Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №301/4214/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 301/4214/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 липня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого: судді Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Мацунича М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баняс Володимир Володимирович, на заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року у справі № 301/4214/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі по тексту ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 16270-12/2023. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб. телефону відповідача, про що свідчить п. 8 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

29.04.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 299042024-1 від 29.04.2024, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача у сумі 28 000 грн, з яких 8 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 000 грн - сума заборгованості за відсотками. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 29.04.2024 позивачем не здійснювалося жодних штрафних санкцій.

Посилаючись на вищенаведене просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 16270-12/2023 у розмірі 28 000 грн та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року позов «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 16270-12/2023 в розмірі 28 000 гривень та 3 028 гривень судових витрат.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баняс В.В., подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що жодного договору з ТОВ «Стар Файненс Груп» не укладав та коштів від нього не отримував. На підтвердження цього посилається на неодноразові звернення до органів Національної поліції у 2024–2025 роках із заявами про шахрайські дії невідомих осіб з використанням його персональних даних. Крім того, вказує, що електронна адреса та жоден із зазначених у кредитному договорі номерів телефонів йому не належать і ніколи не належали. Звертає увагу, що позивачем не надано жодних первинних документів, які б підтверджували факт видачі кредиту (видатковий касовий ордер, платіжне доручення/інструкція, виписка по рахунку тощо), а також не вказано навіть банк, у якому відкрито картковий рахунок, на який нібито перераховані кошти та стверджує, що вказаним картковим рахунком ніколи не користувався. Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить обов`язкових складових обґрунтованого розрахунку — відсутні дані щодо періоду нарахування відсотків, розміру відсоткової ставки та порядку обчислення, що не дозволяє перевірити правильність нарахованої суми. Вважає, що вимоги ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якої підписання електронного правочину вимагає використання визначених законом засобів електронного підпису усіма сторонами правочину, не дотримано, а відтак такий не відповідає вимогам закону. Зазначає, що за наданою копією договору з боку позичальника застосовано одноразовий ідентифікатор, тоді як з боку кредитора — аналог власноручного підпису та відбиток печатки, при цьому письмової згоди сторін на використання аналога власноручного підпису та зразків такого підпису до матеріалів справи не додано. Також вказує на відсутність доказів того, що договір підписаний саме відповідачем, та на невідповідність наданої копії вимогам ст. 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Додатково зазначає про відсутність у матеріалах справи Правил надання коштів у позику та інших документів, на які містяться посилання в договорі, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 щодо договорів приєднання. Звертає увагу суду, що позивачем не надано доказів надсилання та/або отримання відповідачем повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, у зв`язку з чим у відповідача не виник обов`язок здійснити платіж саме позивачу. Додатково звертає увагу на відсутність доказів сплати фактором ціни продажу за Договором факторингу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19.12.2023 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 16270-12/2023, відповідно до умов якого відповідачу надається кредит в розмірі 8 000 грн. (п.1.1. Договору) строком на 100 днів з 19.12.2023 по 27.03.2024 (п. п. 1.2. Договору).

Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.2. цього Договору.

Якщо клієнт 12.01.2024 сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку в розмірі 64,00% на перший платіж відповідно до Графіку платежів. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) він зобов`язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі відповідно до Графіку платежів.

Такий договір разом з усіма додатками підписано одноразовим цифровим ідентифікатором W516 (а. с.6-11).

У додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 16270-12/2023 від 19.12.2023 графік платежів, сторони узгодили періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а. с. 9 – зворотній бік аркуша).

Відповідно до паспорта споживчого кредиту клієнту запропоновані умови: тип кредиту кредит; сума кредиту 8 000 грн.; строк кредитування 100 днів; спосіб та строк надання кредиту перерахування суми кредиту на картковий рахунок позичальника; з процентною ставкою 2,50% в день, тип процентної ставки – фіксована, загальні витрати за кредитом 20 000 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 28 000 грн за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), грн.

29 квітня 2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 29042024-1, за умовами якого ТОВ «Стар Файненс Груп» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, відбувся в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржника стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимог. Підписаний сторонами переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 29.04.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача на суму 28 000 грн, з яких: 8 000 грн - сума основного боргу, 20 000 грн - заборгованість за відсотками.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Серед іншого, заперечуючи проти позову, відповідач в апеляційній скарзі не визнає факту укладення договору та отримання коштів.

Вказані твердження спростовуються наступним.

19.12.2023 укладено кредитний договір про надання фінансового кредиту № 1620-12/2023 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 . Вказаний договір було підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором W516. Зі змісту вказаного договору вбачається що такий укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Стар Файненс Груп».

Зі змісту кредитного договору вбачається, що отримання ідентифікаційних даних проведено через систему BankID НБУ, відповідно до якої встановлені анкетні дані позичальника, згідно з п 2.1. договору був використаний спосіб ідентифікації та верифікації споживача.

Таким чином підтверджено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав Заяву-Анкету (п.2.6.) на отримання кредиту за умовами, які вважає зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту.

Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 сформував усталену позицію, за якою електронний кредитний договір є укладеним, якщо доведено проходження позичальником повного ланцюга ідентифікації (реєстрація, введення персональних даних, верифікація номера телефону, отримання та підтвердження одноразового пароля) та підписання договору з боку кредитора засобом, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а кошти на картковий рахунок не були б надіслані.

ОСОБА_1 шляхом ідентифікації (реєстрації) заповнення на веб-сайті позивача усіх граф відповідної форми пропозиції про укладення кредитного договору надав відомості, що його ідентифікують, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, адресу проживання, РНОКПП, номер особистого електронного платіжного засобу, та підтвердив їх за допомогою одноразового ідентифікатора W8747, попередньо пройшовши ідентифікацію шляхом використання системи BankID. При цьому кошти було перераховано саме на номер рахунку, вказаний позичальником в договорі.

Такі ж дані реєстрації місця проживання та РНОКПП вказані відповідачем кою у заяві про перегляд заочного рішення, клопотаннях та у апеляційній скарзі, що свідчить про послідовність та несуперечність цих ідентифікаційних даних відповідача протягом усього часу розгляду справи та підтверджує, що саме відповідач є особою, яка проходила процедуру ідентифікації при укладенні кредитного договору.

Заперечуючи належність йому номерів телефонів та електронної адреси, зазначених у кредитному договорі, відповідач при цьому не зазначив, який саме номер телефону та яка електронна адреса дійсно йому належать.

Щодо посилання відповідача на звернення до органів Національної поліції, колегія суддів зазначає, що сам факт подання заяви про вчинення кримінального правопорушення та внесення відомостей до ЄРДР не є встановленням судом чи іншим уповноваженим органом факту вчинення щодо відповідача протиправних дій, а лише фіксує розпочате досудове розслідування. У матеріалах справи відсутні відомості про результати такого розслідування, обвинувальний акт чи вирок суду, яким було б встановлено використання персональних даних відповідача третіми особами. За таких обставин факт звернення до поліції сам по собі не є належним і допустимим доказом на спростування обставин укладення договору.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту видачі кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Верховний Суд у постановах від 30.11.2022 у справі № 214/6975/15-ц, від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18, від 17.12.2021 у справі № 278/2177/15-ц та у справі № 200/5647/18 сформував послідовну позицію, згідно з якою належними доказами видачі кредиту є первинні документи (видатковий касовий ордер, платіжне доручення, виписка по рахунку), а за відсутності таких доказів суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність заборгованості.

Аналогічний підхід послідовно застосовується у судовій практиці судів, зокрема щодо позовів фінансових компаній, які набули право вимоги за договорами факторингу: за відсутності первинних документів про видачу кредиту наданий позивачем розрахунок заборгованості чи довідка первісного кредитора самі по собі не можуть вважатися належним доказом, оскільки є одностороннім документом зацікавленої сторони.

Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем на момент розгляду справи судом першої інстанції надано лише витяг з Реєстру боржників та розрахунок заборгованості, складений самим позивачем. При цьому жодного первинного документа, що підтверджував би фактичне перерахування коштів на картковий рахунок відповідача (платіжного доручення, виписки по рахунку, касового ордеру), позивачем до суду першої інстанції не надано. Колегія суддів враховує, що позивач (фактор) не був стороною кредитного договору та об`єктивно не мав власних первинних документів про видачу коштів, оскільки такі операції здійснювались первісним кредитодавцем — ТОВ «Стар Файненс Груп». Проте це не звільняє позивача від обов`язку, передбаченого статтею 81 ЦПК України, довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема шляхом отримання відповідних документів від первісного кредитодавця або витребування їх у судовому порядку відповідно до статті 84 ЦПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що поданий позивачем детальний розрахунок заборгованості первісного кредитора та доказ отримання кредитних коштів за кредитним договором подані вперше лише на стадії апеляційного перегляду, з посиланням на те, що відповідач не подавав відзиву в суді першої інстанції, у зв`язку з чим позивач не мав можливості завчасно надати додаткові докази.

Колегія суддів відхиляє цей аргумент, оскільки відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, покладається на позивача з моменту звернення до суду незалежно від процесуальної активності відповідача. Відсутність відзиву відповідача не позбавляла позивача можливості самостійно звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування необхідних доказів у первісного кредитора в порядку статті 84 ЦПК України або долучити такі докази до позовної заяви ще на стадії її подання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 761/24136/15-ц, доказ, поданий вперше на стадії апеляційного провадження, приймається судом лише у виняткових випадках та лише тоді, коли він не є новим доказом, а підтверджує вже наявні у матеріалах справи докази. Оскільки жодних первинних документів про видачу кредитних коштів до суду першої інстанції не подавалося, зазначені розрахунок заборгованості та доказ отримання коштів є новими доказами у розумінні статті 367 ЦПК України, а наведена позивачем причина їх неподання (відсутність відзиву відповідача) не є поважною.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим довід апеляційної скарги про недоведеність факту видачі кредитних коштів відповідачу, що є самостійною підставою, яка не спростовує факту укладення кредитного договору, встановленого вище, а стосується виключно факту виконання зобов`язання кредитодавцем.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність повідомлення боржника про відступлення права вимоги.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною першою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Таким чином, письмове повідомлення боржника є юридичним фактом матеріально-правового характеру, з настанням якого закон пов`язує виникнення обов`язку боржника здійснювати платіж саме на користь фактора. До моменту отримання такого повідомлення зазначений обов`язок у боржника не виникає.

Пунктом 1.3 Договору факторингу № 29042024-1 від 29.04.2024 передбачено обов`язок Клієнта протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги повідомити боржників про таке відступлення. Крім того, відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення повідомити споживача у спосіб, визначений договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, відповідно до якої боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, однак має право виконувати зобов`язання первісному кредитору, і таке виконання є належним. Водночас, якщо боржник не здійснював виконання ні первісному кредитору, ні новому, відсутність письмового повідомлення у розумінні статті 1082 ЦК України означає, що обов`язок боржника сплачувати саме факторові є таким, що не виник, а пред`явлення позову фактором є передчасним.

Судом першої інстанції встановлено лише факт укладення Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, проте обставини виконання клієнтом обов`язку з повідомлення боржника судом першої інстанції не з`ясовувались, а позивачем доказів надсилання чи отримання відповідачем такого повідомлення до матеріалів справи не додано. Позовна заява та додані до неї документи не можуть вважатися письмовим повідомленням у розумінні статті 1082 ЦК України, оскільки є процесуальним документом, а не матеріально-правовим, надсилаються після пред`явлення вимоги, а не до неї, та не містять усіх реквізитів, передбачених зазначеною нормою.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим довід апеляційної скарги про те, що у відповідача не виник обов`язок здійснювати платіж саме на користь позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги за Договором факторингу.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12.

Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Судом першої інстанції встановлено факт укладення Договору факторингу № 29042024-1 від 29.04.2024 та факт переходу права вимоги до позивача відповідно до витягу з Реєстру боржників на суму 28 000 грн.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять повного тексту Договору факторингу, що дало б змогу перевірити дійсний зміст прав та обов`язків сторін цього правочину, зокрема порядок визначення ціни продажу та строки і спосіб її сплати, умови набрання чинності та припинення договору, а також повний перелік обов`язків Клієнта щодо повідомлення боржників, — тобто саме ті умови, від дотримання яких залежить правомірність набуття позивачем права грошової вимоги до конкретного боржника.

За відсутності повного тексту Договору факторингу суд позбавлений об`єктивної можливості перевірити дотримання сторонами вимог статей 1077, 1081, 1082 ЦК України, а відповідно й переконатися у правомірності набуття позивачем права вимоги саме до ОСОБА_1 на заявлену суму.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем (фактором) ціни продажу за Договором факторингу клієнту (первісному кредитору), що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 (аналогічні висновки — у постановах від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 у справі № 2221/2373/12), є самостійним обов`язковим елементом доказування факту переходу права вимоги.

Подана позивачем платіжна інструкція на підтвердження оплати за Договором факторингу подана вперше лише на стадії апеляційного перегляду. Колегія суддів відповідно до статті 367 ЦПК України не приймає цей доказ, оскільки він є новим і не підтверджує вже наявні у матеріалах справи докази.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим довід апеляційної скарги про недоведеність факту набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази; про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібні за змістом висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, а також Верховний Суд у постановах від 17 червня 2026 року у справі № 755/460/24, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

На вказане вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, ключові доводи апеляційної скарги - щодо недоведеності факту видачі кредитних коштів, недоведеності повідомлення відповідача про відступлення права вимоги та недоведеності самого факту переходу права вимоги за Договором факторингу - знайшли своє підтвердження та враховуються колегією суддів як самостійні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, кожна з яких окремо є достатньою для такого висновку.

За таких обставин оцінка решти доводів апеляційної скарги, які не мають самостійного значення для остаточного вирішення спору, колегією суддів не здійснюється, оскільки це не впливає на кінцевий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, слід стягнути із ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баняс Володимир Володимирович, – задовольнити.

Заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року – скасувати.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3 633,60 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий:

Судді: