Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №757/8408/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/8408/25-ц Головуючий у суді І інстанції Новак Р.В.

Провадження № 22-ц/824/2871/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська дорожньо-будівельна компанія» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська дорожньо-будівельна компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

У лютому 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська дорожньо-будівельна компанія» (далі - ТОВ «ЄДБК») звернулося до суду із зазначеним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що 18 липня 2024 року в м. Києві при виїзді з Набережного шосе на вул. М. Міхновського ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Dodge Dart», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «Suzuki Vitara», д.р.н. НОМЕР_2 , який належить позивачу.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП)транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а відповідач при цьому порушив вимоги пунктів 13.1., 2.3в Правил дорожнього руху України.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року у справі № 757/33013/24-п відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, за фактом скоєння вказаної ДТП.

Відповідно до наданого ТОВ «Ніко Мегаполіс» рахунку № 0000011650 від 22 липня 2024 року загальна сума ремонту пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу «Suzuki Vitara», д.р.н. НОМЕР_2 , складала 100 471,61 грн.

Транспортний засіб «Dodge Dart», д.р.н. НОМЕР_1 , яким керував відповідач, був застрахований у страховій компанії ПАТ «НАСК «Оранта».

Листом № 09-02-20/6052 від 22 серпня 2024 року ПАТ «НАСК «Оранта» повідомило позивача, що за результатом розгляду матеріалів справи № 24-33-13320 страховиком прийнято рішення щодо виплати ТОВ «ЄДБК» страхового відшкодування у розмірі 50 574,65 грн згідно страхового акту № ОЦВ-24-33-13320/1.

23 квітня 2024 року за вих. № 23/08/2024-01 позивач засобами електронного зв`язку подав до ПАТ «НАСК «Оранта» заяву про перегляд страхового відшкодування, у якій просив переглянути розмір компенсації в повному обсязі.

Листом № 09-02-17/13595 від 29 листопада 2024 року страхова компанія повідомила позивача про прийняття рішення щодо доплати останньому страхового відшкодування у розмірі 4 543,28 грн.

В подальшому, щоб здійснити повноцінний ремонт власного транспортного засобу, позивач отримав від ТОВ «Ніко Менаполіс» рахунок № 0000016539 від 08 жовтня 2024 року на суму 49 896,96 грн, який оплатив 29 жовтня 2024 року, у зв`язку з чим був виконаний загальний обсяг робіт, який необхідний для відновлення пошкодженого транспортного засобу після ДТП.

ПАТ «НАСК «Оранта» було відшкодовано завдані ТОВ «ЄДБК»збитки на загальну суму 55 117,93 грн, а отже не відшкодованою залишається сума 45 353,68 грн, яка має бути компенсована за рахунок відповідача як винуватця ДТП.

ТОВ «ЄДБК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у розмірі 45 353,68 грн та судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Порушення норм процесуального права полягає в тому, що суд розглянув справу у строки, які перевищували встановлені статтею 275 ЦПК України. Крім того, суд прийняв відзив відповідача на позовну заяву, який був поданий з порушенням строку на його подання.

Також позивач не погоджується із висновками суду першої інстанції, у відповідності до яких розмір завданої майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди з відповідача.

Зазначає, що відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «НАСК «Оранта», яким було застраховано автомобіль відповідача, регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-VI у редакції від 01 січня 2024 року, що діяла на момент укладання полісу № 220634716 від 29 квітня 2024 року, якими, зокрема передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Окрім того, полісом № 220634716 від 29 квітня 2024 року передбачена франшиза у розмірі 2 500,00 грн, яка не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.

Однак зазначені обставини не були враховані при ухваленні рішення і суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на зазначені факти, у тому числі, що франшиза у розмірі 2 500,00 грн була виключена з суми страхового відшкодування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд не звернув уваги, що різниця між виплаченою позивачу сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого за наслідками ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу та франшизою.

За таких обставин саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у відповідності до норм статей 1192, 1194 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в особі представника - адвоката Печериці Н.С. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 18 липня 2024 року в м. Києві при виїзді з Набережного шосе на вул. М. Міхновського ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Dodge Dart», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «Suzuki Vitara», д.р.н. НОМЕР_2 , який належить ТОВ «ЄДБК».

Внаслідок ДТПтранспортні засоби отримали механічні пошкодження, а відповідач при цьому порушив вимоги пунктів 13.1., 2.3в Правил дорожнього руху України.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року у справі № 757/33013/24-п відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн (а.с. 10, 11).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника транспортного засобу «Dodge Dart», д.р.н. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до полісу № 220634716 від 29 квітня 2024 року (а.с. 104-106).

Відповідно до наданого ТОВ «Ніко Мегаполіс» рахунку № 0000011650 від 22 липня 2024 року ТОВ «ЕДБК» загальна вартість ремонту пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу «Suzuki Vitara», д.р.н. НОМЕР_2 , складала 100 471,61 грн (а.с. 12, 13).

Листом № 09-02-20/6052 від 22 серпня 2024 року ПАТ «НАСК «Оранта» повідомило позивача, що за результатом розгляду матеріалів страхової справи № 24-33-13320 ним прийнято рішення щодо виплати ТОВ «ЄДБК» страхового відшкодування у розмірі 50 574,65 грн згідно страхового акту № ОЦВ-24-33-13320/1 (а.с. 17, 119, 120).

23 квітня 2024 року за вих. № 23/08/2024-01 позивач засобами електронного зв`язку подав до ПАТ «НАСК «Оранта» заяву про перегляд страхового відшкодування, у якій просив переглянути розмір компенсації в повному обсязі (а.с. 18).

Листом № 09-02-17/13595 від 29 листопада 2024 року страхова компанія повідомила позивача, що нею прийнято рішення щодо доплати останньому страхового відшкодування у розмірі 4 543,28 грн (а.с. 16, 26, 117, 118).

В подальшому, щоб здійснити повноцінний ремонт власного транспортного засобу, позивач отримав від ТОВ «Ніко Менаполіс» рахунок № 0000016539 від 08 жовтня 2024 року на суму 49 896,96 грн, який оплатив 29 жовтня 2024 року, у зв`язку з чим був виконаний загальний обсяг робіт, який необхідний для відновлення пошкодженого транспортного засобу після ДТП (а.с. 14, 15, 25).

17 січня 2025 року позивачем на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу з пропозицією в добровільному порядку відшкодувати різницю між фактичним матеріальним збитком на ремонт автомобіля та страховою виплатою в сумі 45 353,68 грн (а.с. 7-9).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило ТОВ «ЕДБК» страхове відшкодування на загальну суму 55 117,93 грн, проте з полісу № 220634716 страхування цивільно-правової відповідальності відповідача вбачається, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну забезпеченим транспортним засобом, становить 160 000,00 грн.

Отже, на думку суду першої інстанції, покладення у спірних правовідносинах на винну особу обов`язку з відшкодування шкоди, що не перевищує ліміту відповідальності страховика, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Тому позовні вимоги про відшкодування за рахунок відповідача заподіяних збитків у розмірі, що покриваються лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, не підлягають задоволенню. З відповідною вимогою позивач мав право звернутися до страховика відповідача, а страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, зобов`язаний сплатити потерпілому розмір завданої шкоди.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У цій справі сторонами не оспорюється факт ДТП за їх участі, наявність вини відповідача та отримання позивачем від страхової компанії суми страхового відшкодування у загальному розмірі 55 117,93 грн.

Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача.

Факт здійснення позивачем відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу підтверджується наявними у справі доказами (а. с. 12-15), що не спростовані відповідачем під час розгляду справи.

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19) тавід 09 листопада 2022 року у справі № 497/470/2021 (провадження № 61-20047св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково вважав, що оскільки фактичний розмір шкоди, завданої майну позивача, не перевищує ліміт відповідальності страховика за договором страхування, то підстав для стягнення з відповідача заявленої суми збитків немає.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що відносини між ОСОБА_1 та його страховиком ПАТ «НАСК «Оранта» регулюються умовами, визначеними у договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Оскільки ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу деталей, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).

У спірних правовідносинах діє принцип повного відшкодування шкоди, який закріплений у статті 1166 ЦК України, та реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Відповідно до зазначених норм особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Тобто особа, діями якої завдана шкода та яка застрахувала свою цивільну відповідальність, є належним відповідачем у справі, оскільки у разі недостатності виплаченої потерпілому суми страхової виплати, вона є зобов`язаною особою зі сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 45 353,68 грн в якості різниці між сумою фактичної вартості відновлювального ремонту та страховою виплатою, здійсненою в межах ліміту відповідальності.

Стягнення різниці між сумою фактично понесених витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та сталій судовій практиці Верховного Суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ЕДБК» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положень частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 3 028,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 4 542,00 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 7 570,00 грн судового збору.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська дорожньо-будівельна компанія» задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська дорожньо-будівельна компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська дорожньо-будівельна компанія»45 353,68 грн майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та 7 570,00 грн сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній