Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №308/14250/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/14250/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 липня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Собослой Г.Г.,

суддів: Шевчук В.В., Мацунич М.В.,

з участю секретаря: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 липня 2024 року у справі № 308/14250/23 (Головуючий: Данко В.Й.), -

В С Т А Н О В И Л А

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, будинкового комітету «Одеська 12», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання за особою права користування житловим приміщенням, мотивуючи тим, що позивач більше як 25 років постійно проживав разом із батьком та мамою однією сім`єю за адресою АДРЕСА_1 . Вказана кімната була надана батьку – ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 який працював у поліції, що стверджується записом у трудовій книжці серія НОМЕР_2 від 11.12.1992 р.

Після смерті батька, мати ОСОБА_2 переїхала проживати у АДРЕСА_2 , у будинок своїх батьків.

У вищезазначеній кімнаті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований, позивач із мамою ОСОБА_2 , 1967 р.н., проживали у спірній кімнаті без реєстрації що стверджується довідками виданими органом самоорганізації населення «Будинковий Комітет «Одеська 12» №261 та №262 від 15.01.2020 року.

Актом, складеним комісією органу самореалізації населення «БК «Одеська 12» 15 січня 2020 року, за результатами перевірки та затвердженому директором «БК «Одеська 12», мешканцями будинку АДРЕСА_3 ; ОСОБА_4 -кімната АДРЕСА_4 , ОСОБА_5 – кімната АДРЕСА_5 , ОСОБА_6 – АДРЕСА_6 , ОСОБА_7 – кімната 31 стверджується, що ОСОБА_2 з сином ОСОБА_1 проживала з чоловіком ОСОБА_3 приблизно з 1997 року до 2007 по тимчасовій реєстрації з перереєстрацією кожного року, а з 2007 року на постійній реєстрації чоловіка. ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 зареєстровані не були, але фактично проживали.

Відповідно до заяви про перереєстрацію місця проживання від 26.09.2019 р. підтверджується, що батько позивача ОСОБА_3 незадовго до смерті під час звернення до ЦНАП м. Ужгород надав згоду на реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак дана заява не була реалізована, так як вже на той час батько вже хворів і завершити процедуру реєстрації не змогли.

Позивач зазначає, що у нього відсутнє зареєстроване місце проживання, відміткою у паспорті громадянина України серія НОМЕР_3 сторінка, 11.

Із врахуванням вищезазначеного, позивач є сином померлого квартиро – наймача, доводиться членом його сім`ї, безпосередньо проживав із батьком та проживає на даний час його смерті у спірній квартирі, що дає право відповідно до ст.. 106 ЖК просити укладення з ним договору найму на житлове приміщення по АДРЕСА_1 , яка є комунальним житловим фондом.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати за ним право користування житловим приміщенням та право на реєстрацію місця проживання в житловій кімнаті за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні і вимоги викладені в апеляційній скарзі зводяться до висновків зазначених у позовній заяві та необґрунтовано не взято до уваги акт б/н від 15.01.2020 р. яким підтверджується обставини проживання позивача у спірній квартирі.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 – адвоката Бойко Б.Б., який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, представника виконавчого комітету Ужгородської міської ради – Федьо Т.М. яка просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку.

Згідно Договору № 30 найму житлового приміщення від 15.06.2009 року ОСОБА_3 надано для тимчасового проживання сім`ї з 1 чоловіка у гуртожитку АДРЕСА_7 – місце 3 для тимчасового проживання.

Вказана житлова площа належить наймодавцю у відповідності до Статуту є власністю ДПЖК №1 ЗАТ «ЖПП».

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 26.12.2019 року.

15 лютого 2017 року між будинковим комітетом «Одеська 12» та ОСОБА_3 укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, за яким наймодавець передав наймачу в безстрокове користування житлове приміщення №30 за адресою АДРЕСА_3 в гуртожитку загальною площею 17,10 кв.м.

Згідно інформації про мешканців та займані ними приміщення (в т.ч. приміщення передані у власність відповідно до укладених договорів) в гуртожитку по АДРЕСА_3 наданої Ужгородською міською радою вбачається, що станом на 30.01.2017 року договір найму був укладений тільки із ОСОБА_3 і на момент його смерті за даною адресою зареєстрованим значився лише батько позивача.

Відповідно до приписів законодавства, яке регулювало порядок вселення до гуртожитків та користування ними, на момент стверджуваного отримання батьком позивача кімнати в гуртожитку належним підтвердженням правомірності вселення до гуртожитка був саме ордер.

Ордер на підтвердження легітимності вселення у 1997 році батька позивача разом із матір`ю позивача та самим позивачем до кімнати АДРЕСА_8 матеріали не містять.

Позивач стверджує, що спірна кімната в гуртожитку була надана батькові позивача в 1997 році, коли він працював у поліції із відмітки трудової книжки батька позивача вбачається, що від проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 01.05.1995 р. до 01.02.1997 року.

Порядок вселення до гуртожитків та користування ними у вищезазначений період було врегульовано ст..ст. 127,128,130, 131 ЖК України та приписів Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р. №208, яке діяло в період з 03.06.1986 р. до 19.08.2015 р.

Відповідно до статті 64 ЖУ України в редакції від 30.04.2009, яка діяла на момент укладення згаданого договору, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України в редакції від 30.04.2009 наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 по справі № 200/17337/17.

Як на підставу заявлених позовних вимог позивач надав акт б/н від 15.01.2020 року в якому стверджується про те, що ОСОБА_8 разом із сином ОСОБА_1 проживали з чоловіком ОСОБА_3 приблизно з 1997 року до 2007 року по тимчасової реєстрації з перереєстрацією кожного року, а з 2007 рік по постійній реєстрації чоловіка і суд першої інстанції при постановленні рішення надав цьому акту відповідну правову оцінку та навів докази на його спростування.

Крім того, матеріали не містять жодних доказів того, що кімната, до якої нібито вселився позивач, була у відособленому користуванні його батька, так як наслідок, що батько взагалі міг отримати дозвіл для подальшого вселення неповнолітнього сина до кімнати, яка не була у його відособленому користуванні і у зв`язку з цим є недоведеним факт виникнення у позивача права користування жилим приміщенням, яке підлягає судовому захисту.

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, із посиланням на докази, оцінка яких відображена у рішенні суду обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