Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №210/1677/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/1677/26

Провадження № 2/210/1356/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 серпня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого - судді Чайкіної О.В., за участі секретаря судового засідання Балкаєвої О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Голівер Павла Володимировича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є співвласником нерухомого майна по АДРЕСА_1 . Другим співвласником є відповідач по справі. З 2009 року відповідач у спірній квартирі не проживає та майно не утримує. Тому позивач просить суд стягнути з нього компенсацію вартості належної відповідачу 1/3 частини квартири та відповідно припинити право власності відповідача на вказану частку і визнати за позивачем право власності цю частку квартири.

Аргументи учасників справи

Представником позивача скеровано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про дату та місце розгляду справи повідомлявся, повідомлення повертаються на адресу суду із відміткою про відсутність адресата за місцем мешкання.

Враховуючи, що поштове відправлення з повісткою не вручене з причин, незалежних від суду, який у встановленому процесуальним законом порядку вчинив необхідні дії, спрямовані на повідомлення учасників процесу про дату, час і місце розгляду справи, адже отримання рекомендованих листів адресатом є поза межами судового контролю суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до свідоцтва №Дз – 718 про право власності на житло квартира АДРЕСА_2 на праві приватної спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила ім`я на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2021 року спадкоємцем 1/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , 1958 року народження, є її чоловік ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року заочне рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року у справі № 210/4970/24 скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у праві сумісної власності на квартиру задоволено.

Визначено за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/3 частці за кожним у праві спільної сумісної власності на квартиру, загальною площею 42,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на зазначену квартиру.

З витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що 1/3 частка квартири АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 .

Відповідно до акту, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , засвідченого головою правління ОСББ «Добробут – 74» громадянин ОСОБА_2 в період з 2009 року по теперішній час в квартирі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 не проживає.

Згідно технічного паспорту квартира АДРЕСА_2 загальною площею 42,7 кв.м., має коридор розміром 3,2 кв.м., житлову кімнату розміром 17,0 кв.м., житлову кімнату розміром 10,2 кв.м., кухню розміром 7 кв.м., вбиральню розміром 1,1 кв.м., ванну кімнату розміром 2,3 кв.м., шафу розміром 0,3 кв.м., лоджію розміром 1,6 кв.м.

За змістом звіту про незалежну оцінку майна ринкова вартість об`єкта оцінки, двокімнатна квартира, загальною площею 42,7 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 становить 92 269 грн.

ОСОБА_1 сплачено 32 000 грн. попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача у спільному майні, право на яке він просить припинити, що підтверджується квитанцією №10 від 27.02.2026 року.

Мотивувальна частина. Позиція суду та застосовані норми права.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини першої статті 15 цього Кодексу, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників.

Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що:

«відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підставі статті 365 ЦК України просить припинити право власності ОСОБА_2 (1/3 частки) щодо квартири АДРЕСА_2 загальною площею 42,7 кв.м.

Як на обґрунтування підстав позову посилається на те, що між співвласниками склалися неприязні стосунки, тому спільне володіння та користування вказаною квартирою є неможливим, частка відповідача у спільному майні не може бути виділена. Припинення права власності відповідача на частку у спірному нерухомому майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок щодо застосування пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

Слід зауважити, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснене: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини неодноразово (зокрема, у справі "Андрій Руденко проти України", заява № 35041/05), зроблено висновок про порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції з тих підстав, що суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлена статтею 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди.

Висновки суду

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вже зазначено судом, припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Вбачається, що позивач, відповідач та ОСОБА_5 володіли спірною квартирою на праві спільної сумісної власності відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 , виданого 26.12.1997 Органом приватизації - Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради згідно з розпорядженням № Дз-228 від 06.03.1996 ДЗ № 228 від 06.03.1996.

Тобто, право власності на спірну квартиру набуто сторонами у справі в процесі приватизації державного майна - платного відчуження майна, що перебувало у державній власності.

Частки у праві власності не визначались.

Після смерті ОСОБА_5 позивач успадкував частку в спірній квартирі, яка належала померлій, що вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т.В. від 16.11.2021 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-1483.

Таким чином, на тепершній час частка позивача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_4 , становить 2/3 (1/3 на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 + 1/3 на підставі свідоцтва про право власності № Дз-718).

З урахуванням Постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 210/4970/24 відповідачу ОСОБА_2 належить 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру, загальною площею 42,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторона позивача не надала належних та допустимих доказів неможливості спільного користування майном та доказів того, що припинення права відповідача на його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласнику майна.

Внесена на депозитний рахунок сума компенсації в розмірі 32000,00 тис. грн., що за офіційним курсрм НБУ станом на дату розгляду справи становить близько 715 дол. США, хоча і відповдаю наданому висновку про оцінку майна, проте в нинішніх реаліях є мізерною порівняно з позбавленням права власності на 1/3 квартири, співвласником якої відповідач є з 1997 року.

Доводи про неможливість виділу частки базуються виключно на арифметичних обрахунках сторони позивача, проте суд зауважує, що сторона позивача не надала доказів того, що відповідач забезпечений житлом.

Суд не приймає доводи позивача стосовно наявності у відповідача іншого житла, оскільки відповідно до відповіді №2482574 від 19.03.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру у відповідача ОСОБА_2 з 2025 року відсутнє зареєстроване місце проживання.

Судом встановлено, що з 31 січня 2017 року по 30 травня 2025 року відповідач мав місце реєстрації в АДРЕСА_5 . Проте наявність місця реєстрації в певний проміжок часу не означає, що особа має власне житло.

Позивачем, окрім акту мешканців будинку АДРЕСА_3 , не надано до суду жодного доказу з приводу того, що відповідач ОСОБА_2 дійсно не користується спірною квартирою, а твердження позивача ОСОБА_1 , що він самостійно сплачує комунальні послуги не підтверджуються належними та допустимими доказми.

Позивач не позбавлений права пред`явити майнові вимоги щодо утримання майна до відповідача.

Припинення права власності на частку в житлі, яке на законних підставах належить відповідачу з 1997 року, за відсутності доказів неможливості спільного проживання або спільного користування квартирою, відсутності доказів забезпечення відповідача власним житлом (наявності у нього на праві власності нерухомого майна), а також запропонований розмір компенсації свідчить про ризик завдання істотної шкоди інтересам відповідача як співвласника у разі припинення його права на 1/3 частки в спірній квартирі.

Отже, з урахуванням того, що спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідача, відсутності у нього іншого житла у власності, а також того, що запропонована позивачем грошова компенсація не забезпечує реальної можливості придбати інше житло, суд приходить до висновку про те, що припинення права власності відповідача на частку у спірній квартирі об`єктивно призведе до істотного порушення інтересів відповідача.

Варто вказати на те, що втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Оскільки відповідач не з`явився до суду, суд позбавлений можливості отримати від відповідача згоду на отримання компенсації вартості його частки квартири у спільній сумісній власності, тобто, в даному конкретному випадку отримання коштів за позбавлення права власності у розмірі, вказаному позивачем, не є співмірним.

Суд вважає, що інші зазначені стороною позивача обставини є недоведеними, та не є підставами для припинення права особи на частку у спільному майні в розумінні ст. 365 ЦК України.

Наведене в сукупності свідчить про те, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні, як про це заявлено позивачем, завдасть істотної шкоди його інтересам, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги інтереси всіх сторін щодо володіння та користування належними їм частками спірної квартири, вимоги ст. 365 ЦК України, та те, що позивачем не надано суду переконливих доказів, а припинення права відповідача на його частку, на переконання суду, завдасть істотної шкоди його інтересам, а тому, зважаючи на відсутність згоди відповідача на отримання грошової компенсації за його частку у спільній сумісній власності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо судових витрат

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачами по фактично понесеним.

На підставі наведеного, та керуючись ст.ст. 41, 47, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 321, 365, 1296 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 141, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Голівер Павла Володимировича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку квартири – залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку в Дніпровському апеляційному суді шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено та підписано 13 серпня 2026 року

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , зареєстрований: АДРЕСА_6 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя: О. В. Чайкіна