Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №522/19095/23-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19095/23-Е

Провадження 2/522/1286/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

29 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики

В С Т А Н О В И В:

В провадження Приморського районного суду міста Одеса судді Ковтун Ю.І. надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою суду від 02.11.2023 цивільну справу прийнято до провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. №812/26 від 21.04.2026 та службової записки помічника судді, по справі 14.04.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого справа передана в провадження судді Науменко А.В.

22.04.2026 року матеріали заяви передані головуючому судді.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року вирішено справу прийняти до розгляду та призначити справу в порядку загального позовного провадження.

Позивач обґрунтовує позов тим, що 15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачами — ОСОБА_2 і ОСОБА_3 — було укладено договір позики на суму 16 800 доларів США зі строком повернення до 15 жовтня 2020 року, за умовами якого у випадку прострочення виконання зобов`язання позичальники зобов`язалися сплатити штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення. У зв`язку з невиконанням відповідачами своїх договірних зобов`язань та неповерненням коштів станом на 26 вересня 2023 року, позивач просить суд прийняти позовну заяву до розгляду та стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 16 800 доларів США, штраф за несвоєчасне повернення позики у розмірі 90 384 долари США, 3% річних у розмірі 54 321,07 гривень, а також понесені судові витрати, включаючи судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

08.12.2023 року ОСОБА_3 надав до суду заяву про витребування доказів та проведення експертизи.

Відповідач зазначає, що він заперечує факт укладання договору позики від 15 жовтня 2019 року з позивачем та повністю не визнає позовні вимоги з підстав, викладених у відзиві на позов. Посилаючись на те, що надана суду копія договору позики може містити ознаки підробки високої якості, відповідач наголошує на необхідності перевірки оригіналу цього документа шляхом проведення судової експертизи для з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи, зокрема послідовності та часу виконання реквізитів, наявності ознак монтажу або штучного старіння. Керуючись статтями 84, 95, 102, 103, 252 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач звертається до суду з клопотанням про витребування у позивача оригіналу договору позики від 15 жовтня 2019 року, призначення у справі № 522/19095/23-Е судової технічної експертизи документів, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з покладенням витрат на її оплату на відповідача, направлення матеріалів справи разом із оригіналом договору до експертної установи, а також про зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.

08.12.2023 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що заперечує проти задоволення позову в повному обсязі з огляду на те, що договір позики від 15 жовтня 2019 року взагалі не укладався та ним не підписувався, що свідчить про відсутність грошового зобов`язання та потребує перевірки оригіналу документа шляхом призначення судової технічної експертизи. Поряд із цим відповідач вказує на безпідставність та неправильність розрахунку штрафу, оскільки позивачем порушено приписи статті 549 ЦК України щодо визначення штрафу як фіксованої величини, а також залишено поза увагою пункт 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який звільняє позичальника від сплати будь-якої неустойки у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню COVID-19. Крім того, відповідач наголошує, що вимоги про стягнення 3% річних на підставі статті 625 ЦК України підлягають відхиленню, зокрема за період з 24 лютого 2022 року, оскільки згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позичальники звільняються від відповідальності за цією статтею під час дії в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

14.12.2023 року від представника позивача до суду надійшло клопотання.

Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про призначення судової технічної експертизи, зазначаючи про готовність надати суду оригінал договору позики від 15 жовтня 2019 року та наголошуючи, що вказане клопотання спрямоване на затягування розгляду справи. Позивач указує, що обраний відповідачем вид експертизи — судова технічна експертиза документів — досліджує способи виготовлення документа та зміни його змісту, а тому не є належним та допустимим засобом доказування для встановлення чи спростування факту підписання договору конкретною особою. З огляду на те, що відповідач заперечує саме факт укладення та підписання ним правочину, факт виконання підпису підлягає з`ясуванню виключно в межах судово-почеркознавчої експертизи, клопотання про призначення якої відповідачем не заявлялося. Посилаючись на статтю 102 Цивільного процесуального кодексу України та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 8 січня 1998 року № 53/5, позивач зазначає, що питання, поставлені у клопотанні про проведення технічної експертизи, не входять до предмета доказування у справі № 522/19095/23-Е, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи.

