Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №752/2207/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/13422/2026

справа №752/2207/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Чекулаєва С.О., дата складення повної ухвали не зазначена,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та доходу від майна дитини, -

встановив:

1. Короткий виклад обставин справи.

У січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та доходу від майна дитини, у якому просить:

- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 96 000,00 доларів США, що в еквіваленті до гривні по курсу станом на 27 січня 2026 року становить 4 139 520,00 гривень, які були використані не за цільовим призначенням;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 дохід, отриманий від здачі в оренду майна дитини, у розмірі 1 320 200,00 гривень;

- стягнути судові витрати.

25 травня 2026 року ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви вказує, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року у справі №752/2207/26 заяву представника позивача, адвоката Пухальської І.С. про забезпечення позову у справі №752/2207/26 задоволено частково. Накладено арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:

1) квартиру АДРЕСА_1 ;

2) квартиру АДРЕСА_2 .

В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 року у справі №752/2207/26 ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Вказує, що на теперішній час заявником оскаржується постанова апеляційного суду у касаційній інстанції.

За інформацією позивача, відповідачка ОСОБА_1 офіційно не працює, інших офіційних доходів не має, єдине, що пов`язує відповідачку із перебуванням на території України це нерухомість.

Вказує, що у період із жовтня 2025 року відповідачка уклала усні договори з двома агентами (ріелторами): ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 щодо продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується наданими на адвокатські запити представника позивача відповідями вказаних осіб.

З метою виконання домовленостей агентами на онлайн-платформі ОЛХ у період з 30 вересня 2025 року розміщено оголошення щодо продажу вказаної квартири, яке було знято з публікації 13 лютого 2026 року, що підтверджується листом ТОВ "ЄМАРКЕТ Україна" від 10 квітня 2026 року №26573С.

Представник позивача також вказує, що із наданих відповідей ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 вбачається, що договірні відносини з продажу вказаної квартири були припинені за ініціативою відповідачки 10 лютого 2026 року, коли останній стало відомо про наявність судової справи та постановлення судом ухвали про накладення арешту на дві квартири: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладені обставини, позивач уважає, що на теперішній час існує ризик того, що відповідачка може відчужити належне їй майно і це істотно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Мотивуючи наведененим, просить вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на належне на праві власності ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 .

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року заяву задоволено.

Накладено арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:

1) квартиру АДРЕСА_4 ;

2) машиномісце, загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_1 .

Задовольнивши заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав на наявність реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду.

Суд врахував те, що відповідачка вживала заходів для відчуження належної їй квартири, зокрема шляхом розміщення оголошення про її продаж на інтернет-ресурсі OLX, що підтверджувалося відповідями на адвокатські запити та іншими матеріалами справи.

Крім того, суд врахував, що вартість квартири, виставленої на продаж, є значно меншою за розмір заявлених позовних вимог, а відповідачка володіє також машиномісцем.

Накладення арешту на квартиру та машиномісце суд першої інстанції визнав співмірним і необхідним заходом забезпечення позову, оскільки він спрямований на збереження майна відповідачки та гарантування реального виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам у справі.

Зазначає, що суд безпідставно погодився із твердженнями позивача про те, що відповідачка не працює, не має доходів, проживає за кордоном та має намір відчужити належне їй майно. Такі висновки зроблено виключно на припущеннях, оголошенні про продаж квартири та договорах із ріелторами, які сам позивач визнає припиненими. Сам факт розміщення оголошення чи укладення договорів із посередниками не свідчить про реальну загрозу відчуження майна.

Вказує, що суд безпідставно взяв до уваги твердження позивача про те, що майно, яке є предметом спору, придбане за рахунок аліментів. Не підтверджено факт отримання аліментів, їх розміру, умов сплати, особи платника, періоду виплат, а також того, що ці кошти не були використані в інтересах дитини. Відсутні будь-які докази, які б підтверджували використання саме цих коштів для придбання квартири, тому такі твердження є виключно припущеннями.

