Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №133/1810/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/1810/26

Провадження № 33/801/852/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: особи, що притягується

до адміністративної

відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши апеляційну скаргу захисника Ткачука Анатолія Олександровича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних обставин.

04.05.2026 близько 06 год. 49 хв. у селі Махнівка Хмільницького району Вінницької області по автомобільній дорозі АД М-21, 244 км, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння.

Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведено у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу «Drager Alcotest 6820». За результатами огляду встановлено концентрацію алкоголю в крові 0,91 ‰.

Проведення огляду безперервно фіксувалося за допомогою портативних відеореєстраторів № 476861 та № 476145.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано судом першої інстанції, як порушення п. 2.9 «а» ПДР, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дотримуючись принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин, здійснив належну перевірку наданих доказів, дослідив їх у судовому засіданні та надав оцінку у їх сукупності. За результатами такого аналізу суд дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість зібраних доказів, а також можливість їх використання у процесі доказування.

Крім того, вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого діяння, яке обґрунтовано віднесено до грубих порушень Правил дорожнього руху та таких, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Водночас судом було враховано дані про особу правопорушника, у зв`язку з чим у сукупності зазначених обставин суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисник Ткачук А.О., який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , у якій просив скасувати постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026, та постановити нову постанову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки доводам сторони захисту та допустив неправильне застосування норм матеріального права.

Насамперед захисник зазначає, що судом не дотримано вимог ст. 280 КУпАП, відповідно до якої під час розгляду справи про адміністративне правопорушення належить з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як наголошується в апеляційній скарзі, працівники поліції не мали передбачених законом підстав для зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Зокрема, долучений до протоколу рапорт містить посилання на п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», однак будь-які відомості про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, а також про те, що транспортний засіб чи вантаж могли бути об`єктом або знаряддям учинення правопорушення, були відсутні. Водночас поліцейські не повідомили ОСОБА_1 конкретної причини зупинення та не поінформували його про підстави застосування такого превентивного заходу, чим порушили вимоги ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Крім того, сторона захисту звертає увагу на недотримання працівниками поліції встановленого порядку відеофіксації. Усупереч вимогам Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, відеозйомка здійснювалася фрагментарно та не охоплювала всієї процедури виявлення і фіксації адміністративного правопорушення.

Так, відеозапис із реєстратора №476145 розпочинається о 06 год 49 хв 19 с та закінчується о 07 год 24 хв 54 с, однак із 07 год 00 хв 38 с і до завершення запису відеореєстратор був знятий поліцейським ОСОБА_2 із форменого одягу та знаходився на столі стаціонарного блокпоста. Відеозапис із реєстратора № 476861, який розпочинається о 06 год 49 хв 56 с та закінчується о 07 год 26 хв 48 с, відображає лише процедуру складання процесуальних документів поліцейським Пеньковим В.В. При цьому жоден із відеозаписів не містить доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинення працівниками поліції.

За твердженням захисника, із відеозапису також убачається, що перед проведенням огляду ОСОБА_1 було повідомлено лише про одну ознаку можливого алкогольного сп`яніння – запах алкоголю з порожнини рота. Наявність інших ознак, а саме порушення мови та вираженого тремтіння пальців рук, працівниками поліції не доведена, оскільки такі відомості зазначені лише в акті огляду, направленні до медичного закладу та рапорті поліцейського.

Водночас, як зазначає апелянт, після проведення огляду на місці зупинки та спілкування зі своїм безпосереднім командиром ОСОБА_1 повідомив поліцейським про бажання пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. У зв`язку із цим поліцейським Мазяром О.О. було складено направлення до КП «Козятинська ЦРЛ». Проте працівники поліції не доставили ОСОБА_1 до медичного закладу, самостійно дійшовши висновку, що він нібито не змінить своєї позиції, та натомість склали щодо нього протокол про адміністративне правопорушення.