Ухвалою суду від 11.10.2024 року судом (головуюча суддя Ковтун Ю.І.) вирішено Клопотання представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах відповідача ОСОБА_3 про призначення судової технічної експертизи документа - задовольнити.

Призначити судову технічну експертизу документа, проведення якої доручити експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення якої поставити питання:

- Чи виконано в один або різні періоди часу текст, підписи та відтиски печаток на договорі позики від 15 жовтня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США?

- Яка черговість нанесення реквізитів: текст, підписи, відтиски печаток у договорі позики від 15 жовтня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США?

- Чи виготовлено договір позики від 15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США, шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки?

- Чи виконано кожен підпис на договорі позики від 15 жовтня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США, оригінальним (рукописним) способом чи за допомогою технічних засобів, застосування технічних прийомів?

- Чи відповідає давність виконання документа договору позики від 15 жовтня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США, вказаній на ньому даті – 15 жовтня 2019 року? Якщо не відповідає, то в який період був виготовлений договір позики від 15 жовтня 2019 року?

- Чи є на договорі позики від 15 жовтня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США, ознаки впливу, що призвели до штучного старіння тексту та/або його реквізитів?

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончарук М.П., на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2024 року. Витребувано з Приморського районного суду міста Одеси копії матеріалів цивільної справи № 522/19095/23-Е.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончарук Михайло Петрович, залишено без задоволення.

11.03.2025 на адресу суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист щодо залишення без виконання ухвали суду від 11.10.2024 в частині вирішення питань 1, 5, 6.

17.04.2025 цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики повернулася з Одеського апеляційного суду на адресу Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою суду від 22.04.2025 року вирішено поновити провадження та призначити справу до розгляду.

14.05.2025 року від відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання.

Відповідач зазначає, що невиконання Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2024 року про призначення судової технічної експертизи документа відбулося з незалежних від відповідача та суду об`єктивних причин. Зазначені обставини зумовлені перебуванням матеріалів справи в Одеському апеляційному суді з 19 грудня 2024 року по 17 квітня 2025 року у зв`язку з апеляційним переглядом вказаної ухвали, а також тим, що листи експертної установи, клопотання експерта про надання оригіналу договору позики від 15 жовтня 2019 року і дозволу на використання руйнівних методів дослідження, як і рахунок на оплату експертизи, відобразилися в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС лише 01 травня 2025 року, що позбавило відповідача та його представників можливості своєчасно дізнатися про їх наявність і здійснити оплату. Наголошуючи на тому, що ухвала суду від 11 жовтня 2024 року залишена апеляційним судом без змін, є чинною, а висновки експерта мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті, відповідач підтверджує готовність негайно оплатити експертизу після належного формування та отримання рахунку і, керуючись статтями 182, 183 Цивільного процесуального кодексу України, просить суд направити матеріали цивільної справи № 522/19095/23-Е до експертної установи для проведення призначеної судової технічної експертизи та зупинити провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.05.2025 року вирішено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мухи Романа Михайловича про повторне направлення матеріалів цивільної справи до експертної установи для проведення судової технічної експертизи документа, задовольнити.

Направити матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової технічної експертизи документа відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2024 року.

На вирішення експертної установи поставити питання, зазначені в ухвалі суду від 11 жовтня 2024 року.

06.08.2025 на адресу суду надійшло клопотання Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 3102-34-25 про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи.

Ухвалою суду вирішено поновити провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

20.08.2025 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання.

