Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №279/912/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/912/26 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 99 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шалоти К.В.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/2867/25 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Майстренко Максим Сергійович, заінтересовані особи: Коростенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, про встановлення факту смерті особи, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Майстренка Максима Сергійовича, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Майстренко М.С., звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що заявниця є матір`ю ОСОБА_2 , який був мобілізований до лав Збройних Сил України. Під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом територіальної цілісності України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , поблизу населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області, її син зник безвісти.

У акті службового розслідування від 18 лютого 2025 року зазначено про те, що 30 грудня 2024, близько 8 год. 50 хв., почався штурм противником спостережного пункту “ Офіс”. Під час відбиття ворожого штурму був втрачений зв`язок із солдатом ОСОБА_2 .

Акт також містить інформацію про те, що з пояснень побратимів стало відомо про загибель ОСОБА_2 . Через постійні ворожі штурми не вдалося евакуювати тіла загиблих воїнів, у тому числі й тіло загиблого сина заявниці.

Таким чином, відсутні будь-які достовірні відомості, що підтверджують ту обставину, що син заявниці є живим, перебуває у полоні, госпіталізований чи з інших причин не може повернутися до місця служби.

Отже, ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть свого сина, внаслідок чого змушена звернутися до суду.

Враховуючи вищезазначене, представник заявниці просив встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області, під час виконання бойового завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Майстренко М.С., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги заяви.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції невірно застосував положення пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України, фактично встановивши підвищений стандарт доказування, який не підлягає застосуванню у справах окремого провадження, а саме — вимогу надання беззаперечних доказів смерті сина заявниці.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які прямо підтверджують факт смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , проте зазначені докази залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Так, у акті службового розслідування зазначено про те, що після відбиття ворожого штурму у бліндажі було знайдено солдата ОСОБА_2 без видимих ознак життя, про що здійснено відповідну доповідь. Також вказано, що реанімаційні заходи проводилися, однак результату не дали, що свідчить про настання біологічної смерті.

Крім того, у акті зафіксовано доповідь про подію “200”, що у військовій термінології однозначно означає загибель військовослужбовця.

З пояснень безпосереднього очевидця події — старшого стрільця-оператора ОСОБА_3 , який перебував на позиції разом із ОСОБА_2 , встановлено, що останній після бойового зіткнення з ворогом був знайдений без ознак життя, а проведені реанімаційні заходи не дали результату. Вказані пояснення є показаннями безпосереднього учасника подій, який особисто спостерігав стан потерпілого.

Таким чином, у справі наявні не припущення, а сукупність прямих доказів, що підтверджують: факт отримання сином заявниці тяжкого поранення ( осколкового поранення голови); факт виявлення його без ознак життя; факт проведення реанімаційних заходів та факт їх безрезультативності; факт підтвердження події “200”; показання безпосередніх свідків події.

Наголошує на тому, що факт проведення реанімаційних заходів має ключове значення, оскільки такі заходи здійснюються виключно у випадку відсутності ознак життя людини та спрямовані на їх відновлення. Безрезультативність таких заходів об`єктивно свідчить про смерть людини.

Зауважує, що суд не врахував об`єктивні умови ведення бойових дій, а саме: інтенсивність штурмових дій противника, активність БпЛА та неможливість евакуації тіла загиблого. Саме ці обставини і є підставою для звернення до суду із заявою у порядку статті 315 ЦПК України й не можуть тлумачитися проти заявниці.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця- помічника гранатометника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.

6 січня 2025 року на адресу заявниці надійшло сповіщення №з/43 про те, що її син, відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, зник безвісти 30 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області.

Долучений до матеріалів справи акт службового розслідування за фактом зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, стрільця — помічника гранатометника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , під час виконання бойового завдання, затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 18 лютого 2025 року, містить інформацію про те, що під час виконання бойового завдання на позиції 2 мобільної бригади 3 ошбр “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, під час стрілецького бою із силами противника, які проводили штурмові дії, внаслідок скидання противником з дрону боєприпасів невстановленого типу, о 14 год. 09 хв., 28 грудня 2024 року солдат ОСОБА_2 отримав уламкове поранення голови. О 8 год. 50 хв., 30 грудня 2024 року, під час проведення евакуації на позиції “ Офіс” військовослужбовець зник безвісти.

Згідно з рапортом командира 2 стрілецької роти 30 грудня 2024 року під час ведення противником штурмових дій та ворожого артилерійського обстрілу, при виконанні бойового завдання на позиції СП “ Офіс”, поблизу населеного пункту Надія, був втрачений зв`язок із помічником гранатометника солдатом ОСОБА_2 . Під час виконання бойового завдання військовослужбовець знаходився в засобах захисту ( бронежилет, каска).

З пояснень водія 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 стало відомо, що він заступив на чергування на СП “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, де вже перебував солдат ОСОБА_2 ( позивний “ ОСОБА_5 ”). 28 грудня 2024 року ОСОБА_2 отримав осколкове поранення голови внаслідок скиду з ворожого БпЛА. Йому було надано першу медичну допомогу. ІНФОРМАЦІЯ_1 , близько 8 год. 50 хв., почався ворожий штурм СП “ Офіс”. Під час відбиття штурму із солдатом ОСОБА_2 був втрачений зв`язок. У зв`язку із постійним штурмом військ рф та активністю ворожих БпЛА не було можливості провести пошукові заходи.

Із пояснень старшого стрільця -оператора 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти старшого солдата ОСОБА_3 , стало відомо, що 27 грудня 2024 року після евакуації зі СП “Дерзкий” він прибув на СП “ Офіс”, де вже перебував військовослужбовець ОСОБА_2 (позивний “ ОСОБА_5 ”), який внаслідок скиду з ворожого дрона отримав поранення лівої ноги та рвану рану голови. Йому була надана перша медична допомога. ІНФОРМАЦІЯ_1 , близько 9 год., розпочався ворожий штурм СП “ Офіс”. Після відбиття штурму у бліндажі було виявлено солдата ОСОБА_2 без видимих ознак життя, про що здійснено доповідь. Реанімаційні заходи результату не дали. У подальшому була висока інтенсивність ворожих БпЛА та ворог продовжував активні штурмові дії, у зв`язку з чим не було можливості провести евакуацію військовослужбовця.

В ході проведення службового розслідування була отримана інформація про доповідь засобами WhatsApp від чергового КСП “ Вежа” про подію “300” на СП «Офіс», а також доповідь о 8 год. 58 хв. 30 грудня 2024 року про подію “200”.

Службовим розслідуванням встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_2 зник безвісти ( ймовірно загинув) за особливих обставин ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області, під час виконання ним обов`язків військової служби, зумовлених веденням бойових дій, пов`язаних із захистом Батьківщини, в ході відсічі збройної агресії російської федерації.

Також в ході проведення службового розслідування стало відомо, що пошук та евакуація тіл унеможливлюється через постійні штурмові дії ворога, активність ворожих ударних БпЛА, артилерійських обстрілів та втрату деяких позицій, на яких військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , у тому числі й ОСОБА_2 , зникли безвісти ( ймовірно загинули) за особливих обставин.

Станом на 15 лютого 2025 року спостережний пост “ Офіс” втрачено та знаходиться під контролем ворога.

Службовим розслідуванням не встановлено неправомірність дій військовослужбовця ОСОБА_2 . Під час виконання бойового завдання військовослужбовець перебував у засобах захисту — бронежилеті, шоломі кевларовому та не перебував у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції виходив з того , що надані заявницею докази достовірно не свідчать про смерть її сина, а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами.

Таким чином, оскільки суду не надано беззаперечних доказів смерті ОСОБА_2 , а надані докази лише підтверджують, що син заявниці зник безвісти, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог.

Також судом зазначено про те, що у даному випадку правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою ( частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті сина, заявниця посилалася на частину другу статті 317 ЦПК України.

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу ІV ЦПК України “ Окреме провадження”.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється у порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема: встановлення факу смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті ( пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру ( пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан ( стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою ( статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами ( якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси ) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання ( перебування) заявника.

Законом України “ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях” розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На даний час до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан введено із 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на території України, дія такого спрощеного порядку поширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України. Здебільшого цей спрощений порядок застосовується у зоні воєнних дій та на тимчасово окупованих територіях України, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть особи в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази, речові докази (звуко- і відеозаписи); висновки експертів; копії лікарського свідоцтва про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини ( у випадку загибелі військовослужбовця); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, зокрема за обставин, що загрожували їй смертю.

На переконання колегії суддів, зміст акта службового розслідування достовірно свідчить про те, що син заявниці загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок отриманих поранень. Обставини отримання ОСОБА_2 смертельних поранень та факт його загибелі підтвердили очевидці цих подій- побратими, які надавали йому першу медичну допомогу та намагалися застосовували до пораненого екстренні реанімаційні заходи в умовах постійних ворожих штурмових дій й безперестанного обстрілу наших позицій військами рф. Також підтверджено об`єктивну неможливість евакуації тіла загиблого.

Окрім того, службовим розслідуванням встановлено, що про подію загибелі військовослужбовця з позивним “ Тьоска” черговим КСП здійснено відповідну доповідь керівництву.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції застосував правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року у справі №334/9435/24, й зазначив, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів смерті ОСОБА_2 , а лише підтверджують, що він зник безвісти. При цьому, судом наголошено на можливості звернення до суду із заявою про оголошення її сина померлим на підставі положень частини другої статті 46 ЦК України.

Так, за змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 зазначено, що оголошення фізичної особи померлою ( смерть in absentia) — це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Отже, оголошення фізичної особи померлою — це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Підставою для оголошення особою померлою є не факти (докази), які напевно свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Водночас, як зазначалося вище, підставою для встановлення факту смерті на підставі статті 317 ЦПК України, є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Саме таким доказом є наявний в матеріалах справи акт службового розслідування, затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 18 лютого 2025 року. Цей документ містить вичерпну, послідовну та узгоджену між собою інформацію з різних джерел, яка достовірно свідчить про загибель сина заявниці.

Посилання суду на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року у справі №334/9435/24, є безпідставним, оскільки обставини правовідносин, які були предметом розгляду суду касаційної інстанції, є відмінними від обставин у даній справі.

Так, у справі №334/9435/24 за наслідками службового розслідування не вдалося підтвердити або спростувати загибель військовослужбовця. Відтак, суди дійшли висновку, що надані докази не можуть бути безумовною підставою для встановлення факту смерті військвослужбовця під час виконання бойового завдання.

Водночас, у цій справі акт службового розслідування є беззаперечним та достатнім доказом смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , поблизу населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області, під час виконання ним бойового завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Таким чином, рішення слід скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги заяви про встановлення факту смерті сина заявниці.

Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Майстренка Максима Сергійовича, задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області, під час виконання бойового завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Шалота К.В.