Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №757/29914/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/5830/2026

справа №757/29914/24-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Головка Ю.Г., дата складення повного рішення не зазначена,

та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Шеремет Марією Олегівною, на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «Правекс Банк» про зобов`язання виконати обов`язок в натурі, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зобов`язання виконати обов`язок в натурі.

В обґрунтування позову зазначає, що позивачу на праві власності належали квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

20 липня 2006 року між ним та АКБ «Правекс банк», правонаступником якого стало ПАТ «КБ «Правекс банк», правонаступником якого є АТ «Правекс Банк», укладено договір про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф, згідно із яким та з урахуванням Договору про внесення змін та доповнень до нього № 5-017/08Ф від 05.08.2008 банк відкрив позивачу кредитну лінію в іноземній валюті на споживчі цілі в межах ліміту кредитування в сумі 250 000,00 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та кінцевим терміном їх повернення до 20 липня 2016 року включно.

21 липня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору від 20 липня 2006 року між позивачем та АТ «Правекс банк» укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 575/006/06Ф, відповідно до якого обидві квартири передані в іпотеку банку.

11 червня 2012 року приватним нотаріусом КМНО Сергєєвим О.О. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 580, згідно з яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 400 591 Євро, що еквівалентно 5 416 371,81 грн, звернено стягнення на передані в іпотеку об`єкти нерухомого майна.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГУЮ в м. Києві від 23.04.2013 на виконання вищевказаного виконавчого напису звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які належали на праві приватної власності позивачу.

У межах виконавчого провадження НОМЕР_2 квартири реалізовані на прилюдних торгах 28 березня 2013 року, переможцем яких стало АТ «Правекс Банк», за яким у 2013 році зареєстровано право власності на спірне майно.

Надалі ОСОБА_1 оскаржив виконавчий напис. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року у справі №757/13313/13-ц виконавчий напис №580 від 11 червня 2012 року визнано таким, що не підлягає виконанню з моменту його вчинення.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2013 року у справі №826/9988/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року, встановлено протиправність окремих дій та бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання зазначеного виконавчого напису.

11 березня 2021 року позивач дізнався, що на підставі рішень приватного нотаріуса від 10 вересня 2018 року право власності на спірні квартири зареєстровано за ОСОБА_2 . У зв`язку з цим у липні 2021 року він звернувся до суду з віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування збитків.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у справі №757/52772/21-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 01 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності. При цьому суди зазначили, що позивачеві було відомо про вибуття майна з його власності ще у березні 2013 року під час проведення прилюдних торгів, а тому строк позовної давності для витребування майна сплив. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для витребування майна, однак відмовив у позові саме через пропуск строку позовної давності.

Позивач вважає, що після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з моменту його вчинення, відпала правова підстава, на якій спірні квартири вибули з його власності та в подальшому перейшли до ОСОБА_2 .

Як останній набувач майна відповідачка, на думку позивача, зобов`язана повернути квартири на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки підстави для набуття майна відпали, відтак таке стало безпідставно набутим. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 дізналася про ці обставини щонайменше після отримання у 2021 році копії позовної заяви у справі №757/52772/21-ц, однак майно добровільно не повернула.

Мотивуючи наведеним, просить:

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49,40 кв.м, житловою площею 31,20 кв.м;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;

- стягнути судові витрати.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що вибуття квартир із власності позивача відбулося не на підставі виконавчого напису, який в подальшому визнано таким, що не підлягає виконанню, а на підставі прилюдних торгів, які за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Суд зазначив, що після вчинення виконавчого напису нотаріуса спірне майно було реалізоване на прилюдних торгах, переможцем яких стало АТ «Правекс Банк». Надалі банк відчужив квартири відповідачці за договором купівлі-продажу. Тому безпосередньою правовою підставою переходу права власності були саме результати прилюдних торгів та укладені на їх підставі договори, а не виконавчий напис нотаріуса.

Суд вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що прилюдні торги або договір купівлі-продажу були визнані недійсними у встановленому законом порядку. Оскільки зазначені правочини залишаються чинними, суд зазначив, що відповідачка володіє майном на законній правовій підставі, тому відсутні підстави вважати її набувачем безпідставно отриманого майна.

Суд звернув увагу, що інститут безпідставного збагачення застосовується лише тоді, коли майно набуте без правової підстави або коли така підстава згодом відпала. У даному випадку чинними залишаються результати торгів та подальший договір купівлі-продажу, тому правова підстава набуття майна не відпала.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «Правекс Банк» про зобов`язання виконати обов`язок в натурі, повернення безпідставно набутого майна.

Відмовивши у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну допомогу відповідачкою надано копію договору про надання правової допомоги, копію додаткової угоди до договору від 07 березня 2025 року та акт виконаних робіт, наданих послуг на суму 50 000,00 грн.

Суд зазначив, що документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, зокрема квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які б засвідчували факт того, що ОСОБА_2 дійсно понесла витрати на правничу допомогу, матеріали справи не містять.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волею на підставі виконавчого напису нотаріуса №580 від 11 червня 2012 року, за яким відкрито виконавче провадження, накладено арешт на квартири, проведено прилюдні торги, за результатами яких ПАТ «Правекс-Банк» набуло право власності на квартири, а в подальшому відчужило їх ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 10 вересня 2018 року. Разом з тим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року у справі №757/13313/13-ц виконавчий напис №580 визнано таким, що не підлягає виконанню з моменту його вчинення. На думку скаржника, саме з цього моменту відпала правова підстава, на якій було здійснено вибуття майна з його власності, а тому виникли підстави для застосування статті 1212 ЦК України.

Стверджує, що суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статті 1212 ЦК України, дійшовши висновку про неможливість її застосування без попереднього визнання недійсними прилюдних торгів, актів реалізації майна чи договорів купівлі-продажу, укладених між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 . Натомість частина перша статті 1212 ЦК України прямо передбачає обов`язок повернення майна не лише у разі його набуття без достатньої правової підстави, а й тоді, коли така підстава згодом відпала. Позивач уважає, що для застосування цієї норми не вимагається попереднє визнання недійсними всіх правочинів у ланцюгу відчуження майна.

Вказуючи на порушення норм процесуального права, зазначає, що суд не визначив належним чином характер спірних правовідносин та не надав оцінки обставинам, на яких ґрунтувалися позовні вимоги та заперечення сторін, чим порушив вимоги статей 189, 264 та 265 ЦПК України. На думку позивача, суд фактично підмінив предмет спору питанням дійсності прилюдних торгів та договорів купівлі-продажу, хоча предметом позову були вимоги про повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України. Відповідач при цьому не заперечував факту вибуття майна з володіння позивача поза його волею, а посилався виключно на законність набуття права власності та неналежність обраного способу захисту.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2024 року у справі №363/3873/17, від 20 березня 2019 року у справі №521/8368/15-ц.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги задовольнити. Стягнути судові витрати.

Не погодившись з додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року, адвокатом Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що на підтвердження понесених витрат представником відповідача надано договір про надання правової допомоги від 19 січня 2021 року, додаткову угоду від 07 березня 2025 року та акт виконаних робіт від 07 березня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 07.03.2025 року сторони погодили, що за супровід справи №757/29914/24-ц, підготовку процесуальних документів та представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції ОСОБА_2 сплачує адвокату гонорар у розмірі 50 000 грн протягом 30 днів з моменту ухвалення рішення у справі. Таким чином, на момент звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення обов`язок зі сплати гонорару вже був визначений договором, а відсутність фактичної оплати не могла бути підставою для відмови у компенсації таких витрат.

Частина 8 статті 141 ЦПК України прямо передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів, зокрема договорів, рахунків та інших документів.

Звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони фактично сплачені на момент вирішення питання про їх відшкодування, чи лише підлягають сплаті в майбутньому, за умови підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості. Такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 12.02.2020 у справі №648/1102/20, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18, від 16.06.2021 у справі №640/4126/19, а також у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.01.2021 у справі №925/1137/19. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18, від 08.09.2020 у справі №640/10548/19 та від 29.10.2020 у справі №686/5064/20.

Отже, відповідачем було належним чином підтверджено як факт надання правничої допомоги, так і розмір витрат, які підлягають сплаті адвокату. Суд першої інстанції не врахував наведені норми права та обов`язкові для врахування правові висновки Верховного Суду, чим порушив вимоги статей 133, 141 та 263 ЦПК України, а тому безпідставно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Вказує, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 10 000,00 гривень.

Мотивуючи наведеним, просить додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити, стягнути судові витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 гривень.

Не погодившись з додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що суд першої інстанції не може ухвалювати додаткове рішення до ухвалення рішення по суті спору. Стверджує, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року надіслано до ЄДРСР 02 грудня 2025 року.

На переконання скаржника датою ухвалення судового рішення може бути виключно дата складення повного рішення.

Ураховуючи те, що додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва доставлене позивачу 03 грудня 2025 року, то таке не могло бути ухвалене раніше 01 грудня 2025 року.