На переконання сторони захисту, такими діями працівники поліції порушили вимоги статті 266 КУпАП, п. 7 розділу І Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/736, а також п. 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, відповідно до яких у разі незгоди водія з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд має бути проведений у найближчому закладі охорони здоров`я. При цьому працівники поліції зобов`язані забезпечити доставлення особи до відповідного закладу не пізніше ніж протягом двох годин із моменту встановлення підстав для проведення огляду.

Окремо захисник наголошує, що долучені до матеріалів справи відеозаписи не містять відомостей, які б спростовували показання ОСОБА_1 про обставини події. Натомість його пояснення підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_3 , який є командиром роти військової частини НОМЕР_2 , та рапортом останнього від 14.05.2026. Зазначеними доказами підтверджується, що ОСОБА_1 прямував із місця свого проживання в с. Медведівка Хмільницького району Вінницької області до місця дислокації військової частини в АДРЕСА_2 та виконував обов`язки військової служби. Однак суд першої інстанції залишив ці докази поза увагою та не надав їм належної оцінки.

Поряд із цим сторона захисту вважає помилковим незастосування судом положень ст. 266-1 та 247 КУпАП. Як убачається з письмових доказів, ОСОБА_1 із 12 березня 2025 року і дотепер проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія. На момент зупинення транспортного засобу та складання протоколу він був чинним військовослужбовцем і виконував обов`язки військової служби.

Посилаючись на ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», апелянт зауважує, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема, під час прямування на службу або зі служби, перебування у службових поїздках, повернення до місця служби, а також поза межами військової частини, якщо таке перебування відповідає обов`язкам військовослужбовця або здійснюється за наказом відповідного командира.

Відтак, на переконання захисника, огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння мав проводитися за спеціальною процедурою, визначеною ст. 266-1 КУпАП, посадовою особою, уповноваженою начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром військової частини, із використанням спеціальних технічних засобів і тестів. Натомість працівники поліції не були уповноваженими особами на проведення такого огляду та складання щодо ОСОБА_1 протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З огляду на викладене, сторона захисту стверджує, що встановлений законом порядок проведення огляду дотриманий не був, унаслідок чого проведений огляд відповідно до ч. 9 ст. 266-1 КУпАП є недійсним, а його результати – недопустимими доказами. Застосування спеціальної процедури, на думку апелянта, має здійснюватися з моменту встановлення того, що особа є військовослужбовцем. Відповідно, протокол про адміністративне правопорушення, складений неуповноваженими особами, також є недопустимим доказом і не може бути покладений в основу судового рішення.

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник також посилається на постанови Вінницького апеляційного суду від 19.01.2026 у справі № 128/4355/25, від 27.01.2026 у справі № 127/13062/25, від 16.03.2026 у справі № 149/3358/25, від 31.03.2026 у справі № 133/166/25, від 09.04.2026 у справі № 133/4107/25, від 22.04.2026 у справі № 133/427/26, від 13.05.2026 у справі № 151/201/26 та від 15.05.2026 у справі № 128/1603/25, які, як стверджує апелянт, узгоджуються з наведеними доводами, однак були залишені судом першої інстанції поза увагою.

Насамкінець захисник покликається на закріплений ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і доказах, одержаних незаконним шляхом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.

Ураховуючи наведене, апелянт просить скасувати постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 та прийняти нову постанову, якою на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому зазначає, що копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримав 22.07.2026 в канцелярії суду першої інстанції.

У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що напередодні дійсно вживав алкогольні напої, оскільки відзначав роковини смерті батька.

Уранці наступного дня він прямував до військової частини за вказівкою командира, який зателефонував йому та наказав прибути до місця проходження служби. Дорогою його зупинили працівники поліції, однак, на переконання ОСОБА_1 , така зупинка була неправомірною, оскільки поліцейські не повідомили її причини.

Також ОСОБА_1 зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та відповідно до усного наказу командування може перебувати вдома. Водночас підтвердив, що документів, які б засвідчували виконання ним обов`язків військової служби на момент зупинки транспортного засобу, не має.

З огляду на викладене просив не застосовувати до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Суд апеляційної інстанції вислухавши позицію ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу захисника та просив її задовільнити, дослідивши матеріали справи, та мотиви апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.9. (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Із протоколу про адміністративну відповідальність серії ЕПР1 № 665403 від 14.05.2026 близько 06:49 год. у селі Махнівка Хмільницького району Вінницької області по автомобільній дорозі АД М-21, 244 км, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння.

Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведено у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу «Drager Alcotest 6820». За результатами огляду встановлено концентрацію алкоголю в крові 0,91 ‰.

Проведення огляду безперервно фіксувалося за допомогою портативних відеореєстраторів № 476861 та № 476145.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 665403 від 14.05.2026, у якому викладені наведені вище обставини;

-направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 14.05.2026 року, у якому зазначені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук;

-актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 14.05.2026;

-результатом тестування приладом «Drager Alcotest 6820», відповідно до якого встановлено результат 0,91 ‰;

-рапортом працівника патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП від 14.05.2026;

-письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 14.05.2026;

-відеозаписами з нагрудних відеокамер поліцейських.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із вимог зазначених у ст. ст. 245, 280 КУпАП.

З урахуванням наведених вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови.

Зазначені докази не містять істотних суперечностей щодо часу, місця та обставин вчинення правопорушення, а навпаки, доповнюють один одного та утворюють послідовну картину події.

При цьому протокол про адміністративне правопорушення не використаний судом як єдине й самодостатнє підтвердження винуватості ОСОБА_1 , а оцінений у сукупності з результатом технічного огляду, актом огляду, письмовими матеріалами та відеозаписом події.

Особливе доказове значення у цій справі має відеозапис, оскільки він об`єктивно відображає поведінку ОСОБА_1 , його пояснення, надання ним згоди на проходження огляду, саму процедуру тестування, отриманий результат та подальше спілкування з працівниками поліції.

Так, о 06:47:33 працівник поліції запитує ОСОБА_1 : «Вчора пили?», на що останній відповідає: «Так».

О 06:48:08 працівник поліції з`ясовує, чи погоджується ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Останній надає на це згоду. На запитання поліцейського: «Скільки вчора випили?» ОСОБА_1 відповідає: «100 грам».

О 06:48:38 ОСОБА_1 повторно підтверджує згоду пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу.

О 06:49:49 він без будь-яких заперечень проходить огляд за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820», який показав позитивний результат – 0,91 ‰.

О 06:50:00 працівник поліції пропонує ОСОБА_1 проїхати до закладу охорони здоров`я для проведення повторного огляду, однак останній від такої пропозиції відмовляється, та зазначив, що «я ж усе розумію».

Отже, відеозапис не лише підтверджує додержання послідовності проведення огляду, а й спростовує твердження сторони захисту про примусовий характер процедури, відсутність згоди ОСОБА_1 або позбавлення його можливості пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

З відеозапису вбачається, що працівники поліції спілкувалися з ОСОБА_1 спокійно та коректно, роз`яснили йому можливість проходження огляду, отримали його добровільну згоду та після встановлення позитивного результату запропонували пройти повторний огляд у закладі охорони здоров`я.

Будь-якого психологічного чи фізичного примусу, погроз, введення ОСОБА_1 в оману або створення перешкод у реалізації його прав із відеозапису не вбачається.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ Інструкції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 – установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Встановлений у ОСОБА_1 результат 0,91 ‰ більш ніж у чотири з половиною рази перевищує законодавчо визначений показник 0,2 ‰.

Стороною захисту не надано жодного доказу й не наведено конкретних обставин, які могли б об`єктивно пояснити отримання показника 0,91 ‰ за відсутності стану алкогольного сп`яніння.

Натомість сам ОСОБА_1 як на місці події, так і в суді апеляційної інстанції підтвердив факт уживання алкогольних напоїв напередодні.

