Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №753/24515/21 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Київ

Справа №753/24515/21

Апеляційне провадження №22-ц/824/7563/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Якусик О.В. 05 лютого 2024 року в м. Києві,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа: Київська міська рада про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Лариса Семенівна про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог та процесуальних дій суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням зміни предмета позову просив:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний № 34508025 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 - позивача та ОСОБА_4 - спадкодавця, яка була набута ними в зареєстрованому шлюбі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у березні 2021 року до його оселі завітали незнайомі йому особи та повідомили про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його колишня дружина ОСОБА_4 померла, а в суді розглядається справа № 753/1048/20 за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю. У цій справі позивач подав заяву про існування цивільного спору, на підставі якої заява була залишена без розгляду.

Позивач вказує, що перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 25 серпня 1990 року, він шлюбу вони мали сина ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 19 років від тяжкої хвороби, а лікування сина та боротьба за його життя стали для родини тяжким матеріальним і моральним випробуванням. Тому 28 лютого 2012 року шлюб з ОСОБА_4 був розірваний. Однак набуте в шлюбі майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, вони не ділили і за взаємною згодою ним користувалась ОСОБА_4 .

Позивач вказує, що 25 жовтня 2011 року вони за спільні кошти придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зареєструвавши право власності на ім`я ОСОБА_4 .

Частка власності колишньої дружини ОСОБА_4 у спільному та неподільному майні, яким є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка була набута ними у шлюбі за спільні кошти, була припинена в момент її смерті.

Оскільки ОСОБА_2 фактично заволодів квартирою АДРЕСА_1 , зареєстрував у ній своє місце проживання, а також звернувся до суду з метою спадкування майна, що належить позивачу на праві спільної сумісної власності з померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , позивач вважає порушеним його право власності на спірну квартиру, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 753/430/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Л.С. про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності з цивільною справою №753/24515/21 за позовом ОСОБА_1 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою. Присвоєно об`єднаному провадженню єдиний реєстраційний номер справи 753/24515/21 провадження № 2/753/469/22.

ОСОБА_2 заявив позовні вимоги до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини позивача та ОСОБА_4 , а також про визнання права власності за позивачем на квартиру за адресою АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що після смерті ОСОБА_4 , відкрилася спадщина, яка складається із однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала їй на підставі права власності.

ОСОБА_2 постійно проживав із ОСОБА_4 більше 10 років однією сім`єю, був зареєстрований у вищезазначеній квартирі з 2014 року, тому на підставі ст. 1264 ЦК України є спадкоємцем четвертої черги на спадкування за законом. Спадкоємців першої, другої та третьої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 немає.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа: Київська міська рада про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Л.С. про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності - відмовлено.

Рішення мотивоване тим що ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність між ними шлюбних відносин на момент набуття ОСОБА_4 спірної квартири. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності. З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну та виселення ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, з огляду на відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Щодо факту проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини та виникнення права на спадкування, суд зазначив, що ОСОБА_2 не довів факт його проживання із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини. При цьому суд зазначив, що ОСОБА_2 пред`явив позовні вимоги до ОСОБА_1 , який не є спадкоємцем. Натомість позовні вимоги до відповідного органу місцевого самоврядування - Київської міської ради позивач не пред`являв, як і не залучив його як відповідача (співвідповідача) у цій справі.

З наведених вище підстав та виходячи із заявлених ОСОБА_1 вимог про визнання права власності на всю квартиру АДРЕСА_1 (а не на 1/2 її частину, яка, як стверджував ОСОБА_1 , є його часткою у спільному майні), співвідповідачем за його позовом також мала би бути Київська міська рада, вимоги до якої позивач не пред`являв і не залучив його як співвідповідача у цій справі. З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1 слід відмовити також внаслідок їх пред`явлення до неналежних відповідачів.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , його представником - адвокатом Дмитрашем О.М. подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд був зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст. 203, 204 ЦК України, але їх не застосував. Посилається на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу ОСОБА_4 сплатила 100 000 грн особистих коштів, але різницю ціни придбаної квартири, яка дорівнювала сумі 308 975 грн складали спільні кошти подружжя.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 не відмовлявся від сумісного права власності на спірну квартиру, а ОСОБА_4 за життя не оспорювала його права.

Крім того, порушуючи принцип презумпції спільного майна подружжя набутого в шлюбі суд вирішив, що ОСОБА_1 повинен доводити та надавати докази на підтвердження того, що майно набуте ним в шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя та підтвердити походження власних коштів у розмірі еквівалентному вартості спірної квартири, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постанові від 18/ березня 2024 року у справі №742/3129/21.

Посилається на те, що спосіб захисту порушеного права власності на частку квартири АДРЕСА_1 був вибраний позивачем з урахуванням викладених обставин та положень ст. 16, ч. 4 ст. 369, 392 ЦК України, оскільки зокрема Київська міська рада прав та інтересів позивача не порушувала.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Процесуальні дії учасників справи та суду.

Правом подачі відзиву інші учасники справи не скористалися.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитраш О.М. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити.

Інші особи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Обставини справи, встановлені судом.

25 серпня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який розірвано 28 лютого 2012 року (т. 1, а.с. 6; т. 2, а.с. 23).

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 жовтня 2010 року, квартира на АДРЕСА_3 належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності (т. 1, а.с. 86).

Після смерті сина ОСОБА_5 у листопаді 2010 року, його частку успадкувала ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 87, т. 2, а.с. 21).

25 жовтня 2011 року ОСОБА_4 продала квартиру на АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 88-89)

25 жовтня 2011 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на своє ім`я (т. 1, а.с. 90-93).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т. 2, а.с. 61-63).

Із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся ОСОБА_2 , якому нотаріус відмовив через відсутність доказів проживання однією сім`єю (т. 2, а.с.55, 99).

Застосовані норми права.

В порядку визначеному ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Частиною 3 ст. 1277 Цк України визначено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

В порядку визначеному ч.ч.1-4 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу положень ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц вказала на те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 цієї постанови).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі, як співвідповідачів, та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Верховний Суд у Постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 роз`яснив, що найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом і у інших постановах, зокрема, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не були позбавлені такого права.

З наведених обставин справи вбачається, що спір виник щодо визнання права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на праві власності з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звертався лише ОСОБА_2 , якому нотаріус відмовив через відсутність доказів проживання однією сім`єю. Ці обставини були предметом розгляду за вимогами зустрічного позову, який залишений без задоволення.

Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_4 про свої права не заявили та такі не були виявлені в ході розгляду справи.

Виходячи з положень ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, відповідні права на спадкове майно, до складу якої входить нерухоме майно, набуває територіальна громада, права якої реалізуються органом місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна.

А отже звертаючись до суду з вимогами про визнання права власності на частку у праві власності у мані, що належало померлій особі, позивач повинен був залучити до участі у справі всіх правонаступників власника цього майна. При цьому у разі наявності спору щодо права на спадщину у відповідача ОСОБА_2 та відсутності інших спадкоємців, до участі у справі мала бути залучена територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування.

Позивачем за первісним позовом були заявлені вимоги про визнання права власності на майно до відповідача ОСОБА_2 , наявність спадкових права якого не підтверджена, та до відповідача Дарницької районної державної адміністрації, яка є органом державної влади, а не місцевого самоврядування.

Ухвалою суду від 23 серпня 2023 року Київська міська рада залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Проте процесуальний статус третьої особи і відповідача є відмінним.

Позивачем за первісним позовом не було заявлено про залучення співвідповідачем та не було пред`явлено вимог до Київської міської ради, як органу, що представляє інтереси територіальної громади м. Києва.

А отже фактично позовні пред`явлений до осіб, які не є відповідальними за спірними правовідносинами, а правонаступник власника майна не залучений. Твердження представника позивача про відсутність такого, оскільки територіальна громада, в особі уповноважених органів, не заявила про свої права, слід визнати безпідставними, оскільки спір щодо нерухомого не може бути розглянутий без участі власника або його правонаступника.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів виходить із того, що за змістом статей 48, 51 ЦПК України та статей 15, 16 ЦК України визначення відповідача, предмета та підстав позову є виключним правом позивача. Натомість, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів у справі та вирішення питання про їх заміну чи залучення співвідповідачів за клопотанням позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив, що Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація є неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_1 , оскільки відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» власністю територіальної громади та питаннями визнання спадщини відумерлою або визнання права вирішують органи місцевого самоврядування, а саме Київська міська рада, яка в даній справі була залучена лише як третя особа.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною, безумовною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими та такими, що підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення, висновки суду першої інстанції щодо дослідження та оцінки обставин справи по суті позовних вимог щодо відсутності доказів ведення спільного господарства та набуття квартири в особисту приватну власність ОСОБА_4 .

Згідно усталеною практикою Верховного Суду у разі встановлення судом того факту, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме з цієї підстави і не здійснює оцінку обставин справи по суті матеріально-правових вимог.

Вирішення судом спору по суті та надання оцінки правовому режиму майна, за обставин, коли належний відповідач не залучений до участі у справі як відповідач, а є лише третьою особою, є процесуально недопустимим.

Суд першої інстанції фактично надав оцінку матеріально-правовим правам та обов`язкам територіальної громади, яка не була залучена як відповідач.

Відносно позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою слід зазначити наступне.

Вказані вимоги пред`явлені позивачем довідповідача ОСОБА_2 , з посиланням на те, що він фактично займає це приміщення і не визнає прав позивача. Проте право позивача наразі не є підтвердженим, а отже звернення з такими вимогами є передчасним.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є правильним по суті, проте його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування або зміни судового рішення є порушення норм матеріального чи процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа: Київська міська рада про визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 13 серпня 2026 року.