України серія НОМЕР_4 , виданому матері Позивачки Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області 16 листопада 1997р., повне ім`я матері позивачки ОСОБА_1 вказано наступним чином: ОСОБА_6 , дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , с. Дор, Архангельської області, Росія, а у виданому їй 05 липня 2017 року органом 1224 паспорті громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_5 , прізвище і ім`я вказані: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У дозволі на проживання в Республіці Мозамбік, виданому органами влади м. Нампула, Республіка Мозамбік, прізвище та ім`я матері Позивачки вказані так: ОСОБА_6 , дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , Російська Федерація.

Таким чином, в різних документах, виданих державними органами Республіки Мозамбік на ім`я матері Позивачки, її прізвище зазначалося у двох різних варіантах: ОСОБА_4 або ОСОБА_13 , але її ім`я, по-батькові, дата і місце народження, вказані як в документах, виданих органами влади України, так і в документах, виданих органами влади Республіки Мозамбік, повністю збігаються, що доводить той факт, що ОСОБА_14 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Дор Няндомського району РФ і ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Дор Няндомського району РФ, - це одна і та ж особа.

ІНФОРМАЦІЯ_6 довірителька ОСОБА_6 померла в лікарні м. Нампула, Республіка Мозамбік.

З викладеного вище вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області є рідною донькою ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Дор Няндомського району Архангельської області Російської Федерації та померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Нампула, Республіка Мозамбік, яка в свідоцтві про смерть, зареєстрованому 28.11.2025р., а виданому 26.01.2026 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану м. Нампула, Республіка Мозамбік, вказана під іменем ОСОБА_10 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка на праві власності належала померлій.

ОСОБА_3 , як повірена за вказаною вище довіреністю, до моменту смерті належну на праві власності довірительці квартиру АДРЕСА_1 не продала. Про смерть довірительки ОСОБА_6 вона була повідомлена по телефону на наступний день, - ІНФОРМАЦІЯ_7 онукою покійної, - ОСОБА_15 , яка в той час приїхала провідати свою бабусю в м. Нампула, Республіка Мозамбік, та з якою ОСОБА_3 була особисто знайома.

Спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , прийняла донька померлої, - Позивачка ОСОБА_1 , шляхом звернення 14 березня 2026 року у встановлений законодавством 6-місячний строк з дня відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Терещенка Миколи Степановича за місцем знаходження спадкового майна (на момент відкриття спадщини спадкодавиці ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 ), на підставі чого нотаріусом було відкрито спадкову справу №75347833. Зазначене підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №84513597 від 14.03.2026.

Проте, коли позивачка ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Терещенка М.С., який завів спадкову справу після смерті її матері, - ОСОБА_6 , з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, нотаріус своєю постановою від 02 травня 2026 року відмовив їй у видачі такого свідоцтва, посилаючись на те, що нею не надано документів, які б підтверджували право власності спадкодавця ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , а також не надано документів, які б підтверджували зміну прізвища « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_13 » її матір`ю, - спадкодавицею ОСОБА_6 .

Таким чином, позивач вважає, що відповідно до приписів ст.ст. 1216, 1268 Цивільного кодексу України, було порушено її право на спадкування вищезгаданого майна.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 червня 2026 року у зазначеній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, яке було відкладено.

В судове засідання, що призначене на 14 серпня 2026 року о 08 годинні 00 хвилин сторони, представники сторін не з`явилися.

11.08.2026 року за вхідним номером №44428/26 через канцелярію суду Відповідачем ОСОБА_2 було подано заяву про підтримання (визнання) позову та слухання справи за її відсутності.

12.08.2026 року за вхідним номером №44584/26 через канцелярію суду третьою особою ОСОБА_3 було подано заяву про визнання позову та слухання справи за її відсутності.

13.08.2026 року за вхідним номером №44882/26 через канцелярію суду від представника позивача ОСОБА_1 , - адвоката Савченко В.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Наталія Миколаївна, про розгляд справи була повідомлена належним чином, проте, в судове засідання не з`явилась, будь яких пояснень, заяв та заперечень щодо позову не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, Позивачка ОСОБА_1 (дівоче прізвище – ОСОБА_4 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області у родині ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_7 ). Інших дітей у її батьків не було.

Зазначене підтверджується повторним свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , від 08.04.2026 року.

Батьки Позивачки зареєстрували шлюб 31.12.1964 року в м. Коноша Архангельської області РСФСР, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Коношським райбюро ЗАЦС Архангельської області РСФСР 31.12.1964 року.

Починаючи з 1965 року батьки Позивачки, які були лікарями, проживали в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, куди після навчання були направлені для роботи в медичних закладах міста.

Квартиру АДРЕСА_1 батьки Позивачки придбали у 1986 році, а після початку приватизації житлового фонду приватизували її у встановленому законом порядку. Згодом залишивши межі України, будучи громадянами України, набули також громадянство Республіки Мозамбік.

Батько Позивачки - ОСОБА_5 помер у 2014 році, перебуваючи в Республіці Мозамбік, там же він був похований.

До складу спадщини, що відкрилася після смерті батька Позивачки – ОСОБА_5 , увійшла частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала покійному після приватизації квартири, як її співвласнику, позивачка не заперечувала проти цього.

27 листопада 2025 року мати Позивачки ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла у віці 85 років в Центральній лікарні м.Нампула, Республіка Мозамбік.

Зазначене підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану м. Нампула Міністерства юстиції, конституційних та релігійних питань Республіки Мозамбік, переклад якого на українську мову посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Мозамбік 09.02.2026 року (копія додається).

У свідоцтві про смерть повне ім`я померлої зазначено: ОСОБА_10 , тобто саме так, як зазначено в її паспорті громадянки Республіки Мозамбік (копія додається). Також у свідоцтві про смерть зазначено місце народження померлої – Няндомський район РФ.

В посвідченні особи, виданому матері Позивачки владою міста Нампула, Республіка Мозамбік, її повне ім`я вказано аналогічним чином: ОСОБА_10 , а також вказана дата і місце її народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Дор, Няндомського району. Крім того, в цьому документі вказані повні імена її батьків: ОСОБА_11 і ОСОБА_12 ОСОБА_7 .

Натомість в паспорті громадянина України серія НОМЕР_4 , виданому матері Позивачки Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області 16 листопада 1997р., повне ім`я матері позивачки ОСОБА_1 вказано наступним чином: ОСОБА_6 , дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , с. Дор, Архангельської області, Росія, а у виданому їй 05 липня 2017 року органом 1224 паспорті громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_5 , прізвище і ім`я вказані: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У дозволі на проживання в Республіці Мозамбік, виданому органами влади м. Нампула, Республіка Мозамбік, прізвище та ім`я матері Позивачки вказані так: ОСОБА_6 , дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , Російська Федерація.

Таким чином, в різних документах, виданих державними органами Республіки Мозамбік на ім`я матері Позивачки, її прізвище зазначалося у двох різних варіантах: ОСОБА_4 або ОСОБА_13 , але її ім`я, по-батькові, дата і місце народження, вказані як в документах, виданих органами влади України, так і в документах, виданих органами влади Республіки Мозамбік, повністю збігаються, що доводить той факт, що ОСОБА_14 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Дор Няндомського району РФ і ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Дор Няндомського району РФ, - це одна і та ж особа.

Суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що позивачка ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області є рідною донькою ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Дор Няндомського району Архангельської області Російської Федерації та померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Нампула, Республіка Мозамбік, яка вказана під іменем ОСОБА_10 в свідоцтві про смерть, зареєстрованому 28.11.2025р., виданому 26.01.2026 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану м. Нампула, Республіка Мозамбік.

Отже з досліджених судом документів вбачається наявність розбіжностей у написанні прізвища матері позивачки ОСОБА_10 : замість вірного ОСОБА_14 .

Відповідно до ст. 315 ч.1 п.1 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Враховуючи викладене, судом вбачається наявність родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та покійною ОСОБА_16 ( ОСОБА_17 , як між матір`ю та донькою.

На момент відкриття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкодавцю на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право володіння і користування квартирою АДРЕСА_1 після смерті її матері ОСОБА_6 належить спадкоємцю ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Таким чином, довіреність, посвідчена нотаріусом Хельмано Арно Мануелем Макуапою в м. Нампула, Республіка Мозамбік 08 лютого 2024 року, якою довірителька ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_3 продати належну довірительці квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України, припинилась з дня смерті особи, яка видала довіреність, тобто з 27 листопада 2025 року.

Проте, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про смерть довірительки ОСОБА_6 , внаслідок чого припинилось представництво за виданою нею довіреністю, посвідченою нотаріусом Хельмано Арно Мануелем Макуапою в м. Нампула, Республіка Мозамбік 08 лютого 2024 року, діючи на підставі цієї довіреності всупереч приписам п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України, 03 грудня 2025 року уклала від імені довірительки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , договір купівлі-продажу належної останній квартири АДРЕСА_1 з Відповідачкою ОСОБА_2 , посвідчений 03 грудня 2025 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепою Н.М. за реєстровим № 976, ввівши при цьому в оману приватного нотаріуса шляхом надання недостовірних даних, що станом на день нотаріального посвідчення цього договору купівлі-продажу квартири довірителька ОСОБА_6 є живою.

Зазначене підтверджується п. 4.6. Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 03 грудня 2025 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепою Н.М., в якому зазначено « ОСОБА_3 підтверджує, що ОСОБА_18 є живою та дієздатною, а також не є зниклою безвісти». (В цьому пункті Договору купівлі-продажу квартири нотаріусом допущено описку: замість вказаного ОСОБА_18 потрібно було зазначити: ОСОБА_6 ).

Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 03 грудня 2025 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепою Н.М. за реєстровим № 976, продаж квартири вчинено за 433 000,00 грн. (чотириста тридцять три тисячі гривень 00 коп.). Проте, така ціна не відповідає цінам, які складися на ринку нерухомості м. Кривого Рогу станом на день укладення договору купівлі-продажу цієї квартири. Так, відповідно до висновку про оцінку майна, наданому суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_19 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №2932/2025 від 11.11.2025р., видане ФДМУ), ринкова вартість чотирикімнатної квартири загальною площею 88,3 м2, та житловою площею 55,0 м2, яка розташована на четвертому поверсі чотириповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , складає 877 607 (вісімсот сімдесят сім тисяч шістсот сім) гривень. Тобто, вказана квартира продана ОСОБА_3 відповідачці ОСОБА_2 за ціною значно нижчою за ринкову, внаслідок чого порушені права позивачки ОСОБА_1 , оскільки їй завдані збитки в розмірі різниці між ринковою ціною спірної квартири і фактичною ціною її продажу. До того ж ОСОБА_3 , отримавши від відповідачки ОСОБА_2 гроші за продану квартиру АДРЕСА_1 в сумі 433 000,00 гривень ще до підписання договору купівлі-продажу від 03 грудня 2025 року спірної квартири, не передала ці гроші спадкоємцю власника, - Позивачці ОСОБА_1 .

Внаслідок укладення між ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 03 грудня 2025 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепою Н.М. відповідачка ОСОБА_2 неправомірно заволоділа спірною квартирою, оскільки усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) і не припинилися внаслідок його смерті (зокрема право власності на спірну квартиру), відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України увійшли до складу спадщини, а відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК України - перейшли від спадкодавця ОСОБА_6 до спадкоємця ОСОБА_1 . Тобто, договір купівлі-продажу вказаної квартири від 03 грудня 2025 року укладений поза волею власника.

Тлумачення статті 248 ЦК України свідчить, що підстави припинення представництва, які безпосередньо не пов`язані з особою самого представника, розраховані на їх сприйняття (обізнаність) представником. Водночас навіть в ситуації обізнаності представника про смерть особи, яка видала довіреність, за представником може бути визнане збереження його повноважень за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. В такій ситуації представник фактично діє щодо інших осіб та в їх інтересах (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя).

Тому представник зберігає повноваження, які він мусить здійснювати за наявності певних обставин. Законодавець їх визначає найширшим чином - якщо цього вимагають невідкладні справи або такі дії, невиконання яких може призвести до виникнення збитків (абз. 2 пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України). З урахуванням презумпції правомірності, слід покладатися на добросовісність дій представника. Тим більше, що їх здійснення ним має відповідати інтересам спадкоємців. Але в разі зловживання представником своїми повноваженнями або прямим порушенням приписів закону спадкоємці можуть оспорювати з цих підстав вчинений правочин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 26 березня 2025 року у справі № 524/11562/21 вказав, що підстави припинення представництва, передбачені у частині першій статті 248 ЦК України, які безпосередньо не пов`язані з особою самого представника, розраховані на їх сприйняття (обізнаність) представником. Водночас навіть в ситуації обізнаності представника про смерть особи, яка видала довіреність, за представником може бути визнане збереження його повноважень за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. В такій ситуації представник фактично діє щодо інших осіб та в їх інтересах (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя). Тому представник зберігає повноваження, які він мусить здійснювати за наявності певних обставин. Законодавець їх визначає найширшим чином - якщо цього вимагають невідкладні справи або такі дії, невиконання яких може призвести до виникнення збитків (абз. 2 пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України). З урахуванням презумпції правомірності, слід покладатися на добросовісність дій представника. Тим більше, що їх здійснення ним має відповідати інтересам спадкоємців. Але в разі зловживання представником своїми повноваженнями або прямим порушенням приписів закону спадкоємці можуть оспорювати з цих підстав вчинений правочин.

В даному випадку суд доходить висновку, що третя особа ОСОБА_3 і відповідач ОСОБА_2 діяли недобросовісно, змовившись між собою щодо істотного заниження вартості спірної квартири, зазначеної в договорі купівлі-продажу від 03.12.2025 року, та приховання перед приватним нотаріусом Мазепою Н.М., яка посвідчила цей договір, факту смерті довірителя ОСОБА_6 станом на 03.12.2025 року, - день укладення договору купівлі-продажу, що призвело до завдання збитків спадкоємиці – Позивачці ОСОБА_1 .

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 761/31879/15-ц вказано, що оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника.

Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, Позивачка ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини, а саме з 27 листопада 2025 року набула речові права на успадковане майно, володіння та право користування ним і, відповідно, право на захист цих прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), вказано, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. До такого висновку дійшла колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 березня 2025 року у справі справа № 524/11562/21.

До відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, застосовується витребування майна шляхом віндикації. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може пред`являти віндикаційний позов, у тому числі про витребування належної йому частки у праві спільної власності на нерухоме майно.

Позивачка ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину, тому в силу вимог частини п`ятої статті 1268 ЦК України право володіння та користування спадковим майном – квартирою АДРЕСА_1 виникло у неї з моменту відкриття спадщини після смерті її матері ОСОБА_6 , тобто з 27.11.2025 року. Отже, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог спадкоємця ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, про витребування у відповідача ОСОБА_2 на свою користь спадкового майна: квартири АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні судом встановлено, що Приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Миколою Степановичем 14 березня 2026 року заведено спадкову справу, щодо спадкодавця ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 , номер у спадковому реєстрі №75347833, номер у нотаріуса №10/2026

Судом встановлено, що постановою Приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко Микола Степанович, відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі, що ОСОБА_1 не надала документів, які підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_1 та згідно даних з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказана квартира не перебуває у власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а право власності на квартиру зареєстроване за іншою особою. Також не надані документи, які б підтвердили зміну прізвища її матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідно до відповіді № 3163884 від 12.08.2026, 09:48:03 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

За вказаними параметрами інформація наявна.

1. Об`єкт нерухомого майна: Реєстраційний номер: 580322912110

Дата реєстрації: 21.02.2015, 14:50:56

Тип ОНМ: квартира

Стан: зареєстровано

Тип розділу: основний розділ

Регіон: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг

Опис: Чотирикімнатна квартира, що розташована на четвертому поверсі чотириповерхового житлового будинку

Загальна площа: 88.3 кв.м.

Житлова площа: 55 кв.м.

Ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3346815.4801672.20240513.73.4979.36 Відомості про права власності:

Номер запису про право власності: 62588632

Тип права: право власності Дата реєстрації права власності: 03.12.2025, 16:34:13

Стан: зареєстровано

Організація, що зареєструвала ІРП: приватний нотаріус Мазепа Наталія Миколаївна, Криворізький районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл. Відомості про суб`єктів права власності:

Тип суб`єкта: Фізична особа Назва або ПІБ: ОСОБА_2 ЄДРПОУ: НОМЕР_6 Країна реєстрації: Україна

Відомості про документи-підстави права власності: Назва документа: договір купівлі-продажу Дата документа: 03.12.2025, 02:00:00

Видавник: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М.

Номер: 976 Адреса:

Повна адреса: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вулиця Військового тилу, будинок 1, квартира 8 Регіон: Дніпропетровська обл. ID регіону: 4 Район: м. Кривий Ріг ID району: 111 Вулиця: вулиця Військового тилу.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства та захисту права, повинен сприяти учасникам цивільних правовідносин, які звернулися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у реалізації ними цих прав, у тому числі і спадкових (ст.ст. 15, 16 ЦК України) .

Зі змісту ч.2 ст.16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки, положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-20цс11 від 21.05.2012р., який ухваленою за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Згідно зі ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як слідує зі ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України.

Відповідно до ст.1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею ст.328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 5 ст.1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду в п. 23 постанови від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як роз`яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі № 24-753\0\4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (пункт 3.1. умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі квартири, житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, судом взято до уваги всі письмові докази на надано їм відповідну оцінку.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідач ОСОБА_2 позов, пред`явлений ОСОБА_1 , визнала, подавши через канцелярію суду заяву про визнання позову і розгляд справи за її відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3 також подала через канцелярію суду заяву про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. про витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування у підготовчому судовому засіданні та про задоволення позовних вимог.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що стороною позивача було заявлено відмову про стягнення судових витрат, суд вважає за можливе залишити це питання поза розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Наталія Миколаївна, ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, задовольнити повністю.

Витребувати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_7 , чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 580322912110.

Визнати право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 580322912110, за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_7 .

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Повний текст судового рішення складений 14 серпня 2026 року.

Суддя: Р. В. Дехта