Вказує, що станом на 13 березня 2025 року рішення по суті спору ухвалено не було, відтак були відсутні передбачені законом підстави для ухвалення додаткового судового рішення.

Крім цього, звертає увагу, що жодної заяви про стягнення судових витрат, поданої до судових дебатів, подано не було, що свідчить про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

Просить додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

02 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційні скарги.

Вказує, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та уважає рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року законним і обґрунтованим.

Доводи скаржника щодо не дослідження судом першої інстанції підстав вибуття майна з власності позивача та безпідставної відмови у застосуванні статті 1212 ЦК України є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Так, судом встановлено, що на підставі виконавчого напису нотаріуса №580 від 11 червня 2012 року відкрито виконавче провадження, накладено арешт на квартири позивача, проведено прилюдні торги 28 березня 2013 року, за результатами яких ПАТ «КБ «Правекс-Банк» набуло право власності на спірне майно. На підставі актів державного виконавця та свідоцтв про придбання нерухомого майна на прилюдних торгах банк став власником квартир, які в подальшому 10 вересня 2018 року відчужив ОСОБА_2 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року у справі №757/13313/13-ц виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, однак рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року про відмову у визнанні недійсними прилюдних торгів залишено без змін. Отже, прилюдні торги та правочини, на підставі яких банк набув право власності на майно, недійсними не визнавалися.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підставою переходу права власності від позивача до АТ «Правекс Банк» були саме прилюдні торги як різновид договору купівлі-продажу, а не виконавчий напис нотаріуса. Оскільки доказів недійсності торгів, актів реалізації майна або договорів купівлі-продажу матеріали справи не містять, відсутні підстави для висновку про безпідставність набуття майна відповідачкою та застосування статті 1212 ЦК України.

Звертає увагу, що обставини щодо законності набуття права власності на спірні квартири вже були предметом судового розгляду у справі №757/52772/21-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року, постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року та постановою Верховного Суду від 01 березня 2024 року у задоволенні таких вимог відмовлено. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України встановлені цими рішеннями обставини не підлягають повторному доказуванню.

За змістом статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено законом або судом. Оскільки договори купівлі-продажу між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 не оспорені та недійсними не визнавалися, діє презумпція їх правомірності, передбачена статтею 204 ЦК України.

В обґрунтування відзиву посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 червня 2020 року у справі №310/5835/13-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №917/739/17, від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18

Вказує, що у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 100 000 грн, докази понесення яких будуть подані у строки, передбачені ЦПК України.

Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року залишити без змін.

02 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу адвоката Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на безпідставність поданої апеляційної скарги.

Стверджує, що відповідачка не виконала вим0ог частини 1, 2 статті 134 ЦПК України, оскільки разом із першою заявою по суті спору не подала належного попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. Вказує, що у відзиві на позов від 20 вересня 2024 року лише зазначено суму 50 000 грн, однак відсутні будь-які розрахунки, які б пояснювали порядок її формування. Саме по собі зазначення суми, на переконання позивача, не є розрахунком у розумінні статті 134 ЦПК України.

Зазначає, що відповідач до закінчення судових заяви про стягнення судових витрат не робила, що є самостійною підставою для відмови у стягненні витрат.

Звертає увагу, що доводи щодо незаконності додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року обґрунтовані в апеляційній скарзі.

Зазначає, що 06 березня 2023 року уклав з Адвокатським об`єднанням «ЮрЕксперт» договір про надання професійної правничої допомоги. 28.02.2026 сторонами підписано акт виконаних робіт, згідно з яким адвокатським об`єднанням було витрачено 10 годин на підготовку відзиву на апеляційну скаргу відповідача, а розмір гонорару склав 11 093,30 грн.

Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

5. Позиція учасників справи.

26 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення АТ "Правекс Банк".

Вказує на необґрунтованість та безпідставність апеляційних скарг ОСОБА_1 .

Звертає увагу, що спірне майно вибуло з власності позивача та набуте Банком на підставі прилюдних торгів. Недійсність прилюдних торгів, як правочину, не встановлена. Звертає увагу, що у справі №757/13313/13-ц заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року, залишеним у цій частині без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року, позивачу відмовлено у визнанні прилюдних торгів недійсними. Апеляційний суд визнав таким, що не підлягає виконанню лише виконавчий напис нотаріуса, однак законність торгів залишилася незмінною.