Не відповідає дійсності твердження позивача про відсутність у відповідачки доходів та того, що остання не працювала, оскільки відповідачка офіційно працювала, у тому числі в Республіці Ірландія.

Звертає увагу, що аналогічна заява про забезпечення позову вже розглядалася. Так, ухвалою Голосіївського районного суду від 30 січня 2026 року накладено арешт на це ж майно, однак постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 року зазначену ухвалу скасовано. При повторному зверненні представник позивача повідомив про постанову апеляційного суду, однак не вказав, що ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2026 року відмовлено у зупиненні її дії.

Вказує на безпідставне незастосування заходів зустрічного забезпечення. Судом першої інстанції не перевірено фактичне місце проживання позивача, хоча представнику позивача та суду відомо, що позивач навчається і перебуває у Республіці Польща, не проживає за зареєстрованою адресою в Україні та фактично приховує своє місце перебування.

Крім того, суд не дослідив майновий стан позивача та його можливість відшкодувати збитки, яких може зазнати відповідачка у разі відмови в позові. З огляду на те, що позивач є студентом і навчається за кордоном, існують підстави вважати, що він не зможе компенсувати такі збитки.

Вказує, що фактично позивач заявляє вимогу про стягнення аліментів, однак матеріали справи не містять жодного судового рішення про їх стягнення на його користь. Спір фактично стосується виконання договору між його батьками, укладеного відповідно до статті 189 СК України, стороною якого позивач не є. Отже, між сторонами відсутня об`єктивна правова невизначеність, яка б свідчила про існування реального спору.

Необґрунтованою є вимога про стягнення доходів від здачі в оренду квартири та паркомісць, оскільки така не узгоджується із статтею 178 СК України, яка регулює використання доходів від майна малолітньої чи неповнолітньої дитини, тоді як позивач є повнолітньою особою.

Уважає, що позивач не довів наявності реальної загрози відчуження майна, не підтвердив належними доказами обставини, на які посилається.

Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

14 липня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Пухальської І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу.

Вказує, що твердження відповідачки про введення суду в оману щодо місця перебування позивача є безпідставними. У позовній заяві та всіх процесуальних документах зазначено адресу зареєстрованого місця проживання позивача відповідно до вимог статті 175 ЦПК України. Позивач дійсно з моменту подання позову проживає у м. Варшава (Республіка Польща) у зв`язку з навчанням в Економічно-гуманістичній академії, про що відомо як суду, так і учасникам справи. За адресою у м. Краків, на яку посилається скаржниця, позивач ніколи не проживав, а її походження відповідачка не пояснила.

Посилання скаржника на відсутність у позовній заяві номера телефону та електронної пошти також є необґрунтованими, оскільки такі реквізити зазначаються лише за наявності. Звертає увагу, що інтереси позивача представляють адвокати, які надали суду всі необхідні засоби зв`язку, а з 03 квітня 2026 року позивач самостійно зареєстрував електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд», через який отримує всі процесуальні документи, має доступ до матеріалів справи, протоколів та технічного запису судових засідань.

Вказує на необґрунтованість доводів відповідачки про необхідність застосування зустрічного забезпечення, оскільки подана заява про забезпечення позову відповідала вимогам статті 151 ЦПК України, а відповідно до пункту 6 частини 1 статті 151 ЦПК України пропозиції щодо зустрічного забезпечення є правом, а не обов`язком заявника.

Вказує на безпідставність твердження про відсутність доказів ризику відчуження відповідачкою майна. У заяві про забезпечення позову позивач навів конкретні обставини, які підтверджують наявність такого ризику, зокрема те, що відповідачка офіційно не працює, інших офіційних доходів не має, а після початку повномасштабної агресії РФ проживала в Республіці Ірландія та приїжджала в Україну для вирішення питань щодо належної їй нерухомості. Крім цього, підтвердженням наміру відчужити нерухоме майно є факт укладення усних договорів із ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 щодо продажу такого майна та розміщення відповідних оголошень.

Наведені обставини у поданій апеляційний скарзі не спростовані.

Посилання відповідачки на безпідставність тверджень про відсутність у неї офіційних доходів також не підтверджені доказами.

Щодо доводів про недоведеність використання аліментних коштів на придбання квартири АДРЕСА_5 , вказує, що квартира придбана відповідачкою 21 січня 2020 року. Разом з цим, 04 жовтня 2017 року відповідачка отримала від батька позивача аліменти у сумі 120 000 доларів США. Крім того, з 2019 року відповідачка отримувала дохід від здачі в оренду паркомісць, які належали позивачу, а сам позивач у період з листопада 2018 року по жовтень 2022 року перебував на утриманні батька. Саме сукупність цих обставин стала підставою для відповідного висновку позивача, тоді як відповідачка не надала жодного доказу на їх спростування.

Вказує, що посилання скаржниці на постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 року не впливає на законність оскаржуваної ухвали, оскільки після скасування ухвали від 30 січня 2026 року представник позивача реалізував право на повторне звернення із заявою про забезпечення позову, що відповідає вимогам ЦПК України.

Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи.

В судовому засіданні адвокат Безрук М.В., адвокат Богданов В.В., адвокат Пшеничний О.Л. в режимі відеоконференції, які діють в інтересах ОСОБА_1 , підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити.

Адвокатка Пухальська І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвокатів Безрука М.В., Богданова В.В. та Пшеничного О.Л., які діють в інтересах ОСОБА_1 , адвокатку Пухальську І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи установлено, що у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та доходу від майна дитини, у якому позивач просить: стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 96 000,00 доларів США, що в еквіваленті до гривні по курсу станом на 27 січня 2026 року становить 4 139 520,00 гривень, які були використані не за цільовим призначенням; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 дохід, отриманий від здачі в оренду майна дитини, у розмірі 1 320 200,00 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2017 року шлюб між батьками позивача було розірвано.

У жовтні 2017 року між батьками позивача досягнуто домовленостей щодо утримання позивача та укладено аліментний договір, на підставі якого батько позивача сплатив аліменти у розмірі 120 000,00 доларів США.

Позивач вказує, що починаючи з листопада 2018 року він переїхав проживати до батька, де проживав до повноліття.

Разом з цим, відповідачка отримані від батька позивача аліменти за період з листопада 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 використала у власних цілях.

Зазначає, що позивач є власником частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (інша частина перебуває у власності відповідачки).

У 2019 році батько позивача подарував останньому два машиномісця, що розташовані за адресою АДРЕСА_3 , а згідно договору дарування від 25 вересня 2020 року подарував квартиру АДРЕСА_7 .

Позивач вказує, що належне йому майно відповідачка здавала в оренду, від чого отримувала дохід.

Мотивуючи викладеним, з посиланням на недобросовісність дій відповідачки щодо не цільового використання коштів, отриманих на утримання позивача, звернувся до суду (а.с. 4-9).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову. Накладено арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року скасовано, ухвалено нове сулове рішення, яким у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та доходу від майна дитини (а.с. 12-13).

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005919464873-18369833069 від 22 травня 2026 року убачається, що власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року є ОСОБА_1 (а.с. 19-20).

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №500591946873-18369833070 від 22 травня 2026 року убачається, що власницею гаражу АДРЕСА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2015 року є ОСОБА_1 (а.с. 21-22).

З матеріалів справи убачається, що на платформі OLX21 січня 2026 року опубліковано оголошення про продаж квартири із заголовком "Здановської 50/5 продаж затишної сучасної квартири. Без %". Вартість зазначена 3 682 687,85 гривень (а.с. 23).

Згідно даних листа ТОВ "ЄМАРКЕТ УКРАЇНА" убачається, що на сервісі OLX.UA розміщувалось оголошення з продажу квартири. Із даних опису до оголошення убачається, що ціна вказана 86 500 USD. Оголошення створене 30 вересня 2025 року. 13 лютого 2026 року оголошення було деактивовано та на теперішній час неактивне (а.с. 26-28).

З даних відповіді ФОП ОСОБА_4 на адвокатський запит убачається, що остання повідомила наступні обставини:

1. Щодо взаємовідносин з ОСОБА_1 контактний номер телефону НОМЕР_2 з організації продажу у січні 2026 року квартири за адресою: АДРЕСА_9 , вказала, що такі обставини мали місце. Письмової угоди укладено не було, були наявні лише усні домовленості щодо продажу вказаної квартири. Підтвердженням таких дій є розміщення ФОП ОСОБА_4 реклами на рекламних платформах, в тому числі на ОЛХ. Угода між власницею квартири та ФОП ОСОБА_4 була б підписана у момент укладення та підписання договору купівлі-продажу, але з ініціативи власниці з 10 лютого 2026 року співробітництво припинено.

2. Підтвердила, що у січні 2026 року ФОП ОСОБА_4 на онлайн-платформі ОЛХ розміщувалось оголошення про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_9 . Оплата послуг з розміщення оголошення здійснювалась ФОП ОСОБА_4 в межах усних домовленостей з ОСОБА_1 .

3. Щодо видалення оголошення з онлайн-платформи ОЛХ про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_9 вказала, що оголошення видалено у лютому 2026 року особисто ФОП ОСОБА_4 (а.с. 24).

З даних відповіді ФОП ОСОБА_3 на адвокатський запит убачається, що остання повідомила наступні обставини:

1. Договори про надання послуг з організації продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 у письмовій формі не укладалися. Водночас між сторонами мали місце усні домовленості щодо можливого надання відповідних послуг, при цьому передбачалося, що письмовий договір буде укладено у разі досягнення домовленостей із потенційним покупцем.

2. Оголошення про продаж зазначеної квартири розміщувалося на онлайн-платформі OLX у період з жовтня 2025 по 10 лютого 2026 року. Усі дії щодо підготовки та розміщення оголошення здійснювалися за погодженням з ОСОБА_1 .

3. Співпраця щодо розміщення оголошення про продаж квартири АДРЕСА_5 була припинена 10 лютого 2026 року за ініціативою ОСОБА_1 .

4. Щодо співпраці з ОСОБА_1 ФОМ ОСОБА_3 повідомила, що будь-які договірні відносини, які передбачали б зберігання або передачу персональних даних третіх осіб відсутні. У зв`язку з цим надати запитувану інформацію щодо третіх осіб не убачається можливим з огляду на вимоги законодавства про захист персональних даних (а.с. 25).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Згідно частини 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 справа № 623/2015/21, від 29.07.2024 в справі № 761/80/23, від 15.07.2024 в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини 1 статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині 1 статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено реальної загрози відчуження відповідачкою належного їй нерухомого майна, колегія суддів зазначає про таке.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, а також машиномісця (гаража) № НОМЕР_1 загальною площею 15 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2015 року.

Крім цього, матеріали справи свідчать, що квартира АДРЕСА_1 неодноразово виставлялася на продаж на онлайн-платформі OLX. При цьому оголошення про її продаж було створене 30 вересня 2025 року, а деактивоване 13 лютого 2026 року. Вартість квартири в оголошенні визначена у розмірі 86 500 доларів США.

Намір відчужити нерухоме майно підтверджується відповідями, наданими ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 на адвокатські запити, із змісту яких убачається, що між ними та ОСОБА_1 існували домовленості щодо організації продажу зазначеної квартири, а оголошення про її продаж розміщувалися за погодженням із власницею квартири.

Отже, наведені відомості у своїй сукупності свідчать про те, що намір відповідачки щодо можливого відчуження квартири є не лише припущенням позивача, а підтверджується фактичними діями, спрямованими на вчинення дій із продажу квартири.

При цьому та обставина, що на момент розгляду заяви оголошення про продаж квартири деактивовано, а співпрацю з ріелторами припинено, не свідчить про відсутність ризику її подальшого відчуження.

Колегією суддів ураховано характер заявлених позовних вимог та їх розмір. Зокрема, позивач просить стягнути з відповідачки 96 000 доларів США, що станом на 27 січня 2026 року становило 4 139 520 грн, а також 1 320 200 грн доходу від використання майна, тобто загальний розмір майнових вимог становить більше п`яти мільйонів гривень.

За таких обставин відчуження відповідачкою нерухомого майна, що перебуває у її власності, об`єктивно може призвести до зменшення обсягу майна, за рахунок якого у разі задоволення позову можливо буде виконано судове рішення по суті спору.

Колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка має або мала офіційні доходи, у тому числі отримувала дохід від роботи в Республіці Ірландія, не впливають на обставини, що підлягаються встановленню при вирішенні питання про забезпечення позову.

Колегією суддів відхиляються твердження скаржниці про те, що використання отриманих аліментних коштів для придбання квартири АДРЕСА_1 є недоведеними, оскільки така обставина підлягає встановленню та наданню оцінки при вирішенні спору по суті. Для цілей забезпечення позову суд має надати лише попередню оцінку характеру заявлених вимог та перевірити наявність зв`язку між предметом спору і майном, щодо якого заявлено відповідний захід.

З аналогічних підстав апеляційний суд відхиляє доводи скаржниці про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, оскільки такі обставини підлягають встановленню при вирішенні спору по суті.

Колегія суддів враховує, що позовні вимоги мають майновий характер і спрямовані на стягнення з відповідачки грошових коштів. Арешт майна відповідачки безпосередньо спрямований на збереження існуючого майнового стану до вирішення спору по суті та не передбачає попереднього визнання судом позовних вимог обґрунтованими.

Апеляційний суд уважає необґрунтованими доводи скаржниці про безпідставне накладення арешту саме на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце АДРЕСА_8 .

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві.

Заявлений захід забезпечення позову відповідає характеру позовних вимог, оскільки спрямований на збереження майна відповідачки, за рахунок якого у разі задоволення позову може бути виконане рішення про стягнення грошових коштів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про співмірність обраного заходу забезпечення позову.

Щодо доводів скаржниці про застосування зустрічного забезпечення, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Частиною 3 вказаної статті передбачено обов`язок суду застосувати зустрічне забезпечення у разі, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Сам по собі факт навчання позивача за межами України та його фактичного проживання в Республіці Польща не є достатнім доказом наявності всіх передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України умов для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

Щодо посилань скаржниці на постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 року, якою скасовано ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року про часткове забезпечення позову, колегія суддів зазначає про таке.

Як убачається з матеріалів справи, постановою апеляційного суду від 14 травня 2026 року розглянуто апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 30 січня 2026 року, постановлену за первісною заявою про забезпечення позову. Зміст та мотиви зазначеного судового рішення оцінювалися апеляційним судом виходячи з обставин, доказів та процесуальної ситуації, які існували на час розгляду саме тієї заяви.

Натомість предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала від 28 травня 2026 року, постановлена за заявою позивача про забезпечення позову, поданою 25 травня 2026 року після відкриття провадження у справі та з урахуванням наявного відкриого провадження у справі.

Відтак висновки, зроблені судом апеляційної інстанції 14 травня 2026 року щодо первісної заяви, не є преюдиційними при перегляді судового рішення, що є предметом перевірки апеляційним судом у межах цього провадження.

Суд звертає увагу, що обраний судом першої інстанції захід не має наслідком позбавлення відповідачки права власності на майно та перешкоджання користування ним. Накладення арешту має тимчасовий характер та спрямоване виключно на недопущення відчуження відповідних об`єктів до вирішення спору по суті.

Отже, негативні наслідки від застосування такого заходу для відповідачки є співмірними з ризиками, які можуть настати для позивача у випадку відчуження майна та подальшої неможливості або істотного утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Доводи скаржниці про можливі збитки, яких вона може зазнати у зв`язку з накладенням арешту, колегією суддів відхиляються як безпідставні та не підтверджені жодними доказами.

За таких обставин колегія суддів робить висновок, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 12 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова