Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №566/1539/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 566/1539/24

Провадження № 22-ц/4815/536/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач/заявник: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стардент»

розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Млинівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року, ухвалену в складі судді Лободзинського А.С., дата повного тексту рішення відсутня, у справі № 566/1539/24

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стардент» про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В грудні 2025 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що у провадженні Млинівського районного суду Рівненської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стардент» про відшкодування майнової та моральної шкоди. Вважає, що з метою забезпечення позову необхідне вжиття судом заходів його забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду , так як грошові кошти та майно можуть зникнути, зменшитись або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Просить накласти арешт на грошові кошти та майно, що належать відповідачу у межах суми позову.

Ухвалою Млинівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику на підставі ч. 10 ст. 153 ЦПК України. Роз`яснено заявнику ОСОБА_1 , що повернення заяви про забезпечення позову не позбавляє права повторно подати заяву про забезпечення позову, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви про забезпечення позову.

Не погодившись із ухвалою суду, позивач посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Покликається на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Вказує, що заява про забезпечення позову містить обґрунтування необхідності застосування таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах суми позову, а не інших.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивачки - залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтовує її тим, що у провадженні Млинівського районного суду Рівненської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стардент» про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову якого є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості ефективно захистити порушені права у випадку задоволення позову.

Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Статтею 151 ЦПК України встановлено зміст та форму заяви про забезпечення позову.

Так, ч. 1ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмові формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

За змістом норм ч.ч. 3, 4 ст. 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Згідно із ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач просила накласти арешт на грошові кошти та майно, оскільки існують підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що в ній міститься достатньо інформації щодо предмета забезпечення, як того вимагає стаття 151 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що учасники судового процесу на власний розсуд обирають як саме їм обґрунтовувати свою правову позицію при подачі до суду тої чи іншої заяви, але знову ж таки це має вирішуватися під час розгляду заяви по суті, а не на стадії вирішення питання про прийняття чи не прийняття такої.

Заявником обґрунтовано необхідність заходу забезпечення позову, а саме ним наведені мотиви та підстави забезпечення позову у такий спосіб, який він вважав необхідним.

Висновки суду про те, що заявник не надав жодних доказів та не навів переконливих аргументів, які би свідчили про дійсну ймовірність того, що відповідач має намір відчужити своє майно з метою ухилення від виконання можливого рішення суду про задоволення позову стосуються розгляду заяви про забезпечення позову по суті, а не при вирішенні питання щодо повернення заяви про забезпечення позову заявнику з підстав невідповідності змісту і форми заяви про забезпечення позову вимогам ст. 151 ЦПК України.

Тобто оцінку обставинам щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, наявності доказів можливого відчуження нерухомості суд надає безпосередньо під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до перевірки відповідності зазначеної заяви вимогам ч. 1ст. 151 ЦПК України, що не відповідає визначеній у ст. 2 ЦПК України меті цивільного судочинства та принципам верховенства права та пропорційності, ст.ст.10,11 цього ж Кодексу.

За таких обставин вказана заява про забезпечення позову підлягала вирішенню по суті без застосування наслідків, передбачених ч. 10 ст. 153 ЦПК України, оскільки заява не містить недоліків, при яких суд повинен її повернути заявнику.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими.

Разом з тим, вимога апеляційної скарги, щодо розгляду заяви про забезпечення позову по суті задоволенню не підлягає, оскільки дана заява підлягає вирішенню в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п. п. 3. 4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Млинівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року не відповідає вимогам законодавства, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, ст.374 ч. 1 п. 6, ст.379 ч. 1 п. 3, 4, ст.382 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Млинівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.08.2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді : Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.