Отже, підстава набуття Банком права власності на спірне майно була і залишається чинною, а Банк правомірно володів майном та мав право його відчужити відповідачу. Відповідно, відповідач також є законним власником майна. Фактично позивач у межах цієї справи намагається поставити під сумнів обставини, які вже установлені судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Твердження скаржника про те, що відповідач та Банк не заперечували факту безпідставного володіння майном, не відповідають дійсності. У відзиві на позов, подальших поясненнях та поданих доказах відповідач і Банк послідовно доводили правомірність набуття та володіння спірним майном. Відсутність факту безпідставного володіння виключає можливість задоволення будь-яких похідних вимог, заявлених на підставі статті 1212 ЦК України.

Вказує, що суд правильно зазначив, що для застосування статті 1212 ЦК України необхідно встановити факт набуття або збереження майна поза межами правової підстави або після відпадіння такої підстави. Майно не може вважатися безпідставно набутим, якщо воно набуте у спосіб, не заборонений законом. У даному випадку позивач втратив право власності на майно внаслідок прилюдних торгів, а не внаслідок виконавчого напису нотаріуса. Доказів недійсності торгів матеріали справи не містять.

Посилання скаржника на нібито визнання відповідачкою чи банком заявлених позовних вимог також не відповідають дійсності, оскільки відповідно до статті 82 ЦПК України визнання обставин має бути прямо відображене у заявах або поясненнях учасників справи. Жодних заяв про визнання позову відповідач або Банк не подавали, навпаки, усі вимоги позивача послідовно заперечувалися.

За таких обставин висновки Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року є законними та обґрунтованими, а апеляційна скарга не спростовує встановлених судом обставин і не містить підстав для скасування рішення. Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_1 підтримав доводи поданих ним апеляційних скарг, просив суд їх задовольнити.

Адвокат Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, поданих ОСОБА_1 , просила відмовити у їх задоволенні. Подану стороною відповідачки апеляційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року підтримала, просила суд її задовольнити.

Представник АТ "Правекс Банк" - Мазур В.О. в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти задоволення апеляційних скарг поданих ОСОБА_1 заперечував.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Шеремеа М.О., представника АТ "Правекс Банк" - Мазура В.О., розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи убачається, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві, третя особа: ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого майна та позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Правекс-Банк», приватного нотаріуса КМНО Сергєєва О.О., третя особа: Державна виконавча служба Головного територіального управління юстиції у м.Києві про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєва Олександра Олександровича, третя особа Державна виконавча служба Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєва Олександра Олександровича, третя особа Державна виконавча служба Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Визнано таким, що не підлягає виконанню з моменту вчинення, виконавчий напис № 580, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергєєвим Олександром Олександровичем 11 червня 2012 року на договорі іпотеки № 575-006/06Ф, укладеному 21 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Правекс-Банк», про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк» заборгованості на суму 5 425 871,81 грн., шляхом звернення стягнення на заставлене майно боржника, а саме; квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Стягнуто із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєва Олександра Олександровича на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у відшкодування витрат по сплаті судового збору по 120,44 грн. з кожного.

В решті заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року залишено без змін (том 1 а.с. 10-21).

Із змісту вказаного рішення убачається, що 20 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті на споживчі цілі, а також з метою оплати страхових платежів по договорам страхування заставного майна, в межах ліміту кредитування на суму 182 000,00 доларів США.

Згідно пункту 1.2 договору про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф, кредитні кошти надавалися на строк з 20 липня 2006 року до 20 липня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами в розмірі 16 % річних.

З метою забезпечення виконання договору про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф, 21 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 575-006/06Ф, відповідно до умов якого іпотекодавцем передано в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

05 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було підписано договір про внесення змін і доповнень до договору про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф, в якому змінено номер кредитного договору з № 575-006/06Ф на № 5-017/08Ф, змінено розмір максимального ліміту кредитування до 250 000,00 євро. Кінцевий строк повернення кредитних коштів встановлено до 20 липня 2016 року. З 05 серпня 2008 року ставка відсотків за користування кредитними коштами визначена в розмірі 14,49 % річних.

14 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 підписано договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки № 575-006/06Ф, відповідно до умов якого визначено новий обсяг основного зобов`язання, а саме: повернення кредиту в розмірі 250 000,00 євро до 20 липня 2016 року та сплата відсотків за користування кредитним коштами, обрахованими за період з 20 липня 2006 року до 11 червня 2007 року - за ставкою 16 % річних, з 11 червня 2007 року до 05 серпня 2008 року - за ставкою 17 % річних, з 05 серпня 2008 року по 20 липня 2016 року - за ставкою 14,49 % річних.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, 10 квітня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк» направило позичальнику вимогу № 13778/95 про погашення заборгованості. В ній зазначило, що позичальник допустив прострочення повернення кредиту на суму 73 350,00 євро за період з 01 квітня 2010 року по 29 лютого 2012 року та прострочення сплати відсотків на суму 95 323,00 євро за період з 01 липня 2009 року по 29 лютого 2012 року, а також йому нараховано пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 20 191,00 євро за період з 11 травня 2010 року по 03 квітня 2012 року та за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 37 416,00 євро за період з 11 серпня 2009 року по 03 квітня 2012 року. Всього сума заборгованості станом на 03 квітня 2012 року становить 400 591,00 євро. Повідомлено, що ОСОБА_1 зобов`язаний виконати свої кредитні зобов`язання та погасити заборгованість протягом 30 календарних днів з моменту отримання даної вимоги, в іншому випадку банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку майно - квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

18 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк» з заявою, в якій повідомив, що направлена банком вимога не містить обґрунтованого розрахунку заборгованості за періодами. Зазначена у вимозі пеня визначена загальною сумою, що не дозволяє оцінити правильність її нарахування. Період її нарахування вказаний з 11 травня 2010 року по 03 квітня 2012 року, тобто, за період, що перевищує встановлений статтею 258 ЦК України спеціальний однорічний строк позовної давності для таких вимог. У зв`язку з вказаним, просив надати йому детальний розрахунок заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, із зазначенням періодів, сум, на які нараховувалася пеня, та її розмірів.

Листом від 25 червня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк» направило ОСОБА_1 розрахунок загальної заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2006 року.

В зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк» щодо погашення заборгованості, 31 травня 2012 року банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєва Олександра Олександровича із заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення, в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 575-006/06Ф (№ 5-017/08Ф) від 20 липня 2006 року зі змінами та доповненнями, на передане в іпотеку майно. До заяви додано оригінал договору іпотеки № 575-006/06Ф від 21 липня 2006 року з усіма змінами і доповненнями; копію договору про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф від 20 липня 2006 року з усіма змінами і доповненнями; розрахунок заборгованості за кредитним договором № 575-006/06Ф від 20 липня 2006 року; копію вимоги ОСОБА_1 за вих. № 13778/95 від 10 квітня 2012 року; копію повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 ; оригінали платіжних доручень; копію довіреності.

11 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергєєвим Олександром Олександровичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 580, за яким, в рахунок погашення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 400 591,00 євро (еквівалентно за курсом НБУ станом на 03 квітня 2012 року 5 416 371,81 грн.), з них: тіло кредиту - 244 414,00 євро, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 20 191,00 євро, відсотки за користування кредитом - 98 570,00 євро, пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 37 416,00 євро, звернено стягнення на іпотечне майно: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , що на праві приватної власності належать боржнику ОСОБА_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс банк», ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено (том 1 а.с. 22-26).

Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду (том 1 а.с. 27-32).

Постановою Верховного Суду від 01 березня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишено без змін (том 1 а.с. 111-115).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Звертаючись до суду із позовом позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Саме лише вибуття майна із володіння особи або подальше визнання незаконними окремих дій, які передували переходу права власності, не є достатньою підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.

Для виникнення кондикційного зобов`язання суд повинен встановити, що майно на час звернення з позовом перебуває у відповідача без достатньої правової підстави або що така правова підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Звертаючись до суду із позовом позивач уважав, що після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року, яким виконавчий напис нотаріуса №580 від 11 червня 2012 року визнано таким, що не підлягає виконанню з моменту його вчинення, відпала правова підстава переходу права власності на спірні квартири, а тому відповідачка зобов`язана повернути їх відповідно до статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами апеляційної скарги.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, спірні квартири вибули із власності позивача не безпосередньо на підставі виконавчого напису нотаріуса, а внаслідок проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, за результатами яких право власності на нерухоме майно набуло ПАТ «КБ «Правекс-Банк», яке у подальшому відчужило квартири відповідачці за договорами купівлі-продажу.

Отже, безпосередньою юридичною підставою виникнення права власності у Банку, а в подальшому у ОСОБА_2 були саме акти реалізації майна на прилюдних торгах, свідоцтва про придбання нерухомого майна та договори купівлі-продажу, а не виконавчий напис нотаріуса як такий.

Колегія суддів зазначає, що виконавчий напис був виконавчим документом, який став підставою відкриття виконавчого провадження, однак сам по собі не породжував переходу права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року було скасовано рішення суду лише в частині відмови у задоволенні вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тоді як рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними прилюдних торгів залишено без змін.

Отже, аналіз рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року дозволяє констатувати, що законність прилюдних торгів була предметом самостійного судового розгляду та отримала остаточну судову оцінку.

За таких обставин у цій справі не установлено факту неправомірності наступних правочинів, укладених у процесі реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до положень статті 1212 ЦК України майно може уважатися безпідставно набутим лише тоді, коли відсутня будь-яка чинна правова підстава його набуття або така підстава припинила своє існування.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але надалі відпала.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

У цій справі такою правовою підставою набуття відповідачкою майна є не виконавчий напис нотаріуса, а результати прилюдних торгів та наступні договори купівлі-продажу, які залишаються чинними.

Відтак твердження скаржника про те, що після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, автоматично відпала правова підстава набуття відповідачкою права власності на квартири, що є підставою для витребування майна згідно положень статті 1212 ЦК України є помилковими.

Натомість апеляційний суд зауважує, що вимоги позивача щодо витребування майна від ОСОБА_2 згідно статей 387,388 ЦК України були предметом судового розгляду і такі вимоги залишені без задоволення.

Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, оскільки предметом доказування у справі про повернення безпідставно набутого майна є, зокрема, встановлення існування або відсутності достатньої правової підстави набуття відповідачем спірного майна.

Отже, суд першої інстанції, досліджуючи правову природу прилюдних торгів, договорів купівлі-продажу та їх юридичне значення, не вийшов за межі предмета спору, а навпаки, виконав покладений на нього статтями 12, 13, 81, 89, 263 ЦПК України обов`язок щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Доводи скаржника про те, що у відзиві на позов сторона відповідача не заперечувала того факту, що спірне майно вибуло із володіння ОСОБА_1 поза його волею колегія суддів відхиляє.

Із матеріалів справи убачається, що у відзиві на позовну заяву, відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях АТ «Правекс Банк», відповідачка і третя особа послідовно заперечували саме безпідставність набуття спірного майна, посилаючись на чинність прилюдних торгів, презумпцію правомірності правочинів та преюдиційність установлених судами обставин.

Тому твердження скаржника про фактичне визнання відповідачкою обставин, на яких ґрунтується позов, матеріалами справи не підтверджуються.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 4 лютого 2024 року у справі № 363/3873/17 (провадження № 61-7445св23), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) є помилковими, оскільки судові рішенні у цих справах ухвалено за фактичних обставин, відмінних від цієї справи.

За таких обставин доводи скаржника та наведені в апеляційній скарзі аргументи та обставини висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Підстав для скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року колегією суддів не установлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо вимог апеляційних скарг на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 134 ЦПК України:

1. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

2. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

3. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

4. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

20 вересня 2024 року адвокатом Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . У поданому відзиві зазначено, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи становить 50 000,00 гривень (том 1 а.с. 59-67).

У прохальній частині відзиву представник відповідачки, зокрема просив покласти судові витрати на ОСОБА_1

26 вересня 2024 року на адресу Печерського районного суду міста Києва надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив адвоката Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на позовну заяву. У поданій відповіді позивач заперечує щодо доводів відзиву та наводить підстави для задоволення пред`явленого позову (том 1 а.с. 120-133).

17 грудня 2024 року на адресу Печерського районного суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача в судових дебатах, у яких позивач наводить підстави про обґрунтованість його позовних вимог (том 1 а.с. 183-190).

26 лютого 2025 року надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 в судових дебатах, у яких позивач наводить підстави для задоволення пред`явленого позову (том 1 а.с. 205-209).

З даних протоколу судового засідання від 26 лютого 2025 року убачається, що у судовому засіданні були присутні: позивач ОСОБА_1 ; представник позивача - ОСОБА_4 ; представник третьої особи Мазур В.О.; представник відповідача ОСОБА_5 .. Із даних протоколу судового засідання також убачається, що представником відповідачки зазначено про намір подання заяви про відшкодування судових витрат. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення до 07 березня 2025 року (том 1 а.с. 222-224).

12 березня 2025 року адвокатом Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, у якій просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 гривень. До поданої заяви представником відповідачки долучено копію акту виконаних робіт, наданих послуг від 07 березня 2025 року, копію договору про надання правової допомоги від 19 січня 2021 року та копію додаткової угоди до договору (том 1 а.с. 225-227).

19 січня 2021 року між адвокатом Шеремет М.О. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (том 1 а.с. 226г).

