Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №507/1908/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5192/26

Справа № 507/1908/25

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служби у справах дітей Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, та позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовна заява вмотивована тим, що він та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Син проживає із ним, а мати з 2022 року самоусунулася від виховання та утримання дитини, не цікавиться та не спілкується із сином. Батько самостійно виховує та утримує сина, без участі матері.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, із підстав викладених у позові, також пояснив, що він був одружений із ОСОБА_2 , але вони розлучилися, в них є двоє дітей, є старша дочка ОСОБА_4 та неповнолітній син ОСОБА_5 , які проживають із ним. ОСОБА_2 припинила спілкуватися із дітьми, періодично виїжджала за межі України, де проживає на даний час йому навіть не відомо, будь-яку допомогу дитині не надає, не телефонує та зовсім не цікавиться життям та здоров`ям сина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служби у справах дітей Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та позбавлення батьківських прав задоволено частково. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служби у справах дітей Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у частині про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покладенона Любашівську селищну раду Одеської області, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків по відношенню до свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_3 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивачем не оформлювалась відстрочка та бронювання. У ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутня інформація щодо оскарження ОСОБА_1 дій або бездіяльності посадових осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки стосовно відмови у наданні відстрочки абро бронювання.

На нашу думку, вказана обставина має істотне значення під час вирішення даного спору, оскільки відповідно до абз. 4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані чоловіки, чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Подання заяви включає встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері, що не виключає того, що в даному випадку позивач намагається використати приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1

07 травня 2026 року адвокат Журко С.Л., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2026 року клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року задоволено. Поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження заочного рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служби у справах дітей Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та позбавлення батьківських прав. Роз`яснено учасникам у справі, що вони можуть подати відзив на апеляційну скаргу та заперечення щодо поданих скаржником заяв чи клопотань протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам у справі.

Копію апеляційної скарги та ухвалу про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_1 отримав 08 квітня 2026 року, що підтверджується рекомендаційним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2 ст. 127 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих

осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Ураховуючи наведене вище, відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року, слід повернути позивачу без розгляду, оскільки відзив поданий ним поза межами встановленого судом строку і питання про продовження цього строку заявник не порушує.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про встановлення факту, що має юридичне значення.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.8).

Відповідно до рішення Любашівського районного суду від 30 жовтня 2023 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано (а.с.8)

Із довідки Бобрицького старостинського округу Любашівської селищної ради від 13 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які знаходяться на його утриманні. (а.с.10).

Згідно з акту обстеження умов проживання від 02 липня 2025 р., який складено комісією служби у справах дітей Любашівської селищної ради, неповнолітня дитина: ОСОБА_3 , 15.09.2010 року проживає разом з батьком, а також із ними проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Батько самостійно піклується про здоров`я, фізичний, духовний розвиток дітей, матеріально забезпечує та утримує дітей. Мати у часті у вихованні та забезпечені дітей не приймає (а.с.15).

Із довідки та характеристики Бобрицької гімназії вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 навчається у 8 класі, систематично відвідує школу, проживає разом із батьком, який сам забезпечує дитину всім необхідним, батько підтримує контакт із гімназією, цікавиться життям дитини, а мати не приймає участь у вихованні сина (а.с.12-13).

Відповідно до висновку, орган опіки та піклування Любашівської селищної ради вважає за недоцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, а тому підлягає перегляду виключно в цій частині.

Так, задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази у сукупності повною мірою доводять факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановлення факту необхідне ОСОБА_1 для захисту інтересів дитини, оскільки місце знаходження матері невідоме.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Апеляційний суд, дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факта самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків і судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову про встановлення факту, що має юридичне значення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 січня 2026 року скасувати в частині позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення.

Постановити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служби у справах дітей Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 серпня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева