Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №554/2376/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2376/26 Номер провадження 22-ц/814/2513/26Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Одринської Т.В.,

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 16 березня 2026 року, постановлену суддею Гольник Л.В.

у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Колективне підприємство «Краса і мода», приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гофман Елла Леонідівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації

В С Т А Н О В И В

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

У березні 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони щодо відчуження та передачі у користування третім особам нежитлових приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 139,4 кв.м, у якості зустрічного забезпечення узгодити внесення заявником грошової суми на депозитний рахунок суду в сумі 5000,00 грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що 07.03.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 139,4 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. та зареєстрований в реєстрі за №505.

Проте, постановою Полтавського апеляційного суду від 27.03.2025 встановлено, що ОСОБА_1 не мав права продавати спірне майно, оскільки воно перебувало під арештом, а відтак правовідносини між ним та ОСОБА_2 повинні бути повернуті у первісний стан так само, як і відносини між ОСОБА_1 та КП «Краса і мода».

Оскільки продаж нерухомого майна на користь відповідача ОСОБА_2 07.03.2025 відбувся під час перебування спірного майна під арештом, тому дана угода не може вважатися такою, що відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦПК України, а відтак існують підстави для визнання її недійсною.

Позивач вважає, що спірне нерухоме майно може бути відчужено на користь третіх осіб, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, бо може бути продане чи відчужене іншим чином.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 16 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що дана заява не містить достатнього обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2 ст. 149 ЦПК України.

Не погодившись з даної ухвалою суду її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на невідповідність виснвоків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину, що безпосередньо пов?язано з поверненням конкретного об?єкта нерухомості. Таким чином, можливість подальшого відчуження цього майна прямо впливає на можливість виконання майбутнього рішення суду.

Суд першої інстанції фактично застосував підвищений стандарт доказування, вимагаючи від позивача доведення вже вчинених дій щодо відчуження майна.

Вказав, що існує обгрунтована ймовірність того, що спірне майно може бути відчужене третім особам, що у свою чергу призведе до необхідності ініціювання нових судових спорів, та істотно ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Той факт, що майно вже відчужувалося під час дії арешту щодо нього, свідчить про високу ймовірність його подальшого перепродажу третім особам для ускладнення його витребування.

Від представника ОСОБА_2 адвоката Тимошенка Д.В. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_1 адвокат Харченко О.В. та представники ОСОБА_2 адвокати Тимошенко Д.В. та Новікова-Фесенко М.О.

Від приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.

КП «Краса і мода» будучи належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи свого представника не направили, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду повною мірою відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При оцінці зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Разом з тим, звертаючись до суду з даною заявою про забезпечення позову, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем конкретних, свідомих дій, спрямованих на відчуження або приховування майна після пред`явлення позову (наприклад, оголошення про продаж, укладення попередніх договорів відчуження, інші підготовчі дії до реалізації майна).

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції фактично застосував підвищений стандарт доказування, вимагаючи від позивача доведення вже вчинених дій щодо відчуження майна, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки доведення заявлених ним вимог є його процесуальним обов`язком.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися із заявою про забезпечення позову повторно, обґрунтувавши її та надавши відповідні докази.

Твердження апелянта про те, що спірне майно вже відчужувалося під час дії арешту щодо нього, що в свою чергу, свідчить про високу ймовірність його подальшого перепродажу третім особам для ускладнення його витребування, є безпідставними, оскільки вказані дії були вчинені самим позивачем, як продавцем спірного майна під час апеляційного перегляду справи № 554/14519/22.

Долучене до апеляційної скарги рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій, а саме державної реєстрації обтяжень щодо нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 , оскільки ним не надано доказів того, що саме він є ініціатором вчинення державним реєстратором відповідних дій.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що подана заява про забезпечення позову є необґрунтованою, оскільки позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Т.В. Одринська