Згідно пункту 3.1. договору за виконання умов даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар, який визначається сторонами у додаткових угодах до даного договору, виходячи із ступеня важкості справи, обсягу правової допомоги, витраченого часу, тощо, або за домовленістю сторін адвокат надає клієнту безоплатну правову допомогу.

Згідно даних додаткової угоди, укладеної між адвокатом Шеремет М.О. та ОСОБА_2 убачається, що сторони домовились, що за супровід, участь, підготування всіх необхідних процесуальних документів у справі №757/29914/24-ц, в суді першої інстанції клієнт сплачує на користь адвоката 50 000,00 гривень згідно акту виконаних робіт та надання послуг, впродовж 30 днів з моменту винесення рішення у справі.

Крім цього сторони визначили вартість робіт у суді апеляційної та касаційної інстанції, що становить 100 000,00 гривень та 150 000,00 гривень відповідно (том 1 а.с. 227).

07 березня 2025 року адвокатом Шеремет М.О. та ОСОБА_2 підписано акт виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до якого адвокатом у суді першої інстанції надано такі послуги:

- подача заяви на ознайомлення з матеріалами справи 02 вересня 2024 року / 30 хвилин / 06 вересня 2024 року / 4 000,00 гривень;

- юридичний аналіз матеріалів справи та підготовка відзиву на позовну заяву / 5 годин / 20 вересня 2023 року / 25 000,00 гривень;

- участь адвоката у судовому засіданні 14 жовтня 2024 року / 60 хвилин / 4 000,00 гривень;

- участь адвоката у судовому засіданні 17 грудня 2024 року / 60 хвилин / 4 000,00 гривень;

- підготовка та направлення учасника справи письмових пояснень у порядку частини 3 статті 43 ЦПК України / 2 години / 25 лютого 2025 року / 5 000,00 гривень;

- участь адвоката Шеремет М.О. у судовому засіданні 26 лютого 2025 року / 2 години / 8 000,00 гривень.

Всього 50 000,00 гривень.

Згідно даних квитанції №2905305 копія вказаної заяви про ухвалення додаткового судового рішення направлена ОСОБА_1 до електронного кабінету (том 1 а.с. 228 а).

21 травня 2025 року Дяченком А.В. подано клопотання про прискорення розгляду справи (том 1 а.с. 229-229б).

09 серпня 2025 року засобами електронного суду ОСОБА_1 подано заяву про відвід судді Головко Ю.Г. (том 1 а.с. 230-231б).

13 березня 2025 року у справі ухвалено додаткове рішення (том 1 а.с. 241-243).

Відповідно до даних протоколу судового засідання від 13 березня 2025 року учасники справи у судове засідання не з`явились (том 1 а.с. 240).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зокрема, зазначає, що додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року ухвалено за відсутності передбачених законом підстав, оскільки станом на дату його ухвалення рішення у справі нібито не було постановлено, а також відповідачкою до закінчення судових дебатів не було заявлено про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеними доводами.

Відповідно до частини 1 статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Згідно пункту 1 частини 2 вказаної статті у вступній частині рішення зазначаються дата і місце його ухвалення.

Із вступної частини рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року, ухваленого за результатом розгляду позову ОСОБА_1 убачається, що датою ухвалення судового рішення є 07 березня 2025 року.

Разом з цим, датою ухвалення додаткового судового рішення у цій справі за заявою сторони відповідачки є 13 березня 2025 року.

За таких обставин, доводи ОСОБА_1 що додаткове рішення ухвалено без ухвалення основного рішення не відповідають матеріалам справи.

Як убачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву від 20 вересня 2024 року представник відповідачки зазначила орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000 грн та просила покласти судові витрати на позивача.

Крім того, відповідно до протоколу судового засідання від 26 лютого 2025 року, безпосередньо перед виходом суду до нарадчої кімнати представник відповідачки повідомила суд про намір подати заяву щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення у справі.

Таким чином, вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України відповідачкою були дотримані.

Доводи апеляційної скарги про відсутність відповідної заяви до закінчення судових дебатів спростовуються матеріалами справи.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що зазначення у відзиві орієнтовної суми витрат саме по собі не є попереднім розрахунком у розумінні статті 134 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що стаття 134 ЦПК України не встановлює спеціальної форми попереднього розрахунку судових витрат та не містить вимоги щодо наведення погодинного обчислення або деталізації кожної майбутньої процесуальної дії.

Метою подання попереднього розрахунку є повідомлення іншої сторони та суду про очікуваний розмір майбутніх витрат, що у даному випадку було здійснено відповідачкою ще під час подання першої заяви по суті спору.

Отже, підстав вважати, що відповідачкою не виконано вимоги статті 134 ЦПК України, колегія суддів не вбачає.

Як убачається із мотивувальної частини додаткового рішення, єдиною підставою відмови у задоволенні заяви стало те, що відповідачкою не надано документів, які підтверджують фактичне перерахування адвокату коштів.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 158/203/20.

Із матеріалів справи убачається, що між ОСОБА_2 та адвокатом укладено договір про надання правничої допомоги, додатковою угодою визначено фіксований розмір гонорару за представництво у суді першої інстанції - 50 000 грн, а також встановлено строк його сплати - протягом тридцяти днів після ухвалення рішення суду.

На підтвердження фактичного виконання адвокатом відповідних робіт стороною подано акт приймання-передачі виконаних робіт із детальним описом кожної процесуальної дії, часу її виконання та вартості.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази не лише обсягу наданої правничої допомоги, а й виникнення у відповідачки обов`язку зі сплати відповідного гонорару.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації витрат лише через неподання платіжних документів є помилковим та ґрунтується на неправильному застосуванні статей 137 та 141 ЦПК України.

Разом із тим сам по собі висновок про можливість компенсації витрат не означає, що заявлена до стягнення сума підлягає стягненню у повному обсязі.

Колегія суддів уважає, що заявлена відповідачкою сума витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та пропорційною до предмету спору.

Дослідивши поданий відповідачкою акт виконаних робіт від 07 березня 2025 року, колегія суддів установила, що до складу заявлених витрат включено шість видів правничої допомоги, загальна вартість яких визначена сторонами у сумі 50 000,00 грн.

Разом із тим зазначений акт містить загальний перелік виконаних процесуальних дій без належної конкретизації фактично витраченого часу на виконання окремих робіт, складності відповідних процесуальних документів та обґрунтування саме такого розміру їх вартості.

Зокрема, вартість підготовки відзиву на позовну заяву визначена сторонами у сумі 25 000,00 грн за п`ять годин роботи адвоката, однак сам по собі наведений у акті погодинний розрахунок не може уважатися достатнім доказом співмірності таких витрат.

Суд враховує, що поданий відповідачкою відзив містить детальне правове обґрунтування правової позиції відповідачки, однак значна частина наведених у ньому доводів ґрунтується на обставинах, які вже були предметом судового розгляду між цими ж сторонами у попередніх судових справах, а також на правових висновках Верховного Суду, сформованих до моменту подання цього позову.

Крім того, зі змісту матеріалів справи убачається, що розгляд справи у суді першої інстанції не супроводжувався значним обсягом процесуальних дій, витребуванням великої кількості доказів, призначенням експертиз, допитом свідків чи вирішенням складних процесуальних питань тощо.

Представник відповідачки взяв участь у трьох судових засіданнях, підготував відзив на позовну заяву та письмові пояснення, що підтверджується матеріалами справи.

Апеляційний суд не убачає підстав для покладення на позивача обов`язку відшкодування витрат відповідачки у розмірі 4 000,00 гривень за подачу заяви про ознайомлення із матеріалами справи.

Подання такої заяви хоч є процесуальною дією, спрямованою на реалізацію права учасника справи на доступ до матеріалів судового провадження, яка сама по собі не потребує значного обсягу професійної правничої допомоги, складного правового аналізу чи підготовки процесуального документа зі складною юридичною аргументацією. Ознайомлення з матеріалами справи є необхідною складовою здійснення представництва інтересів клієнта та охоплюється загальною діяльністю адвоката з підготовки правової позиції у справі.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, кількості підготовлених процесуальних документів, кількості проведених судових засідань, а також критеріїв співмірності та розумності, визначених статтею 137 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що заявлена до стягнення сума 50 000,00 грн є явно завищеною та не відповідає критерію розумної необхідності.

Водночас матеріали справи підтверджують фактичне надання відповідачці професійної правничої допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому повна відмова у компенсації таких витрат не відповідатиме принципу відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

За наведених обставин, керуючись принципами справедливості, розумності та пропорційності, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки, у сумі 10 000,00 грн, що, на переконання колегії суддів, є співмірною компенсацією витрат, фактично необхідних для забезпечення професійного представництва інтересів відповідачки під час розгляду справи у суді першої інстанції.

За установлених обставин додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви адвоката Шеремет М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового судового рішення.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шеремет Марією Олегівною, на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення такого змісту.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги в суді першої інстанції, 10 000,00 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 13 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова