Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №755/9979/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 755/9979/26 Головуючий у суді першої інстанції - Галаган В.І. Номер провадження № 22-ц/824/14613/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 5», поданою представником Жоровою Наталією Валентинівною, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2026 року, постановлену під головуванням судді Галагана В.І., у місті Києві, у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 5» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСББ «Шумського 5» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам, відповідно до якого просило стягнути з відповідача на їх користь суму заборгованості у розмірі 69 707,47 грн, яка складається з заборгованості співвласника 63 980,31 грн; інфляційній втрати у розмір 3 765,92 та 3 % річних у розмір 1 961,24 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2026 року позов ОСББ «Шумського 5» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам - повернуто суб`єкту звернення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСББ «Шумського 5» - Жорова Н.В. подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, суд першої інстанції не врахував правовий режим електронної довіреності сформованої в підсистемі «Електронний суд». Довіреність видана органом юридичної особи, а не в порядку передоручення, тому норми про нотаріальне посвідчення передоручення застосуванню не підлягають.

Вказує, що довіреність від 21 березня 2023 року видана головою правління ОСББ Руденко О.М., яка діяла як орган юридичної особи на підставі відомостей ЄДРПОУ, - це первинна довіреність юридичної особи в розумінні ст. 246 ЦК України та ч. 3 ст. 62 ЦПК України, а не довіреність, видана представником у порядку передоручення (ст. 240, ч. 2 ст. 245 ЦК України). Передоручення передбачає, що повірений за основною довіреністю передає отримані повноваження іншій особі. Підписання довіреності керівником юридичної особи не перетворює її на передоручення. У свою чергу ЄСІТС містить спеціальні норми видачі довіреності від імені юридичної особи і запропоновані ЄСІТС шаблони та форми, голова правління Руденко О.М. змінити немає можливості.

Суд першої інстанції фактично ототожнив довіреність юридичної особи, видану її органом відповідно до Положення ЄСІТС, і довіреність у порядку передоручення, що регулюється статтями 240, 245 ЦК України. Таке ототожнення суперечить змісту наведених норм права, призвело до застосування закону, який не регулює спірні правовідносини, та, як наслідок, до безпідставного повернення позовної заяви.

Вказує, що оскільки справа є малозначною в силу закону, тому представником у ній може бути особа, яка не є адвокатом і не перебуває з позивачем у трудових відносинах.

Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, яким ототожнив представництво за довіреністю із самопредставництвом юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, представник ОСББ «Шумського 5» - Жорова Н.В. просила скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В порядку, передбаченому статті 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 31 грудня 2025 року в системі «Електронний суд» сформовано документ, який зареєстровано в суді першої інстанції 20 березня 2026 року, діючи від імені та в інтересах ОСББ «Шумського 5», представник позивача подав до Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву, до якої було прикріплено довіреність.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача на підтвердження своїх повноважень не надано належних та допустимих доказів на здійснення представництва інтересів позивача, що унеможливлює встановлення повноважень Жорової Н.В., яка уповноважена діяти від імені позивача, - що є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина 1 статі 42 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина 7 статті 177 ЦПК України).

Позовна заява повертається у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано (пункт 1 частини 4 статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини 1, 3 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до вимог закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 60 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Частинами 3, 7 статті 62 ЦПК України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - ЄСІТС) та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (далі - Положення про ЄСІТС).

Частиною 1 статті 14 ЦПК України встановлено, що у судах функціонує ЄСІТС.

ЄСІТС - це система, яка забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відео конференції (частина 4 статті 14 ЦПК України).

5 жовтня 2021 року почали офіційно функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС - «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистема відеоконференц зв`язку.

Згідно з частинами 5-6 статті 43 ЦПК України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про ЄСІТС.

Відповідно до абзацу другого частини 8 статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Надсилання процесуальних документів до суду в електронному вигляді передбачає використання підсистеми «Електронний суд», відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Тому альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через «Електронний кабінет».

Пунктами 30-31 підрозділу 2 розділу III Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого Рішення Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, визначено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства. Надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.

Згідно з пунктами 32-35 підрозділу 2 розділу III Положення про ЄСІТС, довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення). Від імені юридичної особи видавати довіреності в електронній формі мають право особи, зазначені у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо такої юридичної особи у графі "Прізвище, ім`я, по батькові, дати обрання (призначення) осіб, що обираються (призначаються) до органу управління такої юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або такі, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи". Довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду. Довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана. При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.

Змістовний аналіз вказаних норм Положення про ЄСІТС свідчить про те, що електронна довіреність, яку можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що відповідно передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронна довіреність видається лише за умови його підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі така електронна довіреність автоматично додається до заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», разом з цим у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такої електронної довіреності, тобто вона формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.

Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08 вересня 2021 року у справі № 486/259/21, від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21, від 4 серпня 2022 року у справі № 300/8766/21 та від 9 серпня 2023 року у справі № 285/5168/22.

Крім того, у постанові від 23 серпня 2023 року в справі № 352/732/22 Верховний Суд зазначив, що електронне доручення, видане шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» за формою, установленою адміністратором системи, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.

Також у постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 року по справі № 340/807/21 зазначено, що правила засвідчення копій довіреностей, виданих в паперовій формі, неможливо застосувати до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі «Електронний суд».

З матеріалів справи вбачається, що позов ОСББ «Шумського 5» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам подано до Дніпровського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд».

До заяви, поданої представником Жорова Н.В. через підсистему «Електронний суд», окрім іншого додана електронна довіреність «у порядку передоручення» від 21 березня 2023 року, згідно з якою Руденко О.М. на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що Руденко О.М. є керівником юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації того.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 ЦК України).

Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (частина 2 статті 245 ЦК України).

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що довіреність, виданою в порядку передоручення, що зумовлює необхідність її нотаріального посвідчення відповідно до частини 2 статті 248 ЦК України. Такий висновок не ґрунтується на аналізі змісту довіреності та суперечить усталеним підходам до тлумачення її правової природи.

Формулювання у заголовку довіреності «в порядку передоручення» не має визначального значення для правової кваліфікації довіреності. Вирішальним є зміст документа, зокрема - відомості про джерело повноважень особи, яка її видала, характер і обсяг делегованих повноважень, а також наявність чи відсутність попередньої довіреності, на підставі якої такі повноваження передаються.

У наданій довіреності зазначено, що її видав Руденко О.М. - керівник юридичної особи на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже - як виконавчий орган товариства, що самостійно діє від імені юридичної особи відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України. У такому разі йдеться про первинну довіреність, яка видається уповноваженою посадовою особою (керівником юридичної особи) в межах її посадових повноважень, а не про передоручення в розумінні статті 248 ЦК України.

Фраза «в порядку передоручення» вжита в тексті є юридично некоректною та автоматично сформована електронною системою документообігу (ЄСІТС), однак вона не змінює сутності довіреності й не свідчить про наявність первісної довіреності, за якою повірений діє від імені іншої фізичної чи юридичної особи.

Таким чином, довіреність, яка міститься в матеріалах справи, є звичайною довіреністю, виданою керівником юридичної особи, і не підлягає нотаріальному посвідченню. Відсутні підстави вважати, що вона є довіреністю в порядку передоручення, яка відповідно до статті 248 ЦК України мала б бути нотаріально посвідчена. Висновок суду про подання документів неуповноваженою особою є помилковим і порушує право юридичної особи на доступ до правосуддя.

Помилкове тлумачення судом правової природи довіреності призвело до повернення позовної заяви суд першої інстанції, не звернув уваги на те, що електронне доручення представнику позивача Жорова Н.В. сформовано і видано за допомогою засобів та відповідних алгоритмів підсистеми «Електронний суд».

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що копія платіжної інструкції про сплату судового збору від 30 грудня 2025 року, яка була подана до суду першої інстанції, в графі «Підпис платника» містить вказівку про сплату судового збору керівником ОСББ «Шумський 5» Руденко О.М., а тому є достатнім доказом для встановлення належності відповідного документа до даної справи.

Апеляційний суд також враховує, що підсистемою «Електронний суд» автоматично сформовано таке електронне доручення й додано до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя.

Судом першої інстанції в порушення вищевказаних вимог закону не враховано, що у позивача та його представника, як користувачів підсистеми «Електронний суд», відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд електронного доручення, оскільки саме система його формує за відповідним алгоритмом і зразком.

Отже, власноручного підпису або розміщення аутентичного зразка підпису довірителя на такій довіреності є неможливим.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, якщо у суду першої інстанції виникли сумніви в наявності повноважень у особи на подання позовної заяви, то суду слід було залишити скаргу без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а не повертати її одразу заявнику.

У постанові від 04 серпня 2022 року у справі №640/12628/21 Верховний Суд зауважував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань судочинства, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку та із формальних міркувань безпідставно повернув позовну заяву та постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти росії» (Shishkov v. russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції

Європейський суд з прав людини зауважує, що «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

За результатами розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не змінював та не ухвалював нового судового рішення, а направив справу для продовження розгляду до першої інстанції.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне судове рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

З урахуванням того, що апеляційний суд не приймає остаточне рішення у справі, підстави для розподілу судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2026 рокупідлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 5», поданою представником Жоровою Наталією Валентинівною, задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2026 рокускасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв