Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №296/9357/24 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 296/9357/24 Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н.М.

Категорія 84 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/9357/24 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського державного університету імені Івана Франка, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про зобов`язання надати інформацію,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ленський Ігор Олексійович,

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2026 року,

встановив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Позов мотивовано тим, що позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є студенткою Житомирського державного університету ім. І.Я. Франка, здобувачем першого (бакалаврського) рівня вищої освіти II курсу Навчально-наукового інституту іноземної філології очної (денної) форми здобуття освіти.

03.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації, яка стосується навчання дочки, а саме: яка форма навчання у ОСОБА_2 .? Які умови навчання у ОСОБА_2 : бюджетне замовлення чи контракт? Якщо контракт, яка вартість навчання? Відвідуваність занять ОСОБА_2 в 2023/24 навчальному році, кількість днів відсутності її на заняттях та причини відсутності; коли, в якій формі та з яких предметів студенткою ОСОБА_2 в 2023/24 навчальному році здавались іспити та заліки, їх результат.

Листом від 20.09.2024 №201-3-348-2024/2024 відповідач повідомив, що вартість навчання дочки позивача за 2023/2024 навчальний рік становить 25105,44 грн. Решту запитуваної інформації відповідач не надав, пославшись на її конфіденційність та відсутність згоди дочки на її поширення.

Позивач вважає, що відповідач порушив його право на отримання інформації та з урахуванням викладеного просив суд зобов`язати відповідача надати йому в повному обсязі інформацію, вказану в заяві від 03.09.2024.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ленського І.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України. Так, суд першої інстанції помилково не надав оцінки доводам позивача про те, що стаття 55 Закону України "Про освіту" є спеціальною нормою, яка має пріоритет над нормами Закону України "Про інформацію" у сфері освітніх відносин. Ця норма прямо й без жодних обмежень надає батькам право отримувати інформацію про обставини та результати навчання своїх дітей. У розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію", положення статті 55 Закону України "Про освіту" є саме тим законодавчим винятком, який дозволяє поширення конфіденційної інформації без додаткової згоди особи.

При цьому термін "діти" в тексті профільного Закону України "Про освіту", що регулює відносини від дошкільної до вищої освіти, вживається як родинне поняття (син/дочка), а не як віковий ценз неповнолітньої особи, тому вказане право батьків повною мірою діє і щодо повнолітніх студентів. Будь-які посилання суду на необхідність надання документів про виконання батьківського обов`язку щодо утримання повнолітньої дочки є безпідставними, оскільки це не стосується предмета спору й жодним чином не впливає на обов`язок закладу вищої освіти надати запитувані дані, тим більше, що суду було надано судове рішення про стягнення з позивача аліментів.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:30 год 13 серпня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.09.2024 рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у твердій грошовій сумі у розмірі 6000,00 грн щомісячно, починаючи з 30.01.2024 до закінчення навчання, тобто до 30.06.2026 року, без рахування канікулярного періоду, але не довше ніж до досягнення нею віку двадцяти трьох років (а.с.43-46).

03.09.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Житомирського державного університету ім. І.Я. Франка та керуючись ст.55 Закону України "Про освіту" просив надати інформацію щодо результатів виконання/невиконання навчального плану у 2023/2024 навчальному році студенткою Житомирського державного університету ім. І.Я. Франка факультету іноземної філології ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також: яка форма навчання у ОСОБА_2 .? Які умови навчання у ОСОБА_2 : бюджетне замовлення чи контракт? Якщо контракт, яка вартість навчання? Відвідуваність занять ОСОБА_2 в 2023/24 навчальному році, кількість днів відсутності її на заняттях та причини відсутності; коли, в якій формі та з яких предметів студенткою ОСОБА_2 в 2023/24 навчальному році здавались іспити та заліки, їх результат (а.с.5).

20.09.2024 Житомирським державним університетом імені Івана Франка на заяву ОСОБА_1 від 03.09.2024 щодо надання інформації про здобувача вищої освіти ОСОБА_2 було повідомлено, що ОСОБА_2 є здобувачем першого (бакалаврського) рівня вищої освіти II курсу Навчально-наукового інституту іноземної філології очної (денної) форми здобуття освіти спеціальності "035 Філологія" спеціалізація "035.041 германські мови та літератури (переклад включно), перша - англійська" освітньої програми "Англійська мова та література (переклад включно)". Згідно договору №164 від 09.09.2022 та наказу №7 від 11.01.2024 про підвищення розміру плати за навчання на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік згідно умов договору про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців з 01.01.2024 на 5,1% вартість навчання ОСОБА_2 за 2023/2024 навчальний рік становить 25105,44 грн. Згідно з правовстановлюючими документами, які є наявні у особовій справі здобувачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітньою дієздатною особою. Підтверджуючих документів про те, що здобувачка вищої освіти ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 згоду на обробку та поширення конфіденційної інформації про її особу до заяви не долучено (а.с.6-7).

Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки згода на розповсюдження запитуваної позивачем інформації щодо здобувача вищої освіти ОСОБА_2 відсутня. Донька позивача на момент звернення до університету була повнолітньою та дієздатною, а її згода на розголошення таких відомостей відсутня. Крім того, суд врахував, що на момент звернення до відповідача із вказаним запитом існував спір щодо стягнення з позивача аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, а докази, надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не є переконливими щодо того, що метою отримання запитуваної ним інформації є сприяння отриманню його повнолітньою донькою вищої освіти.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до ст.1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Згідно частини другої статті 21 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Відповідно до статей 32, 34 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення статті 302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запитувані позивачем відомості про навчання його дочки ОСОБА_2 (крім уже наданої вартості навчання) є конфіденційною інформацією про фізичну особу в розумінні статті 32 Конституції України, статті 21 Закону України "Про інформацію", статті 302 Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів враховує, що підтверджуючих документів про те, що здобувачка вищої освіти ОСОБА_2 надала позивачу згоду на обробку та поширення конфіденційної інформації про її особу, ОСОБА_1 до заяви не долучив та матеріали справи такої не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 повідомила відповідача про напружені стосунки з позивачем, який є її батьком, та про те, що останній заборгував їй сплату аліментів майже на 70 тисяч гривень, і вона як повнолітня дієздатна особа не надала згоди на поширення конфіденційної інформації про себе, у відповідача не було законних підстав для розголошення запитуваної інформації.

Щодо посилання позивача у позовній заяві на статтю 55 Закону України "Про освіту" колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про освіту" від 05 вересня 2017 року №2145-VIII батьки здобувачів освіти мають право: захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти; звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти; обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти; брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладу освіти; завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини; брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану; отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, у тому числі щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності; подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу; вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.

Реалізація прав батьків за статтею 55 Закону України "Про освіту" має бути спрямована на сприяння дитині в отриманні освіти, що забезпечується, зокрема, передбаченим статтею 199 Сімейного кодексу України обов`язком утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Колегія суддів зауважує, що факт існування рішення про стягнення аліментів не є підставою для відмови у наданні інформації. Водночас у сукупності з відсутністю згоди повнолітньої доньки на поширення конфіденційної інформації та відсутністю інших доказів, які б свідчили про необхідність отримання цієї інформації для реалізації передбачених законом прав та обов`язків батька, ці обставини свідчать про відсутність передбачених законом підстав для поширення відповідачем конфіденційної інформації про повнолітню дієздатну особу без її згоди.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що стаття 55 Закону України "Про освіту" є спеціальною нормою, яка безумовно надає батькам право отримувати будь-яку інформацію щодо повнолітніх дітей, які навчаються. Зазначена норма не містить прямого припису про можливість поширення конфіденційної інформації про повнолітню дієздатну особу без її згоди та підлягає застосуванню у системному взаємозв`язку зі статтями 32, 34 Конституції України, статтею 21 Закону України "Про інформацію" та статтею 302 ЦК України.

Отже, наведена норма сама по собі не встановлює винятку із загального правила щодо заборони поширення конфіденційної інформації про повнолітню дієздатну особу без її згоди.

За таких обставин висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ленський Ігор Олексійович, залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повний текст постанови складено 13 серпня 2026 року.