Сам собою факт уживання алкоголю напередодні ще не був би достатнім доказом стану сп`яніння під час керування. Однак у цій справі він узгоджується з установленими працівниками поліції ознаками алкогольного сп`яніння та об`єктивним результатом тестування – 0,91 ‰.

Таким чином, висновок про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння ґрунтується не на його визнанні чи припущеннях працівників поліції, а насамперед на результаті спеціального технічного засобу, отриманому в установленому порядку та зафіксованому на відеозаписі.

Щодо доводів про недоведеність факту керування транспортним засобом апеляційний суд ураховує, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 безпосередньо підтвердив: уранці 14 травня 2026 року він керував автомобілем, прямував до військової частини та дорогою був зупинений працівниками поліції.

Отже, пояснення самого ОСОБА_1 повністю спростовують твердження захисника про відсутність доказів керування автомобілем.

Крім того, факт керування підтверджується протоколом серії ЕПР1 №665403, рапортом працівника поліції та характером подальших процесуальних дій, які проводилися щодо ОСОБА_1 саме як водія автомобіля.

Відсутність на відеозаписі моменту руху транспортного засобу та подання поліцейським сигналу про його зупинення не означає відсутності самого факту керування. Стаття 251 КУпАП не встановлює, що обставини правопорушення можуть доводитися виключно безперервним відеозаписом від початку руху автомобіля до завершення складання адміністративних матеріалів.

Відеозапис є одним із доказів, а не єдино можливим засобом доказування. Тому він підлягає оцінці разом із протоколом, рапортом, письмовими документами та поясненнями особи, яка притягається до відповідальності.

Щодо доводів захисника про порушення порядку направлення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я апеляційний суд зазначає таке.

За змістом ч. 3 ст. 266 КУпАП, п. 7 розділу І Інструкції № 1452/735 та п. 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103?, огляд у закладі охорони здоров`я проводиться у двох випадках:

-якщо водій відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу;

-якщо водій висловив незгоду з результатами огляду, проведеного поліцейським.

У цій справі жодної із зазначених умов безпосередньо після проведення огляду не існувало.

ОСОБА_1 не відмовився від огляду на місці, а двічі підтвердив свою згоду пройти його. Після отримання результату 0,91 ‰ він не заявив про несправність приладу, неправильність результату чи незгоду з показником тестування.

Більше того, о 06:50:00 працівник поліції безпосередньо запропонував йому пройти повторний огляд у закладі охорони здоров`я, однак ОСОБА_1 відмовився. Тому працівники поліції не позбавили його можливості пройти медичний огляд. Навпаки, така можливість була йому реально запропонована, однак він нею не скористався з власної волі.

Посилання захисника на те, що згодом, після телефонної розмови з командиром, ОСОБА_1 змінив свою позицію, підлягає критичній оцінці.

Правове значення має не будь-яке подальше бажання пройти ще один огляд, висловлене за порадою третьої особи, а чітка та недвозначна незгода водія з результатом огляду, проведеного поліцейським.

Матеріали справи не містять об`єктивних даних про те, що після отримання результату 0,91 ‰ ОСОБА_1 категорично заявив про незгоду з цим результатом, поставив під сумнів правильність показань приладу та наполягав на доставленні його до закладу охорони здоров`я.

Натомість зафіксована на відеозаписі поведінка ОСОБА_1 свідчить, що після оголошення результату він відмовився від запропонованої поїздки до лікарні.

Складання працівником поліції направлення на огляд саме собою не доводить порушення процедури та не спростовує зафіксованої на відеозаписі відмови ОСОБА_1 від проходження такого огляду. Направлення є процесуальним документом, підготовка якого свідчить про забезпечення можливості проведення медичного огляду, а не про те, що працівники поліції перешкоджали його проходженню.

З огляду на це доводи апеляційної скарги про обов`язок працівників поліції доставити ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я не узгоджуються з фактичними обставинами, зафіксованими на відеозаписі.

Щодо доводів про фрагментарність відеозапису апеляційний суд виходить із такого.

Частина 2 ст. 266 КУпАП установлює, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Вимоги Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, спрямовані на забезпечення об`єктивної фіксації дій працівників поліції, поведінки особи та обставин виявлення правопорушення.

У цій справі зафіксовані всі юридично значущі етапи огляду: спілкування працівника поліції з ОСОБА_1 щодо вживання алкоголю; пропозиція пройти огляд; добровільна згода ОСОБА_1 ; безпосереднє проходження огляду; результат приладу – 0,91 ‰; пропозиція пройти огляд у закладі охорони здоров`я; відмова ОСОБА_1 від такої пропозиції.

Цей фрагмент відеозапису є послідовним і не містить переривань саме під час проведення огляду.

Та обставина, що згодом один із відеореєстраторів був знятий працівником поліції з форменого одягу та знаходився на столі стаціонарного блокпоста, не стосується безпосередньо процедури тестування, оскільки на цей момент огляд уже був проведений, його результат зафіксований і оголошений ОСОБА_1 .

Для визнання доказу недопустимим недостатньо формально послатися на те, що певний етап подальшого оформлення матеріалів відображений на відеозаписі не повністю. Необхідно встановити, що відповідне порушення вплинуло або могло вплинути на достовірність результату огляду, добровільність дій водія чи можливість суду перевірити дотримання процедури.

Таких обставин у цій справі не встановлено.

Сторона захисту не зазначила, яка саме істотна дія, що стосувалася безпосередньо проведення огляду, залишилася поза відеофіксацією та яким чином це могло змінити результат 0,91 ‰. Так само не надано доказів монтажу, зміни чи пошкодження відеозапису.

Отже, посилання на фрагментарність подальшого відеозапису не спростовує факту належної відеофіксації самої процедури огляду та не є підставою для визнання результату тестування недопустимим доказом.

Стосовно доводів про незаконне зупинення транспортного засобу апеляційний суд зазначає, що ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»? визначає підстави зупинення транспортного засобу та покладає на поліцейського обов`язок повідомити водієві конкретну причину зупинки.

Водночас доводи ОСОБА_1 про те, що працівники поліції не назвали йому причини зупинки, ґрунтуються виключно на його поясненнях та не підтверджуються іншими об`єктивними доказами.

Відеозапис розпочинається вже після зупинення транспортного засобу, тому лише відсутність на ньому повідомлення про причину зупинки не дає підстав для категоричного висновку, що такого повідомлення взагалі не було.

Разом із тим навіть недотримання поліцейським порядку повідомлення причини зупинки саме собою не спростовує подальшого встановлення факту керування водієм у стані алкогольного сп`яніння.

Причина зупинення транспортного засобу не є елементом об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Для вирішення цієї справи визначальними є факти керування транспортним засобом та перебування водія у стані алкогольного сп`яніння.

Сторона захисту не навела причинно-наслідкового зв`язку між імовірним неповідомленням причини зупинки та результатом огляду 0,91 ‰. Не обґрунтовано, яким чином це могло вплинути на справність приладу, добровільність згоди ОСОБА_1 чи об`єктивність отриманого результату.

Тому доводи про незаконність зупинення автомобіля не спростовують доказів винуватості ОСОБА_1 та не є самостійною підставою для закриття провадження.

Не заслуговують на увагу й доводи про необхідність проведення огляду ОСОБА_1 виключно працівниками Військової служби правопорядку відповідно до ст. 266-1 КУпАП.

Згідно зі ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Отже, законодавець прямо виокремив правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху із загального правила про дисциплінарну відповідальність військовослужбовців.

Стаття 255 КУпАП уповноважує посадових осіб Національної поліції складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.

Натомість повноваження Військової служби правопорядку пов`язані передусім із документуванням військових адміністративних правопорушень, зокрема передбачених статтями 172-10 – 172-20 КУпАП.

Стаття 266 КУпАП установлює порядок огляду саме осіб, які керували транспортними засобами та щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Ця норма визначає спеціальну процедуру за характером виявленого правопорушення керуванням транспортним засобом із ознаками сп`яніння та не містить винятку для водіїв, які одночасно мають статус військовослужбовців.

Натомість ст. 266-1 КУпАП і прийнятий на її виконання Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 16.04.2025 року № 241?, регламентують огляд військовослужбовців у зв`язку з виявленням їхнього перебування у стані сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби, на території військових частин або в інших визначених законом місцях.

У цій справі ОСОБА_1 був виявлений працівниками поліції не як військовослужбовець, який порушив порядок проходження військової служби, а як водій, який керував автомобілем на дорозі загального користування з ознаками алкогольного сп`яніння.

Відповідальність ОСОБА_1 настає не за військове адміністративне правопорушення, передбачене главою 13-Б КУпАП, а за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, підставою для застосування відповідної процедури є не лише статус особи, а передусім характер правопорушення, яке виявляється та документується.

Інше тлумачення призводило б до необґрунтованого висновку, що працівники Національної поліції позбавлені можливості реагувати на керування військовослужбовцем транспортним засобом у стані сп`яніння на автомобільній дорозі загального користування, що суперечило б ст.ст. 15, 255 та 266 КУпАП і завданням забезпечення безпеки дорожнього руху.

При цьому посилання ОСОБА_1 на те, що він прямував до військової частини за вказівкою командира, не змінює правової природи вчиненого ним правопорушення.

В апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердив, що не має письмового наказу, маршрутного листа, посвідчення про відрядження чи іншого документа, який засвідчував би виконання ним конкретного службового завдання на момент зупинки.

Показання свідка ОСОБА_3 у суді першої інстанції та його рапорт підтверджують проходження ОСОБА_1 військової служби і його прямування до військової частини, однак не спростовують факту керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння.

Більше того, навіть якщо виходити з того, що ОСОБА_1 прямував до місця служби за вказівкою командира, ця обставина не звільняла його від обов`язку дотримуватися Правил дорожнього руху та не усувала встановленої ст. 15 КУпАП відповідальності військовослужбовців за порушення у сфері безпеки дорожнього руху на загальних підставах.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи про необхідність проведення огляду ОСОБА_1 працівниками Військової служби правопорядку.

Щодо прохання ОСОБА_1 не позбавляти його права керування транспортними засобами апеляційний суд зазначає таке.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення на водія штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Законодавча конструкція «з позбавленням права керування транспортними засобами» свідчить про обов`язковий, а не альтернативний характер такого стягнення.

Отже, визнавши водія винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд не має повноважень призначити лише штраф і не застосовувати позбавлення права керування транспортними засобами.

Положення ст. 33 КУпАП про врахування характеру правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану та інших обставин застосовуються лише в межах санкції відповідної статті й не надають суду права виключати обов`язкове стягнення.

КУпАП також не передбачає можливості призначення більш м`якого адміністративного стягнення, ніж установлено санкцією ст. 130 цього Кодексу.

Безумовно, проходження ОСОБА_1 військової служби заслуговує на повагу, однак не може виправдовувати керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. Навпаки, усвідомлення підвищеної відповідальності та необхідності дотримання закону має виключати свідоме керування транспортним засобом після вживання алкоголю.

Керування автомобілем із показником 0,91 ‰ створювало реальну загрозу життю і здоров`ю як самого водія, так і невизначеного кола інших учасників дорожнього руху. Тому вчинене не може розцінюватися як малозначне діяння, а обставини справи не дають підстав для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги переважно зводяться до вибіркової оцінки доказів, надання переваги поясненням ОСОБА_1 та формального посилання на окремі недоліки відеофіксації, які не вплинули на достовірність результату огляду і не спростовують фактичних обставин правопорушення.

Підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, для закриття провадження у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення не встановлено.

Отже, апеляційну скаргу захисника Ткачука А.О. слід залишити без задоволення, а постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 – без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Ткачука Анатолія Олександровича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська