Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №446/385/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 446/385/26 Головуючий у 1 інстанції: Ляшко О.П.

Провадження № 22-ц/811/845/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Костюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Ройко Тетяни Ігорівни на ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, з метою одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації,-

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2026 року в провадження Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, з метою одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Оскаржуваною ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, з метою одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Ройко Тетяна Ігорівна.

В апеляційній скарзі зазначає що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи.

Зокрема покликається на те, що встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини йому потрібно для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із самостійним вихованням дитини віком до 18 років, на підставі ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у випадку мобілізації заявника його син залишиться без батьківського піклування, так як його

мати залишились в окупації в АДРЕСА_1 . Стверджує, що в ухвалі суд, констатує, що встановлення факту самостійного виховання дитини заявником пов`язане з виконанням військового обов`язку, стосується проходження військової служби та реалізації права на відстрочку від призиву на військову службу Зазаначає, що у заявника та ТЦК може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про що заявник вказав у заяві), тому суд зробив висновок, що за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин та не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Аналіз чинного цивільного законодавства свідчить про те, що до юрисдикції цивільного суду відносяться справи про встановлення фактів, від яких залежить

виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження

факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту,

що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства

Крім того, суд першої інстанції також не врахував, що у даній справі заявнику у

наданні відстрочки у зв`язку із самостійним вихованням дитини не відмовлено і такий факт не оспорюється, а отже, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Від представника ОСОБА_1 – адвоката Ройко Тетяни Ігорівни надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності заявника та представника заявника.

Інші сторони в судове засідання не з`явились про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що мета встановлення факту утримання дитини не пов`язана з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а відтак не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

В обґрунтування заяви про необхідність встановлення факту, що має юридичне значення заявник зазначав в заяві про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років, а саме сина, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , має для заявника юридичне значення та дозволить отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, на підставі ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: «Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років »

Отже, відсутність у заявника документа на підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років, зумовлює неможливість для Заявника скористатись правом на отримання відстрочки від призову за мобілізацією та потребує встановлення вказаного юридичного факту в судовому порядку.

Крім того, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення для Заявника також у зв`язку з необхідністю вирішення всіх інших юридично значимих питань, пов`язаних з життям дитини.

Таким чином, заявник насамперед пов`язує необхідність встановлення факту самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 для можливості отримати відстрочку від мобілізації.

Разом із тим, заявник зазначає, що у зв`язку із відсутністю матері дитини, виникає необхідність щодо вирішення питання самостійного виховання дитини, оскільки це необхідно для вирішення питань різного характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, мати дитини залишилась проживати за місцем реєстрації у АДРЕСА_1 , обов`язків з виховання дитини не виконує. Батько самостійно займається вихованням та утриманням сина. Дитина забезпечена усім необхідним. Тривалість існування проблеми: з серпня 2022 року і по теперішній час.

У відповідності до ч 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 1 ст. 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

За змістомст.318 ЦПК України у заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені а заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Статтею 319 ЦПК України визначено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду виключно за існування певних умов, однією із яких є те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, а також встановити дійсність настання реальних наслідків у випадку задоволення такої заяви.

Заявник повинен бути позбавлений можливості довести факт, який він просить визнати, у будь-який інших спосіб, тобто чинним законодавством не передбачається іншого позасудового порядку вирішення ситуації.

Вимога про встановлення будь-якого факту в рамках окремого провадження має переслідувати певну юридичну мету та безпосередньо призводити до ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів заявника. Суд не може встановлювати певний факт лише для констатації самого факту, без юридичної мети його встановлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до ст.141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, прописано, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях150,151 СК України.

Відповідно до частини першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Визначення місця проживання дитини з батьком не є перешкодою для спілкування з матір`ю та участі її у вихованні сина, оскільки остання не позбавлена батьківських прав щодо сина.

Заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Із зазначеного вбачається, що має місце спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманні) дитини та вихованні та/або ухилення від участі у вихованні та матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням в якості відповідача матері дитини та з обов`язковою участю органу опіки та піклування (ч.4,5ст.19 СК України).

Зазначене пояснюється тим, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо утримання дитини, тому факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання та виховання дитини.

Такі правові позиції викладені Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що заяву ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання дитини слід залишити без розгляду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що:

філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20));

юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що:

«приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154).

Касаційний суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).

Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_3 не може бути зацікавленою особою у справах про встановлення факту.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.374,ст.376,382-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Ройко Тетяни Ігорівни задовольнити частково.

Ухвалу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 лютого 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, з метою одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації - залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.08.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Копняк С.М.