Вирок від 12 серпня 2026 р. у справі №759/10962/25 — Святошинський районний суд міста Києва

Суд: Святошинський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Державна зрада

Дата: 12 серпня 2026 р.

Справа: №759/10962/25

Суддя: Кравець В. М.

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/10962/25

пр. № 1-кп/759/565/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретарі судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025011000000051 від 20.02.2025 стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Віліне Бахчисарайського району АР Крим, громадянина України, останнє відоме місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 України,

за участю: прокурора ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_8 ,захисника ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно ч. 2 ст. 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу російської федерації на правах суб`єкта федерації.

Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.

Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.

У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».

Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.

В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад Російської Федерації.

Водночас, згідно зі ст. 87 «Конституції «Республіки Крим»»:

1. Прокуратура Республіки Крим здійснює нагляд за додержанням Конституції російської федерації та виконанням законів, що діють на території Республіки Крим, виконує інші функції, встановлені федеральними законами.

2. Прокурор Республіки Крим призначається на посаду президентом Російської Федерації за поданням Генерального прокурора Російської Федерації, погодженим із главою Республіки Крим і Державною Радою Республіки Крим. Прокурор Республіки Крим звільняється з посади президентом Російської Федерації.

3.Прокурори районів, міст і прирівняні до них прокурори призначаються на посаду і звільняються з посади Генеральним прокурором Російської Федерації.

Окрім того, 20.03.2014 Державною Думою Російської Федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів прокуратури, суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 8 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя», під час перехідного періоду Генеральна прокуратура Російської Федерації створює на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя органи прокуратури Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, що мають статус суб`єкту Російської Федерації. Прокурор Республіки Крим і прокурор міста федерального значення Севастополя назначаються президентом Російської Федерації за поданням Генерального прокурора Російської Федерації, погодженому відповідно з Республікою Крим і містом федерального значення Севастополя.

Інші прокурори, які виконують свої повноваження на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, призначаються у відповідності до законодавства Російської Федерації.

Працівники органів прокуратури України, які заміщують посади у вказаних органах, що діють на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя на день прийняття у склад Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на прийняття на службу в органи прокуратури Російської Федерації, що створені на цих територіях, за умови наявності в них громадянства Російської Федерації, а також за умови здачі ними екзамену на знання законодавства Російської Федерації і їх відповідності вимогам, що ставляться законодавством Російської Федерації до працівників органів прокуратури.

До завершення формування органів прокуратури Російської Федерації на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя відповідні повноваження на цих територіях здійснюють органи прокуратури, що діяли на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів.

Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі системи органів прокуратури на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід`ємної території України.

В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.

Одночасно, згідно до ст. 54 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 року (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України, окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов`язків з міркувань совісті.

Крім того, згідно ст. 64 Конвенції, кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.

Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, здійснення правосуддя на території України та зокрема території Автономної Республіки Крим повинно здійснюватися виключно у порядку та на підставі чинного законодавства України.

Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Також, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння Російської Федерації були незаконно створені, у тому числі органи прокуратури.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи прокуратури та інші правоохоронні органи Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Незважаючи на наявність легітимного керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим, колишнім старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_13 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов`язків прокурора Автономної Республіки Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників прокуратури.

У подальшому, з метою остаточного становлення на території АР Крим органів державної влади Російської Федерації, придушення проявів незгоди з окупацією, незаконно утвореними правоохоронними органами, у тому числі прокуратурою, відносно громадян України, які мешкали на території АР Крим та мали проукраїнську налаштованість, порушено низку кримінальних справ, у яких в порушення вимог ст.ст. 54, 64 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» незаконно утвореними на території АР Крим судами Російської Федерації постановлені вироки.

Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 за № 1789-ХІІ, який діяв до 15.07.2015 (далі - Закон України «Про прокуратуру»), повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Крім того, ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемирне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України ОСОБА_14 , призначено на посаду прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим. Наказом Генерального прокурора України від 06.10.2010 йому присвоєно класний чин - радник юстиції.

Рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11.03.2014 № 1729-6/14, тобто всупереч установленому чинним законодавством України порядку, ОСОБА_13 призначено на посаду прокурора Автономної Республіки Крим.

Наказом в.о. Генерального прокурора України від 20.03.2014 ОСОБА_4 було звільнено з посади прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим з 21.03.2014 за власним бажанням.

Після цього, у громадянина України ОСОБА_4 виник стійкий злочинний умисел на вчинення державної зради з метою надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, шляхом допомоги у створенні та функціонуванні органів прокуратури Російської Федерації та на території АР Крим.

З цією метою, громадянин України ОСОБА_4 , нехтуючи вимогами Конституції та законів України, маючи значний професійний досвід роботи в органах прокуратури України, достовірно знаючи про незаконність призначення ОСОБА_13 на посаду так званого «прокурора Республіки Крим», а також незаконного проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, керуючись прямим злочинним умислом, точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено, однак не пізніше 04 липня 2014 року, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних органів прокуратури Російської Федерації, погодився на незаконну пропозицію про роботу у складі так званої «прокуратури Республіки Крим Російської Федерації», без підпорядкування Генеральній прокуратурі Україні.

Продовжуючи свої умисні дії, громадянин України ОСОБА_4 , перебуваючи в АР Крим, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено, однак не пізніше 04 липня 2014 року, більш точну дату не встановлено, погодився на призначення його на посаду т.зв. «прокурора Чорноморського району Республіки Крим», що знаходиться в смт. Чорноморське АР Крим, де виконував вказівки і розпорядження так званих керівників зазначеної прокуратури.

Зокрема, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи в органах прокуратури, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи в приміщенні так званої «прокуратури Чорноморського району Республіки Крим» по вул. Кірова, буд. 6 у смт. Чорноморськ АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, точної дати та часу не встановлено, однак не пізніше 01.11.2016, підготував протест на рішення так званого «Чорноморського районного суду Республіки Крим», який скерував для розгляду до так званого «Верховного суду Республіки Крим», який відбувся 10.11.2016 у справі № 12-1995/2016; точної дати та часу не встановлено, однак не пізніше 01.11.2016, підготував протест на рішення так званого «Чорноморського районного суду Республіки Крим», який скерував для розгляду до так званого «Верховного суду Республіки Крим», який відбувся 10.11.2016 у справі № 12-1996/2016; точної дати та часу не встановлено, однак не пізніше 01.11.2016, підготував протест на рішення так званого «Чорноморського районного суду Республіки Крим», який скерував для розгляду до так званого «Верховного суду Республіки Крим», який відбувся 17.11.2016 у справі № 12-1999/2016; точної дати та часу не встановлено, однак не пізніше 01.11.2016, підготував протест на рішення так званого «Чорноморського районного суду Республіки Крим», який скерував для розгляду до так званого «Верховного суду Республіки Крим», який відбувся 17.11.2016 у справі № 12-2002/2016; точної дати та часу не встановлено, однак не пізніше 02.04.2018, виніс постанову про адміністративне правопорушення відносно так званого державної бюджетної установи «Чорноморський ВЛПЦ», яка в подальшому, стала предметом оскарження у так званому «Верховному суді Республіки Крим» у справі № 12-436/2018 від 13.06.2018; точної дати та часу не встановлено, однак не пізніше 10.01.2018, виніс постанову, на підставі якої було порушено кримінальну справу, які в подальшому, стали предметом оскарження у так званому «Верховному суді Республіки Крим» у справі № 22-589/2020 від 19.05.2020, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової та правоохоронної системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації, що призвело до забезпечення належного функціонування незаконно створених органів прокуратури та посилили заходи тимчасової окупації півострова.

Допомога ОСОБА_4 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури Російської Федерації та на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, завдяки чому окупація триває.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст.111 КК України як вчинення громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Застосована судом правова процедура.

Судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався в межах передбаченого КПК України спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченого ОСОБА_4 (in absentia), з дотриманням вимог законодавства України.

Інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_4 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Суд також ураховує, що можливість розглянути справу і прийняти у ній рішення за відсутності обвинуваченого відповідає загальним засадам демократичного суспільства, стандартам судового розгляду, закріпленим, зокрема, в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 1973 року «Про критерії, що регламентують розгляд, що здійснюється за відсутності обвинуваченого».

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України надає обвинуваченому всі необхідні можливості в рамках спеціального судового провадження, щодо необхідності дотримання яких у справах за відсутності обвинуваченого (in absentia) зазначено в рішеннях ЄСПЛ, зокрема, надає право обвинуваченому бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення, мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, бути присутнім при розгляді справи, право на професійну правничу допомогу, право бути вислуханим, право оскаржити вирок тощо.

Проте обвинувачений ОСОБА_4 цими правами не скористався, до суду не з`явився, показань суду не надав, заяв, клопотань не подавав за відсутності будь-яких перешкод для реалізації своїх прав на території України.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.

Судом також встановлено, що стороною обвинувачення були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_4 як підозрюваного, обвинуваченого, зокрема на захист та доступ до правосуддя в кримінальному провадженні, в якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), що відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії», рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії», рішення від 18 травня 2004 року та інші).

Отже, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_4 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про його наміри про ухилення від кримінальної відповідальності.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2025 року ун.№755/6176/25) про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, встановлено, що ОСОБА_4 умисно переховується від слідства та суду на території, яка є тимчасово окупованою територією України (т.1, а.147-156).

В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_4 від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Фактичні обставини, які суд визнає загальновідомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим».Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Позиції сторін кримінального провадження

В судових дебатах прокурор вважав, що ним надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності, а тому просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим у пред`явленому обвинуваченні та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати посади в органах прокуратури та правоохоронних органах строком на 3 роки.

Захисник просив визнати ОСОБА_4 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 111 КК України та виправдати в зв`язку з не встановленням достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження інкримінованого діяння. На думку захисника, ОСОБА_4 міг діяти під примусом, перебуваючи на тимчасово окупованій території України (АР Крим). Окремо зауважив, що під час досудового розслідування та судового провадження не було вжито всіх розумних заходів для виклику та повідомлення ОСОБА_4 про кримінальне провадження.

Оцінка доказів та мотиви суду.

Судом ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази на встановлення зв`язку між вищевказаними подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, доведена наступними доказами.

Як вбачається з копії «Телефонного справочника органов прокуратуры Республики Крым Россия (по состоянию на 04.07.2014)» ОСОБА_4 являється прокурором прокуратури Чорноморського району (смт. Чорноморське, вул. Кірова,6-а) та у довіднику містяться його контактні номери телефону (т.3, а.п.1-33).

Згідно протоколу огляду інтернет - видань від 24.02.2017, проведено огляд сайту http: \\ http: \\rkproc.ru\ru, на якому розміщено структуру прокуратури Республіки Крим Російської Федерації із зазначенням посад та анкетних даних працівників вказаної прокуратури, а також посад та анкетних даних працівників підпорядкованих прокуратур. Оглядом встановлено «Список горрайпрокуроров по состоянию на 01.12.2016», у якому ОСОБА_4 вказаний як прокурор Чорноморського району (т.3, а.п.60-70);

З відомостями бази даних Державної міграційної служби України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 17.03.1998 року Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, також паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.01.2013 року, орган, що видав 0101 (т.3,а.п.95-97, а.с.162-168).

З копії наказу Генерального прокурора України ОСОБА_15 № 259к від 24.05.2013 вбачається, що радника юстиції ОСОБА_4 призначено прокурором Чорноморського району Автономної Республіки Крим строком на п`ять років (т.3, а.п.110).

Згідно копії рапорту ОСОБА_4 від 13.05.2013 року, останній не заперечував проти призначення його на вищевказану посаду (т.3 а.п.111).

Згідно копії наказу в.о.Генерального прокурора України ОСОБА_16 № 227к від 20.03.2014 радника юстиції ОСОБА_4 звільнено з посади прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим з 21 березня 2014 року за власним бажанням (ст.38 КУпПУкраїни) на підставі рапорту ОСОБА_4 від 18.03.2014 року (т.3, а.п.112-113).

Відомості про освіту, копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_4 , копія декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік, відомості про роботу та нагородження, також відображені та містяться в особовій справі ОСОБА_4 (т.3 а.п.114-159).

За відомостями Державної податкової служби ОСОБА_4 отримував доходи в 2013 році (назва податкового агента - прокуратура АР Крим) (т.3 а.п.171-178).

Згідно листа Управління СБУ у Львівській області від 11.02.2025(т.3 а.п.182-183) в ході проведення оперативно -розшукових заходів отримано відомості про те, що ОСОБА_4 на порушення чинного законодавства отримав паспорт громадянина РФ серії НОМЕР_3 від 05.04.2014, РНОКПП РФ: НОМЕР_4 ,СНІОР:181-823-06464. В ході пошуку з відкритих джерел інформації встановлено, що з 2014 року щонайменше по 23.04.2018 ОСОБА_4 займав посаду прокурора Чорноморського району «Республіки Крим». Не пізніше, ніж 08.07.2022 ОСОБА_4 призначено на посаду директора т.зв. «государственного унитарного предприятия Республики Крым «Крым БТЫ». Також отримано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та відомості з Державного демографічного реєстру щодо ОСОБА_17 .

За змістом протоколу огляду від 07.02.2025 з додатками (т.3, а.п.187-233) та протоколу огляду від 05.02.2025 з додатками (т.4, а.п.7-19), об`єктом огляду є електронні публікації, розміщені на ресурсах мережі Інтернет, статей на інформаційних форумах, що стосуються гр. України ОСОБА_4 встановлено, що на інформаційному сайті «Судебные и нормативные акты РФ» висвітлено інформацію стосовно діяльності ОСОБА_4 як прокурора Чорноморського району.

З аналізу судових актів, які розміщені на офіційному сайті російської федерації https://sudact.ru, виявлені рішення по наступним справам, в яких ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді прокурора Чорноморського району, брав участь, а саме: ухвала судді т.зв. Верховного суду Республіки Крим від 10.11.2016 про розгляд протесту прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 у справі № 12-1995/2016; ухвала судді т.зв. Верховного суду Республіки Крим від 10.11.2016 про розгляд протесту прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 у справі № 12-1996/2016; ухвала судді т.зв. Верховного суду Республіки Крим від 17.11.2016 про розгляд протесту прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 у справі № 12-1999/2016; ухвала судді т.зв. Верховного суду Республіки Крим від 17.11.2016 про розгляд протесту прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 у справі № 12-2002/2016; ухвала судді т.зв. Верховного суду Республіки Крим від 13.06.2018, в описовій частині якої зазначено «Постановлением прокурора Черноморського района ОСОБА_18 в отношении ГБУ «Черноморский районный ВЛПЦ было возбуждено дело об административном правонарушении по признакам ст.17.7 КоАП РФ (л.д.1-6)»; постанова судді т.зв. Верховного суду Республіки Крим від 19.03.2020, в описовій частині якої зазначено «как следует из материалов по жалобе, поводом для возбуждения уголовного дела послужило вынесенное по результатам проверки постановление от 10 января 2018 г. прокурора Черноморського района Республики Крым ОСОБА_18 ».

Крім того, на інформаційному сайті «Судьи Росии» за посиланням https://xn--d1aiaa2aleeao4h.xn--p 1ai/sudii/avidzba-denis-valikoich, висвітлено інформацію стосовно ОСОБА_4 , а саме: «Прокуроры» Регионы» Республика Крым» ОСОБА_19 ; Регион: Республика Крым; город: Черноморское; добавлен на сайт:2018-04-23 22:08; информация: Прокурор Черноморского района».Також на вказаному сайті зображено фото ОСОБА_4 у формі прокурора. На інформаційному сайті «Правительство Республики Крым Черноморский район», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , висвітлено інформацію стосовно ОСОБА_4 , а саме: «58. ОСОБА_18 Прокурор Чорноморского района ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

На інформаційному сайті «Государственный комитет по государственной регистрации и кадастру Республики Крым», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 висвітлено інформацію стосовно ОСОБА_4 , а саме: «Директором государственного унитарного предприятия Республики Крым «Крым БТИ» стал ОСОБА_20 . Он назначен на эту должность приказом Государственного комитета по государственной регистрации и кадастру Республики Крым по согласованию с Советом министров Республики Крым. Председатель Госкомрегистра ОСОБА_21 представила нового руководителя трудовому коллективу подведомственного предприятия и обозначила ряд приоритетных направлений его работы……..В свою очередь ОСОБА_22 поблагодарил главу комитета за оказанное доверие, пообещав приложить все усилия и использовать имеющийся опыт для повышения качества оказываемых предприятием услуг. …..» Справка: ОСОБА_23 - крымчанин, чья трудовая деятельность полностью связана с Крымским полуостровом. Имеет высшее образование по специальности «правоведение», работал в государственных структурах (в том числе в органах прокуратуры) и коммерческих организациях. Стаж государственной гражданской службы составляет более 18 лет.».

Крім того, на інформаційному сайті «Черноморские известия», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 , висвітлено інтерв`ю, надане ОСОБА_4 як прокурором Черноморського району ( бесіду вела ОСОБА_24 ), в якому ОСОБА_4 відповідаючи на запитання повідомляє: «приоритеты, которые сегодня перед нами ставят Руководство страны, генеральный прокурор и прокурор Республики Крым, позволяют выделить среди самых острых проблем главные - обеспечение права каждого гражданина на своевременную и полную оплату его труда, защита от противоправных деяний, необходимость надлежащей работы коммунальных служб, обеспечение права каждого на доступную и качественную медицинскую помощь, права на образование и так далее. В 2015 году прокуратурой района выявлено 757 нарушений федерального законодательства; на все выявленные нарушения приняты меры в виде актов прокурорского реагирования, а именно: внесено 192 представления об устранении выявленных нарушений и 54 протеста на незаконно принятые решения, 134 должностных лица привлечены к ответственности…»

Крім цього, факт перебування ОСОБА_4 на посаді Чорноморського району підтверджується публікаціями, розміщеними на офіційному сайті «Прокуратура Республики Крым", за посиланням https://epp.genproc.gov.ru. Так, в розділі «новини» виявлені публікації прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 , а саме: новина від 11.11.2015 - стаття прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 на тему «Полювання та відповідальність за порушення її правил». ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ); новина від 01.12.2016 - стаття прокурора Чорноморського району ОСОБА_4 на тему «Відповідальність роботодавців за порушення законодавства про оплату праці» (https://epp.genproc.gov.ru/web/proc91/search?article=50761787).

Також встановлено, що в липні 2022 року ОСОБА_4 призначений на посаду директора державного унітарного підприємства Республіки Крим «Крим БТІ». На офіційному сайті «Правительство Республики Крым", за посиланням https://rk.gov.ru, в розділі «новини» міститься інформація за вищевказаним фактом: новина від 08.07.2022 - щодо призначення ОСОБА_4 на посаду директора державного унітарного підприємства Республіки Крим «Крим БТІ». (https://gkreg.rk.gov.ru/articles/d30c9582-8a11-4ee8-8eb4-Off1f9ed2f6f) (т.4, а.п.22-43).

З протоколу огляду інтернет-видань від 17.04.2025 року з додатками вбачається, що за допомогою браузера «Google Chrome» через пошукову систему «Google» здійснено пошук інформації за адресою: https://zakon.rada.gov.ua/laws/, де знайдено Постанову Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України» від 22.02.2014 року №757-VII, та Постанову Верховної Ради України «Про покладення на Голову Верховної Ради України виконання обов`язків Президента України згідно зі статтею 112 Конституції України» від 23.02.2014 року №764- VII. (т.4 а.п.58-60).

З протоколу огляду інтернет - видань від 17.04.2025 року з додатками вбачається, що за допомогою браузера «Google Chrome» через пошукову систему «Google», використовуючи розширення «Free VPN» здійснено пошук інформації за адресою: http://rk.gov.ru/structure/acf7b684-df3d-4dbb-9662-454a9868eb72,де знайдено «Конституцию Республики Крым». Зазначеним актом визначаються основи конституційного устрою незаконно створеної «Республіки Крим», державний устрій, статус судової влади, органів прокуратури тощо. При натисканні на вкладку «Конституцию Республики Крым» відкривається нова сторінка із розміщеним в режимі перегляду та доступним для завантаження PDF-файл на 138 аркушах, де вказаний документ опубліковано російською мовою, українською та кримсько-татарською мовами. (т.4 а.п.61-106).

З протоколу огляду інтернет - видань від 17.04.2025 року з додатками вбачається, що за допомогою браузера «Google Chrome» через пошукову систему «Google» здійснено пошук інформації за адресою: https://old.gp.gov.ua/, де у розділі «Новини та публікації» знайдено повідомлення для ЗМІ від 02.03.2014 про те, що виконувач обов?язків Генерального прокурора України ОСОБА_25 надіслав листа прокуророві Автономної Республіки Крим ОСОБА_26 , в якому закликав «не піддаватися на провокації, зберігати спокій та неухильно дотримуватися Конституції України та Законів України» (посилання на новину: htps://old.gp.gov.ua/ua/news.html? m-publications& t-rec&id-134974& fp-7330). Також у вказаному розділі знайдено повідомлення від 25.03.2014, яким опубліковано наказ виконувача обов?язків Генерального прокурора України ОСОБА_27 від 21.03.2014 № 36 «Про тимчасовий порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів прокуратури Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та прокуратури Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері» (посилання на новину: https://old.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&t-rec&id=135665&fp=7210) (т.4, а.п.107-111).

Згідно протоколу огляду інтернет-видань від 17.04.2025 року з додатками вбачається, що за допомогою браузера «Google Chrome» через пошукову систему «Google» здійснено пошук інформації за адресою: htp://www.kremlin.ru/ та за вказаною адресою у розділі «Документы» знайдено «Федеральный конституционный закон от 21.03.2014 г. № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Зазначеним актом Республіка Крим приймається до складу Російської федерації у відповідності до Конституції Російської Федерації та ст. 4 Федерального конституційного закону від 17 грудня 2001 року № 6 - ФКЗ «О порядке принятия в Российскую Федерацию и образования в ее составе нового субъекта Российской Федерации» (т.4, а.п.112-150).

Окремо, суд звертає увагу, з огляду на особливості даного кримінального провадження на правову оцінку питання громадянства ОСОБА_4 .

Так, ОСОБА_4 є громадянином України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 17.03.1998 року Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.01.2013 року, орган, що видав 0101 (т.3, а.п.95-97, а.с.162-168).Згідно листа Офісу Президента України №45-01/262 від 04.03.2025 року матеріали стосовно припинення громадянства України ОСОБА_4 згідно з поданими заявами або внаслідок втрати громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства в установленому законом порядку не надходили (том 4, а.с.194).

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, суд доходить висновку, що ОСОБА_4 на момент вчинення кримінального правопорушення і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України.

Судом також були досліджені документи, надані прокурором на підтвердження законності прийняття процесуальних рішень, зокрема, витяг з ЄРДР, постанови про зупинення досудового розслідування та постанови про відновлення досудового розслідування, постанова про створення слідчої групи, постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, повідомлення захиснику про зупинення досудового розслідування та про відновлення досудового розслідування, копія постанови про продовження строку досудового розслідування та інші (т.2, а.п.1-243).

Оцінюючи зазначені вище докази, кожний окремо, відповідно до вимог ст.ст.85, 86, 94, 98, 99 КПК України, суд вважає, що відомості, які вони містять, є допустимими доказами, оскільки під час досудового розслідування вони отримані в порядку встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Крім того, вони також є належними доказами, оскільки прямо підтверджують існування фактів та обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження та не викликають сумнівів щодо їх достовірності.

З аналізу вказаних доказів вбачається, що будучи громадянином України ОСОБА_4 у 2014 році (не пізніше 04 липня 2014 року) зайняв посаду прокурора прокуратури Чорноморського району АР Крим (на тимчасово окупованій території України), на якій перебував до липня 2022 року, та не пізніше 08.07.2022 року був призначений на посаду директора "государственного унитарного предприятия Республики Крым «Крым БТИ»». Як прокурор прокуратури Чорноморського району вчиняв дії для забезпечення належного функціонування незаконно створених органів прокуратури, сприяючи при цьому посиленню заходів тимчасової окупації півострова.

Судом не було встановлено, що обвинувачений діяв під примусом, оскільки тривалий час займав посади в органах окупаційної влади добровільно, що підтверджується відповідними інтернет-ресурсами. Суд звертає увагу, що окупація території АР Крим та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_4 , будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу, тобто носієм вищої юридичної освіти, а відповідно і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Оцінюючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, а саме державної зради, тобто діяння, вчиненого умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме надання іноземній державі - РФ та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, доведеною поза розумним сумнівом.

При цьому суд зауважує, що підривна діяльність - це різновид боротьби, здійснюваної проти України державами, їх спеціальними службами, партіями, закордонними антиукраїнськими організаціями, окремими ворожими елементами, що знаходяться на території України, з метою підриву чи ослаблення конституційного ладу України, нанесення шкоди суверенітету територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов`язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи.

Такий спосіб вчинення державної зради, як надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, сформульовано таким чином, що протиправним визнається не безпосереднє здійснення громадянином України підривної діяльності проти України, а лише надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Питання щодо терміну «підривна діяльності» неодноразово було предметом розгляду судом касаційної інстанції (правові позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду зокрема у справах №756/4855/17, №759/5737/17). Так, Верховний Суд зауважує, що термін "підривна діяльність" давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині.

Зокрема, термін "підривна діяльність" вживається в Декларації Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, Декларації Генеральної Асамблеї ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ) та інших.

У контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Виходячи з вищенаведеного, суд за наслідками судового провадження вважає доведеним формулювання обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_4 , а також доходить висновку про відсутність підстав для виправдання обвинуваченого. Доводи захисника про недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушеня, спростовуються сукупністю досліджених і покладених в основу вироку доказів.

Також суд вважає доводи захисника щодо не вжиття всіх розумних заходів органом досудового розслідування та судом для повідомлення ОСОБА_4 про кримінальне провадження безпідставними, оскільки інформація про виклик підозрюваного/ обвинуваченого ОСОБА_4 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства України.

Мотиви призначення покарання.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, яке виконує виправну функцію, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з метою визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, особу обвинуваченого, який, як вбачається з матеріалів справи, неодружений, раніше не судимий, на спеціальних медичних обліках не перебуває.

Обставини, які відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_4 , не встановлені.

Обставини, які відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_4 , не встановлені.

З урахуванням вищевикладеного, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставини, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна, з урахуванням вимог ч.2 ст.59 КК України, та з позбавленням на підставі ст. 55 КК України права обіймати посади в органах прокуратури та правоохоронних органах строком на 3 (три) роки.

На думку суду, саме таке покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення підсудним нового злочину, досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст.75 КК України, або ж застосування ст.69 КК України, чи норм ст.69-1 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Доказів щодо понесених процесуальних витрат сторонами кримінального провадження не надано.

Речові докази відсутні.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка № 412129106 від 07.02.2025, інформаційна довідка № 412128865 від 07.02.2025), ОСОБА_4 на праві власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , та квартира за адресою: АДРЕСА_3 . (т.2, а.п.184-185). Також у власності ОСОБА_17 згідно бази даних «Національна автоматизована інформаційна система Головний сервісний центр МВС України» станом на 2025 рік перебуває автомобіль ВМW 525 сірого кольору,1990 р.в., н.з. НОМЕР_5 (т.4 а.п.22-27).

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2025 року накладено арешт на об`єкти нерухомого та рухомого майна, власником якого є громадянин України ОСОБА_4 шляхом заборони розпорядження, а саме:

- будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 17,4, житлова площа (кв.м): 11,7, загальна вартість нерухомого майна: 21604,09 грн.: форма власності: приватна; частка власності: 1/1, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину, Н-1464, 17.12.2004, Бахчисарайський ДНК, реєстраційний номер майна: 7792866, дата реєстрації: 25.06.2005;

- квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 70,7, житлова площа (кв.м): 32,0, загальна вартість нерухомого майна: 61611,52 грн.; форма власності: приватна; частка власності: 1/1, підстава виникнення права власності: договір дарування, реєстр № 1-4930, 27.12.2006, Четверта Сімферопольська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер майна: 3275292, дата реєстрації: 23.01.2007;

- транспортний засіб марки «BMW 525 2498», 1990 року випуску, сірого кольору номер та серія знаку НОМЕР_5 , дата реєстрації 15.03.2014 року, номер кузова: НОМЕР_6 .

Оскільки, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді конфіскації усього належного йому на праві приватної власності майна, арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2025 року скасуванню не підлягає, що узгоджується із положеннями ч. 4 ст. 174 КПК.

Відносно ОСОБА_4 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2025 року обрано запобіжний захід - тримання під вартою, який з огляду на призначене обвинуваченому покарання слід залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373- 376,ч.15 ст.615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.111 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ст. 55 КК України призначити ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах прокуратури та правоохоронних органах строком на 3 роки.

Строк відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 .

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах прокуратури та правоохоронних органах обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ОСОБА_4 відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2025 року, залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Арешт майна, накладений на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2025 року, залишити в силі до виконання зазначеного вироку в частині конфіскації майна.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.

Інформацію про ухвалення вироку опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст.297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті судової влади.

Суддя: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua