Вирок від 11 серпня 2026 р. у справі №759/28736/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/28736/25

пр. № 1-кп/759/741/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

при секретарі: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 62025000000000787, внесене до ЄРДР 30.07.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сімферополь Автономна Республіка Крим, гр. України, освіта вища, остання відома адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , остання відома адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор: ОСОБА_4

захисник: ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Громадянин України ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України, а саме: державну зраду, тобто умисні діяння, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, за наступних обставин.

Статут ООН набув чинності 24.10.1945 набув чинності Статут ООН , підписаний 26.06.1945, яким фактично створено дану організацію. До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй .

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН ; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у ст.ст. 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН .

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового або іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництву у Європі від 01.08.1975, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Відповідно до п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 російська федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництву у Європі від 01.08.1975 поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН .

Відповідно до п.п. 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

Відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництву в Європі, Україна та російська федерація 31.05.1997 уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України

№ 13/98-ВР від 14.01.1998 та Федеральним Законом російської федерації № 42-ФЗ від 02.03.1999). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей належить до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Згідно статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до статті 17 Конституції України, оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Стаття 69 Конституції України зазначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статті 85 Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції, належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, АР Крим є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва зс рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і зс рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту рф на території України - в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та зс рф вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та рф, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного вище умислу, впродовж 2013 року на території рф службові особи Генерального штабу Збройних Сил рф (далі - ГШ зс рф ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб зс рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей рф, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та супроводжуватись застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України та приховування злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники органів державної влади та зс рф, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням залучених осіб-агентів операцій вигідного впливу та інтернет-сервісів, засобів масової інформації з метою розпалювання в Україні міжнаціональної та міжрегіональної ворожнечі, викривлення подій на Євромайдані, насадження ідеї про на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян рф і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні політичних сил та громадських рухів висвітлювалися як прихильники радикальних націоналістичних поглядів, що здійснюють «державний переворот в Україні», а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як пособники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних чи політичних переконань шляхом здійснення інформаційно агресії.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та здійснюють переслідування, утиски російськомовного населення України та Автономної Республіки Крим.

Поряд з цим, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, у березні - квітні 2014 року в Луганській та Донецькій областях України розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської та Донецької областей та порушення територіальної цілісності України.

За поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України , погодженим із Головою Служби безпеки України , 07.04.2014 на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.

Через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України 13.04.2014 виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу «Про визнання рф державою-агресором», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, Верховною Радою України визнано російську федерацію державою-агресором (далі за текстом - рф), що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН , чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку.

З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Також ОСОБА_3 , будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу України, не сприймаючи державну владу в Україні, у період з 2014 року по 2016 рік надавав допомогу російській федерації та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Встановлено, що протягом 1992-2014 років ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ України, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 990 о/с від 31.07.2007 ОСОБА_3 присвоєно звання полковника міліції. Зокрема, відповідно до наказу № 610 о/с від 14.04.2010 ОСОБА_3 було призначено на посаду першого заступника начальника Управління МВС України в Полтавській області , а в подальшому наказом МВС України № 115 о/с від 03.02.2012 призначено заступником начальника Головного управління МВС України у Львівській області - начальником кримінальної міліції яку він фактично обіймав до 25 лютого 2014 року.

Таким чином, полковник міліції ОСОБА_3 , будучи громадянином України та перебуваючи на посаді заступника начальника ГУМВС України у Львівській області - начальника кримінальної міліції, тобто являючись працівником правоохоронного органу, який відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, ст. ст. 2, 4, 5, 20 Закону України "Про міліцію" (втратив чинність на підставі Закону України №580-VIII від 02.07.2015) зобов`язаний захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України , підпорядкованих йому органів і підрозділів та вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, всупереч вищенаведеним вимогам законів, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив умисний злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.

Так, внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії російської федерації (далі - рф) проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (далі - АР Крим), а в подальшому і незаконна анексія цієї території України.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів рф «Про використання збройних сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту зс рф, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту рф на використання зс рф на території України.

11 березня 2014 року постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим».

Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 визнана неконституційною.

18 березня 2014 року представниками розпущеної згідно постанови Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII, Верховної Ради АР Крим підписаний «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення у складі рф нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів держдума рф, а 21 березня 2014 року - рада федерації федеральних зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий федеральний конституційний закон рф

№ 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» (далі - Закон РФ № 6-ФКЗ), яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб`єкти, а «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону рф № 6-ФКЗ).

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Також, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Окрім того, міжнародними актами колективного реагування, а саме, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), а також частин Чорного і Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим.

Таким чином, підривна діяльність з боку рф проти України мала відкриту активну фазу, яка виражалася в окупації частини території України, що триває по теперішній час, та подальшій анексії цієї окупованої території.

Під час зазначених подій, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, мешканцем Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи в умовах збройного конфлікту перейшов на бік ворога - російської федерації та надати допомогу в проведенні підривної діяльності російської федерації проти України.

Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, ОСОБА_3 , працівник правоохоронного органу України, з власної ініціативи, добровільно, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією з 20 лютого 2014 року, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади країни-агресора, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади російської федерації, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення Присяги працівника органу внутрішніх справ України та вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, 25.02.2014 авіарейсом UTN123 Львів-Внуково (російська федерація) покинув територію України.

Перебуваючи в м. Москва у період з 25.02.2014 по 03.03.2014 ОСОБА_3 добровільно погодився на особисте сприяння активній підривній діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади російської федерації. Перебуваючи на території російської федерації, ОСОБА_3 отримав від невстановлених представників спецслужб РФ вказівки щодо подальших активних дій та участі у здійсненні заходів щодо окупації російською федерацією АР Крим. 03.03.2014 ОСОБА_3 авіарейсом 1820 Шереметьєво-Сімферополь , повернувся до України, де перебуваючи в АР Крим на виконання плану окупації АР Крим був самопроголошений «заступником начальника міліції АР Крим» та фактично вчинив активні дії щодо організації проведення 16.03.2014 так званого «референдуму» на території АР Крим, чим сприяв в утворенні та функціонуванні в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади російської федерації, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.

У подальшому ОСОБА_3 фактично вступив на службу до незаконно створеного Наказом Міністерства внутрішніх справ російської федерації № 175 від 25.03.2014 на території АР Крим територіального органу Міністерства внутрішніх справ російської федерації - « Міністерства внутрішніх справ по Республіці Крим » на посаду в.о. першого заступника міністра внутрішніх справ по Республіці Крим рф., тобто вчинив умисне діяння, вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме перехід на бік ворога в умовах збройного конфлікту.

Надалі, ОСОБА_3 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу- переходу на службу до правоохоронного органу ворожої держави, з метою отримання можливості продовження надання допомоги російській федерації у проведенні підривної діяльності проти України та забезпеченні подальшої окупації території АР Крим, перебуваючи у м. Сімферополі, АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, склав присягу співробітника органу внутрішніх справ російської федерації, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій працівника правоохоронного органу країни, яка окупувала АР Крим та отримав громадянство рф.

Здійснивши в період збройного конфлікту добровільний вступ до утворених рф на окупованій території України в АР Крим федеральних органів виконавчої влади рф, діючи добровільно та умисно в інтересах рф, використовуючи власні теоретичні знання та практичні навички працівника правоохоронних органів України, ОСОБА_3 , виконуючи функції в.о. першого заступника міністра внутрішніх справ по Республіці Крим, сприяв функціонуванню незаконно створених окупаційних правоохоронних органів рф на окупованій території України (АР Крим), зміцненню окупаційної влади рф та недопущення контролю України над цією територією, чим надав допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України.

За сприяння функціонуванню незаконно створених окупаційних правоохоронних органів рф на окупованій території України (АР Крим), зміцненню окупаційної влади рф та недопущення контролю України над цією територією, полковник поліції ОСОБА_3 указом президента російської федерації в.путіна № 301 від 05 травня 2014 року «офіційно» призначений на посаду заступника Міністра внутрішніх справ по Республіці Крим - начальником поліції, на якій до 30.04.2016 року продовжив проводити підривну діяльність проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України.

Таким чином, за викладених вище обставин громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяв з прямим умислом та усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, чинним законодавством України суспільним всупереч врегульованим відносинам у сфері національної безпеки України, здійснив надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності тобто у вчинені кримінального правопорушення, проти України, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Застосовані судом правові процедури.

Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) (т. 1, а. пр. 52, 53, 76, 79, 80, 88, 239, 244, т.3, а. пр. 10, 11, 21, 22, 23), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавав.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який реально був забезпечений державою - суд реагував на випадки неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов`язків, здійснюючи у такій спосіб всі можливі дії з тим, що наданий державою захист не був формальним.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора) (т. 1 а.пр, 129-131, 132-133, 134, 135, 136, 137, 138, 139, 141, 142, 143, 165, 166 168-169, 170, 215-216, 217, 218, 219, 220, 221, 222), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри та зміну раніше повідомленої підозри (т. 1 а.пр.127, 128, 199, 200, 203-204, 205), свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_3 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Доводи сторони захисту про те, що процедура спеціального судового провадження була розпочата безпідставно, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на процесуальному законі.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України) суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Позиція сторони захисту.

Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_3 і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення та просить його виправдати.

На думку захисту, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на його користь.

Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ , а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 2 а.пр. 184-223), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а.пр. 177-183).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН , Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

Крім того, суд, безпосередньо дослідивши подані стороною обвинувачення докази та допитавши свідків, також встановив наступне.

ОСОБА_3 є громадянином України та на час дій, які ставляться йому у провину, був працівником правоохоронного органу України ( т.2. а.пр.90-94).

Так, згідно листа Департаменту захисту національної державності СБ України від 12.08.2025 на виконання доручення прокурора, встановлено, що ОСОБА_3 - громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Сімферополя АР Крим, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІПН рф НОМЕР_2 , службу в органах внутрішніх справ розпочав із 1992 року, пройшов шлях від оперуповноваженого карного розшуку до начальника кримінальної міліції. З 2014 року виконував обов"язки першого заступника МВС по Республіці Крим, указом президента рф від 05.05.2014 №301 призначений заступником міністра внутрішніх справ по Республіці Крим - начальником поліції (том 2, а.пр.90-94).

Як вбачається з витягу з бази даних центрального сховища даних інформаційно-комунікаційної системи "Гарт-1", отриманого на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 02.07.2025 про тимчасовий доступ до речей і документів, ОСОБА_3 25.02.2014 авіарейсом UTN123 Львів-Внуково (російська федерація) покинув територію України та 03.03.2014 авіарейсом 1820 Шереметьєво-Сімферополь повернувся до тимчасово окупованої АР Крим (том 2, а.пр.112-115).

Відповідно до матеріалів особової справи № 853 ОСОБА_3 , отриманої на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 02.10.2025, було оглянуто інформацію щодо проходження ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ України (том 2, а.пр.151-200).

Згідно відповіді Офісу Президента України від 07.08.2025 №58960-2025, матеріали щодо припинення громаднства України ОСОБА_3 згідно із поданою ним заявою або внаслідок втрати громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства в установленому порядку не надходили (том 2, а.пр.217).

Також згідно з протоколом огляду Інтернет видань від 22.08.2025, за участю спеціаліста ОСОБА_6 , та відеозапису зазначеної слідчої дії, було оглянуто відеозапис під назвою "полиции Крима вручено росийское знамя", розміщений на відеохостингу "YouNube", де на 00:04-00:05 хвилині відтворення виявлено зображення особи чоловічої статі у форменому одязі працівника поліції рф, за зовнішніми ознаками схожу на громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2 а.пр.36 - 43 - диск з відеозаписом).

Відповідно до протоколу огляду від 22.08.2025, за участю спеціаліста ОСОБА_6 , та відеозапису зазначеної слідчої дії, оглянуто Інтернет-ресурс « Офиційні публікації правових актів рф », де виявлено наказ президента рф ОСОБА_7 від 05.05.2014 №301, відповідно до якого полковника поліції ОСОБА_3 призначено 05.05.2014 на посаду заступника міністра внутрішніх справ по республіці крим, а також виявлено наказ президента рф ОСОБА_7 від 30.04.2016 №204, відповідно до якого полковника поліції ОСОБА_3 звільнено з посади заступника міністра внутрішніх справ по республіці крим - начальника поліції (т.2 а.пр.44-54).

Згідно протоколу огляду від 22.08.2025, за участю спеціаліста ОСОБА_6 , та відеозапису зазначеної слідчої дії, оглянуто Інтернет-ресурс по публікаціях щодо кервників міністерства внутрішніх справ по республіці крим станом на 03.04.2015 встановлено, що полковник поліції ОСОБА_3 зазначений як такий, що перебуває на посаді (станом на квітень 2015) заступника міністра внутрішніх справ по республіці крим, начальника поліції, а також виявлено його фотозображення та графік проведення ним прийому громадян (т.2 а.пр.55-72).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової портретної експертизи №7562/25-35.2 від 10.09.2025, особа, яка зображена на фотозображені файлу з відеозапису файлу "полиции Крима вручено росийское знамя", а також у довідковій сторінці ЄІАС ДМС України "Інформація про особу" на ім"я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданій як порівняльний зразок, є однаєю і тією ж особою (том 2, а.пр.81-84).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показав, що під час виконання своїх службових обов"язків у період 2011-2014 років він нечасто бачив заступника начальника ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_3 на заслуховуваннях або на спільних нарадах, пов"язаних із підведенням підсумків, але добре пам"ятає його обличчя та риси зовнішності, тому він його впізнав при огляді, що йому були надані слідчим, в тому числі і під час огляду відеозаписів та фотознімків, інформації про особу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи міграційними процесами Державної міграційної служби України на ім"я ОСОБА_3 , відеозапису файлу "полиции Крима вручено росийское знамя" та Інтернет-ресурсу по публікаціях щодо кервників міністерства внутрішніх справ по республіці крим станом на 03.04.2015.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що під час виконання своїх службових обов"язків у період 2012-2014 років вона неодноразово бачила заступника начальника ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_3 протягом тривалого часу, тому добре пам"ятає його обличчя та риси зовнішності, тому вона його впізнала при огляді, що їй були надані слідчим, в тому числі і під час огляду відеозаписів та фотознімків, інформації про особу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи міграційними процесами Державної міграційної служби України на ім"я ОСОБА_3 , відеозапису файлу "полиции Крима вручено росийское знамя" та Інтернет-ресурсу по публікаціях щодо кервників міністерства внутрішніх справ по республіці крим станом на 03.04.2015.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показав, що під час виконання своїх службових обов"язків у період 2011-2014 років він досить часто бачив заступника начальника ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_3 , зазвичай у приміщеннях ГУМВС у Львівській області , добре запам"ятав його обличчя та риси зовнішності, тому він його впізнав при огляді, що йому були надані слідчим, в тому числі і під час огляду відеозаписів та фотознімків, інформації про особу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи міграційними процесами Державної міграційної служби України на ім"я ОСОБА_3 , відеозапису файлу "полиции Крима вручено росийское знамя" та Інтернет-ресурсу по публікаціях щодо кервників міністерства внутрішніх справ по республіці крим станом на 03.04.2015.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду показала, що під час виконання своїх службових обов"язків у період 2012-2014 років вона часто бачила заступника начальника ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_3 протягом тривалого часу, тому добре пам"ятає його обличчя та риси зовнішності, тому вона його впізнала при огляді, що їй були надані слідчим, в тому числі і під час огляду відеозаписів та фотознімків, інформації про особу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи міграційними процесами Державної міграційної служби України на ім"я ОСОБА_3 , відеозапису файлу "полиции Крима вручено росийское знамя" та Інтернет-ресурсу по публікаціях щодо кервників міністерства внутрішніх справ по республіці крим станом на 03.04.2015.

Суд бере до уваги дослідені письмові докази на підтвердження допустимості доказів, зібраних у межах даного кримінального провадження.

Таким чином, судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 , будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу України, не сприймаючи державну владу в Україні, у період з 2014 року по 2016 рік надавав допомогу російській федерації та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

У суду не виникає сумніву у тому, що ОСОБА_3 будучи громадянином України, мешканцем Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи в умовах збройного конфлікту перейшов на бік ворога - російської федерації та надавав допомогу в проведенні підривної діяльності російської федерації проти України.

.

Вказані дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.1 ст.111 КК України, оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості: надання іноземній державі (Російській Федерації) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Мотив вчиненого, всупереч застереженням захисту, не впливає на кваліфікацію діяння.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, його ставлення до вчиненого, який свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала йому право діяти від її імені, а також дані про його особу, який раніше не судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_3 не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 не встановлено.

Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України, з конфіскацією всього майна яке належить йому на праві власності, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376, ч.15 ст.615 КПК України КПК України, ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п"ятнадцять) років з конфіскацією всього майна яке належить йому на праві власності.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України стягнути з ОСОБА_3 в користь держави 8 481 (вісім тисяч чотириста вісімдесят одну) грн. 50 коп. на відшкодування судових витрат за проведення судової портретної експертизи №7562/25-35.2 від 10.09.2025.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

СУДДЯ: ОСОБА_1