Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №645/569/21 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 06.08.2026Справа № 645/569/21

Провадження № 2/554/1220/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

представник позивача: адвокат Браташ О.О.,

представник відповідача ОСОБА_1 : адвокат Бережний Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі та виділення частки земельної ділянки в натурі; третя особа: Харківська міська рада,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 у лютому 2021 року звернувся до Фрунзенського районного суду м.Харкова з позовом та уточненою позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ житлового будинку в натурі та виділення частки земельної ділянки в натурі, в якій просить припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,5 кв.м з відповідними надвірними будівлями та спорудами, шляхом його поділу в натурі; виділити у власність ОСОБА_2 в окремий житловий будинок літ. «А-1» з господарськими будівлями та спорудами (вбиральня літ. «Д», гараж літ. «Ж», огорожа №5,6,7, яма зливна №4) належну йому 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, ринкова вартість якого складає 356 600 грн., як окреме індивідуально визначене нерухоме майно, житловий будинок літ. «А-1»: №ІІ тамбур площею 5,6 кв.м, №2-1 кухня площею 5,2 кв.м, №2-2 коридор площею 3,9 кв.м, №2-3 санвузол площею 4,5 кв.м, №2-4 житлова кімната площею 18,9 кв.м – загальною площею 38,1 кв.м, житловою площею 18,9 кв.м, вбиральня літ. «Д», гараж літ. «Ж», огорожа №5,6,7, яма зливна №4, з подальшим присвоєнням поштової адреси та виділенням частки земельної ділянки в натурі площею 393 кв.м; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 зареєстрований на ім`я: ОСОБА_2 – 1/2 частина, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.03.2002 року, за реєстровим №2-290, видане 12-ю ХДНК; ОСОБА_4 - 1/2 частина, на підставі рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 22.01.1997 року, справа №2-286 /97. Сторони є співвласниками житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .Кожному належить по 1/2 частині цього будинку.

Загальна площа земельної ділянки станом на 03.03.2015 року складає 866 кв.м. Відповідно до технічного паспорту, виконаного станом на 30.10.2020 року та фактичного користування, загальна площа користування земельною ділянкою позивача ОСОБА_2 складає 393 кв.м, загальна площа фактичного користування земельною ділянкою відповідача ОСОБА_4 складає 473 кв.м.

Згідно з Висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна №308/10-20 від 30.10.2020 року за технічними показниками об`єкт – будинок АДРЕСА_1 , може бути поділено на дві ізольовані новоутворені об`єкти відповідно до фактичного користування сторін.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про поділ житлового будинку як об`єкту права спільної часткової власності. Однак відповідач не виявив бажання укласти відповідний договір.

Отже, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 необхідно поділити таким чином, щоб позивачу було виділено у власність частину житлового будинку, яка б відповідала розміру його частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням порядку користування земельною ділянкою, що склався між сторонами, та виділити частки земельної ділянки в натурі щодо фактичного користування позивача та відповідача.

Відповідно до Висновку ФОП ОСОБА_5 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 30.10.2020 року за №308/10-20, за технічними показниками, та користуючись інструкцією «Щодо поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», затверджену наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №55 від 18.06.2007 року, вбачається можливим поділити по фактичному користуванню між співвласниками домоволодіння на два окремі об`єкти нерухомого майна.

Технічна характеристика: житловий будинок літ. «А-1»: №1 тамбур площею 4,1 кв.м, №1-2 кухня площею 10,5 кв.м, №1-3 житлова кімната площею 9,5 кв.м, №1-4 житлова кімната площею 8,3 кв.м, №ІІ тамбур площею 5,6 кв.м, №2-1 кухня площею 5,2 кв.м, №2-2 коридор площею 3,9 кв.м, №2-3 санвузол площею 4,5 кв.м, №2-4 житлова кімната площею 18,9 кв.м – загальною площею 70,5 кв.м, житловою площею 36,7 кв.м, вбиральня літ. «Д», літня кухня літ. «Е», гараж літ. «Ж», гараж літ. «З» навіс літ. «И», огорожа №1,3,5,6,7, яма зливна №4.

Фактичне користування: ОСОБА_2 у користуванні житловий будинок літ. «А-1»: №ІІ тамбур площею 5,6 кв.м, №2-1 кухня площею 5,2 кв.м, №2-2 коридор площею 3,9 кв.м, №2-3 санвузол площею 4,5 кв.м, №2-4 житлова кімната площею 18,9 кв.м – загальною площею 38,1 кв.м, житловою площею 18,9 кв.м, вбиральня літ. «Д», гараж літ. «Ж», огорожа №5,6,7, яма зливна № НОМЕР_1 , що розташовано АДРЕСА_1 .

За технічними показниками об`єкт може бути поділено без проведення будівельних робіт. Ринкова вартість 1/2 частини житлового будинку складає 356 000 грн.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представником відповідача ОСОБА_4 – адвокатом Бережним Г.В. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що запропонований позивачем порядок розподілу будинку, виділу частки у майні вважає необґрунтованим. Звертає увагу суду на те, що висновок щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, складеного ФОП ОСОБА_5 є неналежним та недопустимим доказом у справі. Крім того, ОСОБА_5 не є експертом.

Згідно зі змістом позовної заяви, невірно зазначаються характеристики житлового будинку з надвірними будівлями, гараж, який пропонується виділити відповідачу відсутній, житловий будинок містить прибудову, яка була збудована без дозвільних документів, з порушенням будівельних норм, пожежних норм, на земельній ділянці, яка не знаходиться у власності позивача, було незаконно збудовано прибудову. Отже самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу), згідно з нормами ст.ст.364,367 ЦК України.

Вказує на те, що земельна ділянка, про яку зазначає позивач, у власності останнього не знаходиться. Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка перебуває в користуванні, згідно виписки з протоколу №42 від 30.11.1950 року, то виділення в натурі частки земельної ділянки площею 393 кв.м є неможливим (т.1 а.с.94-103).

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави (нині Шевченківський районний суд міста Полтави) від 22.12.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою суду від 05.04.2023 року зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників (спадкоємців) відповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 27.03.2024 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.06.2024 року залучено до участі у справі співвідповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Бережним Г.В. надано до суду відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю Зазначив, що висновок щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, складеного ФОП ОСОБА_5 , є неналежним та недопустимим доказом у справі. Крім того, ОСОБА_5 не є експертом.

За змістом позовної заяви невірно зазначаються характеристики житлового будинку з надвірними будівлями, гараж, який пропонується виділити відповідачу відсутній, житловий будинок містить прибудову, яка була збудована без дозвільних документів, з порушенням будівельних норм, пожежних норм, на земельній ділянці, яка не знаходиться у власності позивача. Проте самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу), згідно з нормами ст.ст.364,367 ЦК України.

Вказує на те, що земельна ділянка, про яку зазначає позивач, у власності останнього не знаходиться. Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка перебуває в користуванні, згідно виписки з протоколу №42 від 30.11.1950 року, то виділення в натурі частки земельної ділянки площею 393 кв.м є неможливим (а.с.77- 85).

Ухвалою суду від 29.08.2024 року залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Харківську міську раду.

Ухвалою суду від 04.10.2024 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 18.06.2026 року клопотання представника позивача – адвоката Браташ О.О. про направлення справи за підсудністю до Фрунзенського районного суду м.Харкова залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 25.06.2026 року витребувано у Центрального відділу реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (уразі наявності) актовий запис про смерть ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник позивача: адвокат Браташ О.О. позов підтримала, просила вимоги задовольнити повністю з підстав, вказаних у позовній заяві. Зазначила, що порушено право позивача, він надав всі документи, тому позов є повністю підтвердженим.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бережний Г.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_3 до суду повторно не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи та не заперечується сторонами, житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - по 1/2 частині кожному. А саме: ОСОБА_2 – 1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.03.2002 року, за реєстровим №2-290, видане 12-ю ХДНК; ОСОБА_4 - 1/2 частина на підставі рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 22.01.1997 року, справа №2-286 /97.

Загальна площа земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні сторін, станом на 03.03.2015 року складає 866 кв.м.

Позивач просить поділити будинок на дві ізольовані новоутворені об`єкти відповідно до фактичного користування сторін, посилаючись при цьому на Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна №308/10-20 від 30.10.2020 року . Також просить виділити частку земельної ділянки в натурі, площею 393 кв.м.

Суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими та безпідставними.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.356, ст.ст. 358, 364 ЦК України - власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України - до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

В п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", роз`яснено, що при поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року N 1117 "Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них".

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року N 55 (далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 103 ЗК України, власники та землекористувач земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно із статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Таким чином, за змістом статті 55 Закону України «Про землеустрій», межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною третьою статті 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Результат аналізу правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку про недоведеність вимог позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з того, що визначальним для виділу в натурі частки позивача (1/2) у праві власності на будинок, який перебуває у спільній частковій власності, є технічна можливість виділу частки будинку в натурі відповідно до часток співвласників. Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів технічної можливості виділу частки будинку в натурі, яка йому належить.

Суд не бере до уваги Висновок ФОП ОСОБА_5 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 30.10.2020 року за №308/10-20, з огляду на таке.

Зазначений висновок неможливо визнати обґрунтованим, оскільки його зроблено за фактичним користуванням позивача, без проведення дослідження самого будинку та він не містить відповідних висновків саме про технічну можливість виділу та спосіб переобладнання зазначених приміщень в окрему квартиру для позивача.

При цьому, в матеріалах справи відсутній висновок судової будівельно-технічної експертизи, оскільки 13.04.2026 року надійшло повідомлення експерта, в якому він зазначає про неможливість проведення експертизи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідним органом приймалось рішення про встановлення розміру земельної ділянки, на якій розташовані спірні споруди, позивачем врахована площа земельної ділянки за відсутності документів, що підтверджують правомірність права користування кожним із користувачів.

Також, матеріали справи взагалі не містять жодного доказу, який би підтверджував коли і ким було визначено розмір меж та конфігурацію земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння.

З урахуванням викладеного, суду не надано доказів, що відповідно до вимог земельного законодавства сторонами виготовлено технічну документацію на земельні ділянки, відсутні дані, які б вказували, що встановлено межові знаки земельних ділянок та погоджені з сусідніми землекористувачами, в тому числі між сторонами. Окрім наведеного, відсутні дані в матеріалах справи, що земельні ділянки сторін реєструвались у Державному земельному кадастрі із присвоєнням їм кадастрового номеру.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що ОСОБА_2 не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх позовних вимог, тому суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.358,364 ЦК України, ст.ст.120,158 ЗК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі та виділення частки земельної ділянки в натурі; третя особа: Харківська міська рада,- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ;

відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ;

третя особа: Харківська міська рада, місцезнаходження: 61003, м.Харків, майдан Конституції,7.

Повний текст судового рішення складено 11 серпня 2026 року.

Суддя А.М.Чуванова