Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №712/13598/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1282/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/13598/25 Категорія: 301030300 Троян Т.Є.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіСіренко Ю.В.,Новіков О.М.

секретар Івануса А.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 30.03.2026 (повний текст складено 02.04.2026, суддя в суді першої інстанції Троян Т. Є.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

у жовтні 2025 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя.

В позовній заяві позивач просила суд:

визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за кожним з них.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 13.10.2011 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у відділі державного цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1497.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.12.2023 шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу подружжям було придбано квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Дана квартира оформлена лише на відповідача, однак купувалася за спільні кошти подружжя.

Після розірвання шлюбу сторони не змогли домовитися про добровільний поділ майна, тому позивач вимушена звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки квартира являється спільним сумісним майном і після розірвання шлюбу підлягає розподілу.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.03.2026 позов задоволено.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі, тому являється спільною сумісною власністю подружжя. Так як частки майна дружини та чоловіка при поділі є рівними (по ), незалежно від того, хто з них працював чи скільки заробляв, підстав від відступлення від рівності часток судом не встановлено, тому за сторонами визнано право власності по частині спірної квартири. Доводи відповідача про те, що квартира придбана виключно за його особисті кошти судом були відхилені, оскільки ним не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження таких обставин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.03.2026 в частині визначення розміру часток права власності сторін на квартиру та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини, а за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини на спірну квартиру. Зменшити визначену судом першої інстанції суму судового збору, який стягнуто з відповідача на користь держави з 1 211,20 грн. до 605,60 грн. та компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави, в порядку, встановленому КМУ 1 816,80 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи судом не в повній мірі встановлено для кого із сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, врахувавши різні обставини його набуття та використання сім`єю. ОСОБА_1 вважає, що судом не враховано відсутність доказів того, що спірне майно було придбано за спільні кошти подружжя, оскільки позивачем не надано суду інформації ні про остаточну суму заощаджень, яка була в спільному бюджеті в момент купівлі квартири, ні про суму її особистого фінансового вкладу в спільний бюджет саме для покупки квартири. Оскільки квартира придбана за особисті кошти відповідача і в договорі купівлі-продажу продажу саме він вказаний покупцем, а також враховуючи інтереси дітей, які проживають з ним вважає, що суд може відступити від рівності поділу часток та визнати за відповідачем право власності на частку, що є більшою від частки позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 – адвоката Семенюк О. Г. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду. Зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України частки чоловіка та дружин є рівними. Збільшення частки одного з подружжя можливо лише якщо: 1) це визначено домовленістю між сторонами або шлюбним договором; 2) один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищував чи пошкоджував спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї; 3) це диктується інтересами неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей. Жодної з цих підстав ОСОБА_1 не довів, тому підстав для зміни рішення суду першої інстанції немає.

На вказаний відзив відповідач ОСОБА_1 надіслав свої заперечення, в яких наполягає на доводах своєї апеляційної скарги, саме яку і просить суд задовольнити.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що 13.10.2011 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №1497.

В період шлюбу у сторін народилися доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.12.2023 (а.с. 6-8) шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі сторонами була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,1 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 26.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П., зареєстрований в реєстрі за № 2320.

Згідно вказаного договору ОСОБА_1 , як покупець купує та приймає у власність квартиру та зобов`язується оплатити її вартість, відповідно до умов, що визначені в цьому договорі (п. 1 договору) (а.с. 51).

Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 384 540 грн., які представник продавця отримав повністю до підписання цього договору.

Згідно п. 9 договору купівлі-продажу (а.с. 51 зворотна сторона) квартира набувається покупцем у спільну сумісну власність подружжя, договір вчиняється за згодою дружини ОСОБА_2 , справжність підпису якої посвідчено Ткаченко І. П. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області, 28.08.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 2319.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42826584 від 26.08.2015 (а.с. 52) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (розмір частки 1) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 2320, виданий 26.08.2015 приватним нотаріусом Ткаченко І. П.

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

З матеріалів справи вбачається і дану обставину сторони не заперечили, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі.

Умовами договору купівлі-продажу квартири від 26.08.2015, а саме п. 9 договору визначено, що квартира набувається покупцем в спільну сумісну власність подружжя, договір вчиняється за згодою дружини ОСОБА_2 , справжність підпису на заяві якої засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П.

Згідно висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 12.08.2024 у справі № 369/7426/21 наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Встановивши, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, в договорі вказано, що він укладається за згодою дружини ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, які були отримані зокрема, частина коштів витрачена від продажу спадкової квартири АДРЕСА_3 , а частина коштів від особистих заощаджень ОСОБА_1 та коштів наданих його матір`ю, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що в підтвердження цієї обставини відповідачем не надано належних та допустимих доказів.

Частиною 1 ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним, але за кошти які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

У постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 607/2297/20 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

У спорах про визнання права особистої приватної власності на майно, саме по собі посилання на те, що спірне майно було придбано членом подружжя хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири, не є достатнім доказом сплати особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже він повинен також надати суду належні і допустимі докази придбання спірного майна саме за ці кошти (див. висновки Верховного Суду у постанові від 31.01.2024 у справі № 645/4165/21.

На переконання апеляційного суду, таким доказами, зокрема можуть бути: банківські виписки на підтвердження спрямування грошових коштів чи нотаріальна заява/згода другого з подружжя, що майно придбавається за особисті кошти, тощо (див. постанови Верховного Суду від 21.04.2022 у справі № 461/1617/15-ц, від 25.01.2023 у справі № 756/10871/20, від 10.07.2024 у справі № 466/7242/22, від 30.07.2024 у справі № 522/10944/21.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам по собі факт продажу спадкового нерухомого майна за готівкові кошти та подальшого придбання через 5 днів іншого нерухомого майна також за готівкові кошти не може свідчити про те, що для придбання спірної квартири були використані саме кошти, отримані від продажу спадкового майна. В матеріалах справи також відсутні будь-які докази, які б підтверджували рух грошових коштів від моменту їх отримання внаслідок відчуження спадкового майна до моменту придбання іншого нерухомого майна (відсутні банківські документи «виписки з рахунків, документи про внесення готівкових коштів на рахунок, документи про подальше їх зняття чи перерахуванню продавцю»), які могли об`єктивно підтвердити використання саме цих коштів для придбання спірної квартири.

Крім того, є правильним і висновок суду про недоведеність обставини передачі коштів матір`ю відповідача в якості дарунку синові, оскільки письмових доказів на підтвердження передачі грошових коштів (розписка, заява про отримання обдарованим, договір дарування грошових коштів, банківські документи, тощо) суду не надані та матеріали справи не містять.

Щодо доводів апеляційної скарги про відступлення рівності часток права власності на квартиру, колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки апеляційний суд може відступити від рівності часток лише за умови, що ці обставини (наприклад, проживання неповнолітніх дітей, сплата недостатніх аліментів, недбале ставлення до сім`ї) обов`язково мають бути належним чином доведені саме документами, експертизами та показами свідків.

Доводи апеляційної скарги про неврахування інтересів дітей відхиляються колегією суддів, оскільки у випадку розлучення та наявність неповнолітніх дітей все рівно діє принцип рівності часток подружжя у спільному сумісному майні.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Доказів несплати ОСОБА_2 аліментів на дітей, присуджених за рішенням суду чи недостатності розміру для забезпечення їх розвитку ОСОБА_1 не надано.

Крім того, апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 15.11.2023 у справі № 521/11825/20, згідно якої Верховний Суд виснував, що проживання дитини з одним із подружжя саме по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя у спільному сумісному майні при його поділі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглядаючи спір, повно та всебічно з`ясувавши та дослідивши всі обставини справи, перевіривши доводи сторін, керуючись принципами справедливості та змагальності, а також стандартами доказування дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та по суті зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

На підставі положень ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.03.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 11.08.2026.

Суддя-доповідач

Судді