Відповідач зазначає, що за результатами розгляду листа Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 4 липня 2025 року № 3102-34-25 та відповідного клопотання судового експерта, заперечення щодо залишення без виконання ухвали суду від 11 жовтня 2024 року в частині вирішення питань 1, 5, 6 викладено ним у клопотанні від 20 серпня 2025 року. Водночас відповідач ОСОБА_3 підтверджує готовність у встановлений строк оплатити вартість проведення судової технічної експертизи за спеціальністю 2.1 «Дослідження реквізитів документів» у сумі 38 676,10 гривень, а також повністю підтримує клопотання експерта в частині надання судом оригіналу договору позики від 15 жовтня 2019 року та письмового дозволу на використання спеціально-руйнівних методів дослідження для встановлення черговості нанесення реквізитів. Щодо конкретизації об`єктів дослідження відповідач вказує, що експертному дослідженню підлягають усі реквізити, що містяться у зазначеному договорі позики, включаючи текст, підписи та відтиски печаток.

20.08.2025 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання.

Відповідач зазначає, що лист Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 4 липня 2025 року № 3102-34-25 про залишення без виконання ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2024 року в частині питань № 1, 5, 6 є необґрунтованим, а викладені у ньому мотиви про відсутність обладнання для визначення абсолютної давності документа свідчать про довільне тлумачення ухвали суду та неналежне виконання службових обов`язків керівництвом експертної установи. Посилаючись на офіційні дані установи та попередній лист ОНДСІЕ від 3 грудня 2024 року № 24-6431, відповідач наголошує, що інститут має технічну можливість провести судову технічну експертизу документів у межах поставлених питань шляхом встановлення відносної давності виготовлення документа та послідовності нанесення штрихів, за умови надання відповідного дозволу на застосування хімічних (руйнівних) методів дослідження. Вказуючи на те, що передчасна відмова експертної установи у вирішенні питань щодо давності документа порушує процесуальні права відповідача на надання доказів, керуючись статтями 182, 183 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач просить суд направити матеріали цивільної справи № 522/19095/23-Е експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для вирішення усіх без винятку питань, поставлених ухвалою суду від 11 жовтня 2024 року.

27.08.2025 року від позивача до суду надійшла заява.

Позивач заперечує проти задоволення клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання дозволу на використання спеціальних руйнівних методів дослідження договору позики від 15 жовтня 2019 року для встановлення черговості нанесення реквізитів. На обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що зазначений договір наявний у нього в єдиному примірнику, а застосування руйнівних методів несе реальний ризик його безповоротного пошкодження чи знищення, що унеможливить належний захист порушених прав, порушить баланс процесуальних прав сторін та вимоги частини третьої статті 108 Цивільного процесуального кодексу України щодо обов`язку експерта забезпечити збереження об`єкта дослідження. Посилаючись на статті 76, 89, 108, 110 Цивільного процесуального кодексу України та наголошуючи, що висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили й оцінюється у сукупності з іншими доказами, позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання судового експерта про надання письмового дозволу на використання спеціальних руйнівних методів дослідження договору позики від 15 жовтня 2019 року.

27.08.2025 року від відповідача ОСОБА_3 надав до суду заяву.

Відповідач на доповнення до раніше поданих клопотання та заяви від 20 серпня 2025 року надає письмові пояснення, у яких на виконання вимог судового експерта щодо конкретизації об`єктів дослідження деталізує місця розташування та назву п`яти реквізитів (підписів, тексу та відтисків печаток) на договорі позики від 15 жовтня 2019 року, що перетинаються між собою та підлягають експертному аналізу. Поряд із цим відповідач вказує на процесуальну порушуваність дій керівництва ОНДСІЕ щодо часткового повернення ухвали суду від 11 жовтня 2024 року без виконання у формі листа в.о. директора, оскільки приписами частини сьомої статті 103 ЦПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз № 53/5 встановлено процесуальну форму оформлення неможливості надання висновку безпосередньо експертом у вигляді відповідного повідомлення або єдиного висновку експерта. Крім того, з метою належного виконання клопотання експерта та забезпечення реалізації права відповідача на ознайомлення з доказом відповідно до статті 43 ЦПК України, відповідач наголошує на необхідності зобов`язання позивача надати оригінал договору позики від 15 жовтня 2019 року виключно до суду для забезпечення процесуальної можливості ознайомлення учасників справи з оригіналом документа до початку проведення експертизи та його подальшого направлення до експертної установи разом із матеріалами справи, у зв`язку з чим просить суд врахувати ці пояснення під час розгляду клопотання судового експерта № 3102-34-25.

Ухвалою суду від 29.08.2025 року вирішено клопотання експерта про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних з проведенням експертизи, задовольнити частково.

У розпорядження експертів надати матеріалі цивільної справи №522/19095/23-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової технічної експертизи документа відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2024 року.

Дослідити усі зображення (підписи, відтиски печатки, текст), що містяться на Договорі позики від 15 жовтня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на суму 16800 доларів США.

Зобов`язати ОСОБА_1 надати до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України оригінал договору позики від 15 жовтня 2019 року, для проведення технічної експертизи документа.

У задоволенні клопотання експерта про надання дозволу на використання спеціальних руйнуючих методів дослідження у досліджуваному документі (договір позики від 15 жовтня 2019 року) відмовити.

12.11.2025 до суду з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України повернулися матеріали цивільної справи № 522/19095/23-Е разом з повідомленням про неможливість надання висновку.

Ухвалою суду від 13.11.2025 року вирішено поновити провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

14.01.2026 року від позивача до суду надано клопотання в якому позивач зазначає про наявність листування з відповідачем ОСОБА_2 , який фактично визнає факт отримання коштів, однак не з`являється в судове засідання. У зв`язку з чим, зазначає про недобросовісну поведінку відповідачів.

19.03.2026 року від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, так як відповідач ОСОБА_2 почав добровільну сплату боргу.

23.03.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що доводи ОСОБА_2 є юридично неспроможними та суперечать матеріалам справи, оскільки спірний правочин за своєю правовою природою є договором позики з усіма істотними умовами, передбаченими статтею 1046 Цивільного кодексу України, а не інвестиційним договором чи договором про спільну діяльність. Положення щодо виплати відсотків від прибутку або фіксованого відсотка є лише узгодженим сторонами механізмом нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України, при цьому позивач не набував корпоративних прав і не ніс підприємницьких ризиків. Дописи ОСОБА_2 щодо відсутності у позивача ліцензії на надання фінансових послуг є безпідставними, оскільки надання разової позики між фізичними особами не потребує ліцензування. Крім того, ступінь зацікавленості позивача перебігом бізнесу відповідачів не звільняє останніх від обов`язку повернути кошти, а здійснення ОСОБА_2 часткових платежів у січні–березні 2026 року свідчить про фактичне визнання наявного боргового зобов`язання, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині основного боргу були пропорційно зменшені. Щодо штрафних санкцій позивач вказує, що їх розмір узгоджено сторонами на засадах свободи договору, прострочення є наслідком недобросовісної поведінки відповідачів, і хоча позивач не заперечує проти права суду зменшити розмір неустойки на підставі статті 551 ЦК України, це не може бути підставою для відмови у позові, у зв`язку з чим просить суд відхилити відзив ОСОБА_2 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

До суду надійшла нотаріально посвідчена заява відповідача ОСОБА_2 в якій він зазначає, що позов не визнає в повному обсязі, зазначає, що не підписував та не надсилав жодного відзиву, також заперечує часткову сплату боргу.

03.06.2026 року від відповідача ОСОБА_5 до суду надійшла заява про витребування доказів.

Ухвалою суду від 04.06.2026 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання, призначене на 29.07.2026 року, з`явились: представник позивача ОСОБА_6 , представник позивача ОСОБА_7 , представник відповідача ОСОБА_8 , представник відповідача ОСОБА_4 .

Судом розглянуто клопотання сторони відповідачів про витребування доказів, а саме інформації з банківської установи щодо здійснення грошового переказу відповідачем на користь позивача, який, за твердженням сторони позивача, є підтвердженням часткової сплати боргу за оспорюваним договором позики.

Представники відповідача ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в судовому засіданні наполягали на задоволенні вказаного клопотання, обґрунтовуючи його необхідністю встановлення особи відправника коштів для повного та всебічного з`ясування обставин справи щодо часткового виконання зобов`язання.

Представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечили проти задоволення клопотання, зазначивши, що наявні у матеріалах справи докази є достатніми для встановлення факту часткової сплати боргу відповідачем, оскільки відсутність зазначення особи відправника коштів у наявному доказі за одночасної наявності в призначенні платежу вказівки на відповідача як особу, в рахунок зобов`язань якої здійснюється платіж, є достатньою підставою для ідентифікації джерела платежу та не потребує додаткового витребування банківської інформації.

Заслухавши доводи сторін, суд, порадившись на місці, постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання сторони відповідачів про витребування вказаної інформації з банку.

Крім того, представники позивача в судовому засіданні зазначили, що наявна в матеріалах справи копія договору позики підтверджує обґрунтованість позиції позивача щодо того, що оригінал договору позики зазнав пошкодження в більш пізній період часу.

Суд заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі частинами першою та другою статті 1050 ЦК України щодо наслідків порушення договору позичальником, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

У разі встановлення отримання позичальником меншої кількості грошей або речей, ніж вказано в договорі, вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей.

Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.02.2019 у справі №629/5364/13-ц.

З приводу оцінки наданого оригіналу договору позики суд зазначає наступне.

Судом досліджено оригінал договору позики, наданий стороною позивача, який за своїм фізичним станом є пошкодженим (розірваним на кілька фрагментів та відновленим шляхом їх з`єднання), внаслідок чого окремі частини тексту документа є відсутніми або нечитабельними.

Суд, оцінюючи письмовий доказ, зобов`язаний перевірити його на предмет цілісності, достовірності та повноти відображення волевиявлення сторін, оскільки механічні пошкодження документа, які унеможливлюють встановлення повного змісту умов, породжують обґрунтовані сумніви щодо дійсного змісту правочину в частині, що є пошкодженою.

Судом встановлено, що в тексті пункту 1 договору внаслідок пошкодження документа відсутня частина тексту, а саме дієслівна форма, якою мало б бути визначено дію Позикодавця щодо передачі коштів Позичальникам ("передає", "передасть", "передав" тощо). Наявний текст містить лише фрагмент "Позикодавець переда[...]зичальникам у власність 16 800 доларів США", що не дозволяє з достовірністю встановити:

чи йдеться про зобов`язання Позикодавця передати кошти в майбутньому (умова, що встановлює лише намір/обов`язок передати кошти, а не факт їх передачі);

чи йдеться про фактично здійснену на момент підписання договору передачу коштів (стверджувальна форма, яка засвідчувала б факт виконання);

чи йдеться про теперішній час дії, що також не тотожне встановленню факту виконання зобов`язання.

На цю обставину звернув увагу представник відповідача, зазначивши, що відсутність зазначеної частини тексту унеможливлює встановлення того, чи є договір позики реальним правочином, виконаним сторонами на момент підписання, чи консенсуальним за формою викладення (з обов`язком передати кошти в майбутньому), і суд з цим доводом погоджується, оскільки з наявного змісту документа неможливо усунути зазначену неоднозначність шляхом тлумачення, а стаття 213 Цивільного кодексу України допускає тлумачення змісту правочину лише в межах наявного та зрозумілого тексту, а не шляхом його домислення чи припущення.

Суд також звертає увагу, що в наданій копії відсутня (пошкоджена) частина тексту, яка б могла міститися безпосередньо після викладення умов пункту 1 та стосуватися дати й обставин складення розписки про отримання коштів або будь-якого іншого підтвердження факту передачі грошових коштів. Оскільки розписка чи інший документ, що підтверджував би фактичну передачу коштів, суду не надані, а відповідна частина тексту самого договору є пошкодженою й не може бути відтворена, суд позбавлений можливості встановити цей факт на підставі самостійного аналізу наданого письмового доказу.

Пунктом 6 договору позики визначено: "Цей договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей Позикодавцем Позичальникам."

Аналізуючи вказаний пункт у сукупності з приписами частини другої статті 1046 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, суд доходить висновку, що сторони договору самостійно визначили реальний характер даного правочину, прямо погодивши, що момент укладення договору пов`язується не з моментом підписання документа, а саме з моментом фактичної передачі коштів.

Водночас, з огляду на встановлену судом невизначеність змісту пункту 1 договору щодо факту передачі коштів (пункт "Щодо пункту 1" цього рішення) та відсутність у матеріалах справи розписки чи іншого доказу, що підтверджував би фактичне передання Позикодавцем грошових коштів Позичальникам, суд доходить висновку, що факт, з яким сам договір (пункт 6) пов`язує момент його укладення, тобто факт фактичної передачі грошей, цим договором не встановлений та не підтверджений.

Таким чином, з наведеного пункту 6 договору вбачається, що сторони самі визначили умовою чинності договору настання певної обставини (фактичної передачі коштів), проте настання цієї обставини належними та допустимими доказами не підтверджено, а сам текст договору в частині, яка могла б це підтвердити (пункт 1), є пошкодженим та таким, що не піддається однозначному тлумаченню.

Оцінюючи доводи сторони позивача про те, що надана разом з позовною заявою копія договору позики повністю відтворює та підтверджує зміст оригіналу документа станом на момент його укладення, суд критично ставиться до вказаного обґрунтування та не погоджується з ним, виходячи з наступного.

Відповідно до частини шостої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Судом встановлено, що в даному випадку оригінал письмового доказу договору позики був поданий стороною позивача на вимогу суду та досліджений судом безпосередньо в судовому засіданні. Однак зазначений оригінал документа надано у пошкодженому вигляді, при цьому пошкодження є не формальним чи таким, що не впливає на зміст правочину, а таким, що спричинило втрату саме тих частин тексту, які містять істотні умови договору та обставини, що мають визначальне значення для розгляду справи, а саме: відомості щодо факту передачі коштів Позикодавцем Позичальникам (формулювання "передав"/"передасть"/"передає"), окремі дані боржника (Позичальника), а також дату складення договору.

Таким чином, суд зазначає, що фактично в зазначених частинах договору оригінал документа є відсутнім, а не просто нечітким чи важким для прочитання — йдеться про повну відсутність матеріального носія тексту в цих фрагментах унаслідок механічного пошкодження (розриву) документа.

За таких обставин, оскільки сторона відповідачів прямо та обґрунтовано ставить під сумнів відповідність поданої разом з позовною заявою копії договору позики дійсному первісному змісту оригіналу саме в тій частині, яка на цей час в оригіналі відсутня, а сторона позивача не позбавлена була можливості, проте не спростувала цих сумнівів іншими належними, допустимими та достовірними доказами, суд, керуючись частиною шостою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, доходить висновку, що надана разом з позовною заявою копія договору позики не може вважатися повністю достовірною та такою, що відповідає оригіналу документа в частині обставин, які на цей час в оригіналі втрачені.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги копію договору позики як доказ, що підтверджує зміст оригіналу документа в частині, що стосується факту передачі коштів Позикодавцем Позичальникам, дати укладення договору та даних боржника, оскільки саме ці частини є відсутніми в оригіналі та оспорюваними стороною відповідачів, а достовірність копії в цій частині позивачем належним чином не підтверджена.

За сукупністю викладеного суд зазначає, що надана копія договору позики та пред`явлений до огляду оригінал не дозволяє з достовірністю встановити факт виникнення між сторонами договірних правовідносин позики, оскільки пошкоджений текст пункту 1 унеможливлює встановлення того, чи відбулася фактична передача коштів на момент підписання договору, відсутні будь-які інші докази (розписка тощо), які б підтверджували фактичне передання грошових коштів, сам договір (пункт 6) прямо ставить факт свого укладення в залежність від факту фактичної передачі грошей, який, своєю чергою, належними доказами не підтверджений.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

.Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 13.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

29